Ухвала

від 22.12.2022 по справі 911/3730/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 грудня 2022 року

м. Київ

Справа № 911/3730/16 (911/677/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

скаржника ( ОСОБА_1 ): Золотопуп С. В.

Калашникова С. Д.: особисто, Горяйнова А. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022

у складі колегії суддів: Полякова Б. М. (головуючий), Гарник Л. Л., Отрюха Б. В.

та на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.07.2022

у складі судді Лутак Т. В.

за заявою ОСОБА_2

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемлайн"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Айленд"

3. ОСОБА_1

про визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути майно

у межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемлайн"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави поданої заяви, заперечень щодо неї інших учасників справи

1. У провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/3730/16 за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемлайн" (далі - ТзОВ "Цемлайн", відповідач 1) про банкрутство, яка порушена ухвалою від 01.12.2016.

2. Постановою Господарського суду Київської області від 13.12.2016 визнано банкрутом ТзОВ "Цемлайн" та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру.

3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2020 призначено ліквідатором ТзОВ "Цемлайн" арбітражного керуючого Ігнатченка Юрія Васильовича (далі - арбітражний керуючий Ігнатченко Ю. В.).

4. До Господарського суду Київської області від ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач, заявник) надійшла заява від 02.03.2021 вих. № 09 в якій з урахуванням поданої заяви про зміну предмету від 29.06.2021 № 34 заявник просить суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 02.11.2018 № 4623/18/001413, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-Айленд" (далі - ТзОВ "Авто-Айленд", відповідач 2) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач 3); визнати недійсним договір комісії від 02.11.2018 № 4623/18/001413, що укладений між ТзОВ "Цемлайн" та ТзОВ "Авто-Айленд"; зобов`язати ОСОБА_1 повернути у ліквідаційну масу ТзОВ "Цемлайн" автомобіль, номер шасі НОМЕР_1 , марка Infiniti, модель FX35, вартістю 349 000,00 грн (без ПДВ) шляхом передачі зазначеного транспортного засобу за актом приймання-передачі ліквідатору ТзОВ "Цемлайн" арбітражному керуючому Ігнатченку Ю. В.

5. В обґрунтування своїх вимог, враховуючи додаткові пояснення від 22.07.2021 № 41, заявник посилається на те, що:

- боржником безоплатно здійснено відчуження спірного транспортного засобу, оскільки належних доказів його оплати не надано;

- боржник виконав майнові зобов`язання щодо передачі транспортного засобу раніше встановленого строку, оскільки він, відповідно до договору, передається покупцеві після повної оплати;

- боржник здійснив відчуження майна за цінами нижчими від ринкових та в момент виконання зобов`язання майна боржника було недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- за оспорюваними договорами комісії та купівлі-продажу відбулося відчуження майна боржника без згоди заставного кредитора - ОСОБА_2 і тоді, коли на нього було накладено приватне обтяження у формі застави та заборони відчуження;

- оспорюваний договір комісії укладено від імені ТзОВ "Цемлайн" ОСОБА_3 , який не мав належних повноважень на вчинення такої дії.

6. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданої заяви визначено положення цивільного законодавства (статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), стаття 17 Закону України "Про заставу") так і підставами, що визначені у статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

7. Ліквідатор ТзОВ "Цемлайн" арбітражний керуючий Ігнатченко Ю. В., заперечуючи проти задоволення цієї заяви, у своєму відзиві зазначає, що права ОСОБА_2 оспорюваними правочинами не порушені, оскільки автомобіль, який був переданий в заставу позивачу відрізняється від того автомобіля, що був проданий ОСОБА_1 , матеріали справи не містять доказів того, що ці автомобілі насправді є одним автомобілем, а також відсутні докази того, що боржник здійснив відчуження майна (автомобіля) за ціною, нижчою за ринкову.

8. ОСОБА_1 , заперечуючи проти задоволення цієї заяви, у своєму відзиві та письмових поясненнях, посилається на таке: він є добросовісним набувачем автомобіля, за який ним були перераховані кошти на користь ТзОВ "Цемлайн"; заборон та обтяжень щодо зазначеного автомобіля при його купівлі-продажу співробітниками Сервісного центру МВС встановлено не було і в реєстрі вони не значилися; ОСОБА_2 є неналежним позивачем у цій справі.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

9. 02.11.2018 між ТзОВ "Цемлайн" (комітент) та ТзОВ "Авто-Айленд" (комісіонер) було укладено договір № 4623/18/001413 комісії на продаж транспортних засобів, за умовами якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну винагороду вчинити правочин щодо продажу транспортного засобу комітента (товар), виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає угоду купівлі-продажу транспортного засобу з третьою особою (покупцем). Характеристика товару: марка, модель - Infiniti FX35; кузов, шасі - НОМЕР_1 ; свідоцтво реєстрації - НОМЕР_2 . Вартість автомобіля складає 30 000,00 грн.

10. На підставі договору комісії від 02.11.2018 № 4623/18/001413 між ТзОВ "Цемлайн" (комітент) та ТзОВ "Авто-Айленд" (комісіонер) складено акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 4623/18/001413, згідно якого транспортний засіб технічно справний, відсоток зносу - 70 %, ціна продажу 30 000, 00 грн.

11. 02.11.2018 між ТзОВ "Авто-Айленд" (продавець, який є комісіонером і діє на підставі укладеного з власником автомобіля договору комісії від 02.11.2018 № 4623/18/001413) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 4623/18/001413, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця транспортний засіб: марка - Infiniti; модель - FX35; 2007 року випуску; колір чорний; номер кузова - НОМЕР_1 ; свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_2 ; номерний знак - НОМЕР_3 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 02.11.2018.

12. Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання цього договору.

13. Згідно з пунктом 2.2 договору купівлі-продажу покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами даного договору.

14. Пунктом 3.1 договору купівлі-продажу передбачено, що за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 30 000,00 грн.

15. ОСОБА_1 здійснив оплату згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу від 02.11.2018 у розмірі 32 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою за 23.11.2018.

16. Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" від 26.07.2021 № 72/02-06/1623 на рахунок ТзОВ "Цемлайн" 23.11.2018 надходив платіж на суму 32 000,00 грн згідно платіжного доручення від 23.11.2018 № ПН2823913.

17. Щодо вартості вказаного транспортного засобу у матеріалах справи наявні такі документи:

- договір застави рухомого майна від 29.12.2008 № 2001-Д36, де визначена заставна вартість транспортного засобу у 2008 році у розмірі 125 927,89 грн;

- витяг з висновку ТзОВ "Експертна компанія "Гарант", згідно якого ринкова вартість автомобіля Nissan Infiniti, державний номер НОМЕР_3 , на дату оцінки, складає 349 000,00 грн;

- інвентаризаційний опис необоротних активів станом на 03.01.2017, відповідно до якого фактична вартість автомобіля Nissan Infiniti - нуль грн.;

- витягу з сайту "auto.ria.com" щодо вартості аналогічних транспортних засобів станом на 22.07.2021 понад 10 000, 00 доларів США.

18. Також, 02.11.2018 була здійснена перереєстрація транспортного засобу (автомобіль Nissan Infiniti FX35, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з ТзОВ "Цемлайн" на ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Головного сервісного центру МВС від 24.11.2018 № 31/787аз.

19. Згідно наявного у матеріалах справи листа Регіонального сервісного центру МВС в Київській області від 22.07.2020 № 31/10-2618 про надання інформації щодо транспортних засобів ТзОВ "Цемлайн" вбачається, що за ТзОВ "Цемлайн" було зареєстровано автомобіль (державний номерний знак - НОМЕР_3 , свідоцтво - НОМЕР_4 ) Nissan Infiniti 3500, (2007), чорний, номер кузова: НОМЕР_5 .

20. Листом Одеської митниці Держмитслужби від 16.06.2021 № 7.10-3/23-02/8.19/7807 повідомлено, що транспортний засіб Nissan Infiniti, 2007 року випуску, колір чорний, VIN код - НОМЕР_1 був дійсно оформлений в митному відношенні по вантажній митній декларації типу ІМ 40 від 09.07.2007 за № 100000007/2007/100016 в Київській регіональній митниці. Також повідомлено, що згідно інформації, яка міститься в ЄАІС Держмитслужби фактів митного оформлення транспортного засобу Nissan Infiniti, 2007 року випуску, колір чорний, VIN код - НОМЕР_5 не виявлено.

21. Територіальним сервісним центром № 3244 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській області листом від 30.06.2021 № 31/10/3244-218 повідомлено, що згідно Єдиного державного реєстру МВС за ТзОВ "Цемлайн" був зареєстрований транспортний засіб Nissan Infiniti, 2007 року випуску, колір чорний, номер кузова: НОМЕР_5 , дата реєстрації 10.10.2007, проте 02.11.2018 до ТСЦ № 3244 надійшов запит з ТСЦ № 8044, в якому було вказано, що при реєстрації транспортного засобу Nissan Infiniti, 2007 року випуску, колір чорний, номер кузова: НОМЕР_5 допущено помилку в 3-му символі номера кузова, згідно висновку експерта вірний номер кузова НОМЕР_1 . Також, 02.11.2018 транспортний засіб Nissan Infiniti, 2007 року випуску, колір чорний, номер кузова: НОМЕР_1 перереєстрований на іншого власника.

22. Відповідно до листа Головного сервісного центру МВС від 24.11.2018 № 31/787аз за період з 23.10.2018 з автомобілем Nissan Infiniti FX35, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 були проведені такі реєстраційні дії:

- 02.11.2018 в ТСЦ № 8044 - перереєстрація при втраті свідоцтва про реєстрацію;

- 02.11.2018 в ТСЦ № 8044 - перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу.

23. Згідно висновку експертного дослідження від 02.11.2018 № 11/8044/13794, наданого судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, номер кузова НОМЕР_1 транспортного засобу Infiniti FX35, державний номерний знак - НОМЕР_3 , не змінювався.

24. Також судом першої інстанції було встановлено, що 27.07.2004 між ТзОВ "Цемлайн" (позичальник) та Закритим акціонерним товариством "ПроКредит Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (далі - АТ "ПроКредит Банк"), (кредитор) було укладено рамкову угоду № 2001 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої кредитор зобов`язується здійснити кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених даною угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені даною угодою та кредитними договорами.

25. На підставі та умовах рамкової угоди від 27.07.2004 № 2001 між ТзОВ "Цемлайн" (позичальник) та АТ "ПроКредит Банк" (кредитор) було укладено: договір про надання овердрафту від 15.02.2008 № O/URL.1990-01 (кредитний договір № 1); договір про надання траншу від 15.02.2008 № 1.37318/2001 (кредитний договір № 2); договір про надання траншу від 24.04.2008 № 1.38558/2001 (кредитний договір № 3); договір про надання траншу від 24.04.2008 № 1.38559/2001 (кредитний договір № 4); договір про відкриття кредитної лінії від 26.05.2009 № 116.40808 (кредитний договір № 5).

26. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед кредитором, що випливають з рамкової угоди від 27.07.2004 № 2001 та укладених на її підставі договорів, між ТзОВ "Цемлайн" (заставодавець) та АТ "ПроКредит Банк" (заставодержатель) було укладено: договір застави майна з майновим поручителем від 27.07.2004 № 2001-Д32 (предмет застави - обладнання для виробництва цементно-піщаної черепиці); договір застави майна від 15.02.2008 № 2001-ДЗ5 (предмет застави - лінія для виробництва тротуарної плитки); договір застави транспортних засобів від 15.02.2008 № 2001-ДЗ4 (предмет застави - 5 бетонорозмішувачів - с, реєстраційні номери: НОМЕР_11; НОМЕР_12; НОМЕР_13 ; НОМЕР_9; НОМЕР_10); договір застави рухомого майна від 29.12.2008 № 2001-ДЗ6 (предмет застави - бетонорозмішувач - с, реєстраційний номер НОМЕР_7 ; самоскид - с, реєстраційний номер НОМЕР_8 ; транспортний засіб: тип - легковий седан В, марка Nissan, модель Infiniti, 2007 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_4 ).

27. 24.06.2016 між АТ "ПроКредит Банк", (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає повноправним кредитором за рамковою угодою від 27.07.2004 № 2001, з усіма діючими змінами та доповненнями, і укладеним на її підставі договором про надання траншу від 24.04.2008 № 1.38559/2001, з усіма змінами та доповненнями (далі - кредитний договір), що укладені між первісним кредитором та ТзОВ "Цемлайн".

28. 03.04.2017 між АТ "ПроКредит Банк" (первісний заставодержатель) та ОСОБА_2 (новий заставодержатель) укладено договір відступлення прав вимоги за договорами застави, за умовами якого, у зв`язку із укладенням між сторонами договору про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016, згідно якого первісний кредитор передав новому кредитору, а останній прийняв усі права вимоги за основними зобов`язаннями - рамковою угодою та кредитним договором, відповідно до статті 27 Закону України "Про заставу" первісний кредитор, як первісний заставодержатель, передає новому кредитору, як новому заставодержателю, а останній приймає усі права за договорами застави (договір застави майна з майновим поручителем від 27.07.2004 № 2001-Д32; договір застави транспортних засобів від 15.02.2008 № 2001-ДЗ4; договір застави майна від 15.02.2008 № 2001-ДЗ5; договір застави рухомого майна від 29.12.2008 № 2001-ДЗ6) і набуває усіх прав нового заставодержателя, які мав первісний заставодержатель. Будь-яких інших вимог до боржника, окрім тих, що є предметом відступлення за цим договором, первісний кредитор не має.

29. Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.04.2017 у справі № 911/3730/16, крім іншого, визнано грошові вимоги ОСОБА_2 до ТзОВ "Цемлайн" у сумах: 2 756,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів; 6 078 706,87 грн - позачергово, як забезпечені; окремо включено до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_2 у сумі 6 078 706,87 грн, як забезпечені заставою майна ТОВ "Цемлайн" і підлягають задоволенню позачергово, як забезпечені, які виникли з рамкової угоди від 27.07.2004 № 2001, договору про надання траншу від 24.04.2008 № 1.38559/2001, договору застави майна з майновим поручителем від 27.07.2004 № 2001-ДЗ2, договору застави транспортних засобів від 15.02.2008 № 2001-ДЗ4, договору застави майна від 15.02.2008 № 2001-ДЗ5, договору застави рухомого майна від 29.12.2008 № 2001-ДЗ6, а також договору про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016 та договору відступлення прав вимоги за договорами застави від 03.04.2017.

30. Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.10.2018, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2018, провадження у справі № 911/3730/16 про банкрутство ТзОВ "Цемлайн" закрито та припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою від 01.12.2016.

31. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 у справі № 911/3730/16 скасовано; справу в частині розгляду заяви про закриття провадження у справі про банкрутство передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

32. За наслідками нового розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2019, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019, скасовано ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2018 про закриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Цемлайн", справу № 911/3730/16 направлено до суду першої інстанції для подальшого розгляду на стадію ліквідаційної процедури.

33. Рішенням Господарського суду Київської області від 17.05.2021 у справі № 911/3730/16 (754/4549/19) визнано недійсним договір про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016, укладений між ОСОБА_2 та АТ "ПроКредит Банк", а також визнано недійсним договір відступлення прав вимоги за договорами застави від 03.04.2017, укладений між ОСОБА_2 та АТ "ПроКредит Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченком В. В. 03.04.2017 та зареєстрований у реєстрі за № 502.

34. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2021 у справі № 911/3730/16 (754/4549/19) залишено без змін.

35. Постановою Верховного Суду від 24.11.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 та рішення господарського суду Київської області від 17.05.2021 у справі № 911/3730/16 (754/4549/19) залишено без змін.

36. Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.11.2021 у справі № 911/3730/16 задоволено заяву АТ "ПроКредит Банк" про заміну первісного кредитора та замінено кредитора ОСОБА_2 у справі № 911/3730/16 про банкрутство ТзОВ "Цемлайн" на його правонаступника - АТ "ПроКредит Банк".

37. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 ухвалу Господарського суду Київської області від 29.11.2021 у справі № 911/3730/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви АТ "ПроКредит Банк" про заміну кредитора у справі № 911/3730/16 ОСОБА_2 її правонаступником АТ "ПроКредит Банк".

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

38. Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.07.2022 у справі № 911/3730/16 (911/677/21) відмовлено у задоволенні клопотання ліквідатора ТзОВ "Цемлайн" арбітражного керуючого Ігнатченка . В. про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути майно, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про накладення штрафу за зловживання процесуальними правами на арбітражного керуючого Ігнатченка Ю. В., залишено без розгляду клопотання ОСОБА_2 про заміну позивача у справі, відмовлено у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про закриття провадження у справі, що викладена у письмових поясненнях б/н від 09.11.2022, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 до ТзОВ "Цемлайн", ТзОВ "Авто-Айленд" та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути майно.

39. Приймаючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходячи із встановлених обставин справи дійшов висновку про те, що оспорювані договори від 02.11.2018 № 4623/18/001413 комісії та купівлі-продажу транспортного засобу від 02.11.2018 № 4623/18/001413 укладено в період часу, коли провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Цемлайн" було закрито і мораторій на задоволення вимог кредиторів не діяв, а тому зазначені договори не можуть оцінюватись судом на предмет їх відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час їх укладення.

40. Також суд першої інстанції не погодився з посиланням заявника про безоплатне відчуження боржником спірного транспортного засобу та виконання майнових зобов`язань щодо передачі транспортного засобу раніше встановленого строку, оскільки останній було передано покупцеві після оплати докази чого наявні в матеріалах справи.

41. Крім того суд дійшов висновку, що заявником не доведено суду належними та допустимими доказами дійсної та точної ринкової вартості транспортного засобу станом на момент укладення оспорюваних договорів, а також того, що на момент відчуження такого транспортного засобу майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

42. Водночас посилання заявника на те, що ОСОБА_3 не мав належних повноважень на укладення оспорюваного договору комісії, оскільки такі повноваження мав лише ліквідатор, за висновком суду першої інстанції, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи згідно яких відомості про останнього відображені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Цемлайн" від 24.10.2018.

43. З огляду на те, що договори відступлення прав вимоги, за якими ОСОБА_2 набула права вимоги до ТзОВ "Цемлайн" за рамковою угодою, кредитним договором та договорами застави, які першочергово належали АТ "ПроКредит Банк", а також була визнана кредитором у цій справі, визнані недійсними суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не доведено, а судом не встановлено порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2 внаслідок укладення оспорюваних договорів, стороною яких вона не є.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

44. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.07.2022 у справі № 911/3730/16 (911/677/21) залишено без задоволення, оскаржену ухвалу залишено без змін.

45. Приймаючи зазначене рішення суд апеляційної інстанції виходячи із доводів апеляційної скарги зазначив, що зміст процесуальних заяв учасників справи свідчить про існування на даний час предмета спору та відсутність його врегулювання між сторонами, а тому висновок місцевого суду про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі у зв`язку з відсутністю спору є правомірним.

46. Колегія суддів не погодилась із скаржником в частині того, що заява не мала розглядатися у межах справи про банкрутство ТзОВ "Цемлайн" з огляду на мотивування заяви, у тому числі приписами норм статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), що є беззаперечною підставою для розгляду спору у межах справи № 911/3730/16 про банкрутство ТзОВ "Цемлайн" враховуючи зокрема правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

47. 01.11.2022 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.07.2022 у справі № 911/3730/16 (911/677/21) в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 та ухвалу Господарського суду Київської області від 11.07.2022 частково в частині відмови в задоволенні клопотання ліквідатора ТзОВ "Цемлайн" арбітражного керуючого Ігнатченка Ю. В. про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути майно, відмови в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про закриття провадження у справі, що викладена у письмових поясненнях б/н від 09.11.2022, відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 до ТзОВ "Цемлайн", ТзОВ "Авто-Айленд" та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути майно, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

48. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та в якості підстав касаційного оскарження зазначає обставини, визначені:

- пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи в контексті цієї підстави застосування судами попередніх інстанцій у спірних правовідносинах норм права без урахування висновку щодо застосування норми права стосовно розгляду вимог про встановлення факту, що має юридичне значення, що міститься в постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 910/10764/19 та необхідності закриття провадження в справі при її непідвідомчості господарському суду, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17;

- пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись в контексті цієї підстави на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно розгляду по суті господарським судом першої інстанції, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи про майнові спори, стороною в яких є боржник, закінчується ухваленням рішення, а не ухвали.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(Арбітражний керуючий Ігнатченко Ю. В.)

49. У відзиві арбітражний керуючий Ігнатченко Ю. В. просить залишити в силі ухвалу суду першої інстанції від 11.07.2022 змінивши її мотивувальну частину посилаючись на помилковість висновків суду щодо допущення технічної помилки в 3-му символі номера кузова транспортного засобу, який був предметом оспорюваних правочинів.

50. Також у своєму відзиві арбітражний керуючий посилаючись на судові рішення, якими визнано недійсними договори уступки вимоги зазначає, що ОСОБА_2 не є кредитором ТзОВ "Цемлайн", а тому і у цій справі, її права як кредитора порушено не було.

(Голова комітету кредиторів Калашникова С. Д. )

51. У письмовому поясненні голова комітету кредиторів Калашникова С. Д. вважає, що за результатами касаційного розгляду касаційної скарги провадження за заявою ОСОБА_2 має бути закритим з підстав частини першої статті 231 ГПК України з огляду на те, що питання встановлення помилки в реєстраційних документах по суті є справами про встановлення фактів, що мають юридичне значення та не відносяться до юрисдикції господарських судів.

52. Також у письмовому поясненні зазначено, що інтереси ОСОБА_2 оскаржуваним договором не порушуються та не зачіпаються взагалі з огляду на визнання недійсним в судовому порядку договорів уступки вимоги на підставі яких остання стала кредитором у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

53. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.

54. Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

55. До того ж, частиною першою статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

56. Відтак, Верховний Суд саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

57. Колегія суддів наголошує на тому, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

58. Таким чином у цій справі касаційний розгляд здійснюється в межах доводів поданої касаційної скарги зазначених в пункті 48 цієї ухвали.

59. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

60. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

61. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника.

62. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо доводів касаційної скарги обґрунтованих пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

63. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 911/3730/16 (911/677/21) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

64. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

65. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

66. Касаційне провадження у цій справі відкрито, з поміж-іншого, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

67. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

68. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала свої правові висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" при застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

69. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що:

- правовідносини розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб`єктами права щодо об`єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов`язках цих суб`єктів (пункт 17 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19 (провадження № 14-73цс21));

- подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16; ухвала від 14.12.20218 у справі № 910/21267/16; ухвала від 20.05.2021 у справі № 904/6125/20; пункт 18 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19);

- під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц; пункт 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; постанова від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; постанова від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).

70. Отже, подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

71. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

72. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

73. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

74. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

75. Таким чином наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення подібності таких складових елементів (критеріїв) як предмет спору (заявлених вимог), підстави позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у справах за результатами перегляду яких Верховним Судом сформовано правовий висновок, про неврахування якого стверджує касатор.

76. Відмінність предмета розгляду (предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог) у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у постановах Верховного Суду, на які посилається касатор обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв тягне за собою процесуальні наслідки встановлені статтею 296 ГПК України, а саме закриття касаційного провадження.

77. Аналіз висновків викладених в постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 910/10764/19 на які посилався скаржник у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, свідчить, що правовідносини у зазначених справах є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № 911/3730/16 (911/677/21), що переглядається, з огляду на таке.

78. У цій справі № 911/3730/16 (911/677/21), що переглядається предметом розгляду є заява кредитора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу та договору комісії, а також зобов`язання покупця повернути транспортний засіб в ліквідаційну масу, яка подана для розгляду в межах справи про банкрутство ТзОВ "Цемлайн".

79. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні заяви дійшли висновку про відсутність порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2 внаслідок укладення оспорюваних договорів, стороною яких вона не є з огляду на визнання недійсними в судовому порядку договорів уступки права вимоги на підставі яких остання набула статусу кредитора у цій справі, а також недоведенням заявником фактів безоплатного відчуження майна, заниження його вартості, недостатності майна на момент продажу для задоволення вимог кредиторів та відсутності повноважень в посадової особи товариства продавця тощо.

80. Водночас, у постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 910/10764/19 на яку зроблено посилання в касаційній скарзі предметом розгляду є позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Королівський продукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан фільм дистриб`юшн" про:

- визнання наявності у ТОВ "Королівський продукт" прав учасника TOB "Юкрейніан фільм дистриб`юшн", розмір внеску до статутного фонду - 18 375,00 грн, що складає 35%;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав ТОВ "Королівський продукт" шляхом визначення переліку учасників TOB "Юкрейніан фільм дистриб`юшн", у тому числі частки кожного із учасників, даних про розмір статутного капіталу, станом на 05.12.2018 та внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань.

81. Позовні вимоги у зазначеній справі обґрунтовані тим, що відповідач не визнає прав позивача, як учасника TOB "Юкрейніан фільм дистриб`юшн", оскільки позбавивши позивача таких прав, відповідачем безпідставно збільшено розмір статутного капіталу до 500 000,00 грн, здійснено перерозподіл частки позивача між іншими учасниками товариства зі зміною розміру статутного капіталу, тобто збільшено розмір часток інших учасників у процентному відношенні і грошовому еквіваленті, а в подальшому без участі позивача проведено загальні збори учасників та прийнято рішення, на підставі яких відповідачем подано відповідні документи для проведення реєстраційних дій.

82. Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення без змін Верховний Суд, зокрема, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога про визнання у позивача наявності прав учасника TOB "Юкрейніан фільм дистриб`юшн" є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належним та ефективним способам захисту, а тому задоволення вказаної вимоги не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Встановлення судом такого факту може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору, в якому будуть встановлюватись дані обставини.

83. У свою чергу в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17 на яку зроблено посилання в касаційній скарзі предметом розгляду є позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД" про:

- визнання відсутнім у ПАТ КБ "Приватбанк" права вимагати від ТОВ "Мілорін ЛТД" сплати суми боргу за кредитними договорами: № 4М14109Д від 12.02.2014, № 4М14110Д від 17.02.2014, № 4М14107И від 19.02.2014, № 4М14092Д від 25.02.2014 в розмірі 1 339 320 543,86 грн, сплаченому ТОВ "Бізнес Пром Інновація" за ТОВ "Мілорін ЛТД" за договором поруки;

- визнання права ТОВ "Бізнес Пром Інновація" вимагати від ТОВ "Мілорін ЛТД" сплати суми боргу в зазначеному розмірі за вищевказаними кредитними договорами, яку ТОВ "Бізнес Пром Інновація" сплатило на користь ПАТ КБ "Приватбанк" за ТОВ "Мілорін ЛТД" за договором поруки.

84. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ "Бізнес Пром Інновація" як поручитель боржника - ТОВ "Мілорін ЛТД" за вищевказаними кредитними договорами виконало зобов`язання останнього перед ПАТ КБ "Приватбанк" на вищезазначену суму, у зв`язку із чим набуло права вимагати від ТОВ "Мілорін ЛТД" виконання грошових зобов`язань, а оскільки ТОВ "Мілорін ЛТД" не виконало вимог ТОВ "Бізнес Пром Інновація" про сплату заборгованості за кредитами й відсотками за користування ними, позивач вважає такі дії ТОВ "Мілорін ЛТД" невизнанням його права вимоги на сплату цих коштів.

85. Велика Палата Верховного Суду скасовуючи прийняті у цій справі судові рішення та закриваючи провадження у справі дійшла висновку, що вимоги про визнання відсутнім права в одного відповідача (кредитора) вимагати від другого відповідача (боржника) сплати боргу за кредитними договорами, які погашено позивачем (поручителем), та про визнання права поручителя вимагати від боржника сплати ним грошових коштів за кредитними договорами, сплачених поручителем, не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі, а відповідні доводи підлягають розгляду лише під час вирішення спору про стягнення грошових коштів за такими договорами.

86. Отже, правовідносини у справах наведених скаржником та у справі, що розглядається, є неподібними, оскільки у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймались відповідні судові рішення, за інших предмета, правових підстав позову, змісту позовних вимог та фактичних обставин справи, а також матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

87. За таких умов, помилковими є аргументи ОСОБА_1 щодо незастосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних рішень висновків викладених у постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 910/10764/19 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17.

88. Отже, правовідносини у справі наведеній скаржником та у справі, що розглядається, є неподібними, оскільки неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Щодо доводів касаційної скарги обґрунтованих пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

89. Як вже зазначалось вище касаційне провадження у даній справі відкрито відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 цієї статті є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

90. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 904/8389/17, від 06.12.2021 у справі № 904/6340/19, від 14.12.2021 у справі № 910/3359/20).

91. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

92. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

93. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

94. Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3173/19, від 10.12.2020 у справі № 902/1414/13, від 26.08.2021 у справі № 910/15357/19).

95. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.

96. Як зазначалось вище в касаційній скарзі скаржником в якості підстави касаційного оскарження наведено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність єдиної правозастосовчої практики Верховного Суду з подібних правовідносин, а саме щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно розгляду по суті господарським судом першої інстанції, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи про майнові спори, стороною в яких є боржник, закінчується ухваленням рішення, а не ухвали.

97. Здійснюючи касаційне провадження у даній справі судом встановлено, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалась справа № 923/1297/14.

98. Так, за результатами розгляду відповідної касаційної скарги, Верховним Судом прийнято постанову від 08.09.2020 у справі № 923/1297/14 в якій, з поміж іншого, зроблено висновок про те, що стаття 42 КУзПБ встановлює специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Згідно частини четвертої наведеної вище статті за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.

99. Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій встановили, що подана у цій справі заява ОСОБА_2 обґрунтована посиланням, у тому числі, на приписи статті 42 КУзПБ, а тому прийняття судом першої інстанції за результатами розгляду заяви ухвали, а не рішення відповідає висновкам Верховного Суду викладеним в постанові від 08.09.2020 у справі № 923/1297/14 і підстав для відступу від таких висновків суд касаційної інстанції не вбачає, а аргументованих посилань та обґрунтування щодо необхідності такого відступу скаржником в касаційній скарзі не наведено.

100. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

101. Отже, враховуючи, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень КУзПБ та ГПК України щодо форми судового рішення (рішення чи ухвала), яке постановляється за результатами розгляду заяви, яка мотивована, у тому числі, з посиланням на статтю 42 КУзПБ, про визнання недійсними правочинів в межах справи про банкрутство у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі правозастосування повністю відповідає такому висновку, суд не вбачає підстав для подальшого розгляду касаційної скарги та доходить висновку про закриття касаційного провадження, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

102. При розгляді цієї справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

103. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

104. Крім того ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

105. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

106. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

107. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі ""Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

108. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

109. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

110. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

111. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

112. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

113. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

114. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

115. Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

116. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

117. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom", а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

118. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19, від 03.07.2019 у справі № 757/12646/16, від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, від 01.11.2018 у справі № 910/18436/16, від 14.02.2018 у справі № 379/1256/15-ц, від 08.02.2018 у справі № 756/9955/16-ц та постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14.

119. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.07.2022 на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України, позаяк після відкриття касаційного провадження судом виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, а крім того висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у цій справі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.07.2022 у справі № 911/3730/16 (911/677/21).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. І. Картере

В. Я. Погребняк