Рішення

від 04.01.2023 по справі 320/9052/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2023 року № 320/9052/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Моноліт-Брук» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу і податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Моноліт-Брук» з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Київській області № 166-п від 01.02.2021 "Про проведення фактичних перевірок"; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2021 за № 0053420706 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 500000,00 грн.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що на підставі оскаржуваного наказу відповідачем проведена фактична перевірка господарської діяльності позивача, за результатами якої виявлено порушення, що стали підставами для винесення спірного податкового-повідомлення рішення. Не погоджуючись з наказом на проведення перевірки, вважаючи його таким, що прийнятий з порушенням норм матеріального права та без належного розкриття підстав для її призначення, а також не погоджуючись із відповідним податковим повідомлення-рішенням, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення, виявлені під час податкової перевірки його господарської діяльності, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2021 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Моноліт-Брук" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у Київській області про розгляд справи в судовому засіданні з участю довіреного представника відповідача залишено без задоволення.

08.09.2021 до суду від ГУ ДПС у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити, з урахуванням того, що фактична перевірка позивача була проведена на підставі положень п. п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, при цьому, здійснення функцій податковим органом, у сфері виробництва і обігу підакцизних товарів, є самостійною обставиною з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань. Сторона відповідача наголошує на тому, що всі вимоги ПК України при призначенні, проведенні фактичної перевірки та фіксації її результатів були дотримані та встановлено факт зберігання пального без відповідної ліцензії. Відповідач наголошує на тому, що фактично допустивши посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, тим самим позивач втратив своє право на оскарження наказу про проведення перевірки, скасування якого за вказаних обставин не може призвести до відновлення порушених прав товариства, оскільки права останнього можуть порушити лише наслідки проведення такої перевірки та винесені за її наслідками відповідні рішення. У даному ж випадку, допуск до фактичної перевірки відбувся, про що свідчить акт про результати фактичної перевірки № 2655/1036/07/40925273 від 01.03.2021.

Перевіркою встановлено факт зберігання пального без отримання ліцензії на право зберігання пального, а саме, згідно акцизної накладної від 17.12.2020 № 71, яка зареєстрована в системі «ЄРАН-2019» ДПС України ПП «Славутич-2020» (ЄДРПОУ 38641463) здійснено постачання пального (важкі дистиляти (газойлі), код УКТ ЗЕД 2710194300) у кількості 1059,22 літрів на користь ТОВ «ТД «Моноліт-Брук» (ЄДРПОУ 40925273) на адресу місця зберігання пального: Київська область, Макарівський район, с. Королівка. Згідно баз даних ДПС України, ТОВ «ТД «Моноліт - Брук»» не отримувались ліцензії на право зберігання пального за будь-якими адресами. Відповідно до Наказу № 262, складання акцизної накладної форми «П» та порядок її заповнення, ПП «Славутич-2020» (код ЄДРПОУ 38641463) було складено та зареєстровано їв системі «ЄРАН-2019» ДПС України акцизну накладну від 17.12.2020 № 71 із зазначенням у відповідному рядку ознаки щодо напрямів використання пального цифра "0", а не цифрою "4" - реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним. Таким чином, TOB «ТД «Моноліт-Брук» здійснювалось зберігання пального за вказаною вище адресою, за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального в тому числі у ємкостях, чим порушено вимоги ст. 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», за порушення чого, і було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення.

17.09.2021 до суду від сторони позивача надійшла відповідь на відзив, в якій наведено додаткові обґрунтування на підтвердження позовних вимог, а також наголошено на безпідставності та недоведеності доводів податкового органу, покладених в основу відзиву на позовну заяву.

28.10.2021 до суду від ТОВ «Торговий дім «Моноліт-Брук» надійшли додаткові письмові пояснення.

04.11.2021 від ГУ ДПС у Київській області до суду надішли додаткові пояснення.

10.11.2021 до суду від сторони позивача надійшли додаткові письмові пояснення на предмет спору.

30.06.2022 до суду від ТОВ «Торговий дім «Моноліт-Брук» надійшли додаткові письмові пояснення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ГУ ДПС у Київській області було проведено фактичну перевірку господарської одиниці за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Королівка, вул. Кравченка, буд. 93-Г суб`єкта господарської діяльності ТОВ «Торговий дім «Моноліт-Брук», початок перевірки 23.02.2021.

За результатами вказаної перевірки було складено акт (довідка) ГУ ДПС у Київській області фактичної перевірки від 26.02.2021 зареєстрованого за № 2655/1036/07/40925273 від 01.03.2021р., у висновках якого зазначено про порушення ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», із змінами та доповненнями.

01.04.2021 на підставі акта перевірки № 2655/1036/07/40925273 від 26.02.2021 контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення за № 0053420706 про застосування до позивача фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 500000,00 грн.

Позивачем згідно п. 56.2. ст. 56 ПК України подано скаргу про перегляд результатів фактичної перевірки до ДПС України.

29.06.2021 ДПС України рішенням про результати розгляду скарги (отриманого позивачем 03.07.2021р.) за № 14479/6/99-00-06-03-02-06, залишено без змін ППР ГУ ДПС у Київській області від 01.04.2021.

Позивач не погоджується з діями податкового органу щодо проведення фактичної перевірки та прийнятим податковим повідомленням-рішенням, оскільки, Податковим кодексом України чітко визначений перелік підстав для проведення фактичної перевірки суб`єкта господарювання, але жодна з цих підстав не зазначена в документах, які було складено відповідачем за результатами проведення такої перевірки. Також, сторона позивача наголошує на тому, що дії податкового органу з проведення фактичної перевірки слід визнати незаконними, та, оскільки, необхідною передумовою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства є, саме, проведення перевірки, то в силу відсутності такої перевірки як юридичного факту (зокрема, у зв`язку з її незаконністю), рішення про застосування фінансових санкцій, винесене за результатами цієї перевірки, підлягає скасуванню як протиправне. Крім того, позивач вказує на те, що обставини викладені в акті про результати перевірки не відповідають дійсності, а саме, факт зберігання пального без отримання ліцензії не мав місця та не встановлений, не доведений, при цьому, придбане пальне одразу заливалось у паливний бак транспортного засобу, без зберігання на акцизному складі.

Наведене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні даного спору, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо підстав для проведення фактичної перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до норм пункту 80.1 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Згідно з підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Зі змісту наказу Головного управління ДПС у Київській області № 166-п від 01.02.2021 вбачається, що юридичною підставою для його прийняття є п. п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відтак, для проведення фактичної саме перевірки на підставі п. п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Передумовою проведення фактичної перевірки, з підстави, передбаченої підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 21.10.2019 по справі № 810/4143/18.

При цьому, оцінка правомірності наказу про проведення фактичної перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.

Так, «підстава» це не нумероване позначення підпункту ст. 80 ПК України, а обставини, які в цих підпунктах розкриваються та мають об`єктивно існувати. Іншими словами, під «підставою» у п. п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, необхідно розуміти не порядковий номер підпункту пункту статті, а безпосередньо інформацію, відомості та інші обставини.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.07.2019 по справі №140/2181/18, від 10.07.2019 по справі №160/7669/18.

Верховний Суд в своїх постановах від 05.03.2019 по справі № 820/4893/18 та від 18.12.2018 по справі № 820/4891/18, неодноразово зазначав, що інформація, яка надходить до податкових органів, може бути підставою для проведення фактичної перевірки згідно ст. 80 Податкового кодексу України, лише у тому випадку, якщо в такій йдеться посилання про хоча і можливі, проте конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

Водночас, як вбачається з наказу ГУ ДПС у Київській області від 01.02.2021 № 166-п, в ньому відсутні будь-які посилання на конкретні або можливі порушення позивачем податкового та/або іншого законодавства, окрім як на норму, що регулює питання призначення перевірки - підпункт 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України. Не надано таких доказів відповідачем й до суду (існування таких саме на дату призначення перевірки).

З наведеного вбачається, що в даному випадку, у Головного управління ДПС у Київській області були відсутні підстави для призначення та проведення фактичної перевірки позивача.

Вказана висновки суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.04.2021 у справі № 640/21528/19.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 по справі № 826/17123/18, сформував наступний правовий висновок: «Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

Крім того, у постанові від 08.09.2021 по справі № 816/228/17, Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступний правовий висновок: «Підставами для скасування рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення».

Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що платник податків, оскаржуючи прийняте за результатами перевірки рішення контролюючого органу, не позбавлений права посилатись на допущені суб`єктом владних повноважень процедурні порушення, допущені при призначенні та проведенні такої перевірки. У разі встановлення наявності таких порушень, суд повинен надати оцінку тому, чи вплинули останні або об`єктивно могли вплинути на обґрунтованість та законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Якщо характер допущених контролюючим органом порушень сам по собі визнано судом достатнім для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, суд до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.10.2021 у справі № 810/3099/18.

Важливим в контексті цієї справи та заявлених позовних вимог, є питання щодо можливості оскарження наказу про проведення перевірки взагалі.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 (провадження № 11-109апп21) зазначила, що у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.

Тож з наведеного слідує, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Київській області № 166-п від 01.02.2021 "Про проведення фактичних перевірок" не підлягає задоволенню, позаяк, матеріалами справи підтверджується, що перевірка фактично відбулась, тобто, наказ про її призначення є реалізованим, а тому, наслідки для позивача створює лише прийняте на підставі акта такої перевірки податкове повідомлення-рішення, при оскарженні якого, має надаватись судом оцінка законності/протиправності дій податкового органу при призначення/проведенні та фіксації результатів такої фактичної перевірки.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2021 за № 0053420706 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 500000,00 грн., слід зазначити наступне.

Приписами п. 86.1 Податкового кодексу України, визначено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, є Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

У розумінні ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

При цьому, місцем зберігання пального є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; а зберіганням пального є діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

У силу приписів ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», імпорт і оптова торгівля алкогольними напоями здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії на оптову торгівлю. Експорт алкогольних напоїв здійснюється суб`єктами господарювання всіх форм власності на підставі ліцензії на виробництво або ліцензії на оптову торгівлю. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва (ч. 8 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»).

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років (ч. 10 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»).

Відповідно до положень ч. 20 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Згідно з ч. 22 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Статтею 17 Закону № 481, передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень.

У статті першій Закону № 481/95-ВР надано визначення таких термінів: місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Однак Закон № 481/95-ВР, не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв.

Тому, застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон № 481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, суд дійшов висновку, що задля вирішення спірного у цій справі питання, підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для: а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України); б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України; в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі. Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним: транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки; паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України, реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України: у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками; при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов: а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту; б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника; в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку, на думку суду, дають підстави для такого висновку.

Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального, не є достатньою обставиною для його кваліфікації, як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже була предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року (справа № 540/4291/20).

Судом досліджено, що проведеною фактичною перевіркою було встановлено факт зберігання пального без отримання ліцензії на право пального, а саме, згідно акцизної накладної від 17.12.2020 № 71, яка зареєстрована в системі «ЄРАН-2019» ДПС України, ПП «Славутич-2020» здійснено постачання пального (важкі дистиляти (газойлі), код УКТ ЗЕД -500) у кількості 1059,22 літрів на користь ТОВ «ТД «Моноліт-Брук» на адресу місця зберігання пального: Київська область, Макарівський район, с. Королівка, вул. Кравченка, 93-г.

Сторона відповідача наголошує на тому, що згідно баз даних ДПС України, ТОВ «ТД «Моноліт - Брук»» не отримувались ліцензії на право зберігання пального за будь-якими адресами.

Проте, за змістом акта перевірки, яким встановлено порушення норм ПК України щодо зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, не вбачається конкретного висвітлення обставин, що дало змогу прийняти оскаржуване рішення. Так, згідно описової частини акта перевірки, а саме, п. 2.2.20, мітиться лише посилання на дані акцизних накладних, відтак, висновки відповідача, покладені в основу свого рішення, мають імовірнісний характер, оскільки ґрунтуються на зроблених відповідачем припущеннях, а не на беззаперечно встановлених фактах.

Суд констатує, що акт перевірки не містить жодної інформації щодо конкретного місця зберігання пального, резервуару чи виміру залишків пального яке зберігалось поза межами акцизного складу. Акт перевірки не містить відомостей/підтверджень, що вимірювання залишку пального ревізорами проводилось, а позивач наголошує на тому, що вказане і не могло бути проведеним, оскільки придбане пальне використовувалось у власній господарській діяльності.

ТОВ «Торговий дім «Моноліт-Брук» укладено договір поставки нафтопродуктів № 19 від 17 грудня 2020 року з ПП «Славутич-2020» . Відповідно до п.1.1 Договору, Постачальник поставляє, а Покупець оплачує і приймає Нафтопродукти, зокрема дизельне паливо та бензин-А-92, іменоване надалі Товар, окремими партіями за цінами (ціна доставки вказана з урахуванням ціни товару) та кількістю, узгодженими Сторонами в накладних, що являються невід`ємною частиною цього Договору. Оплата за Товар проводиться Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника шляхом 100% попередньої оплати (платіжне доручення № 1840 від 17.12.2020р.).

Так, на дату виникнення податкових зобов`язань, постачальником складено на покупця податкову накладну в електронній формі та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних - податкова накладна № 16 від 17.12.2020р. на суму передоплати в розмірі 21004,20 грн. Товар відпускається Покупцю згідно лімітної відомості, за формою що є додатком до договору (п.3.3 договору).

Сторонами не заперечується, що у власній господарській діяльності позивач використовує орендоване рухоме майно згідно договору оренди транспортного засобу № 03/01/2020 з ФОП ОСОБА_1 від 03.01.2020р. марки ІСВ 426ZX, тип транспортного засобу - навантажувач, державний номерний знак - НОМЕР_1 , та позивачем було повідомлено про даний факт при проведенні перевірки (відповідь на запит контролюючого органу, що наявний у матеріалах справи). При цьому, зберігання пального в паливних баках транспортних засобів, за наведеними вище нормами, не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального у розумінні вимог Закону України № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального».

Отже, акт перевірки не може бути використаний контролюючим органом для прийняття рішення, яке оформлюється в затвердженій законодавством формі - податкове повідомлення-рішення чи рішення про застосування фінансових санкцій, оскільки відомості в ньому документально не підтверджено відповідними доказами.

Як вбачається із матеріалів справи, податковий орган, приймаючи рішення, обмежився лише діями, які направленні на отримання ліцензії, залишивши поза увагою доводи позивача про те, що на час перевірки залишок палива, який був поставлений у незначній кількості, перебував у топливному баку навантажувача, що перебуває у позивача в оренді. Відповідач також не звернув увагу на доводи сторони позивача, що контролюючим органом було здійснено перевірку зберігання палива на підставі документів про поставку пального, проте без реального встановлення факту такого зберігання, без визначення конкретного місця зберігання у відповідності до законодавства.

Таким чином відповідач, визнаючи лише факт придбання позивачем пального, що підтверджується документами на відпуск нафтопродуктів, так і не встановив факт його зберігання, у якій ємкості перебувало на зберіганні паливо, тобто місце зберігання; чи не має місце зберігання позивачем пального ознак, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, виключають визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», а також порядок його використання.

Перевірка та встановлення наведених вище обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки останні безпосередньо впливають на встановлення чи спростування наявності у позивача обов`язку щодо отримання ліцензії.

При цьому, висновок контролюючого органу про зберігання палива без отримання позивачем на дату відвантаження ліцензії, ґрунтується виключно на факті відвантаження на його адресу пального, проте, як акт перевірки, так і відзив на позовну заяву не містять доказів на підтвердження встановленого факту зберігання позивачем вказаного палива у певних ємностях/резервуарах, що могло б бути зафіксовано, зокрема, шляхом проведення фото/відео фіксації та/або складання відповідного акта.

Також доводи відповідача про те, що про наявність навантажувача не було повідомлено у формі 20-ОПП, поданій до податкового органу, на переконання суду, не спростовують вищенаведеного та не впливають на зміст даних правовідносин.

Таким чином, твердження відповідача про порушення позивачем статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», є необґрунтованими та не доведеними.

З огляду на те, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували викладені в акті перевірки висновки щодо здійснення зберігання позивачем пального без наявності відповідної ліцензії, суд дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення, відповідно до якого було встановлено порушення позивачем статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та на підставі підпункту 54.3.3. пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» застосовано до позивача суму штрафних санкцій (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у т.ч. за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 500000 грн., є протиправним та підлягає скасуванню, з підстав як порушення процедури призначення фактичної перевірки, так і по суті встановлених порушень.

Суд констатує, що під час розгляду даного спору, контролюючим органом не було доведено наявність порушення з боку позивача щодо зберігання пального без отримання ліцензії, що зафіксовано актом перевірки, судом встановлено і наявність процедурних порушень при призначенні перевірки щодо позивача, позаяк, наказ про її призначення, не містить достатніх та аргументованих підстав, що надавали право контролюючому органу видати наказ про проведення фактичної перевірки саме на підставі п. п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваного рішення.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.

Згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати по сплаті судового збору, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Розподіл судових витрат по наданню професійної правничої допомоги адвоката в суді не здійснювався, позаяк позивач просив їх розподілити після прийняття судом рішення у справі та остаточного розрахунку суми таких витрат.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Моноліт-Брук» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу і податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 01.04.2021 № 0053420706 про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Моноліт-Брук» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7500 грн. (сім тисяч п`ятсот гривень).

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Моноліт-Брук» (ЄДРПОУ 40925273, адреса: 08012, Київська обл., Макарівський р-н, с. Королівка, вул. Олександра Кравченка, буд. 39г)

Відповідач: Головне управління ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 44096797, 03151, вул. Народного Ополчення, 5-а)

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

рішення виготовлене та підписане 04.01.2023

Суддя Панченко Н.Д.