Ухвала

від 19.12.2022 по справі 908/2214/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відкриття провадження у справі

19.12.2022 Справа № 908/2214/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Електровент завод» (вул. Потова, буд. 2, м. Запоріжжя, 69006, електронна адреса: elektroventzavod@gmail.com, ідентифікаційний код 33652968),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тольянттинський Трансформатор» (вул. Індутсріальна, буд. 1, м. Тольятті, Самарська область, російська федерація, 445000, електронна адреса: tt@transformator.com.ru, РНО/КПП 6323072765/631050001),

про стягнення 56727,74 доларів США, що є еквівалентом 2074453,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електровент завод», через систему «Електронний суд», звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тольянттинський Трансформатор» (м. Тольятті, Самарська область, російська федерація) про стягнення основного боргу в сумі 52918,55 доларів США, що є еквівалентом 1935157,29 грн, пені в сумі 2645,93 доларів США, що є еквівалентом 96757,86 грн, трьох процентів річних у сумі 1163,26 доларів США, що є еквівалентом 42538,79 грн за контрактом № 478/0830-17 від 13.12.2017.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2022, наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.11.2022 позовну заяву Товариством з обмеженою відповідальністю «Електровент завод» залишено без руху в порядку п. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України.

06.12.2022 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Електровент завод» від 06.12.2022 про усунення недоліків.

У період з 01.12.2022 по 16.12.2022 суддя Азізбекян Т.А. перебувала у відпустці.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 ГПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Як вбачається з позовних матеріалів, місцезнаходженням відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Тольянттинський Трансформатор» є російська федерація, Самарська область, м. Тольятті, вул. Індустріальна, буд. 1.

Згідно ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно, - можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас, міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Відтак, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Відповідно до правового висновку викладеного у Постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету російської федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі-громадянину України.

У Постановах від 18.05.2022 в справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії російська федерація вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цієї ухвали. Отже, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У даній справі, позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок незаконного вивезення військовими російської федерації майна на тимчасово окупованих територіях України.

Суд доходить висновку, що у цій категорії спорів іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tortexсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у даній справі, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі внаслідок протиправних дій під час ворожого вторгнення та окупації зі сторони російської федерації; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана російською федерацією, яка порушила принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Крім того, юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто, у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Вчинення російською федерацією збройної агресії проти України не припиняється. Російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Зазначений період дії воєнного стану неодноразово продовжувався та станом на сьогодні його продовжено до 19 лютого 2023 року згідно з Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 р., затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження воєнного стану в Україні» № 2738-ІХ від 16.11.2022.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з російською федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідач у справі є нерезидентом України.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992.

Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Міністерства юстиції України Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 р. на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинила поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином, з метою дотримання процесуальних прав відповідача та належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 228 ГПК України визначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 229 ГПК України, провадження у справі зупиняється до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів

Оскільки суд зобов`язаний належним чином повідомити відповідача про дату, час та місце розгляду справи, враховуючи приписи ст.ст. 228, 229, 367 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 176, 228, 229, 234, 235, 367 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 908/2214/22.

2. Присвоїти справі номер провадження 24/165/22.

3. Розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

4. Підготовче судове засідання призначити на 18.01.2023 о 12 год. 40 хв.

5. Справа буде розглядатися в приміщенні Господарського суду Запорізької області за адресою: 69001, м. Запоріжжя, Гетьманська, 4, корпус № 2, каб. № 217 (про відповідний зал судового засідання буде повідомлено додатково), телефон контакт-центру: 044-207-35-46.

6. Позивачу у строк не більше ніж п`ять днів з дня отримання відзиву надати суду відповідь на відзив із його документальним обґрунтуванням. Одночасно з надісланням (наданням) відповіді до суду направити її копію з доданими документами відповідачу докази направлення/надання надати суду (додати до відповіді).

Запропонувати позивачу надати всі наявні докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оригінали усіх документів, доданих до позовної заяви - суду для огляду.

Суд роз`яснює позивачу що відповідно до п. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 46 ГПК позивач вправі до закінчення підготовчого засідання збільшити або зменшити розмір вимог, змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Зобов`язати позивача у строк до 17.01.2023 (включно) надати суду переклад позовної заяви та даної ухвали Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 19.12.2022 на російську мову, з нотаріальним засвідченням його вірності, у трьох примірниках.

7. Запропонувати відповідачу подати відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, в якому навести мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство. Одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду направити копію відзиву та доданих до нього документів позивачу, докази направлення/надання надати суду (додати до відзиву). Надати оригінали усіх документів, доданих до відзиву - суду для огляду.

Суд роз`яснює, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

8. Запропонувати відповідачу подати заперечення із урахуванням вимог ст. 167 ГПК України, у строк не більше ніж п`ять днів з дня отримання відповіді на відзив, одночасно надіслати позивачу - копію заперечень.

9. При направленні у судове засідання уповноважених представників, останнім мати при собі відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України документи, що підтверджують повноваження представників.

10. Подання письмових доказів сторонами у справі має здійснюватися до дня судового засідання з супровідним листом через службу діловодства суду.

11. Попередити сторін у справі про відповідальність передбачену ст. 135 ГПК України.

Відповідно до ст. 135 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зокрема, за ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу.

12. Звернутися до Міністерства юстиції України із судовим дорученням про можливість вручення процесуальних документів відповідачу у справі - російській федерації.

13. Зупинити провадження у справі № 908/2214/22 до виконання судового доручення про вручення судових документів чи повідомлення про неможливість такого вручення.

12. Відповідно до ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню окремо від рішення суду не підлягає.

14. Копії цієї ухвали надіслати сторонам у цій справі.

15. Ухвалу підписано 02.01.2023.

Суддя Т.А. Азізбекян