Рішення
від 13.12.2022 по справі 368/351/18
КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/351/18

Рішення

Іменем України

"13" грудня 2022 р. Кагарлицький районний суд в складі: головуючого судді Кириченко В.І., при секретарі Марчук Н.М.

з участю представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Галкіна С.А.

та представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІН ЕНД СІДЗ" - адвоката Правдюка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлику позовну заяву керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІН ЕНД СІДЗ", третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку та скасування рішення приватного нотаріуса, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації витребування на користь держави земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду та просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 23,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району, який зареєстрований 30.12.1992 року в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 35 за ОСОБА_2 .

Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мартиненка Віктора Олександровича № 27940320 від 26.01.2016 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 23,1 га для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 .

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 від 17.12.2016 року, укладений між ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖІН ЕНД СІДЗ» ( юр. адреса: вул. Безіменна, 1 с. Безіменне, Обухівського району Київської області 08700, код ЄДРПОУ: 40796445) та скасувати його державну реєстрацію.

Витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із власності ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 площею 23,1 га вартістю 605083,00 грн. на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

Мотивував позов тим, що що 30 грудня 1992 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 23,1 га для створення селянського (фермерського) господарства на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району, який зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 35.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 26.10.2016, на підставі вищезазначеного державного акту на право власності на землю, приватним нотаріусом зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 площею 23,1 га за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В подальшому, того ж дня, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком Віктором Олександровичем зареєстровано (рішення № 27940320 від 26.01.2016) договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки № НОМЕР_3 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в результаті чого право власності на земельну ділянку площею 23,1 га перейшло до останньої.

07 грудня 2016 року між фізичною особою ОСОБА_1 як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖІН ЕНД СІДЗ», як орендарем укладено договір оренди, (надалі - «Договір оренди») земельної ділянки заг. площею 23,1 га що розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький р-н, Мирівська сільська рада, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер - 3222285600:03:301:0001 (надалі - «Земельна Ділянка»), 09 грудня 2016 року державним реєстратором Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме права оренди ТОВ «ДЖІН ЕНД СІДЗ», на Земельну ділянку. Договір оренди було укладено строком на 10 (десять) років (Копія Договору оренди земельної ділянки та Копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права надається).

Вивченням законності відчуження ОСОБА_2 земельної ділянки установлено, що видача державного акту на право приватної власності на землю останньому та подальше її відчуження на користь ОСОБА_1 проведено незаконно.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Так, Земельним кодексом України (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося дві підстави набуття земельної ділянки громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства у приватну власність, зокрема, відповідно до ст. 17 Кодексу - шляхом безоплатної передачі у власність на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів та відповідно до ст. 18 Кодексу - шляхом придбання земельної ділянки понад норму безоплатної приватизації на підставі договору купівлі-продажу.

В даному випадку, підставою набуття земельної ділянки ОСОБА_2 стало рішення 10 сесії 21 скликання Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 30.09.1992 року, про що зазначено в державному акті на право власності на земельну ділянку, виданого 30.12.1992 року ОСОБА_2 .

Разом з тим, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017111190000339 від 27.11.2017 , під час ознайомлення з протоколами сесій з 1991 по 1993 роки Мирівської сільської ради, установлено, що рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 23,1 га ОСОБА_2 . Мирівською сільською радою не приймалося, а протокол 10 сесії 21 скликання взагалі датовано 15.09.1992, що також підтверджується протоколом огляду від 30.11.2017, поясненнями сільського голови Мирівської сільської ради на той час ОСОБА_4 , інформацією архівного сектору Кагарлицької районної державної адміністрації № 01-09-42 від 22.11.2017.

Також встановлено, що спірну земельну ділянку передано ОСОБА_2 на підставі рішення 11 сесії 21 скликаня Мирівської сільської ради від 05.02.1993, проте не у приватну власність, а у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства з видачею районним відділом по земельним ресурсам державного акту на право постійного користування.

Відповідно до ст.7 Земельного кодексу України (чинного на момент прийняття рішення про надання земельної ділянки у постійне користуванння спірних правовідносин), користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних

депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Крім того, факт незаконного набуття ОСОБА_2 земельної ділянки у приватну власність також підтверджується тим, що відповідно до ст. 6 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею.

Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-10-0.332-17689/2-17 від 24.11.2017 визначено, що розмір такої частки становить 2,62 га.

Таким чином, ОСОБА_2 міг отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства не більше розміру земельної частки (паю), а саме 2,62 га, проте останньому видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 23,1 га, що в рази перевищує дозволену норму.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 площею 23,1 га перебувала у постійному користуванні ОСОБА_2 і рахується, як землі державної власності та не підлягала відчуженню на користь інших осіб.

Порушене право власності держави на спірні земельні ділянки підлягає судовому захисту, оскільки держава була позбавлена такого права незаконно.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У свою чергу, відповідно до ст. 387, ч. 1 ст. 388 цього ж Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було передано за договором купівлі-продажу та відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 07.11.2012 у справі № 6-107цс12; від 21.11.2012 у справі № 6-136цс12; від 12.02.2013 у справі № 3-3гс13; від 14.10.2014 у справі № 3-140гс14; від 29.10.2014 у справі № 6-164цс14; від 19.11.2014 у справі № 6-170цс14; від 22.04.2015 у справі № 3-54гс15; від 01.07.2015 у справі № 6-619цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13 та від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а не про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

Крім того, відповідно до правової позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 р. у справі № 6-2824цс15, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття органами державної влади та місцевого самоврядування рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель відповідно державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Кагарлицької місцевої прокуратури до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земель із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Так, згідно ст. 6 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, яка, згідно інформації ГУ Держгеокадастру у Київській області № 10-10-0.332-17689/2-17 від 24.11.2017становить 2,62 га.

Таким чином, ОСОБА_2 знав про те, що йому рішенням 11 сесії 21 скликаня Мирівської сільської ради від 05.02.1993 року передано спірну земельну ділянку не у приватну власність, а у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства та останній міг отримати земельну ділянку у приватну власність для ведення селянського (фермерського) господарства, але не більше 2,62 га, тобто фактично земельна ділянка з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 площею 23,1 га перебувала у постійному користуванні останнього, та не підлягала відчуженню за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 .

За таких обставин позов Кагарлицької місцевої прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Приписами ст. 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тому для позовів прокурора відлік строку позовної давності починається з дня, коли йому стало відомо про порушене право, а враховуючи, що даний позов пред`являється в інтересах власника - держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області, права якого порушуються незаконним вибуттям земель і якому не були відомі безпосередні обставини укладення оспорюваних правочинів та вибуття з державної власності земель сільськогосподарського призначення, строк позовної давності вказаними органами не пропущено.

Про незаконність оспорюваного державного акту прокуратурі стало відомо у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017111190000339 від 27.11.2017.

Так, 30.11.2017 проведено огляд речей та документів у архівному відділі Кагарлицької ради, а саме протоколів Мирівської сільської ради 1991-1993 рр.

Оглядом протоколів встановлено, що 10 сесія 21 скликання Мирівської сільської ради відбулася 15.09.1992, а не 30.09.1992, а рішення про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність на 10 сесії 21 скликання Мирівської сільської ради не приймалося.

Таким чином, про порушення права власності держави на земельні ділянки ГУ Держгеокадастру у Київській області стало відомо лише при пред`явленні вищевказаного позову Кагарлицькою місцевою прокуратурою. При цьому ГУ Держгеокадастру у Київській області не могло знати про незаконність вилучення земельної ділянки, оскільки не надавало будь-яких погоджень щодо вилучення із власності держави земельних ділянок.

Отже, строк позовної давності, під час звернення з цим позовом місцевою прокуратурою не пропущений.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Спірними відносинами порушено порядок передачі державного майна у власність приватним особам, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель. Вказане, відповідно до ст.131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 4 Земельного кодексу України, одним із завдань земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

У ч. 2 ст. 84 вказано, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 122 Земельного кодексу України земельними ділянками сільськогосподарського призначення розпоряджається центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи.

В даному випадку порушуються інтереси держави, оскільки укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, що перебуває у державній власності, суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. ст. 5, 116, 122, 141, 142 та Перехідних положеннях Земельного кодексу України.

Таким чином, враховуючи інформацію ГУ Держгеокадастру у Київській області № 10-10-0.222-2685/2-18 від 21.02.2018, земельна ділянка з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001, передана ОСОБА_2 знаходяться за межами населеного пункту, прокурором подано позов в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення. Окрім того, останній на захист порушених прав держави до суду не звертався, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю вказаного державного органу.

Незаконним набуттям ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки порушено інтереси держави, адже з державної власності протиправно вибули земельні ділянки без згоди відповідних органів виконавчої влади, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», земельні відносини, суб`єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об`єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК України, статті 2, 5 Земельного Кодексу України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК України, статтею 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними державних актів на право власності на землю. Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб`єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства.

У зустрічному позові до Головного управління Держгеокадастру у Київській області відповідач ОСОБА_1 просила суд визнати за нею празо власності на земельну ділянку, загальною площею 23,1 га що розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький р-н, Мирівська сільська рада, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер-3222285600:03:301:0001.

Наведено обгрунтовання, що набуття права власності на Земельну ділянку здійснено у повній відповідності до вимог законодавства.

ОСОБА_1 є добросовісним набувачем та законним власником Земельної ділянки, набутої у власність у встановленому законодавством порядку на підставі укладеного з ОСОБА_2 відплатного договору купівлі-продажу Земельної. Відповідно до статті 388 ЦК набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Очевидна добросовісність набуття Земельної ділянки у власність Заявником ОСОБА_1 . Станом на момент укладення Договору відчужував ОСОБА_2 був власником Земельної ділянки відкрито та безперервно протягом більше ніж двадцяти років, право власності на землю було зареєстроване в Реєстрі речових прав. Із врахуванням цього ОСОБА_1 не знала і не повинна була знати про незаконність володіння Земельною ділянкою продавцем. Більше того, вона вжила усіх розумних заходів, виявила обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. Так, на прохання ОСОБА_1 попередній власник ОСОБА_2 замовив до укладення Договору у спеціалізованої землевпорядної організації Кагарлицького представництва «ТовЗемЮрконсалтинг» технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Попередній власник надав Витяг з Рішення Сільради про надання Земельної ділянки у власність (всі зазначені документ містяться в матеріалах Справи).

Попередній власник володів Земельною ділянкою протягом строку достатнього для отримання її у власність за набувальною давністю

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Факт правомірного заволодіння ОСОБА_2 не заперечується ані Прокурором ані іншими учасниками справи, Прокурором оспорюється лише правовстановлюючий документ 1992 року та відчуження Земельної ділянки.

В судовому засіданні прокурор позов підтримав та просив задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Галкін С.А. в судовому засіданні проти позову заперечував і послався на обгрутування відзиву на позов.

Відповідно до ч.З ст. 131- 1 Конституції України - в Україні діє прокуратура, яка здійснює зокрема: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Зокрема згідно ч. З ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» - Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обгрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

У відповідності до ч. 4, цієї статті - Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Крім того, відповідно до вимог ч. 5 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

При цьому, за змістом ч. З та ч. 4 ст. 56 ЦПК України - у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України.

Водночас Головне управління Держгеокадастру у Київській області (Позивач) є юридичною особою, має печатку, самостійний баланс, рахунки.

Ч. 2 ст.4 ЦПК України передбачає право, у випадках встановлених законом, звернення до суду, органів яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересам.

Підставою звернення до суду заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури зазначено захист інтересів держави, а також те що Позивач на захист порушених прав держави до суду не звертався

Однак, прокурором не зазначено у позові, а матеріали справи не містять ні звернення Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Кагарлицької місцевої прокуратури встановленому порядку, ні будь-яких інших даних щодо потреби у захисті прав зазначеного органу та доказів того, що Головне управління Держгеокадастру у Київській не має змоги самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

Як, зазначалося раніше, згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" разом, при звернені до суду з даним позовом прокурор повинен був обгрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва та надати докази на підтвердження того, що він попередньо, до звернення до суду, повідомляв про це позивача.

Проте, прокурор при звернені з даним позовом до суду зазначені документи не надав, підстави звернення не обґрунтував.

Оскільки у заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури, який подав позовну заяву, не має повноважень на ведення справи, позовну заяву слід повернути заявнику.

Більш того, заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури діє не в інтересах Позивача, оскільки у 2015 році, Управління Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київській області (що є територіальним підрозділом Позивача) погодив та затвердив Технічну документацію їз землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що додано прокуратурою до позовної заяви. Так на титульному аркуші цієї Технічної документації стоїть печатка з підписом уповноваженої особи Управління Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київській області, що датовано 18.12.2015 року.

Крім того територіальним підрозділом Позивача - Управлінням Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київській області було погоджено та затверджено Кадастровий план зовнішніх меж земельної ділянки наданої у приватну власність громадянину України ОСОБА_2 (також є складовою частиною наданої прокурором Технічної документації). Більш того Позивач особисто зареєстрував спірну земельну ділянку у Державному земельному кадастрі за відповідним кадастровим номером, згідно до ч. 4 ст. 9 ЗУ «Про державний земельний кадастр» - кадастровий реєстратор перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства.

Таким чином безпосередньо сам Позивач у 2015 році, засвідчив право приватної власності громадянина України ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Недостатня обгрунтованість позовних вимог.

У позовній заяві прокурора зазначено, що Кагарлицькою районною радою народних депутатів 30.12.1992 видано ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на землю площею 23,1 га. на підставі рішення X сесії XXI скликання Мирівської сільської ради від 30.09.1992, яке не приймалося.

Проте прокурором не надано належних та допустимих доказів які б безспірно підтверджували, що Мирівською сільською радою 30.09.1992 не приймалось рішення про надання ОСОБА_2 у приватну власність земельна ділянка площею 23,1 га для створення селянського (фермерського) господарства, а також належність спірної землі до державної власності.

Так, у вересні 1992 року ОСОБА_2 звернувся до Мирівської сільської ради народних депутатів із заявою про надання йому землі для організації фермерського (селянського) господарства. Копія додається.

За результатами розгляду цієї заяви рішеннями виконавчого комітету цієї Ради від

15.09.1992 ОСОБА_2 надано дозвіл на замовлення проекту відведення земельної ділянки. Копії додаються.

Надалі рішенням Мирівської сільської ради народних депутатів від 30.09.1992 ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 23,1 га у приватну власність для створення селянського (фермерського) господарства.

На підставі вказаних документів Кагарлицькою районною радою народних депутатів

30.12.1992 видано ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на землю площею 23,1 га.

Згідно із ч 6 ст 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч вказаній нормі вся побудова доказової бази позову ґрунтується на припущеннях. Так, ознайомившись з текстом Рішення Мирівської Сільради від 05.02.1993р., та не знайшовши в архіві Кагарлицької районної ради інших рішень Мирівської сільради за період з вересня 1992 року по лютий 1993 року. Прокурор дійшов до висновку, що це рішення є єдиним рішенням Сільради за період з вересня 1992 року по лютий 1993 року.

Такий висновок базується на припущенні. При цьому не приймається до уваги, що Державний акт про право власності від 30.12.1992р. видано тим самим органом, в архіві якого здійснювали перевірку працівники прокуратури, що свідчить про наявність підстав для іншого припущення, - про можливість існування інших рішень Мирівської Сільради, окрім тих про які вказано Прокурором в Позові.

Не зважаючи на те, що серед цих рішень немає жодного що стосується надання Земельної ділянки у власність Третьої особи, але саме існування таких Рішень повністю спростовує висновки Прокурора про неможливість існування інших рішень окрім тих що були досліджені під час прокурорської перевірки.

Таким чином доводи прокурора про те, що державний акт видано без відповідного рішення сесії є безпідставними, оскільки вони не відповідають матеріалам справи.

Необхідно зазначити, що прокурором не оспорюється сам факт отримання ОСОБА_2 . Державного акту на право приватної власності на землю, що зареєстрований в Книзі державних актів на право приватної власності на землю № 35. Таким чином у відповідності до ч.І ст. 82 ЦПК України - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Водночас доводи прокурора щодо неприйняття рішення про надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з посиланням на пояснення голови Мирівської сільської ради народних депутатів ОСОБА_5 в силу вимог ст.ст. 76-78 ЦПК України не може бути належним та допустимим доказом у справі. Також виникає обґрунтований сумнів щодо достовірності пояснень сільського голови про події 25 річної давності.

Крім того, у цих поясненнях ОСОБА_5 жодним чином не спростовується факт прийняття Мирівською сільською ради народних рішення від 30.09.1992 про надання ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки 23,1 га, а лише зазначено про рішення які приймались у 1993 році, тобто після оформлення Кагарлицькою районною радою народних депутатів 30.12.1992 спірного державного акта.

Необхідно додати, що пояснення ОСОБА_6 датовані 07.12.2016 роком, а кримінальне провадження на № 420171111900000339 було зареєстровано у єдиному реєстрі досудових розслідувань, витяг з якого надано прокуратурою, тільки 27 листопада 2017 року. Не зрозуміло в рамках якого кримінального провадження та на підставі яких повноважень відбирались прокурором Павликом В.Ю. пояснення від ОСОБА_6 . Пояснення вище зазначеної особи, надані як доказ по цій справі, не можуть бути джерелом доказів будь чого й у будь якому проваджені, чи то у кримінальному провадженні, згідно ч. 8 ст. 95 КПК України, чи то в рамках цивільної справи, згідно ст. 78 ЦПК України, оскільки відібрані в супереч діючого законодавства України.

Теж саме стосується й Протоколу огляду речей та документів від 30.11.2017 року. Так огляд речей та документів передбачений ст. 237 КПК України (глава 20 КПК України Слідчі (розшукові) дії), є слідчими діями які проводяться обов`язково в рамках конкретного кримінально провадження. Як вбачається з протоколу огляду речей та документів, наданого прокуратурою, в ньому не міститься жодних даних про кримінальне провадження, хоча у стандартному протоколі, що використовувався прокурором О. Олефір, для цієї дії, місце для позначення номера кримінального провадження передбачено. Тобто можна дійти логічного висновку, що огляд речей та документів відбувся по за рамками як зазначеного кримінального так і будь якого іншого кримінального провадження, й може як окремо так і в купі з іншими доказами, що надані прокуратурою як докази по даній цивільній справі, свідчити про здійснення посадовими особами прокуратури відповідних посадових злочинів, а саме зловживання владою або службовим становищем - ст. 364 КК України та/або перевищення влади або службових повноважень - ст. 365 КК України.

Крім того, не може бути належним та допустимим доказом інформація щодо відсутності в архіві Кагарлицької районної державної адміністрації протоколів сесії тим більше, що після прийняття рішення пройшло більше ніж 25 років та не всі протоколи передані або збереглися в архіві.

Таким чином вимога прокурора про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку площею 23,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району, який зареєстрований

30.12.1992 в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 35 за ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки вона грунтується на припущеннях.

Також у позові зазначено, що відповідно до ст. 6 ЗК України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею.

При цьому прокурор посилається на інформацію Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.11.2017 № 10-10-0.332-17689/2-17 та зазначає, що розмір такої частки становить 2,62 га.

Проте прокуратурою свідомо не вказано, що відповідно до даної інформації розрахунок земельної частки (паю) проведений у 1996 році, а не станом на час виникнення спірних правовідносин - 1992 рік, та становить 2,62 в умовних кадастрових гектарах, а не гектарах.

Таким чином станом на 1992 рік розрахунок земельного частки (паю) не проведено у зв`язку із відсутність нормативно-правової бази, та її розраховано лише через 4 роки після надання земельної ділянки ОСОБА_7 .

Так, правовою основою для паювання земель в Україні був Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 №720/95.

Однак, сам процес паювання розпочався після прийняття низки нормативно-правових актів, які регулюють та унормовують вказаний процес.

Так, зокрема на підставі п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.1996 №187 «Про стан реформування земельних відносин», зобов`язано Державний комітет по земельних ресурсах, Міністерство сільського господарства і продовольства, Уряд Автономної Республіки Крим, обласних і Севастопольську міські державні адміністрації разом з Українською академією аграрних наук: протягом 1996-1997 років забезпечити паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам.

На виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України та Указу Президента від 08.08.1995 №720/95, Державним комітетом України по земельних ресурсах 20.02.1996 видано наказ за № 11 за погодженням з Міністерством сільського господарства і продовольства України та Української академії аграрних наук від 09.01.1996, яким затверджено Методичні рекомендації щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

За змістом п. 2 зазначених Методичних рекомендацій, паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, здійснюється після передачі їх у колективну власність на підставі матеріалів по видачі державних актів на право колективної власності на землю та грошової оцінки сільськогосподарських угідь.

Згідно додатку № 2 вказаних рекомендацій, Перелік документів щодо паювання земель включає, зокрема, розрахунок вартості та розміру в умовних кадастрових гектарах земельної частки (паю), затверджений рішенням районної державної адміністрації (виконавчого комітету міської ради). Документи оформляються у справу і зберігаються у районному (міському) відділі земельних ресурсів постійно.

Враховуючи вищенаведене станом на 1992 рік не було розроблено Технічну документацію по паюванню земель колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» Кагарлицького району Київської області, а тому розрахунок розміру земельної частки паю проведено лише в 1996 році, що власне і підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.11.2017 № 10-10-0.332-17689/2-17. При цьому у зазначеному листі не має і жодної згадки про розмір земельної частки станом на 1992 рік.

Отже, посилання Позивача на начебто ту обставину, що ОСОБА_7 міг отримати безоплатно земельну ділянку лише в розмірі земельної частки (паю) площею 2,62 гектари є необгрунтованим надуманим припущенням, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин, а саме видачі державного акту на права власності на землю ОСОБА_8 в законодавстві було взагалі відсутнє саме поняття земельної частки (паю), а відтак і порядок розрахунку її розміру.

Разом з тим, за змістом статті 6 Закону України від 20.12.1991 року № 2009-12 Про селянське (фермерське) господарство (чинному на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон-2009-12) для ведення селянського (фермерського) господарства надаються у довічне успадковане володіння і приватну власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, в межах норм, встановлених частиною першою цієї статті, визначають районні, міські Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації і можливостей обробітку наданих земель переважно членами селянського (фермерського) господарства.

Аналогічний зміст відображений у статті 52 Земельного Кодексу України від 19.12.1990 року, № 562-12 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин)

Таким чином, Позивачем не надано жодних обгрунтованих доказів своєї позиції, щодо неможливості передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки у власність площею 23,1 га.

Необгрунтованими є також доводи Позивача про те «що земельну ділянку передано ОСОБА_2 не у приватну власність, а у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства з видачею районним відділом з видачею районним відділом по земельним ресурсам державного акту на право постійного користування землею» посилаючись лише на рішення 11 сесії 21 скликання Мирівської сільської ради від 05.02.1993, при цьому не надаючи як доказ ні копію державного акту на право постійного користування землею ні копії Книги реєстрації державних актів на право постійного користування землею.

Такі припущення Позивача не підтверджені належним доказами та є фактично спробою ввести суд в оману щодо фактичних обставин справи, створивши негативне уявлення щодо Відповідача, як недобросовісного власника земельної ділянки, який набув начебто це право власності обманним протизаконним шляхом.

Також як доказ необгрунтованності та надуманості тверджень Позивача щодо начебто перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ОСОБА_2 свідчать наступні норми законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно абзацу першого частини 1 статті 8 Закону 2009-12 після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадкованого володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковане володіння, приватну власність, користування.

Тобто, зі змісту зазначеної норми прямо вбачається, що обставиною яка передує державній реєстрації фермерського господарства є отримання земельної ділянки у власність, довічне успадковане володіння чи користування з відповідним документами, що посвідчують таке право.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону 2009-12 на ім`я голови фермерського господарства видається Державний акт на право довічного успадкованого володіння або приватної власності.

Як вбачається зі Свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності 20590883 Фермерське господарство «Чиж» було зареєстровано 21 січня 1993 р. під № 281, засновником та Головою якого на момент державної реєстрації був ОСОБА_2 . Разом з тим, право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 23,1 га виникло на підставі державного акту на право приватної власності на землю, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 35 від 30.12.1992, тобто перед державною реєстрацією Фермерського господарства.

Це повністю спростовує твердження Позивача про те, що земельна ділянка надана начебто у постійне користування рішенням Мирівської сільської ради від 05.02.1993, оскільки в такому випадку державна реєстрація фермерського господарства ОСОБА_2 була б неможливою без отримання перед цим відповідного державного акту на право приватної власності на землю.

До того ж, Позивач у власному позові доходить висновків, які суперечать одне одному, стверджуючи, що ним «установлено, що ЗО грудня 1992 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку...», що черговий раз свідчить про надуманість та безпідставність позову.

Необхідно зазначити, що Позивач в особі прокуратури стверджує, з посиланням на ст. ст. 330, 388 ЦК України, що право власності на земельну ділянку відчужено поза волею власника. Крім цього позивач зазначає, що вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду індикаційного позову.

Проаналізувавши Постанову ВСУ від 23.11.2016 року у справі № 3-1058гс16 можна викласти наступну думку суду з цього приводу.

За змістом положень ст.ст. 317, 319 ЦК власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК).

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема - чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16.

Згідно ст. З Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент оформлення права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 ) - розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. У відповідності до ст. 17 Земельного кодексу України - передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Таким чином, держава делегує відповідній раді повноваження, щодо здійснення права власності від її імені та в її інтересах.

Аналіз наведених норм матеріального права та те, у який спосіб було отримано ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку дає підстави для висновку, що майно (спірна земельна ділянка) вибула з володіння власника з його волі.

В подальшому у 2015 році, Управління Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київській області (є територіальним підрозділом Позивача) погодив та затвердив Технічну документацію їз землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що додано прокуратурою до позовної заяви. Так на титульному аркуші цієї Технічної документації стоїть печатка з підписом уповноваженої особи Управління Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київській області, що датовані 18.12.2015 року.

Таким чином безпосередньо сам Позивач у 2015 році, засвідчив право приватної власності громадянина України ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, тобто посилання прокурора, що майно (спірна земельна ділянка) вибула з володіння власника не з його волі не відповідає матеріалам справи та які були надані самою прокуратурою

Не дотримання Позивачем та прокуратурою строків позовної давності.

Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї документів на підставі рішення X сесії XXI скликання Мирівської сільської ради від 30.09.1992 ОСОБА_2 30.12.1992 видано державний акт на право приватної власності на землю площею 23,1 га.

Надалі ОСОБА_2 26.01.2016 зазначену земельну ділянку відчужив ОСОБА_1 яка 20.04.2016 передала її в оренду ТОВ «Всеукраїнський науковий інститут «ВНІС».

Таким чином правовідносини щодо надання Мирівською сільською радою спірної земельної ділянки ОСОБА_2 виникли ще у 1992 році, а з позовом до суду прокурор звернувся у 2018 році, тобто через 25 років.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частинами 2-4 статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Прокурор у позові посилається на те, що про незаконність оспорюваного державного акта йому стало відомо у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017111190000339 від 27.11.2017, відтак саме з цього моменту, на його думку, почався перебіг позовної давності.

Однак вказані доводи є безпідставні, оскільки на час прийняття рішення X сесії XXI скликання Мирівської сільської ради від 30.09.1992 та видання 30.12.1992 ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на землю площею 23,1 га, ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що в Україні діяв прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів України.

З огляду на зазначене прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про оскаржений державний акт, який виданий на підставі рішення X сесії XXI скликання Мирівської сільської ради від 30.09.1992 у межах встановленого законом строку позовної давності.

Так, наказом від 19.09.2005 № Згн Генеральний прокурор України основним завданням наглядової діяльності прокуратури визначив захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою мало бути забезпечено нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять також і накази Генерального прокурора, зокрема, від 18.10.2010 № Згн, від 12.04.2011 № Згн, від 07.11.2012 № Згн.

Вказані накази, крім іншого, містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

У наказі від 07.11.2012 № Згн знову підкреслено, що основним завданням прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів слід вважати захист від неправомірних посягань гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини та громадянина, державних та суспільних інтересів. Також у наказі міститься вказівка забезпечити нагляд за додержанням і застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та відомствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами державного нагляду (контролю) та управління, військовими частинами, підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, фізичними особами - підприємцями, посадовими особами та громадянами

У пункті 3.1 Наказу відповідним прокурорам доручено не рідше одного разу на місяць вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Таким чином, нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими органами місцевого самоврядування рішеннями, який органи прокуратури були зобов`язані проводити на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до Закону України «Про прокуратуру», позбавляє прокурора права посилатися на відсутність можливості дізнатися про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки до спливу строку позовної давності.

На нашу думку також необхідно застосувати правову позицію, що викладена у Постанові судової палати у цивільних і кримінальних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року, прийнятої за наслідками розгляду справи № 6-68цс15, яка є подібною до справи, що розглядається.

Так, Верховний Суд України вказав, що Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити г.ід сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

На позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Колегія суддів також застосовує у даному випадку правовий висновок, який викладений у Постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс 15 по справі за позовом прокурора в інтересах Бучанської міської ради Київської області до фізичної особи про стягнення відновної вартості зелених насаджень, в якій Верховний Суд України при застосуванні норм права стосовно наслідків спливу позовної давності за позовом прокурора про захист державних інтересів, статей 256, 261 ЦК України, вказав, що строк позовної давності є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 57 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Таким чином прокурор (заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури), який подав позовну заяву, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Тобто, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже прокурор, який за законом діє не у власних, а у державних інтересах, не має статусу самостійного позивача і тому для нього в таких випадках є обов`язковими правила стосовно перебігу строку позовної давності для держави, яка діє в особі відповідного суб`єкта публічного права (ч. 2 статті 2 ЦК України).

Як було зазначено вище, передача у власність спірної земельної ділянки відбулось ще у 1992 році й імовірні порушення законодавства про що зазначає прокуратура у позовній заяві, не були такими, які відбувалися поза відома компетентних уповноважених державою органів, які здійснювали розпорядження земельними ділянками, а також контроль у сфері земельних відносин. У відповідності до ч. 2 ст. З Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент оформлення права власності) - розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх

Так, 30.12.f992 ОСОБА_2 , видано Державний акт на право приватної власності на землю, площею 23,1 га., що зареєстрований у Книзі реєстрації Державних актів на право приватної власності на землю за № 35. Другий примірник Державного акту на право приватної власності на землю переданий на зберігання до Кагарлицької районної ради народних депутатів. Державний акт на право приватної власності на землю був засвідчений підписом Голови Кагарлицької Ради народних депутатів ОСОБА_10 та землевпорядником ОСОБА_9 .

Таким чином після офіційної реєстрації державного акту на право приватної власності

30.12.1992 року інформація про підстави набуття права власності, інформація про саму земельну ділянку та власника стала публічною, внаслідок чого відбулося державне визнання і легалізація цього права.

Прокуратура як вбачається з позовної заяви не оспорює, а ні факт отримання ОСОБА_2 . Державного акту на право приватної власності на землю, а ні реєстрацію цього акту у Книзі реєстрації Державних актів на право приватної власності на землю за № 35. Прокуратурою не надано жодного документу, на підставі якого можна дійти висновку про неправомірність видачі вищезазначеного акту ОСОБА_2 , хоча як зазначається у позовній заяві кримінальне провадження було відкрито ще 27 листопада 2017 року.

Таким чином, погодження технічної документації із землеустрою, реєстрація права власності на спірну земельну ділянку відбувалось як за участю державних органів так і органів місцевого самоврядування, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при прийняті рішення органом місцевого самоврядування і мали змогу з вересня 1992 року виявити порушення вимог земельного законодавства при передачі у власність земельної ділянки і в межах позовної давності поставити питання про оскарження рішення органу місцевого самоврядування.

Необхідно зазначити, що згідно п. 7 ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України (у редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства;

В подальшому відповідно до ч. З статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (від 09.04.1999 року) місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель. Тобто після прийняття вищезазначеного закону встановлювати порушення земельного законодавства зобов`язані були й місцеві державні адміністрації - Кагарлицька Районна Державна Адміністрація Київської області.

Крім того, відповідно до статті 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (від 19.06.2003 року) основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно статті 9 вказаного Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснювала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Таким чином поведінка держави в особі вищезазначених органів, протягом тривалого часу, свідчить про погодження з поведінкою ОСОБА_2 не заперечуючи його право власності на спірну земельну ділянку і не вживаючи заходів по її вилученню або належному оформленню (постійне користування як стверджує прокуратура).

В рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України», заява № 29979/04, при з`ясуванні пропорційності втручання у захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право постійного користування на земельну ділянку, Європейський суд послався на своє рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 69, згідно якого у контексті скасування через шість років помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» при виправленні своєї помилки покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно. Крім того, повноваження з перегляду власних рішень, включаючи вщіадки виявлення помилки, не обмежено жодними часовими рамками, має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу (и.п.71, 73 вказаного рішення Європейського суду від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України»).

Таким чином, оскільки як на момент імовірно можливих, порушень прав держави так і в подальшому було врегульовано та функціонував механізм виявлення таких порушень через уповноважені державою органи, які після офіційної реєстрації Державного акту на про право приватної власності на землю 30 грудня 1992 року мали можливість виявити можливі порушення визначеного законом порядку виділення земельних ділянок та ініціювати відповідні процедури перевірки і звернення до суду, у тому числі за допомогою прокуратури, в межах передбаченого у статті 257 ЦК України строку позовної давності.

Той факт, що Головне Управління Держгеокадастру у Київській області визначено в якості уповноваженого територіального державного органу вже після реєстрації державного акту на іірну земельну ділянку, не впливає на початок перебігу трирічного строку позовної давності - 30.12.1992 року, оскільки на той час існував інший уповноважений державою в цих питаннях орган місцевого самоврядування та державний орган в особі прокуратури, а в подальшому до 2015 року й інші державні органи, які мали реальну можливість вчасно дізнатися про порушення державних прав та інтересів.

Відповідно до п. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних завовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в зстановах Верховного Суду.

Таким чином у суду є всі підстави застосувати наслідки пропущення строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІН ЕНД СІДЗ" - адвокат Правдюка В.М. проти позову заперечував з аналогічних підстав.

Судом встановлено слідуюче. Згідно державного акта 30 грудня 1992 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 23,1 га для створення селянського (фермерського) господарства на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району, який зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 35.

07 грудня 2016 року між фізичною особою ОСОБА_1 як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖІН ЕНД СІДЗ», як орендарем укладено договір оренди, (надалі - «Договір оренди») земельної ділянки заг. площею 23,1 га що розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький р-н, Мирівська сільська рада, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер - 3222285600:03:301:0001 (надалі - «Земельна Ділянка»), 09 грудня 2016 року державним реєстратором Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме права оренди ТОВ «ДЖІН ЕНД СІДЗ», на Земельну ділянку. Договір оренди було укладено строком на 10 (десять) років. Вказані обставини підтверджуються копією договору оренди земельної ділянки та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Земельним кодексом України (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося дві підстави набуття земельної ділянки громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства у приватну власність, зокрема, відповідно до ст. 17 Кодексу - шляхом безоплатної передачі у власність на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів та відповідно до ст. 18 Кодексу - шляхом придбання земельної ділянки понад норму безоплатної приватизації на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст.4 ч.1 ЗК України на час виникнення правовідносин передбачено, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Відповідно до ст.22 ч.1 ЗК України на час виникнення правовідносин передбачено, що Право власності на землю або право користування наданою

земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними

організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і

одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ст.23 ч.1 ЗК України на час виникнення правовідносин передбачено, що Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ст.31 Закону УРСР « Про власність» до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Відповідно до ст.49 Закону УРСР « Про власність» передбачено, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражем, третейським судом.

Відповідно до ст.50 Закону УРСР « Про власність» передбачено :

1. Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого

майна з чужого незаконного володіння.

2. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного

володіння встановлюється трирічна позовна давність.

В державному акті на право власності на земельну ділянку, виданого 30.12.1992 року ОСОБА_2 зазначено, що підставою набуття земельної ділянки ОСОБА_2 стало рішення 10 сесії 21 скликання Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 30.09.1992 року.

Але в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017111190000339 від 27.11.2017 , під час ознайомлення з протоколами сесій з 1991 по 1993 роки Мирівської сільської ради, отримано докази які є належними і допустимими в цій цивільній справі, що рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 23,1 га ОСОБА_2 . Мирівською сільською радою не приймалося, а протокол 10 сесії 21 скликання взагалі датовано 15.09.1992, що підтверджується витягом з кримінального провадження з датою внесення до ЄРДР за ст.366 ч.1 КК України 27.11.2017 року, протоколом огляду від 30.11.2017, протоколом тимчасового доступу до речей і документів та їх виїмки від 20 березня 2018 року на підставі ухвали слідчого судді та описом речей і документів які були вилучені від 20 березня 2018 року , а також інформацією архівного сектору Кагарлицької районної державної адміністрації № 01-09-42 від 22.11.2017, поясненнями сільського голови Мирівської сільської ради на той час ОСОБА_4 ..

Також вказаними доказами підтверджується, що спірну земельну ділянку передано ОСОБА_2 на підставі рішення 11 сесії 21 скликаня Мирівської сільської ради від 05.02.1993 не у приватну власність, а у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства з видачею районним відділом по земельним ресурсам державного акту на право постійного користування.

Відповідно до ст.6 ЗК України передбачено :

Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства: будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських

будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у

разі:одержання їх у спадщину;одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею;

ведення особистого підсобного господарства;

будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу;

садівництва;

дачного і гаражного будівництва.

За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

При обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та

громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.

До числа осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.

До числа осіб, зайнятих у соціальній сфері, належать працівники освіти, охорони здоров`я, культури, побутового обслуговування населення, зв`язку, торгівлі та громадського харчування, правоохоронних органів, Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів, а також пенсіонери з числа цих осіб.

При визначенні середнього розміру земельної частки має враховуватися якість сільськогосподарських угідь. Розмір середньої земельної частки може переглядатися залежно від демографічних умов і конкретних обставин, що склалися, Радою народних депутатів, яка визначила цей розмір.

Факт незаконного набуття ОСОБА_2 земельної ділянки у приватну власність також підтверджується тим, що відповідно до ст. 6 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на одержання безоплатно у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею.

Згідно копії заяви ОСОБА_2 до Мирівської сільської ради народних депутатів про надання йому землі для організації фермерського ( селянського) господарства яка додана до відзиву представником відповідача ОСОБА_1 від 12.04.2018 року ОСОБА_2 як член колгоспу «Дружба» просив надати землю в довічне успадковане володіння а не в приватну власність і рішенням виконавчого комітету від 15.09.1992 року було надано дозвіл на замовлення проекту відведення земельної ділянки по вказаній заяві який слід було погодити з відповідними службами та подати на розгляд сільської ради народних депутатів.

Таким чином, ОСОБА_2 знав про те, що йому рішенням 11 сесії 21 скликаня Мирівської сільської ради від 05.02.1993 року передано спірну земельну ділянку не у приватну власність, а у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства та останній міг отримати земельну ділянку у приватну власність для ведення селянського (фермерського) господарства, але не більше 2,62 га. безоплатно, тобто фактично земельна ділянка з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 площею 23,1 га не підлягала відчуженню за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 .

Власник в особі держави , якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і незаконної видачі ОСОБА_2 державного акта про право власності на спірну земельну ділянку не втрачає право володіння нерухомим майном.

Проявивши розумну обачність та ознайомившись з положеннями ст. 6 ЗК України, що вказані вище і відомостями державного акту про право власності на спірну земельну ділянку на імя ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 на час укладення договору купівлі - продажу спірної земельної ділянки може і повинна знати про те, що земельна ділянка ОСОБА_2 безоплатно набута в розмірі 23,1 га незаконно , враховуючи, що з положень вказаної норми вбачається значно менший розмір, так як при визначенні розміру середньої земельної частки слід враховувати інтереси значної кількості людей.

Відповідно до ст. 387 ч. 1 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земель із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Згідно ст.257 ч.1 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Про незаконність оспорюваного державного акту і договору купівлі - продажу прокуратурі стало відомо у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017111190000339 від 27.11.2017 і позов подано до відповідача ОСОБА_1 6.03.2018 року і до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІН ЕНД СІДЗ" подано 28.04.2020 року шляхом подачі клопотання про заміну неналежного відповідача і ухвалою суду від 4.06.2020 року було замінено неналежного відповідача ТОВ «ВНІС» на належного відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІН ЕНД СІДЗ" яке орендувало спірну земельну ділянку про що прокурор міг дізнатися з клопотання представника відповідача ОСОБА_1 від 12.02.2020 року про залучення товариства третьою особою яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Отже, строк позовної давності, під час звернення з цим позовом прокуратурою не пропущений.

Відповідно до ст.387 ч.1 ЦК України витребувати на користь держави із власності ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ) земельну ділянку з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 площею 23, 1 га на території Мирівської сільської ради Обухівського району Київської області. У визнанні недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку та скасування рішення приватного нотаріуса відмовити, так як витребування на користь держави із власності ОСОБА_1 земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав.

Відповідно до положень п.24 у розділі Х « Перехідні положення» ЗК України які набрали чинності 27.05.2021 року передбачено: З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Спірна земельна ділянка державної власності, розташована за межами населеного пункту у межах Кагарлицької територіальної громади і є сформованою земельною ділянкою і право державної власності на яку підлягало реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою а тому спірна земельна ділянка переходить у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку .

Відповідно до ст.391 ч.1 ЦК України , власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженя своїм майном.

Відповідно до ст.16 ч.2 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 від 17.12.2016 року, укладений між ОСОБА_1 яка є незаконним володільцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖІН ЕНД СІДЗ», чим порушені права держави на розпорядження спірною земельною ділянкою відповідно до ст.16 ч.2 ЗУ « Про оренду землі» яка передбачає, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України ( 2768-14 ), або за результатами аукціону.

Відповідно до ст.16 ч.2 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

Тому слід визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 від 17.12.2016 року, укладений між ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖІН ЕНД СІДЗ» ( юр. адреса: вул. Безіменна, 1 с. Безіменне, Обухівського району Київської області 08700, код ЄДРПОУ: 40796445) та скасувати його державну реєстрацію.

Відповідно до положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМ України від 14.01.2015 року передбачено, що основними завданнями Держгеокадастру є реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Прокурор на підставі ст.23 ЗУ « Про прокуратуру» правомірно здійснює представництво в суді законних інтересів держави так як порушені інтереси держави і захист цих інтересів не здійснює Головне управління Держгеокадастру у Київській області до конкретних прав якого не віднесено подачу позову про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В задоволенні зустрічного позову - відмовити повністю так як відповідно до ст.344 ч.1 ЦК України ОСОБА_2 не був особою яка добросовісно заволоділа спірною земельною ділянкою так як згідно копії заяви ОСОБА_2 до Мирівської сільської ради народних депутатів про надання йому землі для організації фермерського ( селянського) господарства яка додана до відзиву представником відповідача ОСОБА_1 від 12.04.2018 року ОСОБА_2 як член колгоспу « Дружба» просив надати землю в довічне успадковане володіння а не в приватну власність і рішенням виконавчого комітету від 15.09.1992 року було надано дозвіл на замовлення проекту відведення земельної ділянки по вказаній заяві який слід було погодити з відповідними службами та подати на розгляд сільської ради народних депутатів.

Таким чином, ОСОБА_2 знав про те, що йому рішенням 11 сесії 21 скликаня Мирівської сільської ради від 05.02.1993 року передано спірну земельну ділянку не у приватну власність, а у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства та останній міг отримати земельну ділянку у приватну власність для ведення селянського (фермерського) господарства, але не більше 2,62 га. безоплатно, тобто фактично земельна ділянка з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 площею 23,1 га не підлягала відчуженню за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 . Також відповідно до ст.344 ч.4 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду і не надано доказів відповідачем на підтвенрдження вказаної обставини - рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись стст.16 ч.2, 387 ч.1, 391 ч.1 ЦК України, ст.16 ч.2 ЗУ « Про оренду землі», ст.ст.12, 81, 89, 263-265 ЦПК України,суд,-

вирішив:

Позов задоволити частково.

Витребувати на користь держави із власності ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ) земельну ділянку з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 площею 23, 1 га на території Мирівської сільської ради Обухівського району Київської області.

В решті позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову - відмовити повністю.

Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 23.12.2022 року.

Суддя: В.І. Кириченко


Суд	Кагарлицький районний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	13.12.2022
Оприлюднено	05.01.2023
Номер документу	108241188
Судочинство	Цивільне

Кириченко В. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 13.12.2022 по справі 368/351/18КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —368/351/18

Рішення від 13.12.2022

Рішення
від 13.12.2022 по справі 368/351/18
КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ