Рішення

від 26.02.2020 по справі 495/5115/16-ц

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/5115/16-ц

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

26 лютого 2020 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі судді Заверюха В.О.,

при секретарі - Червинській І.В.,

за участю: представника позивача - адвоката Волощук Т.В., представника відповідача - адвоката Оськіна М.Д.,

розглянувшиу відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПП Салганський паливний склад про стягнення 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПП Салганський паливний склад про стягнення 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним .

Стислий виклад позиції ОСОБА_1 та її представника - адвоката Волощук Т.В.

16.10.1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який у подальшому було розірвано на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 12.05.2016 року. У період шлюбу, а саме у 2005 році ОСОБА_2 вступив до складу учасників ПП Салганський паливний склад з часткою 25% статутного капіталу цього підприємства, що становить 425 000,00 грн., частка у статутному капіталі ПП Салганський паливний склад була внесена відповідачем за рахунок спільних коштів подружжя. Внесення відповідачем коштів на рахунок підтверджується витягом з ЄДРЮО ФОП та ГФ у графі перелік засновників юридичної особи, у тому числі частки кожного із засновників та згідно статуту підприємства п.10.2. та 10.3. Підстави набуття права спільної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст.60 СКУкраїни. Таким чином, ОСОБА_1 має право на половину вартості внесеного ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП Салганський паливний склад майна, а саме: 212 500,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на її користь, оскільки частка відповідача у статутному капіталі ПП Салганський паливний склад була внесена під час перебування сторін у шлюбі за рахунок спільних коштів подружжя. Під час шлюбу за згодою ОСОБА_2 на потреби сімї, а саме на навчання спільної дитини, ОСОБА_1 27.07.2010 року укладено договір позики на суму 30 000 долларів США з ОСОБА_4 .. Спільні з ОСОБА_2 зобов`язання на теперішній час не припинені, сума позики по ним повністю не повернута. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не бажає дійти згоди з ОСОБА_1 про добровільний поділ боргового зобов`язання, від зустрічей відмовляється на дзвінки не відповідає. Кошти, одержані за укладеним в період шлюбу договором позики були потрачені в інтересах сімї, а саме: навчання дитини. За період з 01.09.2010 року по 30.06.2014 року на навчання дитини були витрачені грошові кошти у розмірі 15 072,30 доларів США. За час навчання донька проживала в м.Києві, мешкала в орендованій квартирі, за яку кожного місяця було сплачено - 4500 грн. на місяць: за 2010 навчальний рік сплачено - 21000 грн., за 2011 рік - 54000 грн., за 2012 рік - 54000 грн., за 2013 рік - 34500 грн., тобто на оренду квартири було витрачено - 163500 грн.. Також грошові кошти витрачались на продукти харчування, придбання одягу та канцелярського приладдя, на проїзд з м.Київ до Білгород-Дністровського та до м.Києва. В цілому сума витрачених коштів на навчання дитини становить - 42272,30 доларів США, з них 15072,30 доларів США підтверджуються документально, а сума 21200 доларів США документально не зафіксована, оскільки в той час сторони не мали наміру розірвати шлюб. 07.10.2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ Кредіт Агріколь Банк було укладено кредитний договір №1/1132155, строком до 06.10.2015 року для особистих потреб, а саме: купівлі транспортного засобу. Вказане боргове зобов`язання було сплачено особисто ОСОБА_1 за особисті кошти та кошти, які вона позичала у матері, про що відповідачу ОСОБА_2 це добре було відомо. На теперішній час, спірний автомобіль було подаровано (відчужено) спільній дитині, з відома колишнього чоловіка ОСОБА_2 , оскільки він як чоловік оформлював в МРЕВ вказану угоду. Згідно поданої заяви про розірвання шлюбу справа №495/859/16-ц ОСОБА_2 чітко вказував, що їх шлюбні відносини фактично припинено з січня 2012 року, а кредитний договір укладено у жовтні 2011 року, тобто за 2 місяця до заяви про розірвання шлюбу, що вказує також на те, що вказаний автомобіль не було придбано для потреб чи інтересів сімї, а тому вказаний автомобіль є особистою власністю позивача ОСОБА_1 , а не спільною власністю подружжя. Крім того, позивач зазначає, що 17 січня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 складено розписку про отримання 10 000 доларів США., які відповідач зобов`язувався повернути у строк до 17.01.2014 року. Вказана розписка була отримана без письмової згоди на це дружини ОСОБА_1 та вже після фактино прининених шлюбних відносин, про існування вказаною розписки їй стало відомо лише при розгляді справи. Тобто, відповідачем ОСОБА_2 не доведено що грошові кошти використані безпоседньо в інтересах сімї, а грошові кошти отримані на особисті цілі.

Стислий виклад позиції ОСОБА_2 та його представника - адвоката Оськіна М.Д.

Шлюб між сторонами по справі був укладений 16.10.1993 р., розірваний за рішенням суду від 12.05.2016 року. Даним судовим рішенням не встановлювалась дата припинення фактичних шлюбних відносин та жодна із сторін ці обставини не оскаржувала. За період шлюбу, 07.10.2011 року ОСОБА_1 був отриманий кредит на придбання автомобілю та вказаний автомобіль був зареєстрований на імя колишньої дружини ОСОБА_1 .. Таким чином, автомобіль придбався у шлюбі, кредит сплачувався за спільні кошти. Однак, 26.05.2015 року ОСОБА_1 без дозволу чоловіка продає автомобіль на ім`я їх спільної доньки, намагаючись таким чином штучно вивести цей автомобіль із спільного майна подружжя. При цьому, що відбувався факт саме продажу, свідчить безпосередньо довідка рахунок від 26.05.2015 року, однак колишня дружина у своїх поясненнях від 29.01.2020 року вказує що автомобіль нібито подаровано та ще із дозволу чоловіка. Таким чином, ОСОБА_2 має право на стягнення 178 050 грн. 58 коп., що складає половину вартості автомобіля згідно висновку експерта №17-3068. Крім того, 17.01.2012 року ОСОБА_2 перебуваючи у шлюбі взяв у борг у ОСОБА_5 суму коштів у розмірі 10 000 доларів США, передача грошових коштів підтверджується розпискою. Грошові кошти були отримані та використані в інтересах сімї, оскільки в вказаний період спільна донька навчалась, сплачувалось навчання та проживання. Наявність заборгованості за вказаною розпискою підтверджується судовим рішенням, яке набралао законної сили та ОСОБА_1 не оскаржується. Факт того, що дані кошти були використані в інтересах сім?ї ніким не спростовано. Таким чином, ОСОБА_1 є солідарним боржником за отриманими у борг коштами на суму 622 696 грн. 40 коп.. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації 1/2 вартості частки, внесеною ОСОБА_2 до статутного фонду ПП Салганський паливний склад за рахунок спільних коштів подружжя не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту не передбачений ст.16 ЦК України та будь-якими іншими Законами. Норми на які посилається ОСОБА_1 , такий спосіб не передбачають. У даному випадку наявна ситуація, коли є учасник, є товариство та є взаємовідносини між ними, які регулюються Статутом та діючим законодавством. Постанова ВСУ на яку посилається ОСОБА_1 також не може бути прийнята до уваги, оскільки стосується спору щодо поділу майна подружжя у випадку виходу одним з подружжя зі складу учасників та отримання ним частки в натурі. Позовні вимоги про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями не підлягають задоволенню, оскільки вказаний позов є штучним позовом, який не підтверджений жодним доказом, зокрема безпосередньо розпискою, яку позивач ОСОБА_1 не надає для проведення експертизи, самого боргу не існує по причині фіктивності цієї розписки та взагалі складеної не в інтересах сім?ї. Про зазначену розписку ОСОБА_2 не знав та не міг знати по причині її відсутніності та написання лише після подачі зустрічного позову про поділ боргового зобов`язання. Таким чином Позовні вимоги про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями не підлягають задоволенню, а підлягає задоволенню вимога про визнання позики недійсною з підстав фіктивності.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

04.07.2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ПП Салганський паливний склад про виплату компенсації половини вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.07.2016 року позов ОСОБА_1 був залишений без руху та позивачу надано строк для усунення недолік.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.07.2016 року відкрито провадження по справі№ 495/5115/16-ц та справа призначена до розгляду.

Судом зроблено запит до Білгород-Дністровського РВ ГУДМС України в Одеській області щодо місця реєстрації відповідача ОСОБА_2

02.08.2016 року до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного .

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.08.2016 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного прийнятий, об`єднаний в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПП Салганський паливний склад про виплату компенсації половини вартості частки у розмірі 212 500,00 грн. внесеної ОСОБА_2 до статутного фонду підприємства ПП Салганський паливний склад за рахунок спільних коштів подружжя та призначений їх спільний розгляд.

16.08.2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарним борговим зобов`язанням і розподілити його по Ѕ частині на кожного.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.08.2016 року відкрито провадження по справі №495/6372/16-ц та справа призначена до розгляду.

28.02.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики, укладеного 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.03.2017 року відкрито провадження по справі №495/1445/17 та справа призначена до розгляду.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.10.2017 року цивільна справа №495/6372/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарним борговим зобов`язанням і розподілити його по Ѕ частині на кожного об`єднана в одне провадження з цивільною справою №495/1445/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики, укладеного 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним, присвоєно номер справи №495/6372/16-ц.

28.02.2017 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи по справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.2017 року клопотання ОСОБА_2 про призначення судової автотоварознавчої експертизи по справі задоволено та по справі призначено автотоварознавчу експертизу, проведення експертизи доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

23.11.2017 року на адресу суду від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок №17-3068 судової автотоварозначої експертизи.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.01.2018 року розгляд цивільної справи №495/5115/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПП Салганський паливний склад про стягнення 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного, продовжено за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

13.03.2018 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про об`єднання в одне провадження цивільну справу №495/6372/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним з цивільною справою №495/5115/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПП Салганський паливний склад про стягнення 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного .

14.03.2018 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічний позов.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.04.2018 року клопотання ОСОБА_2 про об`єднання цивільних справ в одне провадження - задоволено.

Цивільна справа №495/6372/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним об`єднана в одне провадження з цивільною справою №495/5115/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПП Салганський паливний склад про стягнення 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного , об`єднаній справі присвоєно номер 495/5115/16-ц.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.04.2018 року підготовче провадження по справі закрито та справа призначена до судового розгляду по суті.

07.05.2018 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшла заява про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. від розгляду справи.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.05.2018 року провадження по справі зупинено до вирішення питання про відвід судді.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.05.2018 року заява про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. задоволена та матеріали справи передані для подальшого розподілу.

Розпорядженням щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 30.05.2018 року №185 та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПП Салганський паливний склад про стягнення 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним, передані на розгляд судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В..

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.05.2018 року цивільна справа прийнята до свого провадження та призначено судове засідання.

08.10.2018 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшла заява про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. від розгляду справи.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.11.2018 року заява ОСОБА_2 про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. від розгляду справи задоволена та матеріали справи передані для подальшого розподілу.

Розпорядженням щодо призначення повторного автоматичного розподілу судових справ від 23.11.2018 року №722 та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПП Салганський паливний склад про стягнення 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним, передані на розгляд судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюха В.О..

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.11.2018 року цивільна справа прийнята до свого провадження та призначено судове засідання.

11.02.2019 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Волощук Т.В. надійшла заява про роз`єднання справ.

13.03.2019 року на адресу суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Оськіна М.Д. надійшло клопотання про призначення технічної експертизи документа розписки від 27.07.2010 року.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.03.2019 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Оськіна М.Д. про призначення технічної експертизи документа розписки від 27.07.2010 року - відмовлено.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.05.2019 року в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Волощук Т.В. про роз`єднання справ - відмовлено.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.05.2019 року визнана обов`язковою явка відповідача ОСОБА_2 у судове засідання.

18.10.2019 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшла заява про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюха В.О. від розгляду справи.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.10.2019 року провадження по справі зупинено до вирішення питання про відвід судді.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.10.2019 року в задоволенні заяви про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюха В.О. - відмовлено.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.10.2019 року провадження по справі поновлено та призначено судове засідання.

25.11.2019 року на адресу суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Оськіна М.Д. надійшло клопотання про призначення технічної експертизи документа розписки від 27.07.2010 року.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.11.2019 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Оськіна М.Д. про призначення технічної експертизи документа розписки від 27.07.2010 року - відмовлено.

В судовому засідані представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Волощук Т.В. вимоги про стягнення 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного підтримала, просила задовольнити в повному обсязі. Вимоги ОСОБА_2 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного; про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним не визнала, заперечувала проти їх задоволення та просила відмовити в повному обсязі.

В судовому засідані представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Оськін Д.М. вимоги зустрічних позовів про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного; вимоги про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним підтримав, просив задовольнити в повному обсязі. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного не визнав, заперечував та просив відмовити.

Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимогами ст.ст.13, 76 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до приписів ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду та висновки.

Частинами 6, 9, 10 ст.7 СК України встановлено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно ч.1 ст.51 Конституції України, ч.1 ст.21, ч.1 ст.24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

16 жовтня 1993 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, який на підставі рішення Білгород-Дністровського місьрайонного суду від 12 травня 2016 року справа №495/859/16-ц був розірваний (т.2 а.с.6).

Відповідно до ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Після розірвання шлюбу між колишнім подружжям ОСОБА_6 не було досягнуто домовленості з приводу розподілу спільного майна, в зв`язку з чим сторони по справі звернулись до суду з відповідними позовами.

ОСОБА_1 просить суд :

- стягнути на її користь 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної ОСОБА_2 до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя (т.1 а.с.3-5);

- визнати грошове зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарним борговим зобов`язанням і розподілити його по Ѕ частині на кожного (т.2 а.с.63-66) .

ОСОБА_2 просить суд :

-стягнути на його користь 1/2 частину вартості автомобіля та визнати грошове зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарним борговим зобов`язанням і розподілити по Ѕ частині на кожного (т.1 а.с.42-44) ;

-визнати договір позики, укладений 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним (т.2 а.с.78-79) .

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями Цивільного Кодексу України та Сімейним Кодексом України.

Як зазначено в пункті 23 постанови Пленуму Верхового Суду України від 21 грудня 2007 року №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

В ст.60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст.368 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України - дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної ОСОБА_2 до статутного фонду ПП Салганський паливний склад під час перебування у зареєстрованому шлюбі за рахунок спільних коштів подружжя суд зазначає наступне.

Відповідно до п.10.1. Статуту ПП Салганський паливний склад , для забезпечення виробничо-господарської та іншої діяльності Підприємства за рахунок вкладів Учасників створюється Статутний фонд Підприємства в розмірі 1 700000,00 грн.. Частки між учасниками підприємства розподілени по 425 000 грн., що становить 25% статутного фонду (т.1 а.с.20).

Згідно п.10.2. Статуту ПП Салганський паливний склад , учасники зобов`язуються внести на рахунок підприємства суму статутного фонду 1 700000,00 грн., не пізніше року після перереєстрації.

Відповідно до п.10.3. Статуту ПП Салганський паливний склад , при несплаті протягом року учасниками своїх внесків повністю, підприємство має або оголосити про зменшення свого статутного фонду і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію.

Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що під час перебування з ОСОБА_2 у шлюбі, за рахунок спільних коштів подружжя, відповідач ОСОБА_2 у 2005 році зробив внесок до статутного фонду ПП Салганський паливний склад у розмірі 425 000 грн. (чотириста двадцять п`ять тисяч), що становить 25 % статутного капіталу та став учасником ПП Салганський паливний склад (т.1 а.с.20, 25).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що статутний капітал ПП Салганський паливний склад , код ЄДРПОУ 25430204 становить 1 700000,00 грн., остання дата державної реєстрації 30.06.2005 рік та відповідач ОСОБА_2 є учасником ПП Салганський паливний склад розмір внеску якого складає 425 000 грн. (чотириста двадцять п`ять тисяч), що становить 25 % статутного капіталу (т.1 а.с.48-50).

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України Про господарські товариства товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону України Про господарські товариства господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Висновок щодо застосування зазначених норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічної позиції Верховний Суд України дотримався і у справі № 6-79цс13 (постанова від 02 жовтня 2013 року) та у справі № 6-61цс13 (постанова від 03 липня 2013 року).

З огляду на вищенаведені положення законодавства, під час розгляду справи, судом встановлено, що на час перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі та за рахунок спільних коштів подружжя, відповідачем ОСОБА_2 внесена частка (грошові кошти) у розмірі 425 000,00 гривень до статутного фонду ПП Салганський паливний склад , що становить 25 % статутного фонду ПП Салганський паливний склад , а тому позивач ОСОБА_1 має право вимоги щодо виплати половини суми грошових коштів (внеску), внесеної ОСОБА_2 до статутного фонду підприємства ПП Салганський паливний склад за рахунок спільних коштів подружжя, що становить 212 500,00 грн..

Скориставшись своїм правом на захист під час розгляду справи ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля марки TOYOTA , модель Avensis, 2011 року випуску, д/з НОМЕР_1 , обґрунтовуючи зустрічний позов тим, що за час шлюбу сторонами придбаний вказаний автомобіль, який був зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 .. В подальшому 26.05.2015 року ОСОБА_1 відчужила вказаний автомобіль без згоди ОСОБА_2 та не в інтересах сімї. Отже, за відсутності згоди ОСОБА_2 на відчудження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчудженого не в інтересах сім`ї майна.

В свою чергу відповідач по зустрічному позову ОСОБА_1 надала до суду відзив на зустрічний позов, з якого вбчається, що 07.10.2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ Креді Агріколь Банк було укладено кредитний договір №1/1132155, строком до 06.10.2015 року для особистих потреб, а саме купівлі транспортного засобу. Вказане боргове зобов`язання було сплачено особисто відповідачем ОСОБА_1 за її особисті кошти та кошти, які вона позичала у матері, крім того, вказаний автомобіль був відчудженний, а саме подарований спільній дитині з відома ОСОБА_2 , оскільки він як чоловік особисто цим займався.

З матеріалів справи вбачається, що 07 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ Креді Агріколь Банк був укладений кредитний договір №1/1132155, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримала грошові кошти в розмірі 124 184,00 грн. на придбання транспортного засобу TOYOTA , модель Avensis . Купівля транспортного засобу здійснювалась відповідно договору купівлі-продажу транспортного засобу укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ ВіДі Пальміра (т.1 а.с.135-142).

В забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору №1/1132155 від 07 жовтня 2011 року були також укладені договір застави, за яким в заставу передано транспортний засіб марки TOYOTA , модель Avensis, 2011 року випуску, д/з НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 та договір поруки з фізичною особою, яким являвся ОСОБА_2 (т.1 а.с.135-142).

Отже, позичальником за кредитним договором №1/1132155 від 07 жовтня 2011 року є ОСОБА_1 , а поручителем ОСОБА_2 , які несуть перед кредитором солідарну відповідальність за його погашення, а тому спірний автомобіль відповідно до ст.ст.60, ч.3 61 СК України та належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності, оскільки був придбаний під час перебування сторін у шлюбі за спільні кошти подружжя.

Вказане спростовує доводи відповідача ОСОБА_1 , що боргове зобов`язання згідно кредитного договору 1/1132155 від 07 жовтня 2011 року було сплачено ОСОБА_1 за її особисті кошти та грошові кошти, які вона позичила у матері.

Обов`язок довести, що майно, придбане в шлюбі, є особистою приватною власністю одного з подружжя, покладається на останнього.

Тобто, спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості, визначеним ст.ст.77-78 ЦПК України та за правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком даної сторони.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно ч.1 ст.ст.77, 81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Статтею 368 ЦК України визначається, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі ( зазначено у частинах першої, третьої та четвертої статті).

Співвласники, відповідно до вимог ст.370 ЦК України мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленомустаттею 364цього Кодексу.

Згідно ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

Враховуючи презумпцію, визначену у Сімейному кодексі України вищезазначене рухоме майно було придбано сторонами у період шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає розподілу у рівних частках між співвласниками.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц зроблено висновок, який з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України має враховуватися судом, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

На момент звернення ОСОБА_2 з зустрічним позовом про поділ спільної сумісної власності подружжя, набутий сторонами по справі за час перебування в шлюбу спірний автомобіль TOYOTA , модель Avensis, 26.05.2015 року відчужений відповідачем ОСОБА_1 на користь третьої особи - доньки ОСОБА_7 , що підтверджується заявою №64510218 від 26.05.2015 року, довідкою-рахунком та реєстраційною карткою ТЗ (т.1 а.с.91-93).

В таких випадках позивач ОСОБА_2 вправі вимагати стягнення з відповідача ОСОБА_1 1/2 частини вартості спірного автомобіля, а не стягнення грошової компенсації виплаченого кредиту, оскільки поділу підлягає майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, або ж кошти, які були отримані в результаті відчуження майна без згоди іншого співвласника, а не кошти, за які подружжям було набуте спільне майно у період шлюбу.

За клопотанням позивача по зустрічному позову ОСОБА_2 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 лютого 2017 року по справі була призначена судова автотоварознавча експертиза для встановлення вартості автомобіля TOYOTA , модель Avensis, 2011 року випуску на момент його відчудження 26.05.2015 року (т. 1 а.с.78-79).

Відповідно до висновку №17-3068 від 05.10.2017 року судової автотоварознавчої експертизи по визначенню ринкової вартості колісного транспортного засобу - автомобіля TOYOTA , модель Avensis, 2011 року випуску, реєстраційний державний номер НОМЕР_1 , середня ринкова вартість автомобіля TOYOTA , модель Avensis, 2011 року випуску, реєстраційний державний номер НОМЕР_1 станом на 26.05.2015 року на ринку України становить 356 101 грн. (триста п`ятдесят шість тисяч сто одна) 16 коп. (шістнадцять) (т.1 а.с.101-102).

Враховуючи викладене, відчуження автомобіля TOYOTA , модель Avensis , який є спільним майном подружжя, на користь третьої особи, висновок №17-3068 від 05.10.2017 року судової автотоварознавчої експертизи, а також право позивача ОСОБА_2 на компенсацію Ѕ вартості спірного автомобіля, суд приходить до висновку про задоволення зустрічного позову в частині стягнення Ѕ вартості спірного автомобіля шляхом стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 компенсації Ѕ вартості спірного автомобіля, що складає 178 050 грн. (сто сімдесят вісім тисяч п`ятдесят) 58 коп. (п`ятдесят вісім).

Крім того, в зустрічному позові позивач ОСОБА_2 вказує, що у нього з ОСОБА_1 є солідарні боргові зобов`язання на суму 622 696 грн. 40 коп. перед ОСОБА_5 згідно договору позики від 17.01.2012 року. Як зазначає ОСОБА_2 вказані грошові кошти отриманні та використані в інтересах сімї, оскільки в вказаний період спільна донька навчалась, сплачувалось навчання і її проживання. На підставі вказаного, позивач ОСОБА_2 просив визнати грошове зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподілити по Ѕ частині на кожного.

В свою чергу ОСОБА_1 звернулась з вимогою до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного. Обґрунтовуючи тим, що під час перебування у шлюбі, за згодою ОСОБА_2 на потреби сімї, а саме на навчання спільної дитини, 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики на суму 30 000 долларів США, спільні з відповідачем зобов`язання на теперішній час не припинені, сума позики по ним не повернута. До матеріалів справи ОСОБА_1 додані довідки Київського Національного Університету ім.Тараса Шевченко №02/266-26 від 08.06.2017 року, №02/292-26 від 20.06.2017 року щодо розміру коштів за період навчання доньки з 01.09.2010 року по 30.06.2014 рік. Також ОСОБА_1 зазначила, що за час навчання дитина проживала в місті Києві в орендованій квартирі, за яку було витрачено взагалі 163500,00 грн., крім того, грошові кошти витрачались на продукти харчування, придбання одягу та канцелярського приладдя, на проїзд з м.Київ до Білгород-Дністровського та по м.Києву. Таким чином, зазначений договір позики створив обов`язки щодо повернення відповідних грошових коштів і для відповідача, а отже, з нього підлягає стягненню половина суми позики.

На підтвердження обставин отримання грошових коштів від ОСОБА_5 в розмірі 10 000 доларів США ОСОБА_2 надав в якості доказу рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.06.2015 року по цивільній справі №495/9708/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 стягнута сума боргу в розмірі 622696,40 грн.. Зобовязання на даний час не припинені, сума позики та процентів повністю не повернуто (т.1 а.с.40-41).

На підтвердження обставин отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_3 в розмірі 30 000 доларів США в матеріалах справи міститься розписка від 27.07.2010 року, які також до теперішнього часу не повернуті (т.2 а.с.7).

Як зазначають сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кошти, вони одержали за укладеними в період шлюбу договорами позики, які були укладені та витрачені в інтересах сімї, а саме на навчання їх спільної дитини.

Постановою Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз`яснено, що судам при вирішенні спорів між подружжям про майно необхідно враховувати, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч.4 ст.65 СК України).

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Відповідно до ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ч.4 ст.65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі №639/7335/15-ц зазначив, що тлумачення ч.4 ст.65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть, якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї.

Тлумачення ч.4 ст.65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї.

Отже для встановлення боргового зобов`язання саме у подружжя, позивачу необхідно довести, що другий з подружжя знав про розписку першого та не заперечував проти такої позики, а також суду необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

Виходячи із системного аналізу наведених норм права, в контексті встановлених судом обставин справи, для визначення рівнозначного характеру обов`язків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо повернення боргів за договорами позики з`ясуванню підлягає питання, чи укладені такі договори в інтересах сім`ї.

При розгляді судом позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного та вимог ОСОБА_1 щодо визнання грошового зобов`язання за договором позики укладений від 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного, сторонами по справі не доведено та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили, що правочини від 17.01.2012 року та 27.07.2010 року були укладені саме в інтересах сімї (на навчання спільної дитини) та отриманні грошові кошти за вказаними правочинами використані безпосередньо в інтересах та на потреби сім`ї, а тому вказані правочини не створюють обов`язок солідарного характеру та повернення коштів один одному.

Довідки Київського Національного Університету ім.Тараса Шевченко №02/266-26 від 08.06.2017 року, №02/292-26 від 20.06.2017 року, які надані ОСОБА_1 підтверджують вартість навчання спільної дитини, але не можуть слугувати належними доказами реальної оплати за навчання дитини саме грошовими коштами отриманих ОСОБА_1 на підставі укладеного договору позики від 27.07.2010 року.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповіднодо ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справідоказамв цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожногодоказу(групи доказів).

Оскільки, ні зі складеної розписки про позику грошових коштів від 27.07.2010 року, ні з рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.06.2015 року по цивільній справі №495/9708/14-ц не вбачається будь-яких згадок щодо цільового отримання та використання отриманих коштів, сторонами не доведено належними та допустимими доказами, що кошти, які вони отримали в позику були використані саме в інтересах сім`ї, суд приходить до висновку, що вимога ОСОБА_2 щодо визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного, що вимога ОСОБА_1 щодо визнання грошового зобов`язання за договором позики укладений від 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного є такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач ОСОБА_2 вважаює договір позики від 27.07.2010 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фіктивним (штучним), з підстав недодержання сторонами в момент його вчинення вимог ст.ст.203, 1046 ЦК України, метою якого є покладання на нього обов`язків солідарного боржника, вказана розписка не була надана для проведення експертизи та взагалі складена не в інтересах сімї. На підставі наведеного, ОСОБА_2 вважаючи себе зацікавленою особою звернувся до суду з вимогою про визнання договору позики, укладеного 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст.1046ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.2 ст.1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом ч.5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

З урахуванням змісту положень ст.234 ЦК України, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин, а у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Визнання судом недійсним договору у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року №9 судам роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину .

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки , тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін . Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, враховуючи наявність розписки яка підтверджує факт укладення договору у письмової формі та позиція ОСОБА_1 яка підтверджує факт отримання грошових коштів, суд приходить до висновку, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства, позивачем ОСОБА_2 не доведено, належними і допустимими доказами, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір позики є фіктивним та, укладаючи його, сторони діяли без наміру створення відповідних правових наслідків.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

У Х В АЛ И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПП Салганський паливний склад про стягнення 212 500,00 грн. компенсації 1/2 вартості частки внесеної до статутного фонду підприємства за рахунок спільних коштів подружжя та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , третя особа ПП Салганський паливний склад виплату компенсації 1/2 вартості частки у розмірі 212 500,00 грн. внесеної ОСОБА_2 до статутного фонду підприємства ПП Салганський паливний склад .

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 27.07.2010 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл їх по Ѕ частині на кожного - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частини автомобіля марки TOYOTA , модель Avensis, 2011 року випуску, д/з НОМЕР_1 та визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації вартість 1/2 частини транспортного засобу марки TOYOTA , модель Avensis, 2011 року випуску, д/з НОМЕР_1 у розмірі 178 050 грн. (сто сімдесят вісім тисяч пятдесят) 58 коп. (п`ятдесят вісім).

В частині позову про визнання грошового зобов`язання за договором позики від 17.01.2012 року солідарними борговими зобов`язаннями і розподіл по Ѕ частині на кожного - відмовити.

В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики, укладений 27.07.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Заверюха В.О.