Ухвала

від 04.01.2023 по справі 260/5688/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

04 січня 2023 рокум. Ужгород№ 260/5688/22

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області, яким просить:

- визнати протиправною бездіяльність Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області щодо розгляду п`яти заяв ОСОБА_1 від 14.11.2022 року про призначення адвоката для надання правової допомоги, складення документів процесуального характеру у кримінальних провадженнях №62022170010000307, 62022170010000291, 62022170010000302, 62022170010000318, до Київського апеляційного суду та для представництва інтересів у вищевказаних кримінальних провадженнях;

- зобов`язати Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області розглянути п`ять заяв ОСОБА_1 від 14.11.2022 року про призначення адвоката для надання правової допомоги, складення документів процесуального характеру та представництва інтересів у кримінальних провадженнях №62022170010000307, 62022170010000291, 62022170010000302, 62022170010000318 та для надання правової допомоги і складання документів процесуального характеру на адресу Київського апеляційного суду;

- стягнути з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі десять тисяч гривень.

У відповідності до ч.2 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя відкриває провадження в адміністративній справі якщо відсутні підстави, в тому числі, для відмови у відкритті провадження у справі.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Частиною 1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

В той же час, ч. 2 вказаної статті визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди мають враховувати як предмет та зміст, так і суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Тобто до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктами при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, а також спори, що виникли у зв`язку із порушенням прав суб`єкта виборчого процесу або процесу референдуму.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо одна сторона у межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.

Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Статтею 46 КАС України визначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Предметом позову є оскарження дій Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області, що виразилася у неприйнятті останнім рішення про надання безоплатної вторинної допомоги або про відмову у її наданні.

Відповідно до ч.1-4 ст.16 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" Міністерство юстиції України утворює регіональні (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські) та місцеві (районні, міжрайонні, міські, міськрайонні, міжрайонні та районні у містах) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є територіальними відділеннями Координаційного центру з надання правової допомоги і утворюються з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної вторинної правової допомоги.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є неприбутковими організаціями, користуються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатку із своїм найменуванням.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги фінансуються з Державного бюджету України, інших не заборонених законодавством джерел.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують надання всіх видів правових послуг, передбачених ч.2 ст.13 цього Закону.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2012 року №967/5 затверджено Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, яке містить аналогічні положення щодо діяльності центрів, визначені в Законі України "Про безоплатну правову допомогу".

З урахуванням наведеного суд зазначає, що центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є неприбутковими організаціями, що мають своїм завданням надання правових послуг та не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.

При цьому, правовідносини щодо надання правових послуг позивачу є приватноправовими та пов`язані із захистом його прав у суді в межах кримінального провадження.

Наведене свідчить, що позивач та відповідач не наділені владними управлінськими функціями, а тому не є суб`єктами владних повноважень в розумінні КАС України, відповідно даний спір не є публічно-правовим спором та не віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що даний спір не підлягає розгляду адміністративним судом, а спірні питання підлягають вирішенню за правилами Кримінального процесуального кодексу України.

Разом з тим, забезпечення підозрюваному (обвинуваченому, засудженому) права на захист згідно зі статтею 129 Конституції України є основною засадою судочинства, а відповідно до ст.7 Кримінального процесуального кодексу України віднесено до загальних засад кримінального провадження.

Стаття 59 Конституції України проголошує право кожного на правову допомогу та вільний вибір захисника своїх прав, а стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.

Відповідно до статті 48 Кримінального процесуального кодексу України захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані надати затриманій особі чи особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв`язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв`язку для запрошення захисника. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника.

Захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, визначених ст.49 та 53 цього Кодексу.

Статтею 49 Кримінального процесуального кодексу України визначено порядок залучення захисника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням.

Згідно з частинами 2, 3 ст.49 КПК України у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя та суд постановляє ухвалу, якою доручає відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні.

Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката негайно направляється відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, і є обов`язковою для негайного виконання. Невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання постанови (ухвали) про доручення призначити адвоката тягнуть відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, положеннями Кримінального процесуального кодексу України визначений порядок призначення (відмови, зміни) захисника у кримінальному провадженні.

Разом з тим, суд зазначає, що адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо розгляду справ, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що даний спір не підлягає розгляду адміністративним судом, а спірні питання підлягають вирішенню за правилами Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження у справі з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи, та суд роз`яснює позивачеві, що даний спір повинен вирішуватись за правилами кримінального судочинства, відповідно до положення КПК України.

Роз`яснити позивачу, що згідно ч.5 ст. 170 КАС України - повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом (з тих самих предмета та підстав та до того ж самого відповідача), як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись ст. 19, п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Копію ухвали разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення за формою і змістом, передбаченими ст. 296 КАС України.

Суддя П.П.Микуляк