Постанова

від 15.12.2022 по справі 760/2648/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Шереметьєва Л.А.

Провадження №22-ц/824/9197/2022 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева», Державного реєстратора Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Києві Донського Ярослава Сергійовича, треті особи: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимог за кредитним договором та договором іпотеки, визнання протиправними і скасування рішення та запису в Державному реєстрі речових прав,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ПАТ «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, ТОВ «Фінансова компанія «Женева», Державного реєстратора філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у місті Києві Донського Я.С., треті особи: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимог за кредитним договором та договором іпотеки, визнання протиправними та скасування рішення та запису в Державному реєстрі речових прав, в якому просив:

- визнати недійсним договір №14 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 21 квітня 2017 року, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Женева» про відступлення прав вимоги за кредитним договором №643 від 29 листопада 2006 року;

- визнати недійсним договір № 14/1 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки майнових прав від 21 квітня 2017 року, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Женева», про відступлення прав вимоги за договором іпотеки майнових прав від 29 листопада 2006 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у місті Києві Донського Я.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексовий номер: 36681804 від 18 серпня 2017 року;

- визнати протиправним та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності № 21939077 від 17 серпня 2017 року, внесений державним реєстратором філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у місті Києві Донським Я.С., про реєстрацію права власності ТОВ «Фінансова компанія «Женева» на квартиру АДРЕСА_1 площею 120,5 кв.м., житлова - 69,70 кв.м. по вулиці Механізаторів, 2 у місті Києві.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що квартира АДРЕСА_2 належить йому на підставі Свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 від 21 листопада 2011 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 10 листопада 2011 року № 1313-С/КІ.

З листа ПАТ «Український професійний банк» від 21 квітня 2017 року та листа ТОВ «ФК «Женева» від 24 квітня 2017 року позивачу стало відомо про укладення між ними 21 квітня 2017 року договорів про відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки майнових прав.

В подальшому, 17 серпня 2017 року державним реєстратором філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у місті Києві Донським Я.С. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 21939077 про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Женева».

Вищенаведені дії відповідачів позивач вважає незаконними, виходячи з наступного.

Додатком № 1 до договору між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та Громадською організацією «Трансперенсі Інтернешнл Україна» № 4 від 10 березня 2017 року про внесення змін до договору про взаємодію щодо реалізації Пілотного проекту з організації продажу майна (активів) банків, в яких запроваджено процедуру тимчасової адміністрації або ліквідації, від 01 вересня 2016 року визначено «Регламент роботи електронної торгової системи щодо організації та проведення відкритих торгів (аукціонів) з продажу активів (майна) неплатоспроможних банків (Регламент ЕТС)».

Відповідно до пункту 7.27 Регламенту переможець електронних торгів зобов`язаний, зокрема, укласти договір купівлі-продажу/відступлення права вимоги протягом 10 робочих днів з дати формування протоколу електронних торгів.

Аналогічна вимога зазначена і у самому протоколі, який був сформований по завершенню електронного аукціону 06 квітня 2017 року о 15:03:20.

Відповідно до протоколу за наслідками торгів UA-EA-2017-03-22-000002-C від 06 квітня 2017 року переможцем електронних торгів з продажу права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення виконання зобов`язань № 643 від 29 листопада 2006 року визнано ТОВ «ФК «Женева».

21 квітня 2017 року між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «ФК «Женева» був укладений договір № 14 про відступлення права вимоги за кредитним договором та договір № 14/1 про відступлення права вимоги за договором іпотеки майнових прав, згідно з яким ТОВ «ФК «Женева» набула статусу нового кредитора за первісними договорами, укладеними 29 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк».

Таким чином, договори були укладені з порушенням встановленого п. 7.27 Регламенту 10-денного строку, а саме на 11 робочий день з дати формування протоколу електронних торгів 21 квітня 2017 року.

Крім того, у ТОВ «ФК «Женева» відсутня правоздатність та дієздатність на здійснення окремих видів діяльності, а тому товариство не може виступати стороною у цих договорах.

З точки зору статей 514, 1054 ЦК України, пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», частини 2 статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» кредитодавцем може бути лише банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити.

Ліцензування певних видів діяльності регулюється Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», за яким наявність у суб`єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду господарської діяльності підлягає ліцензуванню.

Надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню, а здобувач ліцензії повинен бути внесений до Державного реєстру фінансових установ, що веде Нацкомфінпослуг.

Пунктом 8 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) передбачається, що надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою, якщо така послуга надана на підставі кредитного договору або іншого договору, який має всі ознаки кредитного договору, відповідно до статті 1054 ЦК України.

ТОВ «ФК «Женева» не є фінансовою установою, не має ліцензії на провадження такого виду діяльності, а тому не наділена правом виступати кредитодавцем у відносинах з позивачем.

Крім того, кредитний договір був укладений у валюті, а ТОВ «ФК «Женева» не має ліцензії на здійснення валютних операцій.

В свою чергу, відповідно до пункту 3 Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, та пункту 2 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного кредиту» на здійснення валютних операцій має бути відповідна ліцензія.

Згідно пункту 41 розділу «Спеціальні вимоги» Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) фінансова установа (крім страховика) не має права укладати договори щодо надання фінансових послуг (крім договорів страхування та договорів фінансового лізингу), зобов`язання яких визначені як грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Виходячи з цього, позивач вважає, що ТОВ «ФК «Женева» не може бути стороною кредитного договору, виданого у валюті, оскільки не має відповідної ліцензії.

Отже, те, що ТОВ «ФК «Женева» не може бути стороною договору № 14 про відступлення прав вимоги за кредитним договором в зв`язку з відсутністю ліцензії, це також розповсюджує свою дію і на представника ТОВ «ФК «Женева», яка підписала оспорювані ним договори від імені ТОВ «ФК «Женева».

Пунктом IV договору про внесення змін № 2 до договору іпотеки майнових прав від 01 грудня 2011 року, пункт 1.3 розділу І був викладений у наступній редакції: «1.3. У забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку власне нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 120,50 кв.м., жилою площею 69,70 кв.м.

В той же час, довіреністю ТОВ «ФК «Женева» від 19 квітня 2017 року його представник була уповноважена представляти інтереси товариства з питань укладення договорів відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договором, в тому числі за договором іпотеки майнових прав (та за усіма додатковими угодами до цього договору іпотеки), укладеним між ним та ПАТ «Український професійний банк», щодо трикімнатної квартири загальною площею 100,2 кв.м., житловою площею 52,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Тобто, представник ТОВ «ФК «Женева» був уповноважений на укладення договору відносно іншого майна, а не того, яке належить позивачу.

Не дивлячись на відсутність повноважень на укладення договору № 14/1 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки майнових прав, представник ТОВ «ФК «Женева» підписала договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки майнових прав (іпотечним договором), що тягне його недійсність.

Також позивач вважає, що підстави для погашення заборгованості за рахунок майна, яке знаходиться в іпотеці у банку, були відсутні, виходячи з наступного.

Постановою Правління НБУ від 28 серпня 2015 року № 562 було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український професійний банк».

В листі банку було зазначено, що право вимоги банку до боржника при укладенні оспорюваних ним договорів визначена у сумі 104 819,78 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату укладення цього договору, складає 2 804 634 грн. 97 коп. Тобто, доларова заборгованість у валютному кредиті безпідставно перетворилася на гривневу.

Не дивлячись на це, позивач погасив поточну заборгованість та сплатив 08 травня 2017 року на користь ТОВ «ФК «Женева» грошові кошти у сумі 34 330 грн., однак товариство вимагало погасити заборгованість у повному розмірі.

За умовами кредитного договору кредит був виданий на споживчі цілі, регулюється Законом України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», які виступають спеціальними законами відносно кредитного договору та договору іпотеки.

Згідно з пунктом 1 частини 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці.

Позивач ніколи не порушував на три календарних місяці сплату частини кредиту та/або відсотків згідно з кредитним договором, відповідно відсутня підстава для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на належну позивачу квартиру за ТОВ «ФК «Женева».

Крім того, позивач, як іпотекодавець, не надавав своєї згоди на перехід предмета іпотеки у власність ТОВ «ФК «Женева».

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі виконавчого напису або рішення суду. Реалізація предмету іпотеки здійснюється шляхом його продажу за власний рахунок (з використанням аукціону, прилюдних торгів, комісійних торгів) або шляхом переходу предмету іпотеки у власність до іпотекодержателя за вибором останнього. В останньому випадку предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя за ціною, визначеною на момент такого переходу за згодою сторін, а в разі недосягнення згоди, за рішенням суду».

ТОВ «ФК «Женева» не погоджувало з позивачем ціну, за якою воно зареєструвало за собою право власності на квартиру, а позивач не надавав згоди на реєстрацію за відповідачем права власності на квартиру, яка перебувала в іпотеці.

Таким чином, відсутність згоди позивача, як іпотекодавця, або рішення суду про перехід права власності на квартиру до відповідача являється підставою для скасування державної реєстрації права власності на квартиру.

Також позивач у позові зазначив, що при вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором були порушені вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки належна йому на праві власності квартира є єдиним нерухомим житловим майном, що перебуває у його власності та використовується ним, як місце постійного проживання.

Таким чином, на думку позивача, згідно з положеннями цього Закону ТОВ «ФК «Женева» не має права звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки майнових прав.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач і звернувся до суду з даним позовом, з метою захисту та відновлення своїх порушених прав.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у місті Києві Донського Я.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексовий номер: 36681804 від 18 серпня 2017 року) про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Женева».

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 21939077 від 17 серпня 2017 року про реєстрацію речового права, а саме: права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Женева», вчинений державним реєстратором Філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у місті Києві Донським Я.С., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1330548780000.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Женева» на користь ОСОБА_2 1 409,60 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шемяткіна М.О. та апеляційну скаргу представника ТОВ «Фінансова компанія «Женева» - адвоката Слостіна А.Г. - залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07 червня 2022 року касаційні скарги ТОВ «Фінансова компанія «Женева», ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2021 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року, ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, подав на рішення апеляційну скаргу, в якій посилався на те, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права та інтереси, в зв`язку із чим просив рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилався на те, що 30.10.2017 року між ним та ТОВ «ФК «Женева» було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ТОВ «ФК «Женева» зобов`язалось укласти з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири, за яким мало продати йому квартиру площею 120,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 . Під час укладення вказаного попереднього договору апелянтом було сплачено на користь ТОВ «Фінансова компанія «Женева» аванс в розмірі 100 000,00 грн.

В подальшому, 11.07.2022 року ОСОБА_1 було отримано лист ТОВ «ФК «Женева» вих. № 5/88/22 від 08.07.2022 року, в якому останнє повідомляло, що оскільки постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.06.2022 року у справі №760/2648/18 залишено без змін рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09.08.2019 року, яким був задоволений позов ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «ФК «Женева» на вказану квартиру, наразі основний договір купівлі-продажу вказаної квартири між ТОВ «ФК «Женева» та ОСОБА_1 не може бути укладений.

Таким чином, оскаржуване рішення порушує його права та законні інтереси, що надає йому в силу ст. 352 ЦПК України право на його апеляційне оскарження.

Апелянт вважає вищевказане рішення незаконним в зв`язку з тим, що суд першої інстанції необгрунтовано не звернув уваги і не дослідив ту обставину, що позивач, стверджуючи, що проживає за адресою: АДРЕСА_4 , одночасно зареєстрований за місцем проживання за іншою адресою - АДРЕСА_5 , що вказує на наявність у позивача іншого місця проживання.

При підготовці апеляційної скарги ОСОБА_1 самостійно здійснено перевірку даної обставини, в ході якої було виявлено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень позивачеві ОСОБА_2 в період часу з 27.05.2005року по 27.06.2017 року на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, належала 1/4 частина квартири за адресою реєстрації його місця проживання - АДРЕСА_5 .

Приймаючи до уваги, що спірна квартира за адресою АДРЕСА_4 придбана позивачем ОСОБА_2 за Договором про участь у будівництві об`єкту нерухомості №0188/004 від 29.11.2006року, передана ним в іпотеку в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором на підставі Договору іпотеки майнових прав від 29.11.2006року, а мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, було введено Законом України №1304-VII від 23.04.2014року, то вказана квартира очевидно не підпадає під дію вказаного мораторію, оскільки на цей час була не єдиним місцем проживання позивача та не єдиним об`єктом житлової нерухомості, належним йому на праві приватної власності.

При цьому, отримавши повідомлення ТОВ «ФК «Женева» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, позивач 27.06.2017 року безоплатно відчужив на користь своєї матері ОСОБА_3 за договором дарування від 27.06.2017 року 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_5 .

Вищенаведені обставини, на думку апелянта, свідчать про те, що ОСОБА_2 вчинив ці дії з єдиною метою: штучно створити перешкоди звернення стягнення на предмет іпотеки. Відтак, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що на спірні правовідносини поширює свою дію Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

З вищенаведених підстав рішення суду першої інстанції, на думку апелянта, підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора від 18.08.2017 року та відповідного запису про реєстрацію права власності на іпотечну квартиру за ТОВ «ФК «Женева» від 17.08.2017 року з ухваленням по справі в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_2 - адвоката Кривенка О.О., останній просив залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Кривенко О.О. проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив та просив рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.

Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 29 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та АТ «Український професійний банк» було укладено кредитний договір № 643, за умовами якого позивачу був наданий кредит у розмірі 139 592 долари США на споживчі цілі під 14% річних, зі змінами, строком до 10 листопада 2031 року (а.с.33-42, том 1).

У той же день для забезпечення виконання позивачем кредитних зобов`язань між сторонами було укладено договір про заставу майнових прав на цінні папери до кредитного договору від 29 листопада 2006 року №643, який у подальшому розірваний договором від 25 травня 2011 року (а.с.47-48, 55, том 1).

Також, у той же день для забезпечення виконання позивачем кредитних зобов`язань було укладено договір іпотеки майнових прав від 29 листопада 2006 року, до якого сторонами в подальшому укладені додаткові угоди: договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки майнових прав від 01 лютого 2008 року та договір про внесення змін № 2 до договору іпотеки майнових прав від 01 грудня 2011 року, договір про внесення змін до іпотечного договору від 02 грудня 2014 року (а.с.49-59, том 1).

Забезпеченням виконання виступало належне ОСОБА_2 майно - квартира АДРЕСА_2 , яка належала позивачу на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 21 листопада 2011 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 10 листопада 2011 року № 1313-С/КІ.

Відповідно до пунктів 7.2., 7.3. договору іпотеки майнових прав сторони досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду. Реалізація предмету іпотеку здійснюється шляхом його продажу за власним розсудом (з використанням аукціону, прилюдних торгів, комісійних торгів) або шляхом переходу предмету іпотеки у власність іпотекодержателя за вибором останнього. В останньому випадку предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя за ціною, визначеною на момент такого переходу за згодою сторін, а у разі недосягнення згоди за рішенням суду (а.с.50, том 1).

28 травня 2015 року правлінням Національного банку України прийнято постанову № 348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28 травня 2015 року № 107 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Український професійний банк» з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 серпня 2016 року № 1556 було продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» на один рік до 30 серпня 2017 року включно, а рішенням від 07 серпня 2017 року № 3406 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» строком на один рік до 30 серпня 2018 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23 січня 2017 року № 238 визначені активи ПАТ «Український професійний банк», що підлягали продажу на відкритих торгах (аукціоні), а саме права вимоги за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, в тому числі з позивачем (а.с.159-169, том 1).

21 березня 2017 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив шляхом розміщення оголошення в мережі Інтернет про проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу активів, що обліковуються на балансі ПАТ «Український професійний банк», а саме: лот Q3011657734b2733 - право вимоги за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 643, початкова ціна реалізації 1 155 733 грн. 98 коп.

Організатором відкритих торгів (аукціону) виступило товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Інформаційні Технології».

06 квітня 2018 року на електронному майданчику відбулися публічні електронні торги (аукціон) з продажу лоту, за результатами яких сформовано протокол № UA-EA-2017-03-22-000002-с від 06 квітня 2017 року.

Відповідно до протоколу переможцем торгів визнано відповідача - ТОВ «ФК «Женева», яким запропоновано найвищу цінову пропозицію - 1 167 291 грн. 32 коп.

21 квітня 2017 року між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «ФК «Женева» був укладений договір № 14 про відступлення прав вимоги за кредитним договором, а також договір № 14/1 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки майнових прав (іпотечним договором) (а.с.44-46, 60-63, том 1).

Починаючи з 29 травня 2015 року, а саме дати запровадження у ПАТ «Український професійний банк» тимчасової адміністрації, ОСОБА_2 сплачувались лише проценти за користування кредитними коштами.

На момент відступлення права вимоги сума заборгованості позичальника по простроченим процентам становила 864 долари 72 центи США.

Повідомленням від 21 квітня 2017 року ПАТ «Український професійний банк» повідомило позивача про відступлення права вимоги за кредитним договором.

ТОВ «ФК «Женева» було пред`явлено вимогу про дострокове стягнення основного зобов`язання, а саме заявою №2-04/17 від 21 квітня 2017 року повідомлено позивача про його обов`язок протягом 30 днів з дня отримання заяви виконати основне зобов`язання у розмірі 2 804 634 грн 97 коп. (а.с.73-74, том 1).

Після отримання вимоги позивачем було погашено заборгованість за простроченими процентами та заборгованість за строковими процентами по кредитному договору шляхом внесення суми на рахунок ТОВ «ФК «Женева» у розмірі 34 330 грн., про що повідомлено відповідача та нотаріуса (а.с.75, 79-80, том 1).

ТОВ «ФК «Женева» повідомило позивача листом від 24 квітня 2017 року про свій намір у порядку статті 36 Закону України «Про іпотеку» звернути стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру шляхом її продажу або зареєструвати своє право власності на неї в порядку статті 37 цього Закону.

17 серпня 2018 року державним реєстратором Донським Я. С. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 21939077, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ТОВ «ФК «Женева».

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що звернення ТОВ «ФК «Женева» до державного реєстратора та реєстрація права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, в порядку виконання умов іпотечного договору, є порушенням вказаного у договорі порядку та вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», дія якого поширюється на спірні правовідносини.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127(далі - Порядок), протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яким є нерухоме житлове майно загальною площею в межах, визначених зазначеним Законом, що виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, також подається заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат», крім випадків встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності іпотекодавця на інше нерухоме житлове майно (його частину) у Державному реєстрі прав чи в його невід`ємній архівній складовій частині або надання державному реєстратору документів, якими підтверджується, що відповідне нерухоме житлове майно не є місцем постійного проживання іпотекодавця.

Так, судом встановлено, що спірна квартира підпадає під дію мораторію, оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та не перевищує 140,0 кв.м., інше житло у іпотекодавця відсутнє.

Таким чином, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ ФК «Женева».

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за товариством була проведена всупереч вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора.

Таким чином, зважаючи на те, що суд першої інстанції при розгляді справи повно, всебічно та об`єктивно з`ясував усі обставини справи, перевірив їх належними та допустимими доказами, ніким не спростованими, та застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх врегульовують, рішення суду першої інстанції відповідає критеріям, визначеним ст. 263 ЦПК України, щодо законності та обґрунтованості.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем не надано доказів того, що квартира, яка була передана в іпотеку, використовується ним як постійне місце його проживання, безпідставні, оскільки зазначені обставини встановлені судом і відповідачем під час розгляду справи спростовані не були, що є його процесуальним обов`язком згідно вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України. При цьому посилання апелянта на те, що позивач ОСОБА_2 з 27.05.2005 по 27.06.2017 року був власником ј частини квартири АДРЕСА_6 , законності та обгрунтованості висновків суду не спростовують, оскільки на момент звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на іпотечну квартиру за ТОВ «ФК «Женева» державним реєстратором 18.08.2017 року, позивач ОСОБА_2 вже не був власником ј частини вищевказаної квартири, оскільки відчужив її на підставі договору дарування від 27.06.2017 року на користь ОСОБА_3 .

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається апелянт у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: