Постанова

від 28.12.2022 по справі 640/11562/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 грудня 2022 року

Київ

справа №640/11562/20

адміністративне провадження №К/990/27584/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 640/11562/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року (головуючий суддя - Кобаль М. І., судді: Костюк Л. О., Степанюк А. Г.),

ВСТАНОВИВ:

26 травня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН» (далі - позивач, ТОВ «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС) у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 лютого 2020 року №0112261505.

На обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що правомірно здійснював розрахунок орендної плати із застосуванням коєфіцієнту функціонального використання земельної ділянки (Кф) (далі - коєфіцієнт, Кф) на рівні 0,5 згідно з Довідкою №Ю-07992/2015 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:176:0001) №908 від 07 липня 2015 року (далі - Довідка), а тому застосування контролюючим органом відповідного коєфіцієнту на рівні 2,0, як наслідок збільшення грошових зобов`язань, є протиправним.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 14 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким позов задовольнив повністю.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

04 грудня 2017 року ТОВ «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН» подало контролюючому органу уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік, у якій визначило річну суму орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:90:176:0001 у розмірі 701094,94 грн (виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки 4865471,19 грн) та 1520737,77 грн (виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки 10553643,19 грн), а всього 2221832,71 грн.

Як встановили суди, при здійснені розрахунку орендної плати ТОВ «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН» керувалося Довідкою, у якій визначено коєфіцієнт функціонального використання земельної ділянки на рівні 0,5. У зв`язку із внесенням 03 серпня 2017 року змін до Договору про право тимчасового довгострокового користування землею ТОВ «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН», отримавши новий Витяг, при розрахунку розміру орендної плати застосувало Кф на рівні 2,0.

ГУ ДПС провело документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН» з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету орендної плати за землю за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 24 січня 2020 року №12/26-5-05-03-05-10/05475147 (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 та пункту 286.4 статті 286 ПК України, що призвело до заниження орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:176:0001 за 2017 рік на загальну суму 1454122,83 грн. ГУ ДПС зазначило, що позивач не врахував вимоги Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства від 25 листопада 2016 року № 489 (далі - Порядок №489), який набрав чинності 01 січня 2017 року.

На підставі висновків Акта перевірки ГУ ДПС прийняло податкове повідомлення-рішення від 19 лютого 2020 року №0112261505, яким ТОВ «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 1817653,54 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням - 1454122, 83 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 363530,71 грн.

За наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення Державна податкова служба України рішенням від 24 квітня 2020 року №14390/6/99-00-08-05-06-06 скаргу позивача залишила без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при здійсненні розрахунку орендної плати за землю за 2017 рік ТОВ «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН» мало врахувати вимоги Порядку №489, який набрав чинність з 01 січня 2017 року, та застосувати Кф на рівні 2,0. Суд наголосив, що не отримання позивачем нового Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:90:176:0001 станом на час подання податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік не може нівелювати вимоги Порядку №489 в частині застосування з 01 січня 2017 року коєфіцієнту на рівні 2,0.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Порядок №489 не передбачає коригувань раніше проведених нормативних грошових оцінок земель, і застосовується саме до процедур нормативної грошової оцінки земель населених пунктів. Тобто, цей Порядок регулює процедуру проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, у разі проведення такої оцінки після набуття ним чинності, тобто починаючи з 01 січня 2017 року, проте, він не змінює та не скасовує проведені до його прийняття нормативні грошові оцінки населених пунктів, та не може слугувати обов`язком для отримання платником податків довідок (витягів) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

З цих підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність застосування позивачем при розрахунку розміру орендної плати відомостей, які були надані Департаментом земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) у Довідці та, як наслідок, правомірність здійсненого розрахунку річної суми платежу за користування вищевказаною земельною ділянкою, що перебуває у його користуванні, за 2017 рік із застосуванням коефіцієнта Кф у розмірі 0,5, оскільки інших витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:176:0001) у розпорядженні позивача, станом на час подання звітної декларації на початку 2017 року, не було.

Суд апеляційної інстанції врахував, що в подальшому, у зв`язку із внесенням 03 серпня 2017 року змін до Договору про право тимчасового довгострокового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 20 листопада 1997 року, ТОВ «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН» отримало новий витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:176:0001, у якому визначено коєфіцієнт на рівні 2,0. Отримавши новий витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:176:0001, ТОВ «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН» подало уточнюючу декларацію з плати за землю за 2017 рік.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ГУ ДПС посилається на те, що правильним є висновок суду першої інстанції, що вимоги Порядку №489 є обов`язковими до застосування при здійсненні розрахунку річної суми платежу за користування земельною ділянкою з 01 січня 2017 року. При цьому, Верховний Суд у постанові від 12 липня 2021 року у справі №640/9862/20 зазначив, що саме власник земельної ділянки або землекористувач має бути зацікавлений у тому, щоб відомості в Державному земельному кадастрі були повними і достовірними, для чого таким суб`єктам надано право на отримання витягів (без обмеження кількості звернень за ними) та внесення змін до відомостей про земельну ділянку. Верховний Суд у постановах від 08 квітня 2021 року у справі № 160/10137/19, від 01 квітня 2021 року у справі № 160/8847/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 817/1795/17, від 27 січня 2020 року у справі № 804/886/18 дійшов висновку, що при відсутності коду Класифікації видів цільового призначення земель для земельних ділянок правомірним є застосування Кф, визначеного Порядком № 489 (з урахуванням внесених змін).

На переконання ГУ ДПС, суд апеляційної інстанції не врахував вищевказані висновки Верховного Суду, що призвело до неправильного вирішення спору. При цьому, посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду щодо правомірності дії платника податків, ГУ ДПС вважає таким, що свідчить про неоднозначність позицій судів.

Верховний Суд ухвалою від 27 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки вищенаведених доводів ГУ ДПС.

21 листопада 2022 року від ТОВ «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН» надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції і безпідставність доводів касаційної скарги, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Зазначає, що висновки апеляційного суду повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 вересня 2022 року у справі №640/20750/21, від 06 квітня 2021 року у справі № 160/7382/20.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що Порядок №489 підлягає застосуванню незалежно від того, чи отримав орендар новий витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, відповідно, з 01 січні 2017 року позивач зобов`язаний був застосовувати коєфіцієнт 2,0. Натомість, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме після отримання нового Витягу позивач правомірно застосував коєфіцієнт функціонального використання земельної ділянки на рівні 2,0, а до цього часу цілком обґрунтовано використовував коєфіцієнт 0,5, який визначений у Довідці від 07 липня 2015 року.

Отже, ключовим питанням у цій справі є наявність підстав для застосування вимог Порядку № 489 в частині визначених ним коєфіцієнтів, які характеризують функціональне використання земельних ділянок, при здійсненні розрахунку річної суми платежу за користування земельною ділянкою з 01 січня 2017 року.

Подібні до цієї справи правовідносини були предметом неодноразового розгляду Верховним Судом.

Верховний Суд у своїх постановах від 08 квітня 2021 року у справі № 160/10137/19, від 01 квітня 2021 року у справі № 160/8847/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 817/1795/17, від 27 січня 2020 року у справі № 804/886/18 дійшов висновку, що при відсутності коду Класифікації видів цільового призначення земель для земельних ділянок правомірним є застосування Кф, визначеного Порядком № 489 (з урахуванням внесених змін).

У постанові від 12 липня 2021 року у справі №640/9862/20 Верховний Суд підтримав такі висновки і зазначив, що з 01 січня 2017 року визначення Кф знаходиться у прямій залежності від коду КВЦПЗ 2010 року, відомості про який містяться у Державному земельному кадастрі. У разі відсутності таких відомостей при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки з 01 січня 2017 року має застосовуватись Кф « 2,0», а з 17 липня 2018 року - «3,0». Верховний Суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Порядок №489 повинен застосовуватися до процедур нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, які будуть проводитися з 01 січня 2017 року і не передбачає жодних коригувань раніше проведених нормативно грошових оцінок земель.

Також у цій постанові Верховний Суд підтримав усталену позицію, що саме власник земельної ділянки або землекористувач має бути зацікавлений у тому, щоб відомості в Державному земельному кадастрі були повними і достовірними, для чого таким суб`єктам надано право на отримання витягів (без обмеження кількості звернень за ними) та внесення змін до відомостей про земельну ділянку. Тому, саме орендар як землекористувач, мав бути зацікавлений у тому, щоб у Державному земельному кадастрі були наявні відомості щодо цільового призначення земельних ділянок за кодами КЦВПЗ 2010.

Водночас Верховний Суд у постанові від 12 липня 2021 року у справі №640/9862/20 сформулював висновок, відповідно до якого видача витягу про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки є способом відображення вартісного показника грошової оцінки цієї земельної ділянки на підставі існуючої у Державному земельному кадастрі інформації щодо неї та із використанням законодавчо встановлених показників, зокрема і показника Кф, який характеризує її функціональне використання. Отже, цей вартісний показник об`єктивно існує та може бути обрахований безвідносно до додержання форми такого витягу, чи його відкликання. При цьому, показник Кф не обчислюється самостійно органами Держгеокадастру чи іншими суб`єктами владних повноважень, а лише застосовується відповідно до встановленого порядку. Тому, зміст витягу не може змінювати дійсну нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а правомірність його формування може бути перевірена, зокрема у судовому порядку.

У постанові від 11 листопада 2021 року у справі №280/2804/19 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого базою для сплати та розрахунку плати за землю є грошова оцінка певної ділянки, яка існує поза фактом оформлення Витягу як документа, в якому ця грошова оцінка відображена. Отримання Витягу це лише спосіб отримання (відображення) інформації про існуючу грошову оцінку землі.

Зазначені висновки Верховного Суду станом на дату ухвалення судом апеляційної інстанції постанови від 30 серпня 2022 року були сформовані і усталені, підлягали обов`язковому застосуванню у цій справі, однак, не враховані.

Відступу від висновків Верховного Суду, викладених у вищенаведених постановах з ключового у цій справі питання, в порядку, встановленому статтею 346 КАС України, здійснено не було і колегія суддів не вважає за необхідне від неї відступати у цій справі.

Доводи ГУ ДПС, що суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду щодо правомірності дій платника податків не знаходять свого підтвердження. У постанові апеляційного суду хоча і містяться посилання на постанову Верховного суду, однак, в контексті відсутності необхідності надання детальної відповіді на кожен аргумент апелянта.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 160/7382/20 як на таку, якій відповідають висновки апеляційного суду, є недоречним, оскільки у цій справі був застосований коєфіцієнт 0,5, який прямо встановлений у Порядку №489. Більш того, висновок, на який посилається позивач, стосується неможливості формування витягів за минулі роки, що не є предметом спору у справі № 640/11562/20.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі №640/20750/21 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки задоволення позовних вимог відбулося з інших підстав. До того ж, безпосередньо у цій постанові зазначено про неподібність обставин і підстав позову у справі №640/20750/21 зі справою №640/9862/20, висновки Верховного Суду у якій (постанова від 12 липня 2021 року) стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі №640/11562/20.

Таким чином, під час касаційного перегляду знайшли своє підтвердження доводи ГУ ДПС, що висновок суду апеляційної інстанції про незастосовність вимог Порядку №489 не відповідає усталеним висновкам Верховного Суду.

У спірних правовідносинах правильною є позиція суду першої інстанції про те, що визначені Порядком №489 коєфіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки (Кф), підлягали врахуванню і застосуванню позивачем при здійсненні розрахунку річної суми платежу за користування земельною ділянкою з 01 січня 2017 року. Не отримання позивачем нового Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:176:0001 станом на час подання податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік не може нівелювати вимоги Порядку №489 в частині застосування відповідного коєфіцієнту.

Суд першої інстанції правильно врахував, що цим Порядком №489 встановлено, що коєфіцієнт 2,0 застосовується до усіх земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру, а так само, якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки відповідно до КЦВПЗ 2010.

Отже, предмет доказування у цій справі також полягав у перевірці підстав для застосування коєфіцієнту на рівні 2,0, однак, це питання залишилося недослідженим судом апеляційної інстанції внаслідок помилкового висновку про незастосовність у спірних правовідносинах Порядку №489.

Зі змісту постанови апеляційного суду, а так само доводів касаційної скарги неможливо встановити, що саме відсутність у Державному земельному кадастрі коду КЦВПЗ 2010 для земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:176:0001 стала підставою для застосування коєфіцієнту 2,0. Не містить таких обставин і рішення суду першої інстанції.

Також в апеляційній скарзі ТОВ «ЕНРАНЗАЛІЗОБЕТОН» посилалося на помилковість визначеного ГУ ДПС зобов`язання за основним платежем в сумі 1454122, 83 грн, оскільки такий здійснений шляхом віднімання визначеної контролюючим органом річної суми платежу (3675955,54 грн) від задекларованої позивачем, яку ГУ ДПС зазначило як 2221832,71 грн. Позивач наполягав, що ним задекларовано 2549087,43 грн, а тому ГУ ДПС повторно визначило до сплати понад 300 тис. грн. Цим доводам суд апеляційної інстанції також не надав правової оцінки.

Неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права унеможливлюють задоволення касаційної скарги у повному обсязі. Внаслідок не повного встановлення судом апеляційної інстанції обставин у цій справі, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити остаточне судове рішення, яке б вирішило спір по суті позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За наслідками касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, відповідно до частини шостої статті 139 КАС України суд касаційної інстанції не змінює розподіл судових витрат між сторонами. Питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде остаточно вирішено позовні вимоги, а отже, має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках передбачених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №640/11562/20 скасувати.

Справу №640/11562/20 направити на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон О.О. Шишов М.М. Яковенко