Рішення

від 26.12.2022 по справі 910/6584/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.12.2022Справа № 910/6584/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГО ДЕЛІВЕРІ ТРАНС" (вул. Кедрова 12, м. Дніпро, 49000)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий друк" (вул. Магнітогорська 1, м. Київ, 02094)

про стягнення 240 395,07 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карго Делівері Транс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий друк" про стягнення 240 395,07 грн., а саме 213 468,76 грн. боргу, 5 263,61 грн. пені, 315,82 грн. процентів річних та 21 346,88 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як замовником умов Договору № 1002-21 транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні від 10.02.2021 року та заявок №№ 37 517, 37 585, 37 938 в частині своєчасної оплати наданих послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6584/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В подальшому через відділ діловодства суду від відповідача надійшли: 26.09.2022 року - клопотання №21/09/22 від 21.09.2022 року про приєднання до матеріалів справи доказів часткової оплати суми основного боргу у розмірі 60 000,00 грн. та про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 60 000,00 грн.; 05.10.2022 року - клопотання №30/09/22 від 30.09.2022 року про приєднання до матеріалів справи доказів часткової оплати суми основного боргу у розмірі 50 106,77 грн. та про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 50 106,77 грн.. Клопотання судом долучені до матеріалів справи.

Разом з цим, 06.10.2022 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання б/н від 30.09.2022 року з доказами його надсилання на адресу відповідача, у якому позивач зазначає про здійснення відповідачем повної оплати заборгованості у розмірі 89 221,69 грн. за Заявкою №37 517, у зв`язку з чим просить суд закрити провадження у справі №910/6584/22 в частині стягнення основного боргу в розмірі 89 221,69 грн., а також покласти на відповідача судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 35 100,00 грн. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду від відповідача надійшли: 12.10.2022 року - клопотання №11/10/22 від 11.10.2022 року про приєднання до матеріалів справи доказів часткової оплати суми основного боргу у розмірі 10 000,00 грн. та закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 10 000,00 грн.; 07.11.2022 року - клопотання №31/10/22 від 31.10.2022 року про приєднання до матеріалів справи доказів часткової оплати суми основного боргу у розмірі 20 000,00 грн. та про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 20 000,00 грн.; 07.11.2022 року - клопотання №31/10/22-2 від 31.10.2022 року про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 5 000,00 грн. у зв`язку з тим, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на послуги адвоката у розмірі 35 000,00 грн. є значно завищеною та виходить за розумні межі визначення гонорару у даній справі; 16.11.2022 року - клопотання №10/11/22 від 10.11.2022 року про приєднання до матеріалів справи доказів часткової оплати суми основного боргу у розмірі 40 000,00 грн. та про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 40 000,00 грн.; 06.12.2022 року клопотання № 30/11/22 від 30.11.2022 року про приєднання до матеріалів справи доказів оплати основного боргу в розмірі 10 000,00 грн. та закриття провадження у справі у вказаній частині. Документи долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду на час розгляду справи не надано.

Відповідно до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5 частини 6 вказаної статті).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 22.08.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Кедрова 12, м. Дніпро, 49000, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/6584/22 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 31.08.2022 року поштового відправлення №0105492699396.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 22.08.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву на позовну заяву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий друк" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяву, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 10.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Карго Делівері Транс» (позивач у справі, експедитор за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий друк» (відповідач у справі, замовник за Договором) укладено Договір №1002-21 транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого експедитор приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок замовника організувати надання послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу автомобільним транспортом, з метою його доставки від пунктів відправлення до пунктів призначення згідно з Заявками замовника.

Розділами 1 - 8 Договору сторони узгодили предмет договору, умови здійснення перевезення, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, вартість послуг та порядок розрахунків, форс-мажор, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 2022 року. При відсутності пропозицій про припинення дії цього договору за 30 календарних днів до дня закінчення його строку, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками замовника та експедитора та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Згідно з частиною 3 статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Як визначено частиною 1 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

При цьому сторони домовились, що перевезення здійснюються відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (СМR, 1970 р. з подальшими змінами і доповненнями), Конвенції про міжнародне перевезення вантажів з використанням книжки МДП (ТІR, 1975р.), Європейської угоди, що стосується роботи екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄСТР, 1970 р. з подальшими змінами і доповненнями), Конвенції про дорожнє перевезення небезпечних вантажів (АDR), Європейської угоди про перевезення швидкопсувних вантажів, положень та вимог ISOPA, EFTCO, GMP+, Правил про транспортування негабаритних вантажів та чинного законодавства України (пункт 1.3 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору для здійснення кожного перевезення замовник у строк не пізніше 48 годин до бажаної дати початку перевезення оформлює та передає експедитору Заявку у двох примірниках (по одному для кожної із сторін), що складена у довільній формі. Заявка повинна бути засвідчена підписом та печаткою замовника. Заявка вважається узгодженою, якщо вона підписана обома сторонами (їх уповноваженими представниками).

Заявка обов`язкова повніша містити наступну інформацію: адреси завантаження й розвантаження вантажу; дата та час подачі автомобіля під завантаження; повну, точну і достовірну інформацію щодо виду, найменування, кількості якості та інших характеристик вантажу; адреси відправника й отримувача вантажу; адреси проведення митного оформлення в місцях завантаження і розвантаження; бажаний строк доставки вантажу; визначення комплектності документів та вимоги до їх оформлення; вартість перевезення; вказівки щодо страхування вантажу; інші вказівки замовника щодо дій з організації транспортування вантажів, які зобов`язаний вчинити експедитор на виконання цього договору.

Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, згідно з умовами Договору сторонами було погоджено заявки на перевезення вантажу, а саме:

- заявка на перевезення № 37 517 від 20.12.2021 року, згідно якої узгоджено транспортно-експедиційне обслуговування за маршрутом Коувола (Фінляндія) Київ (Україна), адреса завантаження: Коувола, Фінляндія, вантажний східний термінал, дата завантаження: 21.12.2021 року; пункт розвантаження: Київ, провулок Гната Хоткевича, 3Б, дата розвантаження, термін доставки: 27.12.2021 року, автомобіль: Тент, тягач НОМЕР_1 , причеп НОМЕР_2 ; водій: ОСОБА_1 , повний фрахт: 2 900 євро; умови оплати: згідно з умовами договору;

- заявка на перевезення № 37 585 від 24.12.2021 року, згідно якої узгоджено транспортно-експедиційне обслуговування за маршрутом Костшин-над-Одрон (Польща) Київ (Україна), адреса завантаження: Костшин-над-Одрон, прикордонний перехід Краковець, дата завантаження: 28.12.2021 року; пункт розвантаження: Київ, провулок Гната Хоткевича, 3Б, дата розвантаження, термін доставки: 04.01.2022 року, автомобіль: Тент, тягач RP96643, причеп RP3043P; водій: ОСОБА_2 , повний фрахт: 2 300 євро; умови оплати: згідно з умовами договору;

- заявка на перевезення № 37 938 від 17.01.2022 року, згідно якої узгоджено транспортно-експедиційне обслуговування за маршрутом Костшин-над-Одрон (Польща) Київ (Україна), адреса завантаження: Костшин-над-Одрон, прикордонний перехід Ягодин, дата завантаження: 19.01.2022 року; пункт розвантаження: Київ, провулок Гната Хоткевича, 3Б, дата розвантаження, термін доставки: 24.01.2022 року, автомобіль: Тент, тягач WND1480A, причеп НОМЕР_3 ; водій: Степанчук Валерій, повний фрахт: 1 650 євро; умови оплати: 7 днів по оригіналам документів.

У відповідності до умов Договору вказані заявки підписані обома сторонами Договору, отже належним чином підтверджують узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаних заявок до виконання позивачем.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (AirWaybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно стаття 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 року.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до пунктів 3.1.1 3.1.6 пункту 3.1 Договору експедитор зобов`язаний організувати перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом, для чого укладати договори перевезеним від свого імені за Заявками (дорученнями) замовника і за його рахунок; представляти інтереси замовника протягом усього часу здійсненим перевезення вантажу від пунктів відправлення до пунктів призначення; забезпечити своєчасну подачу під завантаження потрібного для перевезення типу рухомого складу у технічно справному стані та з усією необхідною для виконання перевезення документацією; забезпечити доставку вантажу і супровідної документації в узгоджений сторонами пункт призначення та в установлені строки (згідно з Заявкою замовника), передати його уповноваженій особі вантажоотримувача в цілості і схоронності за товарно-транспортною накладною (СМЕ) і з оригіналами документів про митне оформлення у шляху його проходження.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору та вказаних заявок до нього позивачем було організовано та здійснено перевезення вантажу, за маршрутами:

- Коувола (Фінляндія) Київ (Україна), на підтвердження чого позивачем надана копія міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № 30347126 від 21.12.2021 року, згідно якої вантаж прийнятий до перевезення 21.12.2021 року (Фінляндія) та доставлений вантажоодержувачу, яким прийнятий без зауважень 29.12.2021 року; проходження митного контролю підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR;

- Костшин-над-Одрон (Польща) Київ (Україна), на підтвердження чого позивачем надана копія міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № К274561 від 28.12.2021 року, згідно якої вантаж прийнятий до перевезення 21.12.2021 року (Польща) та доставлений вантажоодержувачу, яким прийнятий без зауважень 31.12.2021 року; проходження митного контролю підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR;

- Костшин-над-Одрон (Польща) Київ (Україна), на підтвердження чого позивачем надана копія міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № К275399 від 21.12.2021 року, згідно якої вантаж прийнятий до перевезення 19.01.2022 року (Польща) та доставлений вантажоодержувачу, яким прийнятий без зауважень 24.01.2022 року; проходження митного контролю підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR.

Як передбачено умовами пункту 5.8 Договору за кожним організованим перевезенням сторонами підписується акт наданих послуг. У випадку, якщо відправлений експедитором замовнику акт наданих послуг останнім не підписаний, а експедитором не одержано аргументованої письмової відмови від підписання акту, впродовж 5 днів з моменту його отриманим замовником, він вважається прийнятим без змін на 6 день.

За результатом виконання перевезень за Договором позивачем було складено та надіслано на адресу відповідача односторонньо підписані з боку експедитора:

за заявкою № 37 517 - рахунок на оплату №217 від 21.12.2021 на суму 2 900 євро, що на дату формування рахунку за офіційним курсом НБУ від 21.12.2021 року еквівалентно 89 221,69 грн., та акт надання послуг №217 від 29.12.2021 року на суму 89 221,69 грн.

за заявкою № 37 585 - рахунок на оплату №223 від 28.12.2021 на суму 2 300 євро, що на дату формування рахунку за офіційним курсом НБУ від 28.12.2021 року еквівалентно 70 885,08 грн., та акт надання послуг №223 від 31.12.2021 року на суму 70 885,08 грн.

за заявкою № 37 938 - рахунок на оплату №6 від 19.01.2022 на суму 1 650 євро, що на дату формування рахунку за офіційним курсом НБУ від 19.01.2022 року еквівалентно 53 361,99 грн., та акт надання послуг №6 від 24.01.2022 року на суму 53 361,99 грн.

Факт надсилання вказаних актів наданих послуг разом з рахунками на оплату на адресу відповідача підтверджується копією опису вкладення у цінний лист №4906403325809 та поштовою накладною №4906403331876 від 23.06.2022 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Вказані документи були отримані відповідачем 27.06.2022 року, що підтверджується даними з офіційного сайту «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №4906403325809.

Проте, вказані акти не було підписано відповідачем та не повернуто експедитору.

Будь-яких письмових пояснень щодо наявності причин не підписання та неповернення стороною зазначених актів надання послуг відповідачем станом на час розгляду справи суду не надано.

Тобто, з огляду на умови пункту 5.8 Договору та фактичні обставини справи, а саме відсутність аргументованої письмової відмови замовника від підписання актів, суд вважає вказані акти надання послуг, що підписані в односторонньому порядку позивачем як експедитором такими, що погоджені та прийняті відповідачем, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання послуг з організації спірних перевезень в обсязі та за цінами, визначеними у вказаних актах, отже приходить до висновку про можливість вважати вказані в цих актах послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору.

Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови Договору, надані позивачем міжнародні товарно - транспортні накладні (CMR) та акти надання послуг є належними та допустимими доказами надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаних CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи копій CMR та актів надання послуг, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з організації міжнародних перевезень з боку вантажоотримувача та відповідача як замовника відсутні.

Факт надання позивачем послуг з організації міжнародного перевезення за вказаними заявками на перевезення вантажу № 37 517 від 21.12.2021 року, № 37 585 від 28.12.2021 року та № 37 938 від 19.01.2022 року відповідачем не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з організації послуг з міжнародного перевезення вантажу, обумовлених заявками в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Так, у відповідності до пункту 5.7 Договору строк проведення розрахунків за договором, тобто за кожне здійснене перевезеним, складає 7 (сім) календарних днів з дати отримання оригіналу товарно-транспортної накладної (CMR), засвідченої вантажоодержувачем; акту наданих послуг та рахунку на оплату.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату транспортно-експедиційних послуг № 217 від 21.12.2021 року за заявкою № 37 517 на загальну суму 89 221,69 грн., № 223 від 28.12.2021 року за заявкою № 37 585 на загальну суму 70 885,08 грн., № 6 від 19.01.2022 року за заявкою № 37 938 на загальну суму 53 361,99 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Як зазначає позивач в позовній заяві, у відповідності до умов Договору документи, які підтверджують виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Карго Делівері Транс» своїх зобов`язань з організації міжнародного перевезення вантажу за Договором, а саме рахунки на оплату, оригінали СМR, оригінали заявок та акти надання послуг були направлені позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк» 23.06.2022 року разом з досудовою вимогою №24/05 від 24.05.2022 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису вкладення у цінний лист від 23.06.2022 року та накладною №4906403331876.

Заперечень щодо розміру та порядку нарахувань за Договором від відповідача до суду не надходило.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 стаття 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг у строки та порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 213 468,76 грн.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено 23.06.2022 року на адресу відповідача досудову вимогу №24/05 від 24.05.2022 року щодо оплати заборгованості за спірним Договором, факт надсилання якої підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення в цінний лист від 23.06.2022 року та накладної № 4906403331876 від 23.06.2022 року.

У відповідь на вказану вимогу відповідач - ТОВ «Новий друк» надав позивачу гарантійний лист б/н від 19.01.2022 року, відповідно до якого зобов`язувався сплатити прострочену заборгованість за Договором у повному обсязі шляхом здійснення щоденних платежів по 20 000,00 грн. до повного погашення загальної суми боргу.

Проте, надані позивачем послуги з організації міжнародного перевезення вантажу оплачені відповідачем не були.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо перерахування коштів за надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Карго Делівері Транс» послуги з організації міжнародного перевезення вантажу у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та заявок, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором у розмірі 213 468,76 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів наявності фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору №1002-21 від 10.02.2021 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем після звернення позивача до суду 23.07.2022 року з позовною заявою (згідно дати оформлення поштового відправлення №4912900488444) було здійснено перерахування на рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 190 106,77 грн., а саме:

платіжним дорученням № 2004 від 12.08.2022 грошових коштів в сумі 5 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №217 від 21.12.2021;

платіжним дорученням № 2017 від 15.08.2022 грошових коштів в сумі 5 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №217 від 21.12.2021;

платіжним дорученням № 2217 від 01.09.2022 грошових коштів в сумі 10 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №217 від 21.12.2021;

платіжним дорученням № 2232 від 02.09.2022 грошових коштів в сумі 10 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №217 від 21.12.2021;

платіжним дорученням № 2267 від 07.09.2022 грошових коштів в сумі 10 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №217 від 21.12.2021;

платіжним дорученням № 2343 від 14.09.2022 грошових коштів в сумі 10 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №217 від 21.12.2021;

платіжним дорученням № 2423 від 20.09.2022 грошових коштів в сумі 10 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №217 від 21.12.2021;

платіжним дорученням № 2471 від 22.09.2022 грошових коштів в сумі 10 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №217 від 21.12.2021;

платіжним дорученням № 2507 від 26.09.2022 грошових коштів в сумі 19 221,69 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №217 від 21.12.2021;

платіжним дорученням № 2547 від 29.09.2022 грошових коштів в сумі 10 885,08 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №223 від 28.12.2021;

платіжним дорученням № 2565 від 30.09.2022 грошових коштів в сумі 10 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №223 від 28.12.2021;

платіжним дорученням № 2598 від 04.10.2022 грошових коштів в сумі 10 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №223 від 28.12.2021;

платіжним дорученням № 2829 від 27.10.2022 грошових коштів в сумі 20 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №223 від 28.12.2021;

платіжним дорученням № 2912 від 04.11.2022 грошових коштів в сумі 20 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №223 від 28.12.2021;

платіжним дорученням № 2953 від 09.11.2022 грошових коштів в сумі 20 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №6 від 19.01.2022;

платіжним дорученням № 3037 від 18.11.2022 грошових коштів в сумі 10 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок № 6 від 19.01.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому, згідно з висновком Верховного суду, викладеного у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 190 106,77 грн., отже борг за надані експедиторські послуги у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, було частково погашено відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми як після пред`явлення позову до суду так і після відкриття провадження у справі №910/6584/22 ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 року, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 190 106,77 грн. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що часткова сплата грошових коштів за Договором здійснена відповідачем після звернення позивача до суду з позовною заявою та на момент розгляду спору по суті предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 190 106,77 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати решти наданих послуг, враховуючи здійснення часткової оплати в сумі 190 106,77 грн., відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за надані за вказаним Договором експедиторські послуги підлягають задоволенню в решті несплаченої суми в розмірі 23 361,99 грн.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до пункту 4.5.8 Договору у випадку прострочення строків оплати наданих експедитором послуг, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. У випадку, якщо строк прострочення перевищує 15 календарних днів, замовник додатково сплачує штраф у розмірі 10% від суми перевезення. У випадку, якщо строк прострочення перевищує 30 календарних днів, замовник додатково сплачує штраф у розмірі 20% від суми перевезення.

Суд зазначає, що право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд звертає увагу, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених пунктом 4.5.8 Договору.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати наданих послуг за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 4.5.8 Договору пеню в сумі 5 263,61 грн. за період з 05.07.2022 року по 22.07.2022 року та 10% штрафу в сумі 21 346,88 грн. від суми невиконаного грошового зобов`язання у строк понад 15 календарних днів, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 315,82 грн. 3 % річних за період з 05.07.2022 року по 22.07.2022 року, які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, штрафу та 3% річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, штрафу та процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 263,61 грн. пені, 21 346,88 грн. штрафу та 315,82 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на сплату відповідачем основної суми боргу в розмірі 190 106,77 грн., у зв`язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача в решті позовних вимог в сумі 23 361,99 грн. підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35 100,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених статтями 129, 130 Господарського процесуального кодексу України.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

В свою чергу, як вбачається із матеріалів справи відповідачем у поданому клопотанні від 31.10.2022 року заперечується розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення позивачем в сумі 35 100,00 грн., з підстав їх невідповідності принципу доцільності і неминучості, невідповідності їх розміру принципу розумності, а також відсутності необхідності цих витрат у вказаних обсягах взагалі.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Згідно з пунктом 1 частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Як встановлено судом за результатами розгляду матеріалів справи, позивачем надано докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.

Так, як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Карго Делівері Транс» (клієнт за договором, позивач у справі) та адвокатом Василенко Олексієм Валерійовичем (адвокат за договором) укладено Договір про надання правової допомоги б/н від 12.07.2021 року (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 4.1 Договору за послуги адвоката клієнт сплачує гонорар. Загальний розмір гонорару встановлюється в залежності від кількості годин роботи адвоката при наданні правової допомоги клієнту, а також від кількості судових засідань, в яких приймає участь адвокат.

За умовами пункту 4.2 Договору вартість однієї години роботи адвоката та вартість участі адвоката в одному судовому засіданні встановлюється за домовленістю сторін шляхом підписання Протоколу погодження договірної ціни на виконання робіт (надання послуг), що є невід`ємним додатком до договору після його підписання.

Згідно з Протоколом №1 погодження договірної ціни на виконання робіт від 12.07.2021 року, сторонами погоджено вартість однієї години роботи адвоката у сумі 2 700,00 грн., вартість участі адвоката у судовому засіданні 5 000,00 грн. (за одне судове засідання у м. Дніпро) та 7 500,00 грн. (за одне судове засідання у інших містах та області України).

Вказаний Договір про надання правової допомоги підписаний представником позивача та адвокатом та засвідчений печаткою клієнта.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 3038 від 03.03.2016 року на ім`я адвоката Василенко Олексія Валерійовича, ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АЕ №1092242 від 19.07.2022 року, акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2022 року на суму 35 100,00 грн., а також кінцевий розрахунок суми судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги ТОВ «Карго Делівері Транс» по справі №910/6584/22 на загальну суму 35 100,00 грн.

Так, відповідно до вказаного акту №1 приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2022 року та Кінцевого розрахунку суми судових витрат по справі №910/6584/22 адвокатом було надано, а клієнтом прийнято наступні послуги:

- аналіз договору транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні №1002-21 від 10.02.2021 року, заявок, CMR, договорів з перевізниками, та первинних бухгалтерських документів. Кількість годин 2 години. Вартість послуги складає 5 400,00 грн.

- підготовка та відправлення досудової вимоги №24/05 від 24.05.2022 року. Кількість годин 2 години. Вартість послуги складає 5 400,00 грн.

- підготовка та відправлення позовної заяви про стягнення заборгованості, підготовка додатків до позовної заяви. Кількість годин 6 годин. Вартість послуги складає 16 200,00 грн.

- підготовка та відправлення клопотання від 30.09.2022 року. Кількість годин 1 година. Вартість послуги складає 2 700,00 грн.

- забезпечення примусового виконання рішення суду. Кількість годин 2 години. Вартість послуги складає 5 400,00 грн.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

При цьому суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Окрім цього згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Отже, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем у поданому клопотанні викладені заперечення щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі їх обсягу та вартості, та наголошувалось на необґрунтованості заявлених до стягнення сум.

Так, в контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.

Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

При цьому згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зазначає, що до складу витрат позивача на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з відповідача, включено послугу з аналізу договору №1002-21 від 10.02.2021 року, заявок, CMR, договорів з перевізниками, та первинних бухгалтерських документів, а також складання досудової вимоги. Всього нараховано до сплати за вказані послуги, на які адвокатом згідно розрахунку витрачено 4 години (2 год.+2 год.), 10 800,00 грн.

В той же час, оцінюючи співмірність наданих послуг із заявленою вартістю та враховуючи здійснений адвокатом попередній аналіз господарських правовідносин сторін тривалістю 2 години (вартістю 5400,00 грн.) суд зазначає, що підготовка позовної заяви, яка визначена стороною позивача як окремий вид послуги адвоката у вартістю 16 200,00 грн., не потребувала окремого додаткового аналізу спірного договору та документів на його виконання, отже вартість заявлених до стягнення з відповідача адвокатських витрат за підготовку позову значно завищена.

Так, судом прийнято до уваги, що предмет доказування у справі № 910/6584/22 охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають ретельному дослідженню, а також не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відносить до складної та спір є типовим, судом враховано обсяг проведених представником позивача робіт з підготовки та опрацювання позовних матеріалів і наданих доказів, а також обсяг та зміст підготованих адвокатом документів у справі, як процесуального характеру, так і заяв по суті спору, та встановлено завищення вартості послуг з аналізу спірного договору та бухгалтерських документів, підготовки досудової вимоги та підготовки позовної заяви загальною вартістю 27 000,00 грн.

Окрім цього, враховуючи предмет даного спору та зміст позовних вимог, судом критично оцінюється включення позивачем до обсягу наданих адвокатом послуг складання клопотання про закриття провадження у справі, яке викладене позивачем на одному аркуші, вартістю 2 700,00 грн.

Також за висновками суду вартість таких послуг як забезпечення примусового виконання рішення суду, яка визначена на майбутнє у розмірі 5 400,00 грн., позивачем включена до складу заявленої до стягнення з відповідача суми безпідставно, з огляду на погашення відповідачем більшої частини основного боргу у добровільному порядку в процесі розгляду даної справи судом, а також враховуючи той факт, що розподіл витрат на професійну правничу допомогу здійснюється судом в межах розгляду справи в судовій інстанції та не охоплює теоретичну необхідність примусового виконання рішення суду.

Крім того, судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховано характер спірних правовідносин щодо виконання договору транспортного експедирування, зміст заявлених позовних вимог, що включає в себе стягнення основної суми боргу, а також штрафних санкцій, стягнення яких не вимагало від позивача здійснення детального розрахунку позовних вимог за різні періоди прострочення в залежності від строків оплати та фактичних дій відповідача щодо погашення заборгованості, а також обсяг та зміст підготовлених адвокатом документів, а саме: позовної заяви на 7 аркушах (з яких 2,0 аркуші складають обґрунтування розміру судових витрат на професійну правову допомогу та 1 аркуш прохальна частина позову з переліком додатків до позовної заяви), клопотання на 1,5 аркуші (з яких 0,5 аркуша саме зміст клопотання), досудової вимоги на 2 аркушах.

Виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правничої допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.

Беручи до уваги те, що суду необхідно надати оцінку розміру витрат сторони на правничу допомогу з урахуванням всіх аспектів і категорії складності справи, враховуючи предмет спору та розмір заявлених позовних вимог у співвідношенні до заявлених витрат на правову допомогу, приймаючи до уваги надані позивачеві послуги та зважаючи на обсяг і зміст наданих позивачем під час судового розгляду справи № 910/6584/22 процесуальних документів, а також з урахуванням заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до розміру 10 000,00 грн. від попередньо заявленої суми, яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності.

Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Згідно з частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/6584/22 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРГО ДЕЛІВЕРІ ТРАНС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк» про стягнення основного боргу в сумі 190 106,77 грн. закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк» (вул. Магнітогорська 1, м. Київ, 02094, код ЄДРПОУ 22891092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРГО ДЕЛІВЕРІ ТРАНС» (вул. Кедрова 12, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 41877121) 23 361 (двадцять три тисячі триста шістдесят одну) грн. 99 коп. основного боргу, 5 263 (п`ять тисяч двісті шістдесят три) грн. 61 коп. пені, 21 346 (двадцять одну тисячу триста сорок шість) грн. 88 коп. штрафу, 315 (триста п`ятнадцять) грн. 82 коп. процентів річних, 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 3 605 (три тисячі шістсот п`ять) грн. 93 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 26 грудня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон