Постанова

від 07.04.2023 по справі 120/7072/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/7072/22

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

07 квітня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в вересні 2022 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення 11 сесії 8 скликання Гніванської міської ради № 573 від 29.03.2022 у частині розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 .

Також, позивач просив здійснити державну реєстрацію додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок №61/1 від 17.06.2006 на земельну ділянку площею 11,6744 га, кадастровий номер 0524585600:01:001:0067; №82-1 від 21.10.2009 на земельну ділянку площею 7,6211 га, кадастровий номер 0524585600:01:001:0353, про заміну найменування орендаря відповідно до чинного законодавства України.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.01.2023 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення 11 сесії 8 скликання Гніванської міської ради №573 від 29.03.2022 у частині розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 .

Зобов`язано Гніванську міську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 про зміну назви сторони договорів оренди водних об`єктів, які розташовані в межах населеного пункту с. Селище та перебувають у його користуванні.

В іншій частинні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні адміністративного позову, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно інформації наявної в матеріалах справи, земельні ділянки за кадастровим номером 0524585600:01:001:0067 площею 11,6744 га та 0524585600:01:001:0353 площею 7,6211 га, які знаходиться за межами населеного пункту с. Селище Гніванської територіальної громади, відводиться до рибогосподарських потреб.

У відповідності до розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області № 466 від 13.10.2009 за наслідками досягнення згоди по всіх істотних умовах правочину, відповідачем виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню в оренду земельних ділянок водного фону, обумовленої договором оренди, а позивачем, у свою чергу, прийнято вказані земельні ділянки без будь-яких зауважень, на підтвердження чого позивачем надано копію відповідного акту приймання-передачі об`єкта оренди, підписаного без зауважень орендарем та орендодавцем.

Тобто, уклавши відповідні договори оренди, позивач набув право здійснювати свою господарську діяльність на орендованих земельних ділянках, в тому числі розташованому на них водосховищі, згідно їх цільового призначення, вказаного в договорі, а саме для рибогосподарських потреб.

При цьому для належного здійснення господарської діяльності та задля якісного обслуговування об`єкту оренди позивач просить внести зміни до договору змінивши сторону орендаря з ФОП ОСОБА_1 на ПП " ОСОБА_1 ", шляхом заміни найменування сторони у договорі оренди землі № 61/1 від 17.07.2006 та № 82-1 від 21.10.2009.

30.12.2021 позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся до відповідача із проханням у зв`язку із виробничою необхідністю більш якісного обслуговування об`єкту оренди та відповідно до вимог п. 36 договору (зміні умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін), а саме просив привести зміни до договору, замінивши сторону орендаря з ФОП ОСОБА_1 на ПП ОСОБА_1 , шляхом заміни орендаря у договорі оренди землі № 61/1 від 17.07.2006.

29.03.2022 на 11 сесії 8 скликання Гніванською міською радою прийнято рішення № 573, яким у задоволенні заяви позивача відмовлено. Підставами для відмови зазначено ст. 14 Закону України "Про аквакультуру" та ст. 51 Водного кодексу України, відповідно до яких передача орендарем права на оренду рибогосподарського водного об`єкта іншим суб`єктам господарювання забороняється. Також за змістом ст. 134 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України право оренди водного об`єкту в комплексі із земельною ділянкою водного фонду може набуватись лише на конкурентних засадах (на земельних торгах).

Не погоджуючись з прийнятим рішення міської ради, позивач звернувся в суд з цим адміністративним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що повноваження щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду для рибогосподарських потреб, належать до компетенції Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області.

В контексті даних правовідносин такими правочинами є договори оренди земельної ділянки водного фонду від 15.02.2006 та від 21.10.2009.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою. При цьому, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім встановлених ч.ч.1, 3 ст.134 Земельного кодексу України випадків. Одним з таких випадків є спеціальне водокористування водним об`єктом відповідно до отриманого дозволу.

Як з`ясовано судом першої інстанції, позивач не звертався до міської ради щодо надання йому земельної ділянки водного фонду в оренду. А суттю такого звернення було укладення додаткової угоди до діючого договору оренди на земельну ділянку.

Дотримання вимог п.36 договору, а саме зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за згодою сторін, за своєю суттю є не припиненням договору оренди, а лише свідчить про дотримання вимог такого договору.

Тому враховуючи, що сторони мають обумовлювати реорганізацію юридичної особи - орендаря для зміни умов договору (при цьому, зміна найменування не завжди пов`язана з реорганізацією), то за клопотанням однієї із сторін договору до договору можуть бути внесенні зміни шляхом укладення додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі. Разом з тим, при внесенні змін до договорів оренди землі у частині зміни назви орендаря, який в свою чергу, являється правонаступником, землевпорядні роботи не здійснюються.

У зв`язку з чим, у випадку проходження загальної процедури зміни особи орендаря, як зазначено у оскаржуваному рішенні, не потребується, оскільки ФОП ОСОБА_1 та ПП " ОСОБА_1 ", що діє в особі одноособового власника та керівника, є однією і тією ж фізичною особо. Тому, її зобов`язання за укладених договорів не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

У зв`язку із зазначеним суд першої інстанції прийшов до переконання, що прийняте рішення № 573 від 29.03.2022 Гніванською міською радою в частинні розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

При цьому, для належного захисту прав позивача, суд першої інстанції вважає за належне зобов`язати Гніванську міську раду повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 про зміну назви сторони договорів оренди водних об`єктів, які розташовані в межах населеного пункту с. Селище та перебувають у його користуванні.

Стосовно вимоги позивача здійснити державну реєстрацію додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок № 61/1 від 17.06.2006 на земельну ділянку площею 11,6744 га за кадастровим номером 0524585600:01:001:0067 та на № 82-1 від 21.10.2009 на земельну ділянку площею 7,6211 га кадастровий номер 0524585600:01:001:0353 про зміну найменування орендаря, суд першої інстанції зазначив, що застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу вчинити дії є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача до вчинення дій щодо державної реєстрації додаткових угод, якщо уповноважений орган не прийняв належного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не здійснить державну реєстрацію додаткових угод, розглянувши заяву повторно.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов до переконання, що дана вимога задоволенню не підлягає.

Досліджуючи вимоги апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а саме в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про здійснення державної реєстрації додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок № 61/1 від 17.06.2006 на земельну ділянку площею 11,6744 га за кадастровим номером 0524585600:01:001:0067 та на № 82-1 від 21.10.2009 на земельну ділянку площею 7,6211 га кадастровий номер 0524585600:01:001:0353 про зміну найменування орендаря.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Досліджуючи питання в частині застосування способу захисту прав та інтересів позивача, колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 по справі № 509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи вказане, а також висновки суду першої інстанції, в частині визнання протиправним та скасування рішення 11 сесії 8 скликання Гніванської міської ради № 573 від 29.03.2022 у частині розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 , з якими відповідач погодився, оскільки рішення суду першої інстанції не оскаржував, колегія суддів зазначає, що в межах даної справи судом першої інстанції вибрано належний спосіб захисту в частині зобов`язання Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 про зміну назви сторони договорів оренди водних об`єктів, які розташовані в межах населеного пункту с. Селище та перебувають у його користуванні.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що в межах даних правовідносин, досліджених обставин справи та висновків судів, відповідач повинен керуватись при повторному розгляді заяви нормативними актами та висновками суду в межах даної справи.

Згідно з ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч.1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне, в призмі даних правовідносин, предмету позову та належного захисту прав позивача встановити судовий контроль за виконанням рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з ч.6 ст.245 КАС України у випадках, визначених у частинах третій - п`ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб`єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.

У Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Враховуючи зазначені вище норми, суд приходить до висновку, що дане зобов`язання не носить імперативний характер, а є диспозитивною нормою для суду в частині встановлення судом судового контролю шляхом подання звіту про виконання відповідного рішення.

Проте, механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абз.10 п.9 мотивувальної частини).

У Рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 п.п. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що суб`єкт владних повноважень не може повторно посилатись на ті підстави, з приводу яких судом зроблено висновки щодо їх протиправності.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Також, правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами ст. 382 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, з урахуванням вказаних обставин, а також задля встановлення стадії виконання та належності виконання рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає за доцільне зобов`язати Гніванську міську раду Вінницького району Вінницької області подати звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.01.2023 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2023 по справі №120/7072/22 до Вінницького окружного адміністративного суду в строк протягом 30 днів з моменту отримання постанови.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для доповнення мотивувальної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції в частині зобов`язальної вимоги та встановлення судового контролю, з урахуванням висновків, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відтак, в порядку ст. 317 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції шляхом доповнення мотивувальної та резолютивної частини рішення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року змінити шляхом доповнення мотивувальної частини з урахуванням висновків, викладених в межах даної постанови.

Доповнити резолютивну частину рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року абзацом 6 в якому зазначити - "Зобов`язати Гніванську міську раду Вінницького району Вінницької області в строк 30 днів з моменту отримання даної постанови, подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про повне та належне виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року по справі №120/7072/22."

В решті рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.