Ухвала

від 23.12.2022 по справі 2-1479/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

23 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 2-1479/10

провадження № 61-12749ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») звернулося до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа.

Ухвалою від 11 серпня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова заяву ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» задовольнив.

Не погодившись із рішенням місцевого суду ОСОБА_1 оскаржила його до суду апеляційної інстанції.

Постановою від 22 листопада 2022 року Полтавський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2021 року - без змін.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у грудні 2022 року ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та закрити провадження у справі.

У відкритті провадження за касаційною скаргою слід відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; а також ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Ухвала суду першої інстанції щодо задоволення заяви про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а також постанова суду апеляційної інстанції, винесена за результатами перегляду цієї ухвали, не підлягають касаційному оскарженню, оскільки ухвала суду першої інстанції відсутня в переліку ухвал суду, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку після її перегляду згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).

Системне тлумачення статей 353, 389 ЦПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.

Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на касаційне оскарження деяких ухвал місцевого суду (та постанов суду апеляційної інстанції за результатами їх перегляду) окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на оскарження таких ухвал місцевого суду (та постанов суду апеляційної інстанції за результатами їх перегляду) взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.

Інше тлумачення вказаних правових норм не узгоджується із завданнями та основними засадами цивільного судочинства, наведеними у статті 2 ЦПК України, щодо розумності строку розгляду справи судом та сутнісним змістом касаційного провадження.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки касаційна скарга подана на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті провадження за такою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська