Постанова

від 31.07.2023 по справі 334/8205/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 липня 2023 року

м. Київ

справа № 334/8205/19

провадження № 61-6583 св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з весни 2002 року вона та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Оскільки у квартирі

АДРЕСА_1 , яка належала відповідачу на праві власності, залишились проживати його колишня дружина і дочка, шлюб у них розірвано 24 вересня 2002 року, іншого житла на праві власності ні відповідач, ні вона не мали, тому з 07 листопада 2002 стали спільно проживати у квартирі, якою вона та ОСОБА_2 користувались на правах оренди, за адресою:

АДРЕСА_2 . З того часу вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство. У той самий час ними було розпочато будівництво житлового будинку

АДРЕСА_3 . У 2005 році вони з відповідачем переїхали до цього будинку, який не був добудованим.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина - ОСОБА_3 . На час народження сина будівництво зазначеного житлового будинку ще тривало.

У 2008 році право власності на закінчений будівництвом будинок зареєстровано за відповідачем.

26 листопада 2011 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дитина - ОСОБА_4 .

З ІНФОРМАЦІЯ_3 подружні стосунки між ними припинились, відповідач примусив її та малолітніх дітей покинути місце спільного проживання, мотивуючи це тим, що він один є одноосібним власником вищевказаного житлового будинку.

Таким чином, з листопада 2002 року вони проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання однією сім`єю між ними склались усталені відносини, які притаманні подружжю, бюджет був спільним, вони вели спільне господарство, святкували свої та своїх рідних дні народження, разом їздили на відпочинок. Після народження старшого сина разом піклувались про нього.

За час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ними було побудовано спірний житловий будинок, а тому він є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між ними у рівних частках.

У листопаді 2019 року вона довідалася про те, що на веб-сайті «DOM.RIA» міститься інформація про продаж спірного житлового будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя, проте згоди на його продаж вона не надавала. 06 листопада 2019 року за заявою відповідача державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію його права власності на спірний житловий будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідач заперечує проти визнання будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя, перешкоджає їй та дітям у проживанні і користуванні ним. Вони у добровільному порядку згоди щодо поділу спірного нерухомого майна дійти не можуть.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу

з 07 листопада 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнати житловий будинок АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 та у порядку поділу спільного майна подружжя визнати

за нею право власності на частку вказаного житлового будинку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада

2022 року у складі судді Турбіної Т. Ф. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 2005 року по 25 листопада 2011 року. Визнано житловий будинок, розташований за адресою

АДРЕСА_3 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1

і ОСОБА_2 . У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обґрунтованими є показання свідків зі сторони позивачки на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю у період з 2005 року і до реєстрації шлюбу, оскільки їх пояснення стосуються різносторонніх деталізованих фактичних даних, які підтверджують наявність усталених відносин, які притаманні подружжю, і узгоджуються у зазначеній частині з письмовими доказами у справі, так як лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Суд вважав безпідставним наданий відповідачем акт про непроживання осіб у будинку від 20 травня 2020 року, яким голова квартального комітету засвідчив складений мешканцем будинку АДРЕСА_4 акт непроживання ОСОБА_1 і малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у будинку АДРЕСА_3 до 2011 року, оскільки обстеження на факт непроживання зазначених осіб не проводилось, джерело такої інформації не зазначено, відомості про непроживання в акті вказані лише однією особою, а не комісією.

На спростування доводів позову відповідач зазначав про те, що до 2010 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах з першою дружиною після розірвання шлюбу з нею. Вказані доводи, як і надану на їх підтвердження довідку міського комунального підприємства «Основаніє» від 22 липня

2009 року № 5021 про зареєстрованих осіб, суд не взяв до уваги, оскільки шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 був розірваний 24 вересня 2002 року. У судовому порядку факт проживання вказаних осіб однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 2010 року не встановлений.

Крім того, ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2011 року відкрито провадження у справі № 2-2288/2011 за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою

АДРЕСА_1 , пізніше ухвалою суду було задоволено заяву ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , позов залишено без розгляду.

Вимоги про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства з 2002 року до 01 січня 2004 року не ґрунтуються на положеннях закону, оскільки факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року, тобто після набрання чинності СК України, так як КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.

Встановлені судом обставини справи щодо спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу, народження у них у 2006 році сина - ОСОБА_3 , реєстрація його народження в органі державної реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою батьків, свідчать про те, що вони проживали разом, як одна сім`я, мали стосунки, притаманні подружжю. Реєстрацією шлюбу

у 2011 році вони лише юридично оформили подружні відносини.

У зазначений період сторони в іншому зареєстрованому шлюбі не перебували. ОСОБА_2 розірвав попередній шлюб з ОСОБА_5 24 вересня

2002 року.

Отже, факт проживання сторін у період з 2005 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджено належними та допустимими доказами, фактичним проживанням у спірному будинку позивачки разом із відповідачем, публічним висвітленням спільного проживання сторін та позиціонування

їх як сімейної пари, яка проживає разом, подальшою реєстрацією шлюбу і народженням спільних дітей до реєстрації шлюбу та після його реєстрації.

Таким чином, суд вважав доведеним, що у спірний період позивачка і відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у житловому будинку АДРЕСА_3 . Отже, спірний житловий будинок є спільним сумісним майном подружжя, оскільки набутий сторонами за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому обґрунтованими є вимоги позивачки про визнання за нею права власності на його частку.

Необґрунтованими є доводи відповідача про те, що сторони не могли проживати у спірному будинку до введення його в експлуатацію у силу закону, оскільки наявність відповідних положень закону не є безумовним підтвердженням їх виконання та дотримання, при тому, що належними і допустимими доказами підтверджується факт проживання сторін у спірному будинку до введення його в експлуатацію.

Позивачкою строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, не пропущено, оскільки вона звернулась до суду з позовом у листопаді 2019 року, дізнавшись про порушення свого права. На момент звернення з позовом до суду сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя

від 17 березня 2021 року у справі № 334/7805/20.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з 2005 року

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина - ОСОБА_3

26 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

За час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу ними було розпочато та закінчено будівництво житлового будинку АДРЕСА_3 . У 2008 році право власності на закінчений будівництвом будинок літ. А-2, загальною площею 312 кв. м, житловою площею 109,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , було зареєстровано за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 20 червня

2008 року НОМЕР_1 .

Оскільки позивачка та відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2005 року, то у силу положень статті 70 СК України спірний житловий будинок АДРЕСА_3 є спільним майном подружжя і належить позивачці з відповідачем у рівних частка.

На час подачі позивачкою цього позову до суду у листопаді 2019 року, вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який був розірваний рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2021 року

у справі № 334/7805/20. Отже, позивачкою строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, не пропущено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 334/8205/19 з Ленінського районного суду м. Запоріжжя. Підставою відкриття касаційного провадження були пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що упродовж будівництва спірного житлового будинку у позивачки та відповідача було інше, окреме один від одного житло, в якому вони проживали, а тому ніякого спільного господарства між ним та позивачкою не велося. Неможливо проживати у житловому будинку, який не введено до експлуатації. Спірний будинок став їх житлом лише після введення його в експлуатацію, а вода і світло були підключені тимчасово та виключно для забезпечення потреб будівництва.

Він з позивачкою дійсно постійно проживали у спірному житловому будинку, але не в період його будівництва, а вже після реєстрації шлюбу.

Отже, встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2005 року по листопад 2011 року та застосування наслідків такого проживання до набутого відповідачем у 2008 році майна є протиправним та таким, що не відповідає дійсності.

На підтвердження своїх вимог про визнання права власності на частку спірного будинку позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що джерелом набуття права власності на спірний будинок були її з відповідачем спільні кошти, чи з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на будівництво спірного майна, чи придбання нею будь-яких будівельних матеріалів необхідних для його будівництва.

Посилався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Позивачкою належними та допустимими доказами підтверджено факт проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірному житловому будинку до введення його в експлуатацію.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що ОСОБА_2 з 20 червня 1995 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_5 , яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 1995 року.

24 вересня 2002 року було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 .

Позивачка вказувала про те, що з 2002 року вона та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 народилася дитина - ОСОБА_3 , що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про народження від 19 квітня 2019 року серія НОМЕР_3 .

26 листопада 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про шлюб від 19 квітня 2019 року, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду

м. Запоріжжя від 17 березня 2021 року у справі № 334/7805/20.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 народилася дитина - ОСОБА_4 , що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про народження дитини від 19 квітня 2019 року серія НОМЕР_3 .

ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 07 листопада 2002 року по 25 листопада

2011 року, проте суди дійшли правильного висновку, що вимоги про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства з 2002 року до 01 січня 2004 року не відповідають положення закону, оскільки факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року, тобто після набрання чинності СК України, так як КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу, такі правовідносини вирішувалися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність».

Згідно з картою розвитку новонародженого від 08 серпня 2006 року № 2158, історії пологів № 2158, які видані пологовим будинком АДРЕСА_6 на ім`я

ОСОБА_1 , постійним місцем проживання матері на час госпіталізації зазначено адресу: АДРЕСА_3 , за якою вона була виписана з новонародженою дитиною з пологового будинку. Картка містить відмітку, що дитяча поліклініка № 6 про виписку дитини повідомлена.

У медичній документації дитячої поліклініки № 6 місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з моменту народження зазначено будинок

АДРЕСА_3 .

Відповідно до карти профілактичних щеплень малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , малолітня дитина

з 2009 року відвідувала дитячий садок Запорізький навчально-виховний комплекс «Евріка», а місцем проживання дитини зазначена адреса:

АДРЕСА_3 .

Згідно з листом Запорізьких електричних мереж від 25 грудня 2002 року ОСОБА_2 дозволено виконати тимчасове електропостачання спірного приватного котеджу на період будівельних робіт на один рік, 10 квітня

2003 року між забудовником - товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Форт» і постачальником було укладено договір № 1023 на користування електроенергією до 31 грудня 2003 року.

Технічне обстеження водопроводу зафіксоване в акті від 08 листопада

2007 року, з якого видно, що у спірному будинку був встановлений обліковий прилад, на момент обстеження його показники становили 686 куб. м.

Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_3

від 21 лютого 2008 року затвердженого розпорядженням міського голови

від 06 березня 2008 року № 210р будівництво спірного житлового будинку здійснювалось ТОВ «Фірма «Форт», яке було розпочате у 2002 році, будівельно-монтажні роботи закінчені 14 травня 2003 року.

Відповідно до запису у трудовій книжці ОСОБА_2 з квітня 1992 року по березень 2011 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Фірма «Форт», де обіймав посаду заступника директора фірми.

На підставі розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 17 травня 2008 року № 944р ОСОБА_2 видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20 червня

2008 року серія НОМЕР_1 на житловий будинок по

АДРЕСА_3 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2011 року відкрито провадження у справі № 2-2288/2011 за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою

АДРЕСА_1 , пізніше ухвалою суду було задоволено заяву ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , позов залишено без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом

є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають

у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року

у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно

з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,

частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження

№ 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України),

і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін

у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенні. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки

(статті 3, 74 СК України).

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів

у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

(частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, суди встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачкою належними та допустимими доказами підтверджено факт спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2005 року і до реєстрації шлюбу, від якого вони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали стосунки, притаманні подружжю, вели спільне господарство, проживали разом, як одна сім`я, у спірному житловому будинку, що також підтверджується медичними документами малолітньої дитини - ОСОБА_3 , в яких була зазначена адреса проживання дитини: АДРЕСА_3 . В іншому зареєстрованому шлюбі позивачка та відповідач не перебували. Вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її та

ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, з`ясував усі обставини, які мають значення для встановлення такого юридичного факту та на які посилалася позивач під час розгляду справи. Суд дав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, у їх сукупності, так і кожному доказу окремо.

Установивши факт спільного проживання ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, перевірив обставини набуття ними спірного житлового будинку АДРЕСА_3 та правильно визначив, що на це майно поширюється інститут спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої та другої статті 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що позивачкою строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, не пропущено, оскільки шлюб між сторонами розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2021 року у справі

№ 334/7805/20.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач та позивачка не могли проживати у спірному житловому будинку до введення його в експлуатацію, є безпідставними, оскільки належними та допустимими доказами не підтверджені, а ОСОБА_1 цей факт підтвердила вищевказаними доказами та показаннями свідків. Крім того, для застосування положень статті 74 СК України і, як наслідок, поділ майна подружжя, введення будинку до експлуатації не є визначальною умовою.

Посилання у касаційній скарзі на відповідні правові висновки Верховного Суду не спростовують законності оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених відповідачем справ суди виходили з конкретних її обставин та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності та взаємозв`язку.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада

2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник