Рішення

від 26.12.2022 по справі 920/878/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.12.2022м. СумиСправа № 920/878/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/878/22

за позовомАдвокатського бюро Баулін і партнери в особі керуючого бюро адвоката Бауліна Олексія Івановича (вул. Привокзальна, 25/302, м. Суми, 40022, код ЄДРПОУ 42644177)

до відповідачаДержавного підприємства Охтирський комбінат хлібопродуктів Державного агентства резерву України (вул. Армійська, буд.11, м. Охтирка, Сумська область, 42700, код ЄДРПОУ 00956031)

про стягнення 50940 грн 85 коп.,

Суть спору: 24.10.2022 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 50940 грн 85 коп., з яких: 33333 грн 33 коп., сума основного боргу, 8767 грн 13 коп пеня, 7888 грн 61 коп інфляційні втрати та 951 грн 78 коп 3% річних, за неналежне виконання зобов`язань за Договором про надання юридичних (правових) послуг від 20.09.2021; а також покласти на відповідача судовий збір.

Ухвалою суду від 256.10.2022 відкрито провадження у справі № 920/878/22 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановлені строки для надання суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

16.11.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти позовних вимог.

18.11.2022 позивач надав до суду оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи.

22.11.2022 позивач надав відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 22.11.2022 відкладено розгляд справи на 26.12.2022.

23.12.2022 позивачем надано до суду лист від 23.12.2022 з роздруківкою з електронної пошти з відомостями про листування.

Враховуючи час, наданий сторонам для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд приходить до наступних висновків:

Спірні відносини сторін виникли з виконання договору про надання юридичних (правничих) послуг від 20.09.2021, укладений між Адвокатським бюро «Баулін та партнери» (Виконавець, Позивач) та ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України (Замовник, Відповідач).

Відповідно до п. 1.1. ст. 1 вищевказаного Договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надавати Замовнику консультації стосовно захисту його прав та обов`язків; представництво в судах всіх юрисдикцій та інстанцій; державних органах; складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; правова допомога в усіх сферах законодавства, захист прав, свобод і законних інтересів у кримінальному, адміністративному, цивільному, господарському процесі, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, захист інтересів Замовника під час проведення перевірок контролюючими органами; досудове врегулювання справ.

Пунктом 4.1. ст.4 Договору передбачено, що вартість послуг визначається на рівні 10 000 (десяти тисяч) гривень 00 коп. у місяць.

Пунктом 4.2. ст. 4 Договору визначено, що оплата послуг Виконавця здійснюється наперед, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця у розмірі, визначеному п.4.1. у строк до 5го числа кожного місяця.

Відповідно до п. 4.5. Договору про надані послуги Виконавець та Замовник складають та підписують акт приймання-передачі наданих послуг, який складається не рідше 1 разу на місяць у строк до 5-го числа наступного місяця.

Згідно з п. 9.1. Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що він - АБ «Баулін та партнери» сумлінно та в повному обсязі виконав зобов`язання взяті на себе згідно Договору про надання юридичних (правничих) послуг від 20.09.21, проте відповідач ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного агенства резерву України не виконав взяті на себе зобов`язання за договором в часті своєчасності та повноти розрахунку за надані послуги. У зв`язку з чим виникла заборгованості Відповідача за надані юридичні послуги в сумі 33333 гривень 33 коп.

Також позивач зазначає, що жодного перерахунку коштів Замовником не було здійснено, але Виконавець продовжував надавати послуги, зважаючи на усні прохав керівництва Замовника.

На підтвердження наданих послуг позивачем надано до позовної заяви акти наданих послуг, зокрема:

- Акт наданих послуг № 6 від 30.09.2021 на суму 3333,33 грн , підписаний та скріплений печатками обох сторін;

- Акт наданих послуг № 17 від 29.10.2021 на суму 10000, грн , підписаний та скріплений печатками обох сторін;

- Акт наданих послуг № 19 від 30.11.2021 на суму 10000 грн , підписаний та скріплений печатками обох сторін;

- Акт наданих послуг № 34 від 31.12.2021 на суму 10000 грн , не підписаний відповідачем.

Позивач зазначає, що Акт наданих послуг за грудень 2021 року Відповідачем так і не був повернутий Позивачеві, хоча послуги надавались в повному обсязі Позивачем підписано акт в односторонньому порядку. Позивач обґрунтовує свої доводи виходячи з правої позиції, що міститься в постанові ВГСУ від 01.03.2016 р. № 908/1367/14 постанові ВС від 17.08.2021 у справі № 910/16308/20, такий акт вважається погодженим, а послуги - прийнятими. Ґрунтуються вони на ст. 8 Цивільного кодексу України, яка регламентує дії виконавця у разі відмови замовника, підписати акт в односторонньому порядку.

Вважаючи наявним заборгованість за спірним Договором в сумі 50940 грн 85 коп. позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що позивачем не доведено факту надання послуг. Зокрема зазначає, що оригінали актів за вересень-грудень 2021 бухгалтерією відповідача не складалися та на підприємстві відсутні.

Також звертає увагу на те, що:

- копії актів доданих до позовної заяви за жовтень-листопад 2021 не можливо ідентифікувати особу ким вони підписані з боку замовника;

- печатка Замовника на наданих копіях актах за листопад-грудень 2021 - відсутня;

на копії акту наданих послуг № 6 за вересень 2021 не вказано дату коли він підписаний з боку Замовника;

- надана копія акту 34 від 31.12.2021 не містить, з боку Замовника, підпису та печатки. При цьому Позивачем не надано доказів надсилання відповідного акту Відповідачу, тому, не можливо підтвердити факт прийняття послуг. Вважає, що застосування правової позиції ВС від 17.08.2021 у справі № 910/16308/20 є хибним, оскільки в даній справі виникли зовсім інші правовідносини, а правова позиція суду ґрунтується на ст. ст. 853, 882 ЦК України, яка регулює виконання робіт з будівельного підряду.

З копій актів наданих послуг не можливо встановити відповідно до якого договору ці послуги надавалися, від якої дати. У рядку Договір вказано - юридичні послуги. При цьому, надана копія Договору має назву про надання юридичних (правничих) послуг та у договореному відділі Відповідача мається інший договір ніж той який надав Позивач - про надання юридичних (правничих) послуг від 01.09.2021.

Таким чином, відповідач вважає, що надані акти послуг не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону № «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.95 р. № 88 за якими Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступних приписів господарського та цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання, якими є сторони спірних відносин, повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново - господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг, яким є договір, на підставі якого виникли спірні у даній справі відносини сторін, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовник) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами ч.2, 7 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Щодо поданих позивачем в підтвердження факту надання послуг актів наданих послуг суд зазначає,

1) щодо Акту наданих послуг № 17 від 29.10.2021 на суму 10000 грн 00 коп.

Вищезазначений акт підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками, без будь-яких зауважень до обсягу чи строку наданих послуг.

В тексті акту в графі «найменування робіт» зазначено «Юридичні послуги згідно договору від 20.09.21 за жовтень.

Стосовно заперечень відповідача про неможливість встановити підписанта акту з боку замовника, суд оцінює критично, оскільки підпис скріплений печаткою ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного Агенства резерву України», біля грифу «Затверджено» зазначена посада «Директор». Окрім цього в матеріалах справи відсутні докази втрати чи викрадення печатки, а також заяви відповідача про підроблення підпису.

2) щодо Акту наданих послуг № 6 від 30.09.2021 на суму 3333,33 грн. та Акту наданих послуг № 19 від 30.11.2021 на суму 10000 грн .

Вищезазначені акти підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, без будь-яких зауважень до обсягу чи строку наданих послуг.

Стосовно заперечень відповідача про неможливість встановити підписанта акту з боку замовника, суд оцінює критично, оскільки підпис скріплений печаткою ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного Агенства резерву України», біля грифу «Затверджено» зазначена посада «Директор». Окрім цього в матеріалах справи відсутні докази втрати чи викрадення печатки, а також заяви відповідача про підроблення підпису.

В тексті актів в графі «найменування робіт» зазначено «Юридичні послуги згідно договору за листопад 2021.

В актах не зазначено номер та дата певновизначеного Договору, проте, сторонами не надано доказів того, що між цими ж сторонами є укладеним інший договір на надання юридичних послуг.

Тому, суд приходить до висновку, що дані акти стосуються надання послуг за спірним Договором.

3) щодо акту надання послуг № 34 від 31.12.2021, то він не підписаний і не скріплений печаткою відповідача.

Окрім цього, в матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу відповідача акту надання послуг № 34 від 31.12.2021, щоб зробити висновок про «мовчазну згоду» відповідача з актом.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт надання та прийняття відповідачем послуг за спірним Договором про надання юридичних (правових) послуг від 20.09.2021 на загальну суму 23333 грн 33 коп. (за актом № 17 від 29.10.2021, за актом № 6 від 30.09.2021, за актом № 19 від 30.11.2021). В інший частині, позивачем не доведено, що послуги за актом № 34 від 31.12.2021 надавалися та чи був акт взагалі направлені відповідачу, що в свою чергу не доводить факт надання послуг та відповідно виникнення зобов`язань відповідача по його оплаті.

Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 7888 грн 61 коп і 3% річних у розмірі 951 грн 78 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому, слід зазначити, що згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Між сторонами такий розмір процентів не визначався.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Враховуючи, що судом визнано обґрунтованими позовні вимоги щодо основної суми боргу в розмірі 23333 грн 33 коп, то 3% річних та інфляційні втрати судом перевірено щодо нарахуваннь на дану суму боргу .

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт несвоєчасної оплати за надані послуги за вересень, жовтень та листопад 2021 року, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 694 грн 53 коп та інфляційних нарахувань в сумі 5635 грн 11 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В інший частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд відмовляє за необґрунтованістю та недоведеністю.

Також позивачем заявлено до стягнення пеня у розмірі 8767 грн. 13.коп.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1) та те, що розмір пені, передбачений статтею й цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 2).

Проте, зі змісту Договору про надання юридичних (правових)послуг від 20.09.2021 вбачається, що сторонами не встановлено такої відповідальності як сплата пені за не виконання грошових зобов`язань.

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для нарахування та стягнення пені, а тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 23333 грн 33 коп боргу за надані послуги, 3% річних в сумі 694 грн 53 коп та інфляційних нарахувань в сумі 5635 грн 11 коп.

В інший частині позовних вимог суд відмовляє за необґрунтованістю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у частині задоволених позовних вимог і становлять суму 1444 грн 68 коп, в інший части, що становить 1036 грн 32 коп. судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 130, 185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 -252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Адвокатського бюро Баулін і партнери в особі керуючого бюро адвоката Бауліна Олексія Івановича до Державного підприємства Охтирський комбінат хлібопродуктів Державного агентства резерву України про стягнення 50940 грн 85 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Охтирський комбінат хлібопродуктів Державного агентства резерву України (вул. Армійська, буд.11, м. Охтирка, Сумська область, 42700, код ЄДРПОУ 00956031) на користь Адвокатського бюро Баулін і партнери в особі керуючого бюро адвоката Бауліна Олексія Івановича (вул. Привокзальна, 25/302, м. Суми, 40022, код ЄДРПОУ 42644177) 23333 грн 33 коп заборгованості за надані послуги, 3% річних в сумі 694 грн 53 коп, інфляційних нарахувань в сумі 5635 грн 11 коп., 1444 грн 68 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В інший частині позовних вимог відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено і підписано суддею 28.12.2022.

СуддяС.В. Заєць