Постанова

від 15.12.2022 по справі 914/2381/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2022 р. Справа№ 914/2381/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Коробенка Г.П.

Чорногуза М.Г.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Бабенко П.П. директор, Богомазова І.О. за ордером;

від відповідача: Брильовська О.Р. самопредставництво;

від третьої особи на стороні позивача: Котік О.С. самопредставництво;

від третьої особи на стороні відповідача: ОСОБА_1 самопредставництво;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 (повний текст складено 26.09.2022)

у справі №914/2381/18 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок"

до Львівської обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Адміністрація Державної прикордонної служби України

про визнання незаконним та скасування розпорядження,

УСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та залишено вказане рішення в силі.

Не погодившись з прийнятою ухвалою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, скасувати його та ухвалити нове рішенням, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам, оскільки єдиним доказом, на який посилався суд у рішенні від 14.04.2021 і який містив інформацію про місце розташування чи навпаки відсутність будівель, була довідка виконкому Лисовицької сільської ради від 03.05.2019 №138, яка була визнана протиправною рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2022 у справі №380/17731/21 у зв`язку із тим, що в ній містяться недостовірні відомості.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржувану ухвалу без змін, посилаючись на те, що позивач у заяві посилається на обставини, наявність яких не спростовує фактів та обставин, які було покладено в основу судового рішення.

Третя особа 1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржувану ухвалу без змін, посилаючись на те, що рішення про відмову у позові приймалось за результатами дослідження всіх доказів у справі, які не підтверджували факт знаходження належного позивачу майна на спірній земельній ділянці, а наведені у заяві обставини не є нововиявленими і не є підставою для перегляду рішення.

За клопотанням представника відповідача судове засідання проводилось в режимі відеоконференції.

Представники позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримали доводи, викладені у апеляційній скарзі, просили її задовольнити.

Представники відповідача і третіх осіб у судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін і третіх осіб, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2019 року ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" звернулося до господарського суду з позовом до Львівської облдержадміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27.06.2018 №639/0/5-18 "Про надання у постійне користування земельних ділянок" (далі - розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27.06.2018 № 639/0/5-18/оскаржуване розпорядження).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням оспорюваним розпорядженням прав позивача, оскільки згідно з розпорядженням Представника Президента України від 15.12.1992 № 620 зареєстровано положення організації орендарів в смт Моршин Санаторію "Пролісок", а на підставі рішення виконавчого комітету Моршинської селищної ради від 20.07.1993 №98 Санаторію "Пролісок" видано державний акт на право користування землею серія Б №040956 від 1993 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів за №4.

Згідно вказаного державного акту Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" користується безстроково земельною ділянкою державної власності площею 16,65 га, наданою для оздоровчих цілей.

Згодом, Орендне підприємство "Санаторій "Пролісок" згідно з розпорядженням голови Стрийської районної державної адміністрації від 27.12.2002 №768 було перереєстровано у ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок".

Позивач наголошував на дотриманні вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки, наданої згідно з державним актом, що підтверджується актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12.06.2007, від 10.05.2013 і від 21.03.2017.

Однак, 27.06.2018 Львівською облдержадміністрацією прийнято оскаржуване розпорядження, яким передано у постійне користування Адміністрації Державної прикордонної служби України земельну ділянку площею 7,7653 га, кадастровий номер 4610700000:01006:0051 (для обслуговування будівель санаторію "Моршин-Прикордонник") та земельну ділянку площею 5,1030 га, кадастровий номер 4625384000:02:000:0100 (для будівництва та обслуговування санаторно-оздоровчих закладів).

Згідно з пунктом 2 оскаржуваного розпорядження припинено ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" право користування зазначеними земельними ділянками.

Позивач вказував, що як землекористувач він не відмовлявся від права користування земельними ділянками, наданими у 1993 році, отже оспорюваним розпорядженням порушується право позивача на користування спірними земельними ділянками, право на які було припинено за відсутності згоди землекористувача, а також право користування свердловинами, розташованими на земельній ділянці, визначеній у розпорядженні як земельна ділянка площею 7,7653 га. Крім того, на другій земельній ділянці (площею 5,2 га, право користування якою припинено позивачеві згідно з оспорюваним розпорядженням), розташовано майно позивача, зокрема, човнова станція, доступ до якої наразі обмежено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18.08.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди установили, що Адміністрації Державної прикордонної служби передано нерухоме майно - нежитлову будівлю санаторного корпусу (літ. "А-7") на вул. Пролісковій, 8, у м. Моршин Львівської області та згідно з положеннями частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України у цьому було дотримано загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою.

Суди також установили, що рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 у справі № 5015/2805/12, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2017, визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка цілорічного використання, літ. "А-7", на вул. Проліскова, 8, у м.Моршин Львівської області; витребувано із незаконного володіння ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" зазначене нерухоме майно.

Крім цього, суди установили недоведення позивачем порушення його прав та відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на підставі дослідження наявних у матеріалах справи доказів, суди дійшли висновку, що нерухоме майно, що належить на праві власності позивачу, про яке вказує позивач у позовній заяві, не розміщено на площі земельних ділянок, право користування якими припинено оспорюваним розпорядженням Львівської облдержадміністрації № 639/0/5-18.

Постановою Верховного Суду від 24.05.2022 касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок", відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрито; касаційну скаргу ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" залишено без задоволення; постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у даній справі залишено без змін.

17.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021.

В обґрунтування заяви відповідач посилався на те, що:

- рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2022 у справі № 380/17731/21 визнані протиправними дії голови Лисовицької сільської ради та виконкому Лисовицької сільської ради щодо видання довідки №138 від 03.05.2019;

- довідка №138 від 03.05.2019, яка виступила ключовим доказом у справі, визнана в судовому порядку такою, що видана в результаті протиправних дій голови Лисовицької сільської ради та виконкому Лисовицької сільської ради, а тому виступає як недостовірний та недопустимий доказ;

- заявник вважає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 у справі №380/17731/21, яке набрало законної сили, зафіксовано нововиявлену обставину, яка існувала на час розгляду справи, дана обставина не могла бути відома заявнику на час розгляду справи та суттєво вплинула на висновки Господарського суду міста Києва про права позивача при винесені оскаржуваного рішення.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наведені в заяві обставини не є нововиявленими.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто, коли їх врахування судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто, підтверджені належними і допустимими доказами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи. Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 320 ГПК України підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

В якості підстави для перегляду рішення суду за нововиявленими обставини заявник посилається на те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2022 у справі №380/17731/21 визнанано протиправними дій голови Лисовицької сільської ради та виконкому Лисовицької сільської ради щодо видання довідки №138 від 03.05.2019.

Підставами для вказаного рішення стало те, що голова Лисовицької сільської ради не наділений повноваженнями виконувати топографо-геодезичні роботи та видавати довідку з інформацією, яка не підтверджується відповідними правовстановлюючими документами.

У зазначеній довідці виконкому Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області від 03.05.2019 № 138 вказаний орган підтвердив, що на території Лисовицької сільської ради за межами населеного пункту за адресою вул. Проліскова, 3, знаходиться нежитлова будівля- реконструйована човнова станція з кафе-баром, яка згідно з рішенням № 51 від 30.11.2006 виконавчого комітету Лисовицької сільської ради оформлена за ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок"; на території земельної ділянки площею 5,103 га за кадастровим номером 4625384000:02:000:0100 будівлі відсутні.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, зазначена заявником обставина - протиправність дій голови органу місцевого самоврядування при видачі довідки, прийнятої судом в якості доказу при вирішенні спору по суті, не має такої ознаки нововиявленої як істотність в контексті спірних правовідносин, через те, що довідка, видана головою за межами його повноважень, є доказом у даній справі, а не нововиявленою обставиною, а істотною для даної справи обставиною є факт наявності або відсутності об`єктів нерухомості позивача на спірній земельній ділянці, на встановлення якого і спрямовувався доказ - довідка, який був оцінений судом у сукупності з іншими доказами.

Обставина(факт) наявності чи відсутності на спірній земельній ділянці нерухомого майна позивача безперечно має не лише істотне значення для правильного вирішення спору, а й достеменно мала бути відома заявнику - позивачу на час звернення до суду і вирішення спору по суті та доводитись належними і допустимими доказами за правилами ГПК України.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський сул вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що в розумінні ст. 320 ГПК України, вказані в заяві позивача обставини не можуть вважатись нововиявленими, які б впливали на необхідність перегляду судового рішення у даній справі.

Як зазначено у пунктах 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто, поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та частини 4 статті 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі. У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами суд постановляє ухвалу.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування ухвали господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та прийнята відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні. Отже, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати. пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 12 вересня 2022 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.12.2022.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.П. Коробенко

М.Г. Чорногуз