Рішення

від 24.11.2022 по справі 334/8205/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 24.11.2022

Справа № 334/8205/19

Провадження № 2/334/157/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2022 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Турбіної Т.Ф.,

за участі: секретаря судового засідання Явісенко О.В.,

учасників справи: позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Блажко У.В., відповідача ОСОБА_2 , його представника адвоката Галіченка Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що З відповідачем знайомі з 1999 року, восени 2002 року прийняли рішення проживати разом однією сім`єю. Оскільки в квартирі, яка належала відповідачу на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 , залишились проживати його колишня дружина і дочка, іншого житла на праві власності ні відповідач, ні позивачка не мали, з 07.11.2002 стали спільно проживали в квартирі, якою користувались на правах оренди, за адресою: АДРЕСА_2 .

З того часу вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство. В той же час було розпочато будівництво житлового будинку АДРЕСА_3 . У 2005 році вони з відповідачем переїхали до цього будинку, ще недобудованого. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . На час народження сина будівництво зазначеного житлового будинку ще тривало. У 2008 році право власності на закінчений будівництвом будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради 20.06.2008.

26 листопада 2011 року між сторонами було укладено шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився молодший ОСОБА_4 .

З 18.04.2019 подружні стосунки припинились, відповідач примусив позивачку і малолітніх дітей покинути місце спільного проживання, мотивуючи це тим, що він один є власником житла.

Між тим, весь цей час вони проживали разом, спочатку - в орендованій квартирі, потім - в будинку АДРЕСА_3 . За час спільного проживання однією сім`єю між ними склались усталені відносини, які притаманні подружжю. Бюджет у був спільним, вони вели спільне господарство, разом ходили в гості, святкували свої та своїх рідних дні народження, разом їздили на відпочинок. Раз на рік їздили до батьків відповідача у м. Казань. Після народження старшого сина ми разом піклувались про нього. Між мною і відповідачем за згодою були розподілені обов`язки щодо матеріального забезпечення сім`ї і догляду за дитиною. Питання життя сім`ї вирішувались нами спільно.

Відносини, які мали місце між нею і відповідачем у період до реєстрації шлюбу, відповідають таким ознакам як наявність між її членами взаємних прав та обов`язків, що зумовлені їхнім спільним проживанням, у зв`язку з чим з огляду на приписи ст. 74 СК України до їх правовідносин поширюється положення про право спільної сумісної власності подружжя.

В період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу було розпочато, проведено і закінчено будівництво житлового будинку АДРЕСА_3 , на який у 2008 році відповідач зареєстрував право за собою.

Виходячи з встановленої ч. 2 ст. 69 СК України презумпції права спільної сумісної власності майна, набутого за час шлюбу, яка розповсюджується за приписами ч. 2 ст. 74 СК України і на проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, будинок АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю подружжя.

Оскільки в листопаді 2019 року позивачці стало відомо, що на сайті з продажу та оренди всіх типів нерухомості від приватних осіб, забудовників та агентств нерухомості DOM.RIA міститься інформація про продаж об`єкта нерухомого майна, який є спільною власністю подружжя, без її згоди. 06.11.2019 за заявою відповідача державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на житловий будинок Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи, що наразі відповідач заперечує проти визнання будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя, перешкоджає позивачці і дітям в проживанні і користуванні будинком, позивачка звернулась до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна.

Просить встановити факт проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 07.11.2002 по 25.11.2011. Визнати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаного будинку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що в період з 1992 по 2011 рік він працював заступником директора ТОВ «Фірма «Форт», основним видом господарської діяльності якої є будівництво житлових і нежитлових будівель. Під час трудової діяльності на вказаній будівельній фірмі ним у листопаді 2002 року, як замовником будівництва, та ТОВ «Фірма «Форт», як генеральним підрядником, було розпочато будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Будівництво житлового будинку та введення його в експлуатацію здійснювалось власними коштами у період з листопада 2002 року по березень 2008 року.

Впродовж будівництва будинку АДРЕСА_3 не мав іншого житла, а тому після розлучення 24.09.2002 продовжив проживати у квартирі за адресою АДРЕСА_1 разом із першою дружиною - ОСОБА_5 та дочкою - ОСОБА_6 , а згодом і з онукою - ОСОБА_7 .

Ведення спільного господарства та спільне проживання із колишньою дружиною після розлучення, взаємна турбота та піклування про спільну доньку не відрізнялось від тих усталених відносин, які були притаманні подружжю під час реєстрації шлюбу. Відповідачу доводилось працювати задля фінансового добробуту родини, а колишня дружина вела домогосподарство.

Фактичні шлюбні відносини із першою дружиною тривали до 2010 року і стали погіршуватися з того дня, коли вона побачила у паспорті відповідача запис про народження сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який позивачка таємно внесла власноруч.

У відповідності до паспортних даних ОСОБА_1 з 09.06.1998 проживає квартирі АДРЕСА_4 .

Відсутність спільного проживання з позивачкою призвела до певної невизначеності у стосунках, яка проявилась в тому, що при народженні сина ОСОБА_8 позивачка зазначила прізвище дитини ОСОБА_9 , але згодом за спільною заявою від 01.09.2006 прізвище сина ОСОБА_10 було змінено на ОСОБА_11 .

Ведення із позивачкою спільного господарства, притаманного спільному проживанню, було відсутнє, що свідчить про відсутність спільного бюджету, взаємного матеріального забезпечення та піклування.

Після реєстрації шлюбу із позивачкою вони дійсно стали проживати разом у будинку АДРЕСА_3 . До моменту реєстрації шлюбу із позивачкою вони проживали окремо, спільного господарства не вели, спільного бюджету не мали, ніяких сумісних рішень не приймали і жодних грошових коштів позивачки при будівництві спірного будинку не використовувалось.

Вказує, що в період з 2002 року по 2010 рік відповідач перебував у фактичних шлюбних відносинах із своєю першою дружиною - ОСОБА_5 , а стосункам з позивачкою була притаманна така ознака, як «гостьовий шлюб». З наведених підстав просить відмовити у позові в повному обсязі.

Крім цього, вказує на пропуск позивачкою строку позовної давності, оскільки до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. У період з 2008 року по 2011 рік позивачка не скористалася можливістю звернутися до суду з вимогою про поділ спільного майна та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного будинку. Сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права.

В судовому засіданні позивачка, її представник позов підтримали, просили його задовольнити у повному обсязі з наведених у позовній заяві підстав.

Відповідач, його представник проти позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 26.11.2011 уклали шлюб, зареєстрований 26.11.2011 Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області, про що зроблено актовий запис № 798, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 , виданим повторно 19.04.2019 Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області.

Для ОСОБА_1 шлюб перший, ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_5 , який був розірваний 24.09.2002, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2021 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірваний.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мають дітей - ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 видане повторно 19.04.2019 Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області), і ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 видане повторно 19.04.2019 Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області).

Згідно матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 з 20.06.1995 року по теперішній час зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 13.06.1995.

Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_5 . Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_5 від 19.03.2008, виданого Ленінською районною адміністрацією Запорізької міської ради, ОСОБА_1 брала участь у приватизації цієї квартири, їй належить на праві спільної часткової власності ј частка зазначеної квартири.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 вказує, що вона і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з листопада 2002 року і до реєстрації шлюбу, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , набули у вказаний період у власність житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 , право власності на який було зареєстровано за відповідачем, і на який розповсюджується режим спільного майна подружжя.

Щодо спірного нерухомого майна з наданих суду доказів встановлено наступне.

На підставі розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради №944р від 17.05.2008 ОСОБА_2 видане Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 від 20.06.2008, яке було зареєстроване в ОП ЗМБТІ, що підтверджується витягом №19312936 від 25.06.2008.

Право власності ОСОБА_2 на житловий будинок літ.А-2, розташований за адресою АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: серія НОМЕР_1 , виданого 20.06.2008, зареєстроване 06.11.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_3 від 21.02.2008, затвердженого розпорядженням міського голови від 06.03.2008 №210р, вбачається, що будівництво здійснювалось ТОВ «Фірма «Форт», будівництво було розпочате у 2002 році, будівельно-монтажні роботи закінчені 14.05.2003.

Згідно листа Запорізьких електричних мереж від 25.12.2002 ОСОБА_2 дозволено виконати тимчасове електропостачання приватного котеджу на період будівельних робіт на один рік, 10.04.2003 року між забудовником ТОВ «Фірма «Форт» і постачальником було укладено договір №1023 на користування електроенергією до 31.12.2003.

Технічне обстеження водопроводу зафіксоване у акті від 08.11.2007, з якого вбачається що у будинку був встановлений обліковий прилад, на момент обстеження його показники становили 686 м.куб.

Наданими доказами підтверджуються доводи позивачки, що у 2005 році було укладено з Державною службою охорони Міністерства внутрішніх справ України договір на централізовану охорону спірного будинку (особовий рахунок - НОМЕР_6 ).

Виконання послуг з охорони спірного будинку підтверджується наданим відповідачем Актом №2107 від 22.05.2005 охоронної фірми, згідно якого у зв`язку з надходженням сигналу «Тривога» було проведено перезакриття об`єкту за адресою АДРЕСА_3 за участю представника замовника ОСОБА_12 . Згідно пояснень відповідача, ОСОБА_12 був виконробом будівництва.

При цьому, наданий відповідачем документ свідчить про укладення у 2005 році договору на централізовану охорону спірного будинку, надання замовником ОСОБА_12 права входу до будинку, здавання об`єкту під охорону, зняття з-під охорони, відсутність в будинку замовника чи мешканців будинку на час надходження сигналу «тривога» 22.05.2005 і неможливість замовника або інших осіб за договором 22.05.2005 «перезакрити» об`єкт за адресою АДРЕСА_3 у зв`язку з надходженням сигналу «Тривога», однак жодним чином не виключає наявність такого права у позивачки і не свідчить про не проживання сторін у вказаному будинку.

Таким чином, наданими доказами підтверджуються доводи відповідача, що спірний об`єкт ще на стадії будівництва був забезпечений комунальними послугами у період з листопада 2002 року по березень 2008 року.

Відповідачем також не заперечувалися доводи позивачки, що у 2005 році було укладено договори на забезпечення будинку водопостачанням (особовий рахунок НОМЕР_7 ), електричною енергією (особовий рахунок НОМЕР_8 ), газом (НОМЕР_11). Факт споживання цих послуг свідчить, що ще на стадії будівництва будинок був придатний для проживання.

Суд вважає необґрунтованими доводи, що сторони не могли проживати у спірному будинку до його введення в експлуатацію в силу закону, оскільки наявність відповідних приписів законодавства у капітальному будівництві не є безумовним підтвердженням їх виконання та дотримання, при тому, що дослідженими судом доказами підтверджується факт проживання сторін у спірному будинку до введення його в експлуатацію.

Так, згідно виданої пологовим будинком АДРЕСА_6 карти розвитку новонародженого №2158 від 08.08.2006, історії пологів №2158 на ім`я ОСОБА_1 , постійним місцем проживання матері на час госпіталізації зазначено адресу АДРЕСА_3 , за якою вона була виписана з новонародженою дитиною з пологового будинку. Картка містить відмітку, що дитяча поліклініка №6 про виписку дитини повідомлена.

В медичній документації 6 дитячої поліклініки місцем проживання старшого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з моменту народження, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено будинок АДРЕСА_3 .

З карти профілактичних щеплень ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що він з 2009 року відвідував дитячий садок ЗНВК «Евріка», розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, 20, місцем проживання дитини зазначена адреса АДРЕСА_3 .

Зазначені докази суд визнає належними і достовірними, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи. На спростування достовірності цих доказів відповідач вказує, що зазначення у них адреси проживання по АДРЕСА_3 було неможливим, оскільки поштова адреса будинку була присвоєна лише у 2008 році. Суд відхиляє вказані доводи, оскільки вони спростовуються дослідженими судом письмовими доказами.

В якості доказів, підтверджуючих обставини, покладені в основу заявлених вимог, сторони посилаються також на показання свідків, які були допитані судом в судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_13 надав суду свідчення про те, що ОСОБА_2 знає з 1980 року, він працював у нього в ТОВ «Форт», як товариш займав посаду його заступника, фактично виконував обов`язки водія. Коли ОСОБА_14 вирішив проживати разом з ОСОБА_15 , він допоміг їм зняти житло (квартиру в будинку на АДРЕСА_7 ), власні меблі дав. У 2002 році ОСОБА_14 звернувся до нього з проханням збудувати для них будинок, оскільки їм з ОСОБА_15 не було де жити, так як у квартирі ОСОБА_14 залишались проживати його перша дружина, донька. Він дуже погано і не достойно ставився до першої дружини, після розлучення не допомагав їй. В решті решт вона з донькою і онукою виїхали з України. Свідок до теперішнього часу спілкується з першою дружиною відповідача. Станом на 2002 рік відповідач з першою дружиною вже не проживав. У 2003 році почалось будівництво будинку і його зведення тривало до 2005 року. Фактично ОСОБА_14 і ОСОБА_15 стали разом проживати у тому будинку з 2004 року, продовжуючи незавершені будівельні роботи до 2006 року. В 2006 році будинок повністю збудували, оформлення введення його в експлуатацію ніяким чином не перешкоджало в ньому проживати. ОСОБА_15 приймала активну участь будівництві, вникала в усі питання, потім облаштовувала будинок, гардини сама шила для будинку, за все переживала. Вони були друзями, сім`ями проводили дуже багато часу разом, часто збиралися у ОСОБА_14 і ОСОБА_15 вдома, у спірному будинку. ОСОБА_15 була дуже доброю хазяйкою, як завжди відмічав ОСОБА_14 , не під стать першій дружині. Коли у 2006 році у них народився син ОСОБА_16 , свідок його хрестив. Весь цей час вони були однією сім`єю, вони мали спільний побут, спільний бюджет, спільні обов`язки, піклувались один про одного, виховували своїх дітей. Після 2011 року на підприємстві виникли проблеми і відповідач звільнився, свідок перестав підтримувати з ними тісні стосунки.

Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що з ОСОБА_18 їх познайомив ОСОБА_2 приблизно у 1998 - 1999 році, з 2002 року вони почали жити разом, коли відповідач уже остаточно припинив стосунки з першою дружиною і розлучився. Спочатку вони знімали квартиру по АДРЕСА_7 , спільно там проживали. Вони дружили сім`ями, дуже часто бували у них вдома, всі свята проводили спільно. Будинок, у якому сторони проживали, будувався товариством «Форт», яке очолював її чоловік, а ОСОБА_2 у нього працював. З весни 2005 року ОСОБА_15 і ОСОБА_14 стали проживати у цьому будинку постійно. Сторони у справі піклувалися один про одного, проявляли почуття любові, у них народився син ОСОБА_16 , вони вели спільне господарство, мали стосунки, притаманні подружжю. Фарид заробляв гроші, ОСОБА_15 вела господарство, облаштовувала будинок, коли народився старший син ОСОБА_16 , перебувала у декретній відпустці. Свідок була у них в будинку неодноразово, стверджує, що у 2005 році вони новосілля справляли у цьому будинку, влітку уже придбали частково меблі в будинок, восени 2005 року вони приходили в гості до ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , коли до них приїздили в гості мама і сестра ОСОБА_14 з м. Казань. ОСОБА_15 як дружина ОСОБА_14 приймала їх у цьому будинку.

Свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що працює перукарем і обслуговувала відповідача і його сім`ю з 1992 року. Добре знала його першу дружину, доньку. У 1998-1999 році відповідач познайомив з позивачкою, їй було років 17 тоді, представив її як свою дівчину, при тому, що на той час був одружений. З того часу свідок надавала свої послуги і позивачці. У 2002 році ОСОБА_14 їй розповідав, що у сім`ї у нього були проблеми і з 2002 року він і ОСОБА_15 (позивачка) стали жити разом в орендованій квартирі по АДРЕСА_7 . Вони їй розповідали про свої справи, з їх слів свідку відомо, що в цей період вони розпочали будівництво будинку. У 2003 році ОСОБА_14 з ОСОБА_15 і сім`я свідка спільно відпочивали на морі, ОСОБА_14 допомагав з придбанням путівок. ОСОБА_15 він для всіх представляв як свою дружину, між ними були стосунки, які свідчили що вони живуть однією сім`єю. Коли ОСОБА_15 завагітніла, ОСОБА_14 звертався до свідка за допомогою щодо вибору лікаря і пологового будинку для ОСОБА_15 . У 2006 році в них народився перший син. У будинку, де вони проживали сім`єю, вона була коли старшому синові було 10 місяців, ОСОБА_14 і ОСОБА_15 її запросили для того, щоб сина підстригти. Будинок був в жилому стані, красиво все було, ОСОБА_15 сама шила штори, була облаштована дитяча кімната, одна кімната була передбачена для тренажерів. Фарид працював і забезпечував сім`ю, завжди відмічав, що ОСОБА_15 маючи маленького сина, дуже гарно веде господарство. Їх стосунки припинились уже після народження другого сина.

Свідок ОСОБА_20 надала пояснення, що вона проживає по сусідству з батьками позивачки у квартирі АДРЕСА_8 , знає позивачку з дитинства. Відповідача знає як чоловіка ОСОБА_15 . Вона пішла з дому і стала з ним проживати, коли їй ще 18 років не було. Вони разом приїздили до батьків ОСОБА_15 , розповідали, що живуть у будинку. Син позивачки ОСОБА_8 навчався в 31 гімназії, часто бував у бабусі, батько його забирав. Десь у 2019 році ОСОБА_15 з дітьми повернулась до батьківської квартири.

Свідок ОСОБА_21 суду пояснив, що знає ОСОБА_14 з 1990-1991 року, свідок також працював на фірмі «Форт», вони проживали з відповідачем в одному будинку АДРЕСА_9 . На початку 2000-х років відповідач уже не проживав у будинку АДРЕСА_9 . Фарид привів ОСОБА_15 і познайомив усіх з нею у 1999 році. За вказівкою директора фірми ОСОБА_23 для ОСОБА_14 і ОСОБА_15 зняли в оренду квартиру в будинку по АДРЕСА_7 , свідок особисто завозив меблі в ту квартиру. ОСОБА_2 з ОСОБА_24 не тільки працювали разом, а і були друзями, спільно сім`ями відмічали свята, відпочивали. Фарид фактично завжди був разом з ОСОБА_24. Спірний будинок приблизно у 2000 році почали будувати. З 2000 року свідок на фірмі «Форт» не працює, стосунки з відповідачем не підтримує і свідком інших обставин спільного життя сторін у справі не був.

Свідок на стороні відповідача ОСОБА_22 суду пояснив, що є товаришем ОСОБА_2 , познайомились під час будівництва будинку АДРЕСА_9 , де свідок виконував будівельно-монтажні роботи. ОСОБА_2 працював на фірмі «Форт». В період його роботи на ТОВ «Форт» спілкувався з відповідачем декілька разів до 2005 року. Свідку відомо, що на фірмі виділили земельну ділянку по АДРЕСА_3 для будівництва будинку ОСОБА_2 і у 2004 році почали його будівництво. У 2007-2008 роках він з дозволу ОСОБА_2 зберігав у нього в гаражі свої будівельні матеріали, до 2010 року ставив там свою машину. У будинку по АДРЕСА_9 з 2010 року бачив лише першу дружину відповідача і дітей. З першою дружиною відповідача він був знайомий, вона у 2009 році йому сказала, що підозрює, що у ОСОБА_14 з`явилась інша жінка. Свідку також відомо, що будинок по АДРЕСА_3 ввели в експлуатацію у липні 2008 року. Позивачки він не знає і у цьому будинку він її не бачив, про наявність дітей у ОСОБА_14 і позивачки йому нічого не відомо.

Суд бере до уваги показання свідків зі сторони позивачки на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю у період з 2005 року і до реєстрації шлюбу, оскільки їх пояснення стосуються різносторонніх деталізованих фактичних даних, які підтверджують наявність усталених відносин, які притаманні подружжю, і узгоджуються у зазначеній частині з письмовими доказами у справі, оскільки лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Показання свідка ОСОБА_22 суд відхиляє, оскільки вони зводяться до констатації позиції відповідача щодо не проживання спільно з позивачкою у спірному будинку, відсутності між сторонами усталених відносин, які притаманні подружжю. При цьому свідок пояснював, що до 2005 року спілкувався з відповідачем декілька разів, він не обізнаний з такими обставинами стосунків між сторонами, як наявність у них двох спільних дітей.

Суд критично оцінює наданий відповідачем акт про не проживання осіб у будинку від 20.05.2020, яким голова квартального комітету засвідчив складений мешканцем будинку АДРЕСА_10 акт не проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у будинку АДРЕСА_3 до 2011 року, оскільки обстеження на факт не проживання зазначених осіб не проводилось, джерело такої інформації не зазначено, відомості про не проживання в акті зазначені лише однією особою, а не комісією, як це передбачено.

На спростування доводів позову відповідач також вказує, що до 2010 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах з першою дружиною після розірвання шлюбу з нею. Вказані доводи, які і надану на їх підтвердження довідку МКП «Основаніє» від 22.07.2009 №5021 про зареєстрованих осіб, суд оцінює критично, оскільки шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 був розірваний 24.09.2002. В судовому порядку факт проживання вказаних осіб однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 2010 року не встановлений.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 13.06.1995 квартира за адресою АДРЕСА_1 , в якій він зареєстрований з 20.06.1995 року по теперішній час.

Станом на 22.07.2009 за вказаною адресою були також зареєстровані колишня дружина ОСОБА_5 , донька ОСОБА_6 , онука ОСОБА_7 (довідка МКП «Основаніє» від 22.07.2009 №5021).

Відтак, посилання відповідача на судові рішення про стягнення з нього заборгованості за комунальні послуги (ухвала Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08.08.2014 по справі № 334/7533/14-ц, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2014 по справі № 334/5322/14-ц, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.09.2015 по справі № 334/5573/15-ц) не підтверджує ні факту його проживання у квартирі АДРЕСА_11 у вказані періоди, ні факт його спільного проживання разом із першою дружиною та дочкою у зазначеній квартирі, а лише свідчить про неналежне виконання власником майна ОСОБА_2 і зареєстрованими особами обов`язку своєчасно і у повному обсязі оплачувати комунальні послуги, пов`язані з утриманням цього майна.

Надана відповідачем копія додаткової угоди від 01.07.2008 до договору №6200-10252/221 від 01.03.2003 про централізовану охорону квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , власником якої є відповідач, також не є неналежним доказом проживання відповідача у спірний період у вищезазначеній квартирі.

Про те, що відносини між відповідачем і його колишньою дружиною були фактично припинені ще до розірвання шлюбу, після чого відповідач в зазначеній квартирі не проживав, і що між відповідачем, його дружиною і дочкою були спори щодо користування квартирою, підтвердили у судовому засіданні свідки.

Письмовими доказами також підтверджується, що у квітні 2011 року колишня дружина ОСОБА_5 , донька ОСОБА_6 звертались до суду з позовом про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування вказаною квартирою, оскільки з 2002 року він у ній не проживав, комунальні послуги не оплачував. Як вбачається матеріалів даної справи і ухвали суду, після надання суду документів, що ОСОБА_2 є власником цієї квартири, позивачі звернулись із заявою про залишення позову без розгляду, яка була задоволена (справа №2-2288/2011).

В свою чергу, ОСОБА_2 у 2016 році звернувся до суду з позовом до колишньої дружини ОСОБА_5 , доньки ОСОБА_6 та малолітньої онуки про визнання їх такими, що втратили право користування належною йому квартирою, вказуючи що вони у квартирі не проживають, а під час проживання у квартирі не сплачували комунальні послуги, будь-яких витрат з утримання квартири не несли. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2017, яким позов ОСОБА_2 задоволений, встановлено, що колишня дружина, донька і онука виїхали з України у напрямку Російської Федерації у травні 2014 року.

Суд відхиляє заперечення відповідача, які ґрунтуються на тому, що ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_4 , оскільки факт реєстрації жінки та чоловіка за різними адресами, а не за спірною адресою, не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Наявність сімейних відносин без реєстрації шлюбу не виключається і тим, що жінка у цей період набула разом зі своїми батьками у власність частку квартири, в якій була зареєстрована з дитинства, згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Зазначення позивачкою адреси місяця реєстрації у наведених відповідачем документах, зокрема, в серпні 2008 року при отримані медичної довідки щодо придатності до керування транспортним засобом, в квітні 2011 року при заснуванні ТОВ «Укртеплоенергоцентраль» (код ЄДРПОУ 37648405), свідчить про належне заповнення реквізитів зазначених документів щодо зареєстрованого місця проживання, і також не спростовує наявність між сторонами сімейних відносин без реєстрації шлюбу у спірний період.

Отже, суд вважає доведеним, що між сторонами склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю, зокрема, у період з 2005 року і до реєстрації шлюбу.

Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважаються сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20).

При вирішенні спору суд враховує, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року (після набрання чинності СК України), оскільки КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу. Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, вирішувалися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність».

Разом з цим, враховуючи що майно, спір щодо якого виник між сторонами, було набуте у власність у 2008 році, підстави для застосування до спірних відносин КпШС України і Закону України «Про власність» відсутні.

За таких обставин вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства з 2002 року до 01.01.2004 не ґрунтуються на вимогах закону, не мають правового значення для визначення статусу спірного домоволодіння, як спільної сумісної власності.

Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Встановлені судом обставини справи щодо спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу, народження у 2006 році сина ОСОБА_16 , реєстрація його народження в органі державної реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою батьків, свідчать про те, що вони проживали разом як одна сім`я, мали стосунки, притаманні подружжю. Реєстрація шлюбу у 2011 році лише юридично оформила подружні відносини.

У зазначений період сторони у іншому зареєстрованому шлюбі не перебували. ОСОБА_2 розірвав попередній шлюб з ОСОБА_11 24.09.2022 року.

У справі факт проживання сторін у період з 2005 року до реєстрації шлюбу однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджено належними та допустимими доказами, фактичним проживанням у спірному будинку позивачки разом із відповідачем, публічним висвітленням спільного проживання сторін та позиціонування їх як сімейної пари, яка проживає разом, подальшою реєстрацією шлюбу та народженням спільних дітей до укладення шлюбу і після його укладення.

Таким чином, суд вважає доведеним, що у період з 2005 року і до реєстрації шлюбу (26.11.2011) позивачка і відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у житловому будинку АДРЕСА_3 .

Згідно зі ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що ця норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відтак, з огляду на встановлені судом обставини та на приписи ст. 74 СК України, на правовідносини сторін поширюється положення про право спільної сумісної власності подружжя.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

Встановлено, що у період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу було проведено і закінчено будівництво житлового будинку АДРЕСА_3 .

У 2008 році право власності на закінчений будівництвом будинок літ. А-2 загальною площею 312 кв. м., житловою площею 109,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 було реєстровано за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради 20.06.2008, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, виходячи з встановленої ч. 2 ст. 69 СК України презумпції права спільної сумісної власності майна, набутого за час шлюбу, яка розповсюджується за приписами ч. 2 ст. 74 СК України і на проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, будинок АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю відповідача і позивачки.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).

Крім того, у п. 25 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільні речі, суди мають застосовувати положення ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Як встановлено судом, спірне спільне майно подружжя наявне у сторін на час розгляду справи.

Відповідач не доводив, що спірний будинок є його особистим майном, відповідних зустрічних вимог не заявляв, а відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При здійсненні поділу спірного майна в судовому порядку суд виходить з презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності на майно, тобто позивачці і відповідачу належить по Ѕ частці у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру.

Відтак, в порядку поділу майна подружжя за позивачкою слід визнати право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_3 .

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідач вказує, що позивачці з 2008 року відомо про той факт, що він зареєстрував за собою право власності на будинок АДРЕСА_3 . Таким чином, у період з 2008 року по 2011 рік позивачка не скористалася можливістю звернутися до суду з вимогою про поділу спільного майна та визнання за нею права власності на 1/2 частину вказаного будинку.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 72 СК України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності ( ч. 2 ст. 72 СК України).

З позовом про поділ майна позивачка звернулась до суду у листопаді 2019 року, дізнавшись про порушення свого права. На момент звернення з позовом до суду сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2021. Відтак, заява про пропуск позивачкою позовної давності є необґрунтованою.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.12, 76-83, 89,141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 2005 року по 25.11.2011 року.

Визнати житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_18 право власності на Ѕ частину житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Складення повного судового рішення - 04.12.2022.

Відомості про учасників справи

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_9 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН НОМЕР_10 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Турбіна Т. Ф.