Постанова

від 29.11.2022 по справі 495/5115/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1474/22

Справа № 495/5115/16-ц

Головуючий у першій інстанції Заверюха В. О.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д.,

Дришлюка А.І.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянув у судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПП «Салганський паливний склад» про стягнення компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по 1/2 частині на кожного, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по 1/2 частині на кожного, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

04 липня 2016 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа ПП «Салганський паливний склад» про стягнення компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя.

02 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по 1/2 частині на кожного.

Цивільна справа №495/6372/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнаннягрошового зобов`язанняза договоромпозики від27.07.2010 солідарними борговими зобов`язаннями ірозподіл їхпо 1/2частині накожного таза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнаннядоговору позики,укладений 27.07.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 таоформлений розпискою недійсним об`єднана в одне провадження з цивільною справою №495/5115/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПП «Салганський паливний склад» про стягнення 212500 грн компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по 1/2 частині на кожного, об`єднаній справі присвоєно №495/5115/16-ц.

ОСОБА_1 мотивує свої позовні вимоги тим, що 16.10.1993 між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який у подальшому було розірвано на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 12.05.2016.

У період шлюбу, а саме у 2005 році ОСОБА_2 вступив до складу учасників ПП «Салганський паливний склад» з часткою 25% статутного капіталу цього підприємства, що становить 425 000 грн, частка у статутному капіталі ПП «Салганський паливний склад»була внесена відповідачем за рахунок спільних коштів подружжя. Внесення відповідачем коштів на рахунокпідтверджується витягом з ЄДРЮО ФОП та ГФ у графі перелік засновників юридичної особи, у тому числі частки кожного із засновників та згідно статуту підприємства п. п. 10.2. та 10.3. Підстави набуття права спільної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. Таким чином, ОСОБА_1 має право на половину вартості внесеного ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Салганський паливний склад» майна, а саме: 212 500 грн, які підлягають стягненню з відповідача на її користь, оскільки частка відповідача у статутному капіталі ПП «Салганський паливний склад» була внесена під час перебування сторін у шлюбі за рахунок спільних коштів подружжя.

Під час шлюбу за згодою ОСОБА_2 на потреби сім`ї, а саме на навчання спільної дитини, ОСОБА_1 27.07.2010 укладено договір позики на суму 30 000 долларів США з ОСОБА_3 .. Спільні з ОСОБА_2 зобов`язання на теперішній час не припинені, сума позики по ним повністю не повернута. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не бажає дійти згоди з ОСОБА_1 про добровільний поділ боргового зобов`язання, від зустрічей відмовляється на дзвінки не відповідає. Кошти, одержані за укладеним в період шлюбу договором позики були потрачені в інтересах сім`ї, а саме: навчання дитини. За період з 01.09.2010 по 30.06.2014 на навчання дитини були витрачені грошові кошти у розмірі 15072,30 доларів США. За час навчання донька проживала в м. Києві, мешкала в орендованій квартирі, за яку кожного місяця було сплачено 4 500 грн на місяць: за 2010 навчальний рік сплачено 21 000 грн, за 2011 рік 54 000 грн, за 2012 рік 54 000 грн, за 2013 рік 34 500 грн, тобто на оренду квартири було витрачено 163 500 грн. Також грошові кошти витрачались на продукти харчування, придбання одягу та канцелярського приладдя, на проїзд з м. Київ до Білгород-Дністровського та до м. Києва. В цілому сума витрачених коштів на навчання дитини становить 42 272,30 доларів США, з них 15 072,30 доларів США підтверджуються документально, а сума 21 200 доларів США документально не зафіксована, оскільки в той час сторони не мали наміру розірвати шлюб.

07 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредіт Агріколь Банк» було укладено кредитний договір №1/1132155, строком до 06.10.2015 для особистих потреб, а саме: купівлі транспортного засобу. Вказане боргове зобов`язання було сплачено особисто ОСОБА_1 за особисті кошти та кошти, які вона позичала у матері, про що відповідачу ОСОБА_2 було добре відомо. На теперішній час, спірний автомобіль було подаровано (відчужено) спільній дитині, з відома колишнього чоловіка ОСОБА_2 , оскільки він як чоловік оформлював в МРЕВ вказану угоду. Згідно поданої заяви про розірвання шлюбу справа №495/859/16-ц ОСОБА_2 чітко вказував, що їх шлюбні відносини фактично припинено з січня 2012 року, а кредитний договір укладено у жовтні 2011 року, тобто за 2 місяця до заяви про розірвання шлюбу, що вказує також на те, що вказаний автомобільнебулопридбано дляпотребчиінтересів сім`ї,атому вказаний автомобіль є особистою власністю позивача ОСОБА_1 , а не спільною власністю подружжя.

Крім того, позивач зазначає, що 17 січня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 складено розписку про отримання 10 000 доларів США, які відповідач зобов`язувався повернути у строк до 17.01.2014.Вказана розписка була отримана без письмової згоди на це дружини ОСОБА_1 та вже після фактинопрининених шлюбних відносин, про існування вказаної розписки їй стало відомо лише при розгляді справи. Тобто, відповідачем ОСОБА_2 не доведено що ці грошові кошти використані безпосередньо в інтересах сім`ї, а отримані на особисті цілі.

ОСОБА_2 в обґрунтування своїх вимог зазначає, що шлюб між сторонами по справі був укладений 16.10.1993, розірваний за рішенням суду 12.05.2016. Даним судовим рішенням не встановлювалась дата припинення фактичних шлюбних відносин та жодна із сторін ці обставини не оскаржувала. За період шлюбу, 07.10.2011 ОСОБА_1 отримала кредит на придбання автомобілю та вказаний автомобіль був зареєстрований на ім`я колишньої дружини ОСОБА_1 .. Таким чином, автомобіль придбався у шлюбі, кредит сплачувався за спільні кошти. Однак, 26.05.2015 ОСОБА_1 без дозволу чоловіка продала автомобіль їх спільній доньці, намагаючись таким чином штучно вивести цей автомобіль із спільного майна подружжя. При цьому, що відбувався факт саме продажу, свідчить безпосередньо довідка рахунок від 26.05.2015, однак ОСОБА_1 у своїх поясненнях від 29.01.2020 вказує, що автомобіль нібито подаровано та ще з дозволу чоловіка. Таким чином, ОСОБА_2 має право на стягнення 178050,58 грн, що складає половину вартості автомобіля згідно висновку експерта №17-3068. Крім того, 17.01.2012 ОСОБА_2 перебуваючи у шлюбі взяв в борг у ОСОБА_4 суму коштів в розмірі 10000 доларів США, передача грошових коштів підтверджується розпискою. Грошові кошти були отримані та використані в інтересах сім`ї, оскільки у вказаний період спільна донька навчалась, сплачувалось навчання та проживання. Наявність заборгованості за вказаною розпискою підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили та ОСОБА_1 не оскаржувалось. Факт того, що дані кошти були використані в інтересах сім?ї ніким не спростовано. Таким чином, ОСОБА_1 є солідарним боржником за отриманими у борг коштами на суму 622696,40 грн. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації 1/2 вартості частки, внесеною ОСОБА_2 до статутного фонду ПП «Салганський паливний склад» за рахунок спільних коштів подружжя не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту не передбачений ст. 16 ЦК України та будь-якими іншими Законами. Норми на які посилається ОСОБА_1 , такий спосіб не передбачають. У даному випадку наявна ситуація, коли є учасник, є товариство та є взаємовідносини між ними, які регулюються Статутом та діючим законодавством.Постанова Верховного суду України на яку посилається ОСОБА_1 також не може бути прийнята до уваги, оскільки стосується спору щодо поділу майна подружжя у випадку виходу одним з подружжя зі складу учасників та отримання ним частки в натурі. Позовні вимоги про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 солідарними борговими зобов`язаннями не підлягають задоволенню, оскільки вказаний позов є штучним позовом, який не підтверджений жодним доказом, зокрема безпосередньо розпискою, яку позивач ОСОБА_1 не надає для проведення експертизи, самого боргу не існує по причині фіктивності цієї розписки та взагалі складеної не в інтересах сім?ї. Про зазначену розписку ОСОБА_2 не знав та не міг знати по причині її відсутності та написання лише після подачі зустрічного позову про поділ боргового зобов`язання. Таким чином позовні вимоги про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 солідарними борговими зобов`язаннями не підлягають задоволенню, а підлягає задоволенню вимога про визнання позики недійсною з підстав фіктивності.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Волощук Т.В. вимоги про стягнення 212 500 грн компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по 1/2 частині на кожного підтримала, просила задовольнити в повному обсязі. Вимоги ОСОБА_2 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по 1/2 частині на кожного; про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним не визнала, заперечувала проти їх задоволення та просила відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Оськін Д.М. вимоги зустрічних позовів про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по 1/2 частині на кожного; вимоги про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним підтримав, просив задовольнити в повному обсязі. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 212 500 грн компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по 1/2 частині на кожного не визнав, заперечував та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПП «Салганський паливний склад» про стягнення 212500 грн компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по 1/2 частині на кожного задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 виплату компенсації 1/2 вартості частки у розмірі 212500 грн внесеної ОСОБА_2 до статутного фонду підприємства ПП «Салганський паливний склад».

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по 1/2 частині на кожного відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля марки «TOYOTA», модель Avensis, 2011 року випуску, д/з НОМЕР_1 та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по 1/2 частині на кожного задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації вартість 1/2 частини транспортного засобу марки «TOYOTA», модель Avensis, 2011 року випуску, д/з НОМЕР_1 у розмірі 178 0500,58 грн.

В частині позову про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по 1/2 частині на кожного відмовлено.

У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики, укладеного 27.07.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення в рахунок компенсації вартіості 1/2 частини транспортного засобу марки «TOYOTA», модель Avensis, 2011 року випуску, д/з НОМЕР_1 у розмірі 178 0500,58 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у цій частині позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

ОСОБА_2 також звернувся до суду із апеляційною скаргою в якій просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної заяви ОСОБА_1 щодо стягнення компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по 1/2 частині на кожного та про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у вказаних позовних вимогах ОСОБА_1 та задовольнити зазначені позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі. В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони про розгляд справи сповіщались належним чином та завчасно. Явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи,наведені у апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5ЦПК Українипередбачено,що,здійснюючи правосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором.У випадку,якщо законабо договірне визначаютьефективного способузахисту порушеного,невизнаного абооспореного права,свободи чиінтересу особи,яка звернуласядо суду,суд відповіднодо викладеноїв позовівимоги такоїособи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Згідно із ч. 3ст. 368 ЦК Українита ч. 1ст. 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно дост. 61 СК Україниоб`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтеюст. 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення спільної сумісної власності.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, а один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує .

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 жовтня 1993 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, який на підставі рішення Білгород-Дністровського місьрайонного суду від 12 травня 2016 року справа №495/859/16-ц був розірваний.

Під час перебування сторін у шлюбі, за рахунок спільних коштів подружжя, відповідач ОСОБА_2 у 2005 році зробив внесок до статутного фонду ПП «Салганський паливний склад» у розмірі 425000 грн, що становить 25% статутного капіталу та став учасником ПП «Салганський паливний склад» (т. 1 а.с. 20, 25).

З витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що статутний капітал ПП «Салганський паливний склад», код ЄДРПОУ 25430204 становить 1700 000 грн, остання дата державної реєстрації 30.06.2005 та відповідач ОСОБА_2 є учасником ПП «Салганський паливний склад» розмір внеску якого складає 425 000 грн, що становить 25 % статутного капіталу (т. 1 а.с. 48-50).

Відповідно до частини першоїстатті 62 ГК Українипідприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина першастатті 113 цього ж Кодексу).

Частиною першоюстатті 63 ГК Українивизначено вид та організаційно-правову форму підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2019 року у справі №917/1338/18 (провадження №12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

У постанові від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (провадження №12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

За ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку з чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до частини першоїстатті 84 ЦК Українитовариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

При визначенні виду підприємницького товариства, до якого належить ПП «Салганський паливний склад», необхідно виходити з того, що підприємство створено для ведення підприємницької діяльності, метою якого є отримання прибутку шляхом надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання; ПП має статутний капітал, поділений на частки, його учасники несуть відповідальність за зобов`язаннями приватного підприємства лише у межах належних їм часток в статутному фонді.

Відповідно до частини першоїстатті 91 ЦК Україниюридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.

Згідно із ч. ч. 1, 2статті 96 ЦК Україниюридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 115 ЦК Українигосподарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Вирішуючи питання нібито суперечності правових позицій щодо правового режиму спільного майна подружжя, за рахунок якого утворилося майно приватного підприємства, викладених у постановах Верховного Суду України (Верховного Суду), та з іншого боку позиції, наведеної у Рішенні Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Судуу постанові від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (провадження №12-71гс20) вказала, що висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя).

Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки:

- перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю;

- другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінністатті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем.Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

При цьому часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.

Таким чином, у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просила суд стягнути саме компенсацію 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя, а тому ці вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відмови у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що кошти, які були внесено ним до статутного фонду ПП «Салганський паливний склад» стали власністю підприємства та не підлягають поділу не приймаються судовою колегією до уваги.

З матеріалів справи вбачається, що 07 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Креді Агріколь Банк» був укладений кредитний договір №1/1132155, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримала грошові кошти в розмірі 124 184 грн на придбання транспортного засобу «TOYOTA», модель Avensis. Купівля транспортного засобу здійснювалась відповідно договору купівлі-продажу транспортного засобу укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ВіДі Пальміра» (т. 1 а.с. 135-142).

В забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору №1/1132155 від 07 жовтня 2011 року були також укладені договір застави, за яким в заставу передано транспортний засіб марки «TOYOTA»,модель Avensis,2011року випуску, д/з НОМЕР_1 , номер шасі(кузова,рами) НОМЕР_2 та договірпоруки зфізичною особою,яким є ОСОБА_2 (т. 1а.с. 135-142).

Отже, позичальником за кредитним договором №1/1132155 від 07 жовтня 2011 року є ОСОБА_1 , а поручителем ОСОБА_2 , які несуть перед кредитором солідарну відповідальність за його погашення, а тому спірний автомобіль відповідно до ст. ст. 60, ч. 3 ст. 61 СК Українита належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності, оскільки був придбаний під час перебування сторін у шлюбі за спільні кошти подружжя.

Вказане спростовує доводи відповідача ОСОБА_1 , що боргове зобов`язання згідно кредитного договору 1/1132155 від 07 жовтня 2011 року було сплачено ОСОБА_1 за її особисті кошти та грошові кошти, які вона позичила у матері.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Така презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зважаючи на ті обставини, що спірний автомобіль було набуте сторонами за час спільного проживання тому воно, на переконання суду, є спільною сумісною власністю даного подружжя, а відповідач ОСОБА_2 має право на 1/2 його частку.

На момент звернення ОСОБА_2 із зустрічним позовом про поділ спільної сумісної власності подружжя, набутий сторонами по справі за час перебування в шлюбу спірний автомобіль«TOYOTA»,модель Avensis,26.05.2015 відчужений відповідачем ОСОБА_1 на користь третьої особи доньки ОСОБА_5 , що підтверджується заявою №64510218 від 26.05.2015, довідкою-рахунком та реєстраційною карткою ТЗ (т. 1 а.с. 91-93).

В таких випадках позивач ОСОБА_2 вправі вимагати стягнення з відповідача ОСОБА_1 1/2 частини вартості спірного автомобіля, а не стягнення грошової компенсації виплаченого кредиту, оскільки поділу підлягає майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, або ж кошти, які були отримані в результаті відчуження майна без згоди іншого співвласника, а не кошти, за які подружжям було набуте спільне майно у період шлюбу.

Відповідно до висновку №17-3068 від 05.10.2017 судової автотоварознавчоїекспертизи повизначенню ринковоївартості колісноготранспортного засобуавтомобіля «TOYOTA», модель Avensis,2011року випуску,реєстраційний державнийномер НОМЕР_1 , середня ринкова вартість автомобіля «TOYOTA»,модель Avensis,2011року випуску, реєстраційний державнийномер НОМЕР_1 станом на 26.05.2015 на ринку України становить 356101,16 грн (т. 1 а.с. 101-102).

Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення 1/2 частини вартості спірного автомобіля.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення 1/2 частини вартості автомобіля, які б призвели до неправильного вирішення справи, неправильного застосування норм матеріального права, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції в цій частині. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

У зустрічномупозові ОСОБА_2 вказує,що у нього з ОСОБА_1 є солідарні боргові зобов`язання на суму 622696,40 грн перед ОСОБА_4 згідно договору позики від 17.01.2012. Як зазначає ОСОБА_2 вказані грошові кошти отриманні та використані в інтересах сім`ї, оскільки у вказаний період спільна донька навчалась, сплачувалось навчання і її проживання. На підставі вказаного, позивач ОСОБА_2 просив визнати грошове зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 солідарними борговими зобов`язаннями і розподілити по 1/2 частині на кожного.

В свою чергу ОСОБА_1 звернулась із вимогою до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по 1/2 частині на кожного. Обґрунтовуючи тим, що під час перебування у шлюбі, за згодою ОСОБА_2 на потреби сім`ї, а саме на навчання спільної дитини, 27.07.2010 між неюта ОСОБА_3 було укладено договір позики на суму 30 000 доларів США, спільні з відповідачем зобов`язання на теперішній час не припинені, сума позики по ними не повернута. До матеріалів справи ОСОБА_1 додані довідки Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченко №02/266-26 від 08.06.2017, №02/292-26 від 20.06.2017 щодо розміру коштів за період навчання доньки з 01.09.2010 по 30.06.2014. Також ОСОБА_1 зазначила, що за час навчання дитина проживала в місті Києві в орендованій квартирі, за яку було витрачено взагалі 163 500 грн, крім того, грошові кошти витрачались на продукти харчування, придбання одягу та канцелярського приладдя, на проїзд з м. Київ до Білгород-Дністровського та по м. Києву. Таким чином, зазначений договір позики створив обов`язки щодоповернення відповідних грошових коштів і для відповідача, а отже, з нього підлягає стягненню половина суми позики.

На підтвердження обставин отримання грошових коштів від ОСОБА_4 в розмірі 10 000 доларів США ОСОБА_2 надав у якості доказу рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.06.2015 по цивільній справі №495/9708/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнута сума боргу в розмірі 622696,40 грн. Зобов`язання на даний час не припинені, сума позики та процентів повністю не повернуто (т. 1 а.с. 40-41).

На підтвердження обставин отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_3 в розмірі 30 000 доларів США в матеріалах справи міститься розписка від 27.07.2010, які також до теперішнього часу не повернуті (т. 2 а.с. 7).

Як зазначають сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кошти, вони одержали за укладеними в період шлюбу договорами позики, які були укладені та витрачені в інтересах сім`ї, а саме на навчання їх спільної дитини.

Відповідно до частини третьоїстатті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четвертастатті 65 СК Українивстановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що ні зіскладеної розпискипро позикугрошових коштіввід 27.07.2010,ні ізрішення Білгород-Дністровськогоміськрайонного суду Одеськоїобласті від08.06.2015 поцивільній справі№495/9708/14-цне вбачаєтьсябудь-якихзгадок щодоцільового отриманнята використанняотриманих коштів, сторонами не доведено належними та допустимими доказами, що кошти, які вони отримали в позику були використані саме в інтересах сім`ї, а тому законно відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник ОСОБА_2 щодо визнання недійсним договору позики від 27.07.2010 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційних скаргах.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не допустив порушень матеріального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційних скарг не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 26лютого 2020року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 12 грудня 2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дришлюк

Р.Д.Громік