Рішення

від 04.01.2023 по справі 120/7072/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 січня 2023 р. Справа № 120/7072/22

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятого рішення 11 сесії 8 скликання Гніванської міської ради № 573 від 29.03.2022 року, яким заяву позивача залишено без задоволення.

Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 11.10.2022 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.

Представником відповідача надано відзив на адміністративний позов, яким останній заперечує щодо заявлених позовних вимог. Крім іншого зазначає про заборону укладення додаткової угоди про заміну сторони у договорі з підстав ст. 14 Закону України "Про аквакультуру" та ст. 51 Водного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 30.12.2021 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся до відповідача із проханням у зв`язку із виробничою необхідністю більш якісного обслуговування об`єкту оренди та відповідно до вимог п. 36 договору (зміні умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін), а саме просив привести зміни до договору, замінивши сторону орендаря з ФОП ОСОБА_1 на ПП ОСОБА_1 , шляхом заміни орендаря у договорі оренди землі № 61/1 від 17.07.2006 року.

29.03.2022 року на 11 сесії 8 скликання Гніванською міською радою прийнято рішення № 573, яким у задоволенні заяви позивача відмовлено. Підставами для відмови зазначено ст. 14 Закону України "Про аквакультуру" та ст. 51 Водного кодексу України, відповідно до яких передача орендарем права на оренду рибогосподарського водного об`єкта іншим суб`єктам господарювання забороняється. Також за змістом ст. 134 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України право оренди водного об`єкту в комплексі із земельною ділянкою водного фонду може набуватись лише на конкурентних засадах (на земельних торгах).

Не погоджуючись з прийнятим рішення міської ради, позивач звернувся в суд з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За визначенням ст. 1 Водного кодексу України, рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Згідно ст. 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв; рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей (ст. 1 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Тобто, чинним законодавством передбачена можливість надання у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водосховищ.

При цьому, надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта (ч. 5 ст. 51 Водного кодексу України).

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Згідно ст. 48 Водного кодексу України визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Статтею 49 Водного кодексу України встановлено, що право на здійснення спеціального водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.

Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Крім того, в силу положень ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права, користування ним встановлюється земельним законодавством.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства (ст. 51 Водного кодексу України).

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду для рибогосподарських потреб, належать до компетенції Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В контексті даних правовідносин такими правочинами є договори оренди земельної ділянки водного фонду від 15.02.2006 року та від 21.10.2009 року.

Згідно ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі у разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Поряд із цим, відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 51 Водного кодексу України водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Тобто, договір оренди водного об`єкта містить істотні умови договору оренди землі, що є підставою для одночасного набуття права користування водним об`єктом (його частиною) та земельною ділянкою водного об`єкту під ним. У зв`язку з чим необхідно враховувати, що договір оренди водного об`єкта укладається виключно у разі, якщо об`єктом оренди є не тільки земельна ділянка водного фонду, а й безпосередньо водний об`єкт, розташований на ній. В іншому випадку право оренди земельної ділянки виникає на підставі договору оренди землі.

Наразі Типова форма договору оренди водних об`єктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 420 від 29.05.2013 року.

Згідно даних положень обов`язковою умовою надання водних об`єктів у комплексі із земельною ділянкою за договором оренди земель водного фонду є проведення земельних торгів.

При цьому, дана норма ст. 51 Водного кодексу України має бланкетний характер та відсилає до положень Земельного кодексу України.

В силу приписів ч.ч. 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою ст. 134 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

У відповідності до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.

З наведеного можна дійти висновку, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою. При цьому, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім встановлених ч.ч. 1, 3 ст. 134 Земельного кодексу України випадків. Одним з таких випадків є спеціальне водокористування водним об`єктом відповідно до отриманого дозволу.

При цьому, як встановлено із матеріалів справи, між позивачем та Тиврівською райдержадміністрацією на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про укладення додаткових угод станом на грудень 2021 року, вже було урегульовано договірні відносини з приводу надання земельних ділянок загальною площею 7, 6211 га та 11,6744 га (землі водного фонду) та передано такі в оренду строком на 49 років.

Як з`ясовано судом, позивач не звертався до міської ради щодо надання йому земельної ділянки водного фонду в оренду. А суттю такого звернення було укладення додаткової угоди до діючого договору оренди на земельну ділянку.

У відповідності до ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав її підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Судом встановлено, що укладений між відповідачами договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Як визначено ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземця та особам без громадянства, іноземних юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.

Аналіз норм Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" свідчить, що обов`язковою передумовою укладання, зміни або розірвання договору оренди землі є волевиявлення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, згідно інформації наявної в матеріалах справи, земельні ділянки за кадастровим номером 0524585600:01:001:0067 площею 11,6744 га та 0524585600:01:001:0353 площею 7,6211 га, які знаходиться за межами населеного пункту с. Селище Гніванської територіальної громади, відводиться до рибогосподарських потреб.

Наразі судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що у відповідності до розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області № 466 від 13.10.2009 року за наслідками досягнення згоди по всіх істотних умовах правочину, відповідачем виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню в оренду земельних ділянок водного фону, обумовленої договором оренди, а позивачем, у свою чергу, прийнято вказані земельні ділянки без будь-яких зауважень, на підтвердження чого позивачем надано копію відповідного акту приймання-передачі об`єкта оренди, підписаного без зауважень орендарем та орендодавцем.

Тобто, уклавши відповідні договори оренди, позивач набув право здійснювати свою господарську діяльність на орендованих земельних ділянках, в тому числі розташованому на них водосховищі, згідно їх цільового призначення, вказаного в договорі, а саме для рибогосподарських потреб.

При цьому для належного здійснення господарської діяльності та задля якісного обслуговування об`єкту оренди позивач просить внести зміни до договору змінивши сторону орендаря з ФОП ОСОБА_1 на ПП " ОСОБА_1 ", шляхом заміни найменування сторони у договорі оренди землі № 61/1 від 17.07.2006 року та № 82-1 від 21.10.2009 року.

Таким чином, суд наголошує, що дотримання вимог п. 36 договору, а саме зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за згодою сторін, за своєю суттю є не припиненням договору оренди, а лише свідчить про дотримання вимог такого договору.

Тому враховуючи, що сторони мають обумовлювати реорганізацію юридичної особи - орендаря для зміни умов договору (при цьому, зміна найменування не завжди пов`язана з реорганізацією), то за клопотанням однієї із сторін договору до договору можуть бути внесенні зміни шляхом укладення додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі. Разом з тим, при внесенні змін до договорів оренди землі у частині зміни назви орендаря, який в свою чергу, являється правонаступником, землевпорядні роботи не здійснюються.

У зв`язку з чим, у випадку проходження загальної процедури зміни особи орендаря, як зазначено у оскаржуваному рішенні, не потребується, оскільки ФОП ОСОБА_1 та ПП " ОСОБА_1 ", що діє в особі одноособового власника та керівника, є однією і тією ж фізичною особо. Тому, її зобов`язання за укладених договорів не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

У зв`язку із зазначеним суд приходить до переконання, що прийняте рішення № 573 від 29.03.2022 року Гніванською міською радою в частинні розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

При цьому, для належного захисту прав позивача, суд вважає за належне зобов`язати Гніванську міську раду повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 про зміну назви сторони договорів оренди водних об`єктів, які розташовані в межах населеного пункту с. Селище та перебувають у його користуванні.

Стосовно вимоги позивача здійснити державну реєстрацію додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок № 61/1 від 17.06.2006 року на земельну ділянку площею 11,6744 га за кадастровим номером 0524585600:01:001:0067 та на № 82-1 від 21.10.2009 року на земельну ділянку площею 7,6211 га кадастровий номер 0524585600:01:001:0353 про зміну найменування орендаря, суд зазначає наступне.

У постанові від 28.05.2020 року у справі № 19/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`кт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`ктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`зати суб`кта владних повноважень прийняти певне рішення або ж вчинити дії.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`зання уповноваженого органу вчинити дії є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов`зання відповідача до вчинення дій щодо державної реєстрації додаткових угод, якщо уповноважений орган не прийняв належного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не здійсне державну реєстрацію додаткових угод, розглянувши заяву повторно.

У зв`язку з чим, суд прийшов до переконання, що дана вимога задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи зазначене, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Соборна, 64, м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область, ЄДРПОУ 04326075) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 11 сесії 8 скликання Гніванської міської ради № 573 від 29.03.2022 року у частині розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 .

Зобов`язати Гніванську міську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 про зміну назви сторони договорів оренди водних об`єктів, які розташовані в межах населеного пункту с. Селище та перебувають у його користуванні.

В іншій частинні позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесенні витрати на оплату судового збору у розмірі 496,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович