Постанова

від 06.12.2022 по справі 925/632/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2022 р. Справа№ 925/632/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Пантелієнка В.О.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,

представника відповідача адвоката Лавріненка І.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 30.09.2022 (повний текст складено 11.10.2022, суддя Зарічанська З.В.)

у справі № 925/632/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гросанс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес

про стягнення 26947158,00 грн та визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Гросанс звернулось в господарський суд із позовом про визнання недійсними договорів про надання поворотної фінансової допомоги (безпроцентна позика), укладені з ТОВ Прогрес, а також стягнення з відповідача не повернуту частину позики, упущену вигоду та компенсацію з прибутку.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався не те, що вказані договори зі сторони ТОВ Гросанс були підписані ОСОБА_1 , який обіймав посаду директора товариства, а зі сторони відповідача ці договори підписала ОСОБА_2 , яка діяла на підставі одноденних довіреностей. Водночас, довіреності на ім`я ОСОБА_2 були видані учасником та одночасно директором відповідача (ТОВ Прогрес), яким у той час також був ОСОБА_1 . Позивач вважає, що вказані обставини очевидно свідчать про те, що укладені договори були вчинені у результаті зловмисної домовленості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах відповідача, позаяк саме останній отримав користь від цих правочинів, тоді як позивач, по суті, просто відмовився від користування власними грошима на тривалий час.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.12.2020, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021, провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення 3 299 000 грн основного боргу, 185504 грн інфляційних втрат та 219 019,97 грн 3 % річних закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. В решті позовних вимог відмовлено.

Верховний Суд своєю постановою від 07 червня 2022 року скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2021 року і рішення Господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року у справі № 925/632/20 в частині позовних вимог про визнання недійсними договорів про надання поворотної фінансової допомоги від 22.03.2018 № 22/03-18, від 06.08.2018 № 06/08-18 та від 06.09.2018 № 06/09-18, а справу № 925/632/20 в частині позовних вимог про визнання недійсними договорів про надання поворотної фінансової допомоги від 22.03.2018 № 22/03-18, від 06.08.2018 № 06/08-18 та від 06.09.2018 № 06/09-18 направив на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у даному випадку вчинення оспорюваних правочинів не в інтересах позивача презюмується і саме ТОВ Прогрес мало довести, що оспорювані договори вчинені не на шкоду позивачеві, оскільки позовні вимоги у справі № 925/632/20 ґрунтуються на обставинах вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_1 не в інтересах ТОВ Гросанс, а в інтересах афілійованої з останнім юридичної особи - ТОВ Прогрес.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.09.2022 у справі № 925/632/20 позов задоволено повністю в частині визнання недійсними договорів та визнано недійсними три Договори про надання поворотної фінансової допомоги (№ 22/03-18 від 22.03.2018, № 06/08-18 від 06.08.2018, № 06/09-18 від 06.09.2018), ініційовані відповідачем. Стягнуто з відповідача на користь позивача 28 377 грн судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 30.09.2022 та відмовити у задоволенні позовної заяви повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 відкрито апеляційне провадження у справі № 925/632/20, розгляд справи призначено на 06.12.2022.

У відповідності до ч. 10 ст. 32 ГПК України та згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2022 для розгляду справи №925/632/20, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Копитової О.С., сформовано колегію суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Остапенко О.М., Пантелієнко В.О.

02.12.2022 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю Гросанс адвоката Матвіїва В.М. (вх. № 09.1-21/3176/22 від 02.12.2022) про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою сервісу EasyCon.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2022 вирішено здійснювати розгляд справи № 925/632/20 по суті спочатку колегією суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Остапенко О.М., Пантелієнко В.О.; відмовлено у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю Гросанс адвоката Матвіїва В.М. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції 06.12.2022 о 11 год. 00 хв.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно із ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2018 ТОВ "Гросанс", як позикодавець, в особі директора Лещенка Романа Миколайовича і ТОВ "Прогрес", як позичальник, в особі Хливнюк Тетяни Миколаївни, що діє на підставі довіреності № 2018/2-д від 22.03.2018 року, уклали Договір № 22/03-18 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір від 22.03.2018).

Згідно з п. 1.1 Договору від 22.03.2018, позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п. 2.1-2.4 Договору від 22.03.2018, поворотна фінансова допомога надається частинами в національній валюті України в межах суми 5 955 000 гривень 00 копійок без ПДВ.

Поворотна фінансова допомога надається строком до 21 березня 2019 р.

П. 8.1, 8.3 Договору від 22.03.2018 передбачено, що він вступає в законну силу з моменту його підписання та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Договір може бути скасовано за домовленістю сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством.

До матеріалів справи додано Довіреність від 22.03.2018 № 2018/2-д, якою ТОВ "Прогрес", в особі директора Лещенка Романа Миколайовича, який діє на підставі Статуту, відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України уповноважує ОСОБА_2 укласти договір про надання позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Гросанс" і виконати всі необхідні дії, пов`язані з виконанням цього доручення.

Ця довіреність видана на підставі договору доручення, укладеного в усній формі між довірителем та вказаним представником. Довіреність видана строком на один день без права передоручення.

06.08.2018 ТОВ "Гросанс", як позикодавець, в особі директора Лещенка Романа Миколайовича і ТОВ "Прогрес", як позичальник, в особі Хливнюк Тетяни Миколаївни, що діє на підставі довіреності № 2018/11-д від 06.08.2018 року, з іншого боку, а разом - Сторони, уклали Договір № 06/08-18 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір від 06.08.2018).

Відповідно до п. 2.1-2.4 Договору від 06.08.2018, поворотна фінансова допомога надається частинами в національній валюті України в межах суми 185000 гривень 00 копійок без ПДВ.

Поворотна фінансова допомога надається строком до 05 серпня 2019 р.

До матеріалів справи додано Довіреність від 06.08.2018 № 2018/11-д, якою ТОВ "Прогрес", в особі директора Лещенка Романа Миколайовича, який діє на підставі Статуту, відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України уповноважує ОСОБА_2 укласти договір про надання позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Гросанс" і виконати всі необхідні дії, пов`язані з виконанням цього доручення.

Ця довіреність видана на підставі договору доручення, укладеного в усній формі між довірителем та вказаним представником. Довіреність видана строком на один день без права передоручення.

06.09.2018 ТОВ "Гросанс", як позикодавець, в особі директора Лещенка Романа Миколайовича і ТОВ "Прогрес", як позичальник, в особі Хливнюк Тетяни Миколаївни, що діє на підставі довіреності № 2018/13-д від 06.09.2018 року, з іншого боку, а разом - Сторони, уклали Договір № 06/09-18 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір від 06.09.2018).

Відповідно до п. 2.1-2.4 Договору від 06.09.2018, поворотна фінансова допомога надається частинами в національній валюті України в межах суми 520 000 гривень 00 копійок без ПДВ.

Поворотна фінансова допомога надається строком до 05 вересня 2019 р.

До матеріалів справи додано Довіреність від 06.09.2018 № 2018/13-д, якою ТОВ "Прогрес", в особі директора Лещенка Романа Миколайовича, який діє на підставі Статуту, відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України уповноважує ОСОБА_2 укласти договір про надання позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Гросанс" і виконати всі необхідні дії, пов`язані з виконанням цього доручення.

Ця довіреність видана на підставі договору доручення, укладеного в усній формі між довірителем та вказаним представником. Довіреність видана строком на один день без права передоручення.

У рішенні Господарського суду Черкаської області від 30.12.2020 у даній справі встановлено, що відповідач після відкриття провадження у справі 12 листопада 2020 року сплатив основну суму боргу у розмірі 3299000,00 грн, а також 185 504,80 грн інфляційних втрат та 219 019, 97 грн 3 % річних. На підставі вказаного провадження у справі закрито і в цій частині рішення є чинним.

Такі обставини справи визнаються обома сторонами: кошти за всіма трьома Договорами повернуті відповідачем позивачеві з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначає, що єдиний учасник ТОВ Гросанс Гросанс Курт був обізнаний про діяльність товариства, зокрема, вчинення його директором ОСОБА_1 відповідних правочинів про перерахування грошових коштів на користь ТОВ Прогрес як поворотної фінансової допомоги. Втім, після розірвання ділових зв`язків між товариствами змінив свою поведінку та почав заперечувати доцільність підприємницької діяльності в період перебування ОСОБА_1 на посаді директора товариства, заявивши даний позов до ТОВ Прогрес, єдиним учасником якого є ОСОБА_1 .

Відповідно до частин 1, 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право - і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини 1 та 3 статті 92 Цивільного кодексу України).

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина 4 статті 92 Цивільного кодексу України).

У відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Отже, за змістом частин 1, 3 та 4 статті 92 Цивільного кодексу України, частин 1 та 2 статті 89 Господарського кодексу України, пункту 13 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 Цивільного кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, оскільки ОСОБА_1 на час підписання оспорюваних договорів обіймав посаду директора позивача, і він мав повноваження щодо представництва юридичної особи.

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 та підтверджено Верховним Судом у постанові від 13.10.2020 у справі №912/2758/19.

Згідно з частиною 3 статті 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють.

З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Правило, передбачене частиною 3 статті 238 Цивільного кодексу України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.

При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.

Законом не встановлено виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність дій. Проте, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (статті 12 Цивільного кодексу України), висновок про добросовісність поведінки особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала ця особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що у частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинно відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 цього ж Кодексу.

У статті 232 Цивільного кодексу України унормовані правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Так, за змістом зазначеної норми правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Верховний Суд України у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 зазначили, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Отже, розглядаючи позов про визнання недійсним договору на підставі статті 232 Цивільного кодексу України, суд має врахувати, що необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним договорів, позивач має довести наявність усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони, а суд має перевірити відповідність доводів позивача вимогам статті 232 ЦК України і лише за наявності всіх ознак має підстави для визнання договору недійсним.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 господарського процесуального кодексу України).

Зазначений принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи; передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Водночас цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Колегія суддів зазначає про недоведеність позивачем наявності зловмисної домовленості між виконавчим органом позивача директором Лещенко Романом Миколайовичем та уповноваженою особою відповідача Хливнюк Тетяною Миколаївною, яка діяла на підставі довіреностей №2018/2-д від 22.03.2018, №2018/11-д від 06.08.2018, №2018/13-д від 06.09.2018, під час укладення спірних договорів, як це передбачено ст. 232 Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивачем належними та допустимими доказами не доведено умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання, а також наявності самої домовленості. Також позивачем не обґрунтовано, які саме несприятливі наслідки настали для ТОВ "Гросанс" внаслідок укладення спірних правочинів (з урахуванням того, що кошти за договорами про надання поворотної фінансової допомоги за №22/03-18 від 22.03.2018, №06/08-18 від 06.08.2018, №06/09-18 від 06.09.2018 були повернуті відповідачем у повному обсязі) та чи настали вони взагалі.

Більше того, позивачем не доведено зловмисної домовленості, яка була б направлена на отримання вигоди у власних інтересах представників та/або в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (див. висновок сформований у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 02.04.2020 у справі №910/7160/19, від 01.07.2021 у справі №910/7029/20).

Як вбачається з матеріалів справи, керівник ТОВ Гросанс Лещенко Р.М. на дату укладання Договорів мав усі повноваження укладати господарські договори. Такими повноваження його наділено Статутом товариства. Цей факт позивачем не оспорювався.

Твердження позивача стосовно того, що внаслідок укладення оспорюваних правочинів позивач недоотримав дохід, таким чином зазнавши збитків у своїй господарській діяльності, а відповідач, в свою чергу отримав неправомірну вигоду колегія суддів відхиляє, оскільки ці твердження не обґрунтовані належними доказами та є припущеннями позивача.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та як вже було зазначено вище, на момент винесення судом рішення кошти за спірними договорами позики були повернуті у повному розмірі відповідачем на рахунок позивача.

Тобто, позивачем не було доведено факту заподіяння йому збитків у зв`язку з укладенням спірних договорів.

Щодо посилання позивача в позовній заяві на порушення під час укладення спірних договорів приписів, передбачених статтями 229, 230, 234 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Таким чином, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №909/330/16).

В той же час, позивач не довів в контексті ст.ст. 203, 215, 229, 230, 234 ЦК України і статей 73, 74 ГПК України підстав, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними. Зокрема, позивачем не надано належних і допустимих доказів, що підтверджують факт помилки, обману під час укладення оспорюваних договорів, тоді як перерахування коштів за спірними договорами унеможливлює визнання таких договорів фіктивними.

У зв`язку належить дійти висновку про відсутність обставин для визнання договору недійсним на підставі ст.ст. 229, 230, 234 Цивільного кодексу України.

Інші підстави, з якими законодавство пов`язує недійсність оспорюваного правочину, позивачем у позові не наведені.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави, з якими законодавство у даному випадку пов`язує визнання оспорюваних договорів недійсними, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів про надання поворотної фінансової допомоги за №22/03-18 від 22.03.2018; №06/08-18 від 06.08.2018, №06/09-18 від 06.09.2018.

За вказаних обставин, колегія суддів констатує порушення судом першої інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, що визнається підставою для скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Черкаської області від 30.09.2022.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України належить прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно із статтею 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача, що сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 30.09.2022 у справі № 925/632/20 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Гросанс до Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес про визнання недійсними договорів про надання поворотної фінансової допомоги від 22.03.2018 № 22/03-18, від 06.08.2018 № 06/08-18 та від 06.09.2018 № 06/09-18.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гросанс (ідентифікаційний код: 41137600; вул. Січових Стрільців, буд. 4А, офіс 6, м. Київ, 04053) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес (ідентифікаційний код: 32874565; місцезнаходження: с. Нагірна, Жашківський р-н, Черкаська обл., 19223) 9459 (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.12.2022.

Головуючий суддяС.В. Сотніков

СуддіВ.О. Пантелієнко

О.М. Остапенко