Рішення

від 22.12.2022 по справі 539/2578/22

ЛУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/2578/22

Провадження № 2/539/988/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року м.Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Просіної Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Ковтун І.О.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача - адвоката Портянко Є.В.

представника відповідача Колінько Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Освітатехпостач» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до з позовом до Комунального підприємства «Освітатехпостач» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позов мотивований тим, що у період з 04 грудня 2019 року по 30 жовтня 2020 року, позивач ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з КП «Освітатехпостач», що підтверджується записами №34 та №37 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . 30 жовтня 2020 року позивач був звільнений за угодою сторін згідно ч. 1 ст. 36 КЗпП України. На час його звільнення у відповідача існувала заборгованість по виплаті заробітної плати за період з грудня 2019 року по жовтень 2020 року. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22.02.2022 року (справа №539/124/22) позов ОСОБА_1 до КП «Освітатехпостач» задоволено у повному обсязі. Але до теперішнього часу відповідач рішення суду не виконав та повну суму заборгованості мені не виплатив. Окрім того, відповідачем була подана заява про перегляд заочного рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22.02.2022 року. Зазначена заява була розглянута судом 07.09.2022 року. Враховуючи, що остаточний розрахунок позивачем до теперішнього часу з позивачем не проведений, а зміні до законодавства яке регулює трудову діяльність стосовно обмеження строку стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних грошових сум шістьма місяцями прийняті у липні 2022 року, позивач вважає, що строк звернення ним до суду не пропущений. У зв`язку з вищевикладеним позивач просить стягнути з Комунального підприємства «Освітатехпостач» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 76 744 грн 08 коп, а також судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою судді від 29 вересня 2022 року відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, а також було надано відповідачу строк на подання відзиву на позов та позивачу строк на подання відповіді на відзив.

13.10.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення заробітку за час затримки розрахунку, в якому представник відповідача зазначає, що позовні вимоги вони не визнають повністю та вважають їх безпідставними, необґрунтованими, а також такими, що не узгоджуються з вимогами сформованої судової практики та вимогами чинного законодавства України. Окрім того, у відзиві представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 подав позов про стягнення грошових коштів невиплаченої при звільненні до суду 05.01.2022 року. Стягнення заборгованості по заробітній платі здійснювалося за період з травня 2022 року по жовтень 2022 року. Відповідно до вимог ч.2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Отже, позивачем було пропущено 3-х місячний строк для звернення до суду з даним позовом. Окрім того, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 був звільнений 30.10.2020 року, а з позовом звернувся до суду лише 05.01.2022 року. Вважає, що сума стягнення середнього заробітку є не співрозмірною сумі заборгованості по заробітної плати. З моменту звільнення 30.10.2020 року ОСОБА_1 став на облік Державної служби зайнятості, як особа, яка шукає роботу, отримав статус безробітного та отримував фінансову допомогу по безробіттю. У зв`язку з чим, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу. (а.с.22-23, 35-37)

13.10.2022 року до суду надійшла заява від представника відповідача про застосування строків позовної давності, в якій представник позивача посилається на те, що з моменту звільнення 30.10.2020 року, станом на день подачі позову про стягнення заробітної плати 05.01.2022 року та станом на день розстрочення заборгованості по стягненню заробітної плати судом 13.9.2022 року, ОСОБА_1 не звертався до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відтак представник відповідача вважає, що при поданні даного позову останнім пропущено строк позовної давності, визначений вимогами частини 2 статті 233 КЗпП. У зв`язку з чим просить застосувати до поданих позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку до КП «Освітатехпостач» строки позовної давності та відмовити в позовних вимогах з причин пропуску строків позовної давності (а.с.30, 42а-43).

18.10.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив у якій позивач зазначає, що він не згоден з викладеним у відзиві відповідача, оскільки відповідач допустив порушення трудового законодавства, щодо своєчасного розрахунку при звільненні. Незважаючи, що рішенням суду було допущене до негайного виконання виплати за один місяць, жодної виплати з метою погашення заборгованості відповідачем проведено не було. З метою погашення заборгованості, протягом майже двох років, відповідач не здійснив жодної виплати позивачу Окрім того, позивач заперечує проти застосування до його позовних вимог строків позовної давності, оскільки перебіг тримісячного строку позовної давності, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що роботодавець фактично з ним розрахувався, а тому, враховуючи, що відповідач на даний час з ним не розрахувався, тому тримісячний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом не сплив. (а.с.57-59).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні наполягає на задоволені позову, строк позовної давності він не пропустив, оскільки з ним остаточно не проведено розрахунок.

Представник відповідача - адвокат Портянко Є.В. заперечує проти задоволення позову, оскільки позивач пропустив строк позовної давності.

Заслухавши учасників розгляду справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, зокрема, що позивач ОСОБА_1 дійсно з 04.12.2019 по 30.10.2020 працював в Комунального підприємства «Освітатехпостач», що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 14.02.1984 (а.с.11).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем вказано, що заборгованість відповідача по сплаті заробітної плати перед ОСОБА_1 становить 39 035, 94 гривень, що складається з не виплаченої заробітної плати за період з 04.12.2019 по 30.10.2020 року.

Відповідно до розрахунку позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні середній заробіток за шість місяців становить 76 744 грн 08 коп (а.с.6).

Відповідно до довідки про заробітну плату від 13.12.2021 року виданої ОСОБА_1 , який працював в КП «Освітатехпостач» на посаді виконуючого обов`язки директора, що знаходиться за адресою: 36040, м. Полтава, вул. Велиотирнівська, 13 з 04 грудня 2019 року по 30 жовтня 2020 року заборгованість складає 39 035, 94 грн (не виплачена заробітна плата) (а.с.7).

Відповідно до платіжних доручень № 45521 від 12.10.2022, 45557 від 12.10.2022, 48064 від 22.11.2022 зазначено, що платник Шевченковський ВДВС у м. Полтава отримувач ОСОБА_1 призначення платежу №539/124/22 КП «Освітатехпостач» кошти стягнуті на користь стягувача за ВП №68864041.(а.с.75, 76, 77)

Таким чином враховуючи вище викладене, беручи до уваги надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до висновку, що на момент звернення до суду з даним позовом відповідачем не проведено повний розрахунок з ОСОБА_1 та не виплачено йому усі належні суми при звільненні.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення, а згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинні сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника.

Середня заробітна плата розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Позивачем надано суду розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд, перевіривши розрахунок позивача, погоджується з даним розрахунком, оскільки розмір компенсації середнього заробітку за період, коли з вини відповідача з позивачем не було здійснено розрахунок при звільненні, а саме, за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року, включно, становить 76 744, 08 гривень (126 робочих дні х 609, 08 гривень = 76 744, 08 гривень), що не було спростовано відповідачем.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають до задоволення, оскільки внаслідок не проведення розрахунку при звільненні порушені права позивача на оплату праці.

При цьому, вирішуючи даний спір суд враховує правову позицію викладену у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, у якій зазначається, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи вищенаведене, а також встановлені судом фактичні обставини справи, зокрема розмір нарахованої позивачу на момент звільнення суми заробітної плати, суд приходить до висновку про очевидну неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, а тому вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 40 000,00 гривень.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, які повинні бути враховані роботодавцем при виплаті сум за рішенням суду, що узгоджується в висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц.

Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40 000,00 грн.

Відповідачем надано до суду заяву про пропущення позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним позовом, передбаченим ч. 1 ст. 233 КЗпП України, а тому, вирішуючи питання про необхідність застосувати до вимог ОСОБА_1 позовної давності, суд виходить з наступного.

Встановлені статтями 223, 228 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

В свою чергу середній заробіток за весь час затримки не є заробітною платою, не належить до структури заробітної плати, а є своєрідною штрафною санкцією для роботодавця за порушення ним строків розрахунку з працівником при звільненні останнього.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлюється тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Аналогічні висновки містяться у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №1-5/2012 та постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року по справі №6-409цс16.

Так, враховуючи вищевикладені висновку суду про те, що остаточний розрахунок з позивачем за усіма належними йому сумами на день звільнення та по теперішній час не здійснено, а отже позивач ОСОБА_1 звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з даним позовом в межах строку позовної давності, встановленого ст. 233 КЗпП України, суд не вбачає правових підстав для застосування до вимог останнього строків позовної давності та вважає необхідним відмовити КП «Освітатехпостач» у задоволенні відповідної заяви.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.4, 12, 77, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

постановив:

В задоволенні заяви Комунального підприємства «Освітатехпостач» про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити.

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Освітатехпостач» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку- задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Освітатехпостач» (код ЄДРПОУ 02124344) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати у сумі 40 000,00 (сорок тисяч) гривень.

Стягнути з відповідача Комунального підприємства «Освітатехпостач» (код ЄДРПОУ 02124344), на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 517, 25 гривень.

У решті вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 27 грудня 2022 року.

Суддя Я.В. Просіна