Постанова

від 23.12.2022 по справі 624/391/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 624/391/18

провадження № 61-15974св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Первомайська місцева прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Східавтотранс плюс», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 30 березня 2021 року у складі судді Зимовського О. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року прокурор Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Східавтотранс плюс»(далі - Товариства), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів та скасування їх державної реєстрації.

Позов мотивував тим, що рішенням області від 13 грудня 2017 року у справі № 922/3034/17 Господарський суд Харківської області задовольнив позов керівника Первомайської місцевої прокуратури та стягнув з ТОВ «Східавтотранс плюс» 99 555,20 грн збитків за використання земельної ділянки з 01 квітня 2016 року без правовстановлюючих документів.

Зазначив, що це рішення набуло законної сили.

06 лютого 2018 року на виконання зазначеного рішення суду відкрито виконавче провадження № 55688922.

Послався на те, що до цього часу рішення суду не виконано за відсутністю майна боржника, на яке можливо звернути стягнення.

За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкти нежитлової нерухомості, які знаходиться на земельній ділянці з кадастровим № 6323155100:04:028:0008 та належали на праві власності Товариству 17 жовтня 2017 року відчужені на користь третіх осіб.

За договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року № 2082, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення державного реєстратора від 17 жовтня 2017 року № 37595938) Товариство продало ОСОБА_2 адміністративну нежитлову будівлю літ. «А-И» з майстернями, боксами та льохом загальною площею 729,4 кв. м, нежитлову будівлю зварювальної майстерні літ. «Д» загальною площею 25 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Одночасно за договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року № 2079, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення державного реєстратора від 17 жовтня 2017 року № 37597257) Товариство продало ОСОБА_1 нежитлову будівлю прохідної літ. «Б» загальною площею 20,5 кв. м, нежитлову будівлю дворової вбиральні літ. «В» загальною площею 9,2 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважає, що ці договори є недійсними, оскільки за своїм змістом суперечать вимогам закону як не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків.

Фіктивність оспорюваних правочинів, підтверджується тим, що 26 червня 2017 року комісія з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Кегичівського району склала акт № 1, яким визначила збитки у розмірі 99 555,20 грн, заподіяні Кегичівській селищній раді Кегичівського району Харківської областівнаслідок використання Товариством земельної ділянки в смт. Кегичівка Кегичівського району Харківської області розміром 1,3669 га, кадастровий № 6323155100:04:028:0008, без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону за період з 01 квітня 2016 року до 11 червня 2017 року.

Зазначив. що цей акт затвердив розпорядженням Голова Кегичівської районної державної адміністрації (далі - Кегичівська РДА) Харківської області від 22 червня 2017 року № 218.

Постановою від 29 серпня 2017 року Харківський окружний адміністративний суд відмовив Товариству у задоволенні адміністративного позову до Кегичівської РДА Харківської області з вимогою про скасування цього розпорядження.

Це рішення також набуло законної сили.

Послався на те, що 06 вересня 2017 року до господарського суду Харківської області керівник Первомайської місцевої прокуратури подав позов про стягнення з Товариства 99 555,20 грн збитків.

Ухвалою від 14 вересня 2017 року господарський суд Харківської області (справа № 922/3034/17) порушив провадження за цим позовом.

На думку позивача, оспорені договори купівлі-продажу відповідачі уклали між собою після того, як Товариству не вдалося довести неправомірність розпорядження голови Кегичівської РДА Харківської області від 22 червня 2017 року № 218 та після відкриття провадження у справі № 922/3034/17 про стягнення з нього збитків у сумі 99 555,20 грн, тобто після того як стало зрозуміло про невідворотність настання відповідальності у вигляді стягнення коштів.

Вважає, що це свідчить про мету цих правочинів - унеможливлення надалі реального виконання рішення про стягнення з Товариства грошових коштів.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є дружиною Рябініна О. І. , який на момент вчинення оспорюваних правочинів був директором та засновником Товариства.

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєструвалась як фізична особа-підприємець з видом діяльності «Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів» лише 25 вересня 2017 року (тобто через тринадцять днів від дати відкриття провадження у справі № 922/3034/17).

Основним видом діяльності ФОП ОСОБА_2 за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є «комп`ютерне програмування», що також свідчить про фіктивність вищезазначених спірних договорів.

Наполягає, що оспорені договори відповідачі вчинили без наміру створення правових наслідків та з метою ухилення від зобов`язань щодо оформлення відповідно до чинного законодавства України права користування на земельну ділянку, через що вони підлягають визнанню недійсними.

Зазначив, що згідно з частиною першою статті 657, частиною другою статті 377 ЦК України, частиною шостою статті 120 ЗК України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти.

Так, відповідна частина земельної ділянки, що переходить до набувача частини будівлі або споруди, формується в окрему земельну ділянку в порядку, визначеному статтями 55, 56 Закону України «Про землеустрій» з відповідним встановленням меж нової земельної ділянки та присвоєнням кадастрового номера.

За умовами оспорюваних договорів відповідачі набули у власність лише частину належних Товариству нежитлових будівель, розташованих на земельній ділянці по провулку АДРЕСА_1 .

Послався на те, що за відомостями Державного земельного кадастру та змісту оскаржених договорів, при їх укладенні відповідачі не отримали кадастрові номери на земельні ділянки, на яких розташовані відповідні частини набутого ними нерухомого майна, а отже, не виконали вимоги чинного законодавства щодо істотних умов договору, оскільки оформлення договорів із зазначенням в них розміру земельної ділянки та її кадастрового номера передує укладенню договорів оренди земельної ділянки.

Виходив з того, що при укладанні кожного зі спірних договорів, за якими відчужені нежитлові будівлі, повинні бути визначені межі кожної земельної ділянки, на якій вони розташовані.

Після цього має укладатися договір оренди і на його виконання повинна сплачуватися орендна плата, чого відповідачі не зробили.

Дійшов висновку, що при переході права власності на нерухомість, відповідна частина земельної ділянки, що переходить до набувача частини будівлі або споруди, не була сформована в окрему земельну ділянку в порядку, визначеному статтями 55, 56 Закону України «Про землеустрій» з відповідним встановленням меж нової земельної ділянки та присвоєнням кадастрового номера.

Просив:

1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року № 2082, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора від 17 жовтня 2017 року № 37595938, яким ТОВ «Східавтотранс плюс» відчужило на користь ОСОБА_2 адміністративну нежитлову будівлю літ. «А-И» з майстернями, боксами та льохом загальною площею 729,4 кв. м, нежитлову будівлю зварювальної майстерні літ. «Д» загальною площею 25 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , скасувавши його державну реєстрацію.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року № 2079 між ТОВ «Східавтотранс плюс» та ОСОБА_1 , який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора від 17 жовтня 2017 року № 37597257 про відчуження нерухомого майна: нежитлової будівлі прохідної літ. «Б» загальною площею 20,5 кв. м, нежитлової будівлі дворової вбиральні літ. «В» загальною площею 9,2 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , скасувавши його державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 30 березня 2021 року Сахновщинський районний суд Харківської області позов задовольнив частково.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року № 2082 між ТОВ «Східавтотранс плюс» та ОСОБА_2 , який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора від 17 жовтня 2017 року № 37595938 про відчуження нерухомого майна: адміністративну нежитлову будівлю літ. «А-ІІ» з майстернями, боксами та льохом загальною площею 729,4 кв. м, нежитлову будівлю зварювальної майстерні літ. «Д» загальною площею 25 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року № 2079 між ТОВ «Східавтотранс плюс» та ОСОБА_1 , який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора від 17 жовтня 2017 року № 37597257 про відчуження нерухомого майна: нежитлову будівлю прохідної літ. «Б» загальною площею 20,5 кв. м, нежитлову будівлю дворової вбиральні літ. «В» загальною площею 9,2 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У решті позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що Товариство в особі директора Рябініна О. І. , відчужуючи належні товариству будівлі своїй дружині - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було обізнано про наявність судового рішення, а саме постанови Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року про відмову у скасуванні розпорядження Кегичівської РДА від 22 червня 2017 року № 218 про затвердження акта комісії з визначення збитків власникам землі та землекористувачам на території Кегичівського району, виданих ТОВ «Східавтотранс плюс», так і про судову справу про стягнення з ТОВ «Східавтотранс плюс» грошових коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Зазначив, що воно могло передбачити негативні наслідки для Товариства у випадку виконання зазначеного судового рішення.

Вважав, що при укладенні 17 жовтня 2017 року оспорених правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та відповідачі не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених цими правочинами.

Дійшов висновку, що їх дії вчинені спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з Товариства.

Зазначив, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів.

Боржник Товариство, відносно якого ухвалене рішення про стягнення коштів, в особі директора Рябініна О. І. , і його дружина ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 , які уклали договір купівлі-продажу, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правом щодо кредитора, оскільки уклали договір купівлі-продажу, що порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Послався на те, що правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Наслідком є визнання такого договору недійсним, оскільки він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Виходив з того, що у договорі купівлі-продажу (або іншому договорі про відчуження) будинку (будівлі, споруди) повинен позначатись кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду.

Укладення спірних договорів купівлі-продажу без попередньо сформованих земельних ділянок призвело до того, що на теперішній час неможливо визначити, в якому обсязі відповідачі набули права користування земельною ділянкою, і відповідно до неможливості укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки.

Дійшов висновку, що такі обставини призводять до значних бюджетних втрат з боку Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області як власника земельної ділянки у вигляді неодержаного доходу - орендної плати.

Вважав, що права власника земельної ділянки підлягають захисту шляхом задоволення позовної вимоги про визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними.

Виходив з того, що суд задовольнив позовні вимоги про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, отже вимоги про скасування державної реєстрації цих договорів задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду в частині вирішення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року № 2079, від 17 жовтня 2017 року № 2082, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу.

Харківський апеляційний суд постановою від 31 серпня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 30 березня 2021 року змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Апеляційний суд виходив з того, що боржник ТОВ «Східавтотранс плюс», який відчужив майно (нежитлові будівлі) за договорами купівлі-продажу після пред`явлення до нього позову про стягнення збитків, діяв очевидно недобросовісно та зловживало правом, оскільки уклав оспорені договори купівлі-продажу, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Зазначив, що з огляду на встановлені фактичні обставини справи, обґрунтованим є висновок місцевого суду щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання оспорених договорів недійсними з підстав невідповідності зазначених правочинів.

Разом з тим, апеляційний суд, посилаючись на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1152/17 зазначив, що суд першої інстанції помилково вважав, що укладення спірних договорів купівлі-продажу без попередньо сформованих земельних ділянок призвело до того, що на теперішній час неможливо визначити, в якому обсязі відповідачі набули права користування земельною ділянкою, і відповідно до неможливості укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки. І права власника земельної ділянки підлягають захисту шляхом задоволення позовної вимоги про визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційних скаргах, поданих у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року № 2079, від 17 жовтня 2017 року № 2082 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили застосування судами попередніх інстанцій норм статей 203, 234 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19, від 30 червня 2021 року у справі № 522/17802/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги мотивували тим, що в оскаржених судових рішеннях відсутнє обґрунтування основних ознак фіктивного правочину в договорах купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року. Обґрунтування фіктивності правочину видами діяльності ФОП ОСОБА_2 є безпідставним.

Зазначили, що предмет розгляду справи № 820/3404/17 не створював для ТОВ «Східавтотранс плюс» жодних правових наслідків, зокрема майнових зобов`язань перед Кегичівською селищною радою Кегичівського району Харківської області.

Послалися на те, що на час укладення договорів купівлі-продажу у ТОВ «Східавтотранс плюс» не мало заборгованості перед Кегичівською селищною радою Кегичівського району Харківської області.

Вважали, що, усупереч статті 89 ЦПК України, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження фактичного здійснення оплати контрагентами боржника. Суд апеляційної інстанції не врахував факту проведення ОСОБА_2 повного розрахунку за придбане нерухоме майно, що підтверджується прибутковим касовим ордером від 02 листопада 2017 року.

Наполягають, що договори купівлі-продажу нежитлових приміщень відповідали дійсній волі сторін договорів, були повністю виконані обома сторонами (майно передано, грошові кошти оплачені).

Дійшли висновку, що прокуратура не навела, а суди не перевірили наявність підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» для звернення прокурора до суду в інтересах Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

Матеріали справи не містять доказів звернення прокуратури до Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області до подання позову в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою від 29 серпня 2017 року у справі № 820/3404/17 Харківський окружний адміністративний суд відмовив у позові ТОВ «Східавтотранс плюс» до Кегичівської РДА Харківської області, третя особа - Кегичівська селищна рада Кегичівського району Харківської області, за участю Первомайської місцевої прокуратури, про скасування розпорядження Кегичівської РДА Харківської області від 22 червня 2017 року № 218, - (т. 1 а. с. 16, 17).

З цієї постанови вбачається, що 22 червня 2017 року Кегичівська РДА Харківської області прийняла розпорядження № 218 «Про затвердження акта № 1 від 22 червня 2017 року комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Кегичівського району, завданих ТОВ «Східавтотранс плюс» Кегичівській селищній раді Кегичівського району Харківської області».

Цім розпорядженням визначила 99 555,20 грн збитків внаслідок неодержаного доходу у зв`язку із використанням земельної ділянки Товариством без документів на право оренди, у розмірі, виходячи із площі використання земельної ділянки - 13 669 кв. м.

Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 29 серпня 2017 року у справі № 820/3404/17 мотивував тим, що оспореним розпорядженням Кегичівська РДА Харківської області затвердила акт про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, яким встановила розмір збитків, завданих ТОВ «Східавтотранс плюс» Кегичівській селищній раді Кегичівського району Харківської області з 01 квітня 2016 року до 31 грудня 2016 року та з 01 січня 2017 року до 22 червня 2017 року - 99 555,20 грн.

Зазначив, що повноваження відповідачів у цьому випадку обмежуються лише обчисленням розміру збитків у встановленому порядку. Виявлені збитки не можуть бути примусово відшкодовані на підставі рішення районної державної адміністрації. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

За таких обставин, Харківський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що оскаржене розпорядження Кегичівської РДА Харківської області не порушує права, обов`язки чи інтереси позивача, а тому позовні вимоги ТОВ «Східавтотранс плюс» є необґрунтованими, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Ухвалою від 14 вересня 2017 року у справі № 922/3034/17 Господарський суд Харківської області відкрив провадження у справі за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області, смт. Кегичівка до ТОВ «Східавтотранс плюс» про стягнення коштів в сумі 99 555,20 грн, позовну заяву прийняв до розгляду; відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у судовому засіданні на 03 жовтня 2017 року, о 10:00 (т. 1 а. с. 15).

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 17 жовтня 2017 року ТОВ «Східавтотранс плюс» в особі директора Рябініна О. І. (продавець) продало ОСОБА_2 (покупець) нежитлові будівлі літ. «А-ІІ» з майстернями, боксами та льохом загальною площею 729,4 кв. м, нежитлову будівлю зварювальної майстерні літ. «Д» загальною площею 25 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 13, 14).

Згідно із пунктами 1.2, 1.3 зазначеного договору ці нежитлові будівлі належать продавцю на праві приватної власності за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 22 грудня 2015 року. Нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 1,3669 га, кадастровий № 6323155100:04:028:0008, цільове призначення: для автомобільного транспорту. Ця земельна ділянка не є власністю продавця.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору балансова вартість відчужуваних нежитлових будівель складає 117 050,63 грн, з яких балансова вартість літ. «А-ІІ» складає 113 171,70 грн, а літ. «Д» - 3 878,93 грн.

Продаж майна, що є предметом цього договору, за домовленістю сторони вчинили за 140 460,75 грн, з ПДВ, які покупець зобов`язався сплатити продавцю до 30 листопада 2017 року включно.

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року, ТОВ «Східавтотранс плюс» в особі директора Рябініна О. І. продало ОСОБА_1 (покупець) нежитлову будівлю прохідної літ. «Б» загальною площею 20,5 кв. м, нежитлову будівлю дворової вбиральні літ. «В» загальною площею 9,2 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 11, 12).

Згідно із пунктами 1.2, 1.3 договору ці нежитлові будівлі належать продавцю на праві приватної власності за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 22 грудня 2015 року. Ці нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 1,3669 га, кадастровий № 6323155100:04:028:0008, цільове призначення: для автомобільного транспорту. Дана земельна ділянка не є власністю продавця.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 цього договору балансова вартість літ. «Б» складає 3 208,04 грн, а літ. «В» - 1 427,45 грн. Продаж майна, що є предметом цього договору, за домовленістю сторони вчинили за 5 562,59 грн, з ПДВ, які покупець зобов`язувався сплатити продавцю до 30 листопада 2017 року включно.

Рішенням від 13 грудня 2017 року Господарський суд Харківської області у справі № 922/3034/17 задовольнив позов керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області до ТОВ «Східавтотранс плюс» та стягнув з ТОВ «Східавтотранс плюс» на користь Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області 99 555,20 грн збитків за використання земельної ділянки площею 1,3669 га, кадастровий № 6323155100:04:028:0008 на провулку АДРЕСА_1 ,з 01 квітня 2016 року до 31 грудня 2016 року та з 01 січня 2017 року до 22 червня 2017 року без правовстановлюючих документів (т. 1 а. с. 18-21).

Рішенням від 21 травня 2018 року Господарський суд Харківської області у справі № 922/801/18 задовольнив позов заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області до ТОВ «Східавтотранс плюс» та стягнув з ТОВ «Східавтотранс плюс» на користь Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області 37 738,28 грн за використання земельної ділянки, кадастровий номер 6323155100:04:028:0008 на АДРЕСА_1 без правовстановлюючих документів у період з 23 червня 2017 року до 17 жовтня 2017 року (т. 1 а. с. 129-133).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статей 203, 234 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19, від 30 червня 2021 року у справі № 522/17802/19).

Судові рішення оскаржені заявниками в частині задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року № 2079, від 17 жовтня 2017 року № 2082.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що боржник Товариство, яке відчужило майно (нежитлові будівлі) за договорами купівлі-продажу після пред`явлення до нього позову про відшкодування збитків, діяло очевидно недобросовісно та зловживало правом, оскільки вчинило оспорені договори купівлі-продажу, які порушують майнові інтереси кредитора і спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Разом з тим, апеляційний суд, посилаючись на висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1152/17 зазначив, що суд першої інстанції помилково вважав, що укладення спірних договорів купівлі-продажу без попередньо сформованих земельних ділянок призвело до того, що на теперішній час неможливо визначити, в якому обсязі відповідачі набули права користування земельною ділянкою, і відповідно до неможливості укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки. І права власника земельної ділянки підлягають захисту шляхом задоволення позовної вимоги про визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними.

Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення цих норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Рішенням від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) Конституційний Суд України визнав, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності.

Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) Велика Палат Верховного Суду дійшла висновку, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 зазначено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Боржник, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) міститься висновок, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

У постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 619/82/19 Верховний Суд дійшов висновку, що та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Боржник не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

Суди попередніх інстанції встановили, що договори купівлі-продажу відповідачі уклали 17 жовтня 2017 року, тобто після прийняття Господарським судом Харківської області позовної заяви керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області до ТОВ «Східавтотранс плюс» про стягнення збитків за використання земельної ділянки площею 1,3669 га, кадастровий номер 6323155100:04:028:0008 за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 99 555,20 грн до розгляду, порушення провадження у справі і призначення її до розгляду (справа № 922/3034/17).

Сторони не заперечили, що ОСОБА_1 є дружиною Рябініна О. І. , який на час укладення договору купівлі-продажу був директором ТОВ «Східавтотранс плюс», і який від імені товариства уклав спірний правочин.

При цьому за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєструвалась в якості ФОП з видом діяльності «технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів» 25 вересня 2017 року (т. 1 а. с. 31), тобто після винесення Господарським судом Харківської області ухвали про прийняття позовної заяви у справі № 922/3034/17 до розгляду, порушення провадження у справі і призначення її до розгляду.

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 зареєструвався в якості ФОП з видом діяльності «комп`ютерне програмування» 21 липня 2017 року (т. 1 а. с. 32), тобто після прийняття 22 червня 2017 року Кегичівською РДА Харківської області розпорядження № 218 «Про затвердження акта № 1 від 22 червня 2017 року комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Кегичівського району, завданих ТОВ «Східавтотранс плюс» Кегичівській селищній раді Кегичівського району Харківської області», яким визначено збитки внаслідок неодержання доходу у зв`язку з використанням ТОВ «Східавтотранс плюс» земельної ділянки з кадастровим номером 6323155100:04:028:0008 без документів, що посвідчують право оренди, у розмірі 99 555,20 грн, виходячи із площі використання земельної ділянки - 1,3669 га.

З оспорених договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 жовтня 2017 року слідує, що продаж ТОВ «Східавтотранс плюс» сторони вчинили за ціною, що перевищує балансову вартість майна.

Проте, оцінивши докази у справі, суди дійшли висновку про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження фактичної оплати контрагентами боржника.

06 лютого 2018 року старший державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 55688922) з виконання наказу № 922/3034/17, виданого 11 січня 2018 року Господарським судом Харківської області про стягнення з ТОВ «Східавтотранс плюс» на користь Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області 99 555,20 грн збитків за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів (т. 2 а. с. 53).

Керівник Красноградської окружної прокуратури Харківської області зазначив, що станом на 29 червня 2021 року виконавче провадження № 55688922 не завершено за відсутністю майна у боржника (ТОВ «Східавтотранс плюс»), на яке можливо звернути стягнення.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання або часткового виконання боржником наказу Господарського суду Харківської області від 11 січня 2018 року у справі № 922/3034/17 або наявність у товариства іншого майна, на яке було б можливо звернути стягнення.

Отже у справі, що переглядається, очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів купівлі-продажу) «вжили право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори купівлі-продажу) використали для запобігання зверненню стягнення на майно боржника.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини підтверджують, що оспорювані договори купівлі-продажу є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору.

Місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що Товариство, яке відчужило майно (нежитлові будівлі) на підставі договорів купівлі-продажу після пред`явлення до нього позову про стягнення збитків, діяло очевидно недобросовісно та зловживало правами, оскільки вчинило оспорені договори купівлі-продажу, які порушують майнові інтереси кредитора і спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо не зазначення в договорах кадастрових номерів земельної ділянки, право на які переходить до покупців у зв`язку з набуттям права власності на частину нежитлових приміщень слід зазначити наступне.

Зі змісту оспорених договорів купівлі продажу слідує, що їх предметом були: нежитлові будівлі літ. «А-ІІ» з майстернями, боксами та льохом загальною площею 729,4 кв. м, зварювальної майстерні літ. «Д» загальною площею 25 кв. м та нежитлові будівлі прохідної літ. «Б» загальною площею 20,5 кв. м, дворової вбиральні літ. «В» загальною площею 9,2 кв. м. Зазначені нежитлові будівлі розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 1,3669 га, кадастровий № 6323155100:04:028:0008, цільове призначення: для автомобільного транспорту. Ця земельна ділянка не є власністю Продавця.

Відповідно до положень частини другої статті 120 ЗК України, частини другої статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення позивачем договорів купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, від 17 жовтня 2017 року) якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже земельне та цивільне законодавство передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах, зокрема статті 120 ЗК і статті 377 ЦК.

З виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Ця правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1152/17.

Отже, апеляційний суд обґрунтовано змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та зазначив, що суд помилково вважав, що укладення спірних договорів купівлі-продажу без попередньо сформованих земельних ділянок призвело до того, що на теперішній час неможливо визначити, в якому обсязі відповідачі набули права користування земельною ділянкою, і відповідно до неможливості укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки. І права власника земельної ділянки підлягають захисту шляхом задоволення позовної вимоги про визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними.

Доводи касаційних скарг про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків викладених у постановах Верховного Суду у справі № 759/10273/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19, від 30 червня 2021 року у справі № 522/17802/19, щодо правил застосування статті 234 ЦК України,є безпідставними, оскільки в наведених справах та справі, яка переглядається, є різними підстави позову, встановлені фактичні обставини.

Відхиляючи ці доводи, Верховний Суд зазначає, що висновки щодо застосування статті 234 ЦПК України сформульовані у зазначених постановах за відмінних від цієї справи встановлених фактичних обставин.

Зокрема, у наведених постановах суди виходили з не встановлення та не доведення обставин передання майна набувачу, недоведеності відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки, наявності умислу всіх сторін правочину, а отже, недоведеності наявності підстав, передбачених статтями 230, 234 ЦК України, для визнання недійсним договору відчуження майна.

Натомість у справі, що переглядається, суди виходили з доведеності позивачем, що вчинені оспорювані договори купівлі-продажу порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Отже відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Щодо процесуальної дієздатності місцевої прокуратури

Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_1 на відсутність у справі доказів бездіяльності компетентного органу - Кегичівської селищної ради Харківської області, яка свідчить про відсутність процесуальної дієздатності у місцевої прокуратури на звернення до суду із позовом у її інтересах та є підставою для залишення позову без розгляду (у розумінні застосування частини третьої статті 23 Закону України про прокуратуру», висловленому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18) є неприйнятними.

У справі наявне повідомлення повідомлення Первомайської місцевої прокуратури на адресу Кегичівської селищної ради у порядку частини четвертої ст.23 Закону України «Про прокуратуру» (т.1 а. с. 33).

З огляду на частини третю - четверту статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Свої заперечення на позов ОСОБА_1 мотивувала, зокрема тим, що аналіз положень Конституції та чинного законодавства дають підстави для висновку, що держава і її інтереси відрізняються від інтересів органів місцевого самоврядування.

Вважає, що останні не є частиною державної влади, оскільки можуть самостійно (тобто незалежно від держави і її органів) вирішувати питання місцевого значення.

Зазначила, що інтереси територіальної громади, в принципі, можуть не співпадати з інтересами держави( хоча останні мають пріоритет).

Дійшла висновку, що прокурор не має права звертатися до суду в інтересах держави у особі органу місцевого самоврядування з питань погашення останньому заборгованості юридичною особою (т.1 а. с. 74, 75).

Ці заперечення не узгоджуються із частиною другою резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №1-1/99.

З огляду на частину другу резолютивної частини цього рішення, під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти «орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади».

Наявність у справі доказів бездіяльності компетентного органу - Кегичівської селищної ради Харківської області, яка свідчить про відсутність процесуальної дієздатності у місцевої прокуратури на звернення до суду із позовом у її інтересах не була предметом заперечень відповідачів (т.1 а. с. 74, 75, 82-84), доводів апеляційних скарг (т. 2 а. с. 116, 117, 122, 123) та, відповідно, предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанції.

За таких обставин ці доводи не можуть бути предметом перегляду й суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційних скарг про те, що договори купівлі-продажу нежитлових приміщень відповідали дійсній волі сторін договорів, вони були повністю виконані обома сторонами є неприйнятними, оскільки переоцінка доказів та встановлення нових обставин у справі перебуває поза межами повноважень суду перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначеними статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 30 березня 2021 року (в незміненій частині) та постанову Харківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року в частині задоволення позовних вимог Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Східавтотранс плюс», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська