Ухвала

від 26.12.2022 по справі 753/16133/22

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/16133/22

провадження № 2/753/7580/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2022 р. суддя Дарницького районного суду міста Києва в Шаповалова К.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАКТСОФТ-Україна", Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

21 грудня 2022 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ "ІМПАКТСОФТ-Україна", Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії.

Вимоги позову обгрунтовані наступним. Позивач з 2004 року є директором ТОВ "ІМПАКТСОФТ-Україна", учасниками якого є ТОВ "ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ" та ЗАТ "Імпакт-Софт" Позивачу стало відомо, що ТОВ "ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ" змінило свою назву та місцезнаходження, при цьому змін до статуту внесено не було, та наразі актуальною назвою товариства є "АБМ КЛАУД КОНСАЛТИНГ".

Зазначав, що 20 вересня 2022 позивач, маючи намір звільнитися з посади, направив відповідачу-1 та ТОВ "АБМ КЛАУД КОНСАЛТИНГ" документи: заяву від 15 вересня 2022 року про звільнення з посади директора ТОВ "ІМПАКТСОФТ-Україна" за власним бажанням; повідомлення про скликання позачергових збірів учасників ТОВ "ІМПАКТСОФТ-Україна"; рішення директора №01-09.22 від 15 вересня 2022 року про скликання позачергових зборів.

Одним із учасників товариства є ЗАТ "Імпакт-Софт", яке зареєстровано у російській федерації та до якого відсутня можливість відправки кореспонденції у зв`язку із введенням воєнного стану, що зумовлений збройною агресією рф.

11 листопада 2022 року призначені збори учасників товариства не відбулися через неявку їх учасників, на підтвердження чого було складено відповідний акт.

Вважає, що у зв`язку з тим, що через єдиного учасника ТОВ "ІМПАКТСОФТ-Україна", а саме - ЗАТ "Імпакт-Софт", який уповноважений на звільнення директора не відбулися загальні збори, які стосувалися питання про припинення обов`язків директора, та протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього статутом та законодавством обов`язків по обранню нового виконавчого органу, позивач вважає, що цим було порушено його трудові права.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 грудня 2022 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Шаповалову К.В.. Справу фактично передано судді 22 грудня 2022 року.

Дослідивши матеріли справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Стаття 55 Конституції України закріплює право кожної особи на судовий захист. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК України , положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі №910/7164/19).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ст.3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина перша статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з частинами першою - третьою статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган попередивши власника письмово за два тижні.

Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №758/1861/18).

Відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року №14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №758/1861/18).

Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням ТОВ «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 обіймає посаду директора товариства.

Отже, питання обрання, звільнення та відкликання одноосібного виконавчого органу товариства відноситься до компетенції загальних зборів учасників товариства.

Враховуючи наведене, встановлено, що предметом спору у даній справі є припинення трудових відносин директора ОСОБА_1 , як виконавчого органу ТОВ "ІМПАКТСОФТ-Україна", а отже такий спір підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Відтак, в даному випадку має місце вимога, яка не може бути вирішена в судах загальної юрисдикції, відповідно такий спір не може бути розглянутий за правилами цивільного судочинства.

Враховуючи вказані правові висновки, предмет спору та характер спірних правовідносин, спір у даній справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту першого частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав помилкову юрисдикційну підвідомчість для звернення з відповідною заявою.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 186, 258-261, 353-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАКТСОФТ-Україна", Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду .

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя К.В. Шаповалова