Рішення

від 27.12.2022 по справі 914/1797/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2022 Справа № 914/1797/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Кидисюка Р.А. за участю секретаря судового засідання Зусько І.С. розглянув в порядку загального позовного провадження справу за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ЛІМ-ІГОР», м. Львів

про стягнення 403283,62 грн неустойки за Договором оренди нежитлових приміщень №7671 від 25.01.2000

за участю представників:

від позивача: Галаджун М.Р.

від відповідача: Качмар І.О.

Судові процедури

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ЛІМ-ІГОР» про стягнення 464752,09 грн неустойки за Договором оренди нежитлових приміщень №7671 від 25.01.2000.

Ухвалою суду від 15.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без судового засідання та без виклику сторін.

21.09.2022 відповідачем подано заяву вх.№19556/22 про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до якої відповідач просить суд постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Така заява обґрунтовується тим, що справа є складною та потребує детального розрахунку заборгованості, визначення періодів нарахування такої заборгованості, її обґрунтованості, детального дослідження, з якого моменту в позивача виникло право звертатись до суду з вимогою про стягнення неустойки, та за який період така могла нараховуватись і чи могла нараховуватись взагалі.

22.09.2022 на адресу суду надійшла заява вх.№3061/22 про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача 403283,62 грн заборгованості.

Ухвалою суду від 26.09.2022 суд постановив здійснювати розгляд справи №914/1797/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.11.2022.

Ухвалою суду від 01.11.2022 задоволено клопотання Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (вх.№3061/22 від 22.09.2022) про зменшення позовних вимог, задоволено клопотання (вх.№22420/22 від 28.10.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ЛІМ-ІГОР» про залишення позовної заяви без руху, позовну заяву залишено без руху.

14.11.2022 на адресу суду надійшло клопотання вх.№23580/22 про усунення недоліків, до якої на виконання ухвали суду від 01.11.2022 долучено платіжне доручення №157 від 09.11.2022 на суму 3586,25 грн на підтвердження сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Ухвалою суду від 15.11.2022 продовжено розгляд справи, підготовче засідання призначено на 29.11.2022.

В судовому засіданні 29.11.2022 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті в судовому засіданні на 13.12.2022.

В судовому засіданні 13.12.2022 оголошено перерву до 27.12.2022.

Представник позивача в судове засдіання 27.12.2022 з`явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволиьнити повністю з підстав, навдеених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 27.12.2022 з`явився, заявив про застосування строків позовної давності, повідомив суд про намір подання заяви про відшкодування витрат правової допомоги.

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором оренди нежитлових приміщень №7671 від 25.01.2000 в частині своєчасного повернення об`єкта оренди після припинення Договору, у зв`зязку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку на загальну суму 403283,62 грн за період з 01.05.2020 по 31.01.2021.

У відповіді на відзив (вх.№20540/22 від 05.10.2022) позивач вказав, що строк дії Договору завершився 24.01.2020 (за закінченням строку його дії), не продовжувався та не пролонговувався.

Пояснив, що аргумент відповідача щодо законного використання спірного майна після закінчення строку Договору до 13.10.2021 не відповідає дійсності, оскільки факт зупинення виконання рішення не перешкоджає реалізації права Орендодавця на нарахування неустоки у порядку 4.2 ст.785 ЦК України після закінчення дії строку Договору. Судовими рішеннями у справі №914/572/20 було лише підтверджено позицію Позивача щодо неправомірного використання об`єкта оренди Відповідачем протягом тривалого строку та не було встановлено заборони нарахування неустойки, як реалізації права орендодавця.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2022 у справі №914/1519/20 зобов`язано Відповідача сплатити 41 468, 47 грн заборгованості з неустойки за період з 25.01.2020 по 31.04.2020.

Щодо зворотньої дії в часі Цивільного кодексу України позивач вважає, то зазначив, що відповідно до ч.4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, як стверджує позивач, узв`язку із тим, що період стягування заборгованості за Договором 01.05.2020 по 30.11.2021, то застосуванню підлягає редакція ЦК України, що включає положення 4.2 ст.785 ЦК України, де передбачено нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

У письмових поясненнях (вх.№27027/22 від 28.12.2022) позивач наголосив, що враховуючи ст.257, 261, 256 ЦК України строк позовної давності збігає 01.05.2023. Проте, позивачем було подано позов 08.08.2022, що свідчить про те, що Позивачем було дотримано строків подання позову до суду. Окрім цього, строк позовної давності продовжено на строк дії карантину.

Оскільки Постанова Західного апеляційного господарського суду у справі №914/572/20 від 27.05.2021 набрала чинності негайно після її оголошення (ст.235 ГПК), у відповідача виник обов?язок щодо повернення об?єкта оренди 27.05.2021. Виконання цієї постанови було зупинено в частині виселення лише 09.08.2021 Ухвалою Верховного Суду України від 09.08.2021 у справі №914/572/20, що свідчить про наявність обов?язку щодо повернення речі протягом тривалого терміну, а саме понад два місяці.

Щодо нарахування ПДВ при розрахунку неустойки, позивач зазначив, що відповідачем помилково зроблено висновок про те, що Позивач здійснив нарахування неустойки із нарахуванням податку на додану вартість. Позивач не здійснював нарахування неустойки із врахуванням ПДВ, а розрахував останню за алгоритмом нарахування подвійного розміру останньої орендної плати нарахованої за діючим договором.

Правова природа неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України, відмінна від правової природи неустойки, передбаченої ст. 549 ЦК України. Відповідна неустойка є виконанням основного зобов?язання (платою за користування) проте в подвійному розмірі (тобто ця неустойка заміняє собою сплату орендної плати), а не штрафною санкцією, яка сплачується понад виконання основного зобов?язання.

Заперечення відповідача

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у відзиві (вх.№19680/22 від 23.09.2022) на позовну заяву. Зокрема, зазначив, що беручи до уваги рух справи № 914/572/20 в судах усіх інстанцій про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення, обов`язок повернути об`єкт оренди в Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ЛІМ-ІГОР» виник 13 жовтня 2021 року з моменту поновлення Верховним Судом виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021. Тобто, до 13 жовтня 2021 року ТОВ Фірма «ЛІМ-ІГОР» законно користувалось вищезгаданими приміщеннями. 01 листопада 2021 року, на виконання Постанови Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року в справі № 914/572/20 Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «ЛІМ-ІГОР» передало Управлінню комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 1342,6 кв. м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24.

Також, зазначив, що Договір оренди нежитлових приміщень № 7671 був укладений 25 січня 2000 року, тому спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу УРСР 1963 року, а Цивільний кодекс України 2004 року (в частині встановлення в ст. 785 додаткової відповідальності) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2021 року у справі №482/1156/18, від 19 квітня 2018 року в справі № 910/7683/17). Тобто, норми ст. 785 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., якими встановлено додаткову відповідальність не мають зворотної дії в часі та не можуть застосовуватись до правовідносин з договорів, які були укладені до набрання чинності цим Кодексом. На думку відповідача, оскільки нормами Цивільного кодексу УРСР 1963 року не було передбачено такого виду відповідальності як сплата неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, позов є безпідставним та у його задоволенні слід відмовити.

23.09.2022 предстаником відповідача подано заяву вх.№19681/22 про застосування строків позовної давності, відповідно до якої просив суд застосувати строк позовної давності у справі № 914/1797/22 та у задоволенні позову Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ТОВ ФІРМА "ЛІМ - ІГОР" про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі.

Відповідач вважає, що позивачем пропущенні строки позовної давності на звернення до суду з позовом виходячи з наступних обставин.

Згідно зі статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Разом з тим, Договором оренди нежитлових приміщень №7671 від 25.01.2000 року був передбачений наступний вид відповідальності: «За несвоєчасне внесення орендної плати «Орендар» сплачує пеню в розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах,зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7). Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Відповідно до ст. 72 ЦК УРСР 1963 року, скорочені строки позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР для окремих видів вимог, що випливають з відносин, регулювання яких віднесено до відання Союзу РСР, і цим Кодексом для інших вимог. Скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють; зокрема, за позовами: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, Постановою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року в справі № 914/572/20 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМ-ІГОР» залишено без задоволення, Постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 914/572/20 залишено без змін, поновлено виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі №914/572/20 у частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМ-ІГОР» звільнити шляхом виселення та повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 1342,6 кв. м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24.

Отже, право на позов в Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради виникло 13 жовтня 2021 року. Враховуючи вищезазначене, останнім днем, коли Позивач мав право звернутись до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості, є 13.04.2012 року.

Разом з тим, як вбачається з позовної заяви, така була підписана представником Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 01.08.2022 року, та зареєстрована в Господарському суді Львівської області 08.08.2022 року, після спливу шести місяців з дня, коли виникло право на позов, тобто після спливу строків позовної давності.

Отже, на підставі зазначеного, на думку відповідача, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради пропустило строк звернення до Суду з позовною заявою про стягнення заборгованості. Таким чином, позивач, звернувшись до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості 08.08.2022 року, пропустив шестимісячний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У Запереченні на відповідь на відзив (вх.№25683/22 від 13.12.2022) відповідач зазначив, що обов`язок повернути об`єкт оренди в Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ЛІМ-ІГОР» виник 13 жовтня 2021 року з моменту поновлення Верховним Судом виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021. Тобто, до 13 жовтня 2021 року ТОВ Фірма «ЛІМ-ІГОР» законно користувалось вищезгаданими приміщеннями.

01 листопада 2021 року, на виконання Постанови Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року в справі № 914/572/20 у відповідності з п. Відповідно до 15.6 Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «ЛІМ-ІГОР» передало Управлінню комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 1342,6 кв. м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24.

Таким чином, на думку відповідача, для застосування у даному випадку спеціальної санкції за порушення законодавства у вигляді неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України немає підстав.

Також, віповідач зазначив, що позивачем необґрунтовано включено до розміру неустойки та до її складу податок на додану вартість (ПДВ). Виходячи з аналізу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності. Тому при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України за несвоєчасне повернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Такий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 та у постанові від 25.05.2022 року у справі № 904/4472/20.

Крім того, відповідач вважає, що до вказаних вимог підлягають до застосування положення частини шостої статті 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №924/456/19, від 10.02.2020 року у справі №904/2679/19 та ін.).

Обставини справи

25.01.2000 року між Управлінням комунального майна м. Львова, правонаступником якого є Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «ЛІМ-ІГОР» (Орендар) укладено Договір оренди нежитлових приміщень №7671 (Договір), згідно якого Позивач здав, а Відповідач прийняв в строкове, платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 1396, 4 м2, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24.

Договір було укладено на термін до 24.01.2005 року, терміном на 5 років (п.1 Договору), проте в подальшому Договір неодноразово продовжувався на той самий термін, а саме до 24.01.2020 року.

Постановою Західного апеляційного суду від 27.05.2021 у справі №914/572/20 Рішення Господарського суду Львівської області від 24.12.2020 скасовано, первісний позов задоволено, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю ЛІМ-Ігор звільнити шляхом виселення та повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 1342,6 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул. Роксоляни, 24, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України від 13.10.2021 Постанову Західного апеляційного суду від 27.05.2021 залишено без змін.

На виконання рішення суду, об`єкт відповідачем було здано за актом приймання-передачі 01.11.2021 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2022 у справі №914/1519/20 позов задоволено частково, в частині стягнення 40 900,00 грн неустойки провадження у справі закрито, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІМІГОР на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 41 468,47грн неустойки та 2102,00 грн. судового збору. Заборгованість у цій справі стягувалася за період з 25.01.2020 по 31.04.2020.

У зв`язку з наведеним, враховуючи прийняту судом заяву Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (вх.№3061/22 від 22.09.2022) про зменшення позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 403283,62 грн неустойки за період з 01.05.2020 по 01.11.2021 (моменту повернення об`єкту оренди за актом приймання-передачі).

Відповідач доказів погашення заборгованості не подав, про наявність таких не повідомив.

Позиція суду

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Господарські зобов`язання між сторонами виникли на підставі укладеного між сторонами Договору оренди нежитлових приміщень №7671 від 25.01.2000.

Відповідно до ч.1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі №914/572/20 встановлено, зокрема, що договір оренди №7671 від 25.01.2000 є припиненим з 25.01.2020 відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якої договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України від 13.10.2021 підтверджено, що у справі, яка розглядалася, судом апеляційної інстанції установлено, що Управлінням комунальної власності належним чином виконано свій обов`язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до ТОВ «ЛІМ-ІГОР» шляхом надіслання на його адресу повідомлення про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, тому за правильними висновками суду, наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення орендодавцем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів законодавства.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2022 у справі №914/1519/20 встановлено, що оскільки Договір оренди нерухомого майна № 7671 від 25.01.2000 року 24.01.2020 року припинив свою дію, то спірні нежитлові приміщення в період з 25.01.2020 року по 31.04.2020 рік фактично перебували в користуванні без правового титулу. Відповідач не заперечив, що користувався нежитловими приміщеннями у період, за який стягується неустойка. Передача нежитлового приміщення відбулася від 01 листопада 2021 року, відповідно до акту приймання-передачі.

Згідно ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, з огляду на встановлені вказаними судовими рішеннями обставини, враховуючи несвоєчасне повернення речі та незаконне її використання протягом тривалого часу у відповідача виникла заборгованість із неустойки за період з 01.05.2020 по 01.11.2021 (моменту повернення об`єкту оренди за актом приймання-передачі), яка враховуючи прийняту судом заяву Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (вх.№3061/22 від 22.09.2022) про зменшення позовних вимог, становить 403283,62 грн.

Таким чином, суд відхиляє твердження відповідача про те, що до 13 жовтня 2021 року ТОВ Фірма «ЛІМ-ІГОР» законно користувалось вищезгаданими приміщеннями, а обов`язок повернути об`єкт оренди в Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ЛІМ-ІГОР» виник 13 жовтня 2021 року з моменту поновлення Верховним Судом виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021.

Не заслуговують на увагу також твердження відповідача про те, у зв`язку із тим, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 09.08.2021 у справі №914/572/20 було зупинено виконання Постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 в частині зобов`язання звільнити шляхом виселення та повернути нежитлові приміщення, то позивач не мав права нараховувати неустойку у відповідний період.

Так, Ухвалою Верховного Суду України від 09.08.2021 у справі №914/572/20 зупинено виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 914/572/20 в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМ-Ігор» звільнити шляхом виселення та повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 1342,6 кв.м., розташовані за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24.

Однак, зупинення виконання рішення суду не скасовує права позивача як орендодавця на нарахування неустойки у порядчу ч.2 ст.785 ЦК України. Крім того, як вказувалось вище, вказаними судовими рішеннями встановлено, що Договір оренди нерухомого майна № 7671 від 25.01.2000 року припинив свою дію 24.01.2020 року. А отже, право на нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі виникає з моменту невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення об`єкту оренди, і аж до моменту його повернення.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов?язання, відповідно до вимог статті 614 зазначеного Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов?язку (постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі №927/1215/13). Аналогічна позиція висловлена у Постанові Верховного Суду України у справі №910/1806/17 від 08.05.2018.

Невиконання наймачем обов язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов?язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов?язання наймача (орендаря) з повернення об?єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України обов?язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов?язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, Об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Як встановлено Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2022 у справі №914/1519/20, відповідачем не подано та в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували відсутність вини відповідача у простроченні виконання обов`язку щодо повернення Об`єкта оренди позивачу. Більше того, умисне невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення Об`єкта оренди після припинення договірних відносин підтверджується фактом повернення такого позивачу, що підтверджується Актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01 листопада 2021 року, відповідно до якого відповідачем здано лише 01.11.2021 року приміщення загальною площею 1342,4 кв.м.

Відтак, наявність вини відповідача у простроченні виконання обов`язку щодо повернення Об`єкта оренди позивачу встановлена в межах справи №914/1519/20 та не потребує доказування в межах даної справи. Крім того, з довідки щодо заборгованості №4-2302-7126 від 17.08.2022, що міститься у матеріалах справи, випливає, що відповідачем неодноразово частково погашалась заборгованість зі сплати неустойки за Договором, а отже, такі вимоги ним визнано.

Крім того, суд відхиляє заперечення відповідача про те, що позивачем необґрунтовано включено до розміру неустойки та до її складу податок на додану вартість (ПДВ).

Відповідно до умов Договору орендна плата нараховується із врахуванням податку на додану вартість.

Відтак, позивач при розрахунку не здійснив нарахування неустойки із врахуванням ПДВ, а розрахував її за алгоритмом нарахування подвійного розміру останньої орендної плати, нарахованої за діючим договором.

Щодо заяви відповідача (вх.№19681/22 від 23.09.2022) про застосування строків позовної давності, то підстави для її задоволення відсутні з огляду на наступне.

Покликання відповідача на необхідність застосування позовної давності, визначеної ст. 72 ЦК УРСР 1963 року, є помилковими, оскільки відповідно до ч.4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов??язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до положень ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У ст. 257 ЦК України зазначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позивачем визначено період нарахування неустойки у справі з 01.05.2020 по 31.12.2021 (відповідно до довідки щодо заборгованості №4-2302-7126 від 17.08.2022, що міститься у матеріалах справи). Відповідно, строк позовної давності за кожен місяць строку нарахування необхідно розраховувати окремо.

Окрім цього, строк позовної давності продовжено на строк дії карантину. Адже, 11.03.2020 у зв?язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020 по 03.04.2020. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 карантин неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів України №928 від 19.08.2022 строк дії карантину продовжено до 31.12.2022

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв?язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.

Відповідно до матеріалів справи позивачем подано позов 08.08.2022, що свідчить про те, що ним дотримано строки подання позову до суду.

Таким чином, суд відхиляє заяву (вх.№19681/22 від 23.09.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ЛІМ-ІГОР» про застосування строків позовної давності.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 403283,62 грн неустойки за період з 01.05.2020 по 01.11.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати

За звернення до суду з позовною заявою майнового характеру позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6049,25 грн, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжними дорученнями №76 від 22.06.2022 на суму 2481,00 грн та №157 від 09.11.2022 на суму 3568,25 грн.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 12, 20, 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ЛІМ-ІГОР» (79052, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ НИЗИННА, будинок 2; ідентифікаційний код 20818085) на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, Львівська обл., місто Львів, ПЛ.ГАЛИЦЬКА, будинок 15; ідентифікаційний код 25558625) 403283,62 грн (чотириста три тисячі двісті вісімдесят три гривні 62 копійки) неустойки за Договором оренди нежитлових приміщень №7671 від 25.01.2000 за період з 01.05.2020 по 01.11.2021 та 6049,25 грн (шість тисяч сорок дев`ять гривень 25 копійок) судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в Західному апеляційному господарському суді в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 05.01.2023.

Суддя Кидисюк Р.А.