Постанова

від 04.01.2023 по справі 280/10495/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 січня 2023 року м. Дніпросправа № 280/10495/21

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року (суддя Кисіль Р.В., повний текст рішення складено 29.06.2022) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

До суду надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 21.04.2021, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості»: № 0222746-2412-0832/3; № 0222746-2412-0832/2; № 0222746-2412-0832/1; № 0222746-2412-0832.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшов таких висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивачеві на праві приватної власності належить комплекс будівель та споруд, що підтверджується договором купівлі-продажу від 29.06.2000.

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.04.2021 про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником об`єкту нежитлової нерухомості: № 0222746-2412-0832/3 за 2017 рік на суму 19836,06 грн.; № 0222746-2412-0832/2 за 2018 рік на суму 23113,26 грн.; № 0222746-2412-0832/1 за 2019 рік на суму 31052,13 грн.; № 0222746-2412-0832 за 2020 рік, на суму 32216,06 грн.

Позивач вважає, з чим також погодився суд першої інстанції, що вказане майно належить до будівель промисловості, а тому не є об`єктом оподаткування відповідно до пп. 266.2.2 «є» п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції взяв до уваги пояснення позивача, що вищенаведене нерухоме майно використовується у господарській діяльності ПП «Сталкер-2000», в якому позивач є засновником.

При цьому суд зазначив, що відповідачем не надано суду доказів того, що вищезазначене нерухоме майно не є будівлями промисловості, або використовується не за його призначенням, або використовується не суб`єктом господарювання, або основна діяльність ПП «Сталкер-2000» не класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, або така нерухомість здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Відтак, суд дійшов висновку, що об`єкти нежитлової нерухомості, на які відповідачем нараховані позивачу податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є об`єктом оподаткування цим податком.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що первинна реєстрація права власності на зазначене вище майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (з відкриттям розділу) відбулась лише 21.05.2021, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті 21.04.2021, тобто за один місяць до того, як відомості щодо цього майна з`явились в державному реєстрі, що суперечить приписам пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України.

Надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд апеляційної інстанції зазначає, що за приписами статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 згаданої статті Кодексу, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, будівлі промислові та склади.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який, в свою чергу, включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Відповідно до ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що належні позивачеві на праві власності приміщення за описаними характеристиками можна віднести до промислових будівель.

Разом з тим необхідно врахувати правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 580/1824/19, згідно з яким, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб`єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу «будівлі промисловості» не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки з його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд касаційної інстанції зазначив, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме «будівлі промисловості», тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в даній адміністративній справі позивач не надав належні та допустимі докази, що будівлі, які належать йому на праві власності, використовуються для виготовлення промислової продукції.

Разом з тим суд першої інстанції вірно зауважив, що пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України визначено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Разом з тим в контексті спірних правовідносин суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що право власності було набуто позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 29.06.2000, тоді як Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» набрав чинності 03.08.2004.

Отже, факт того, що позивач здійснив державну реєстрацію належному йому майна тільки 21.05.2021 не звільняє останнього від обов`язку по сплаті податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником об`єкту нежитлової нерухомості.

Більш того, загальна площа приміщень, які належать позивачеві на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 29.06.2000, є значно більшою ніж та, що зазначена у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.05.2021.

Отже, здійснення податковим органом розрахунку податкових зобов`язань на підставі інформації Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 06.04.2021 № 02-35/284-3 не порушує права та законні інтереси позивача, як то передбачено пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, оскільки така інформація не суперечить документу на право власності, яким є договір від 29.06.2000.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом в межах строку, визначеного статтею 102 Податкового кодексу України, з урахуванням граничного строку виконання грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає невірним висновок суду першої про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року в адміністративній справі № 280/10495/21 скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з 04 січня 2023 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 04 січня 2023 року.

Головуючий - суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров

суддяТ.І. Ясенова