Постанова

від 19.04.2023 по справі 914/1797/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2023 р. м. Львів Справа №914/1797/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІ.Б. Малех

суддівВ.М.Гриців

О.В. Зварич

секретар судового засіданняЗалуцький Д.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма ЛІМ-ІГОР, б/н від 13.01.2023 (вх. № апеляційного суду 01-05/177/23 від 17.01.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 27 грудня 2022 року (суддя Кидисюк Р.А., повний текст рішення складено 05.01.2023, м. Львів)

у справі №914/1797/22

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма ЛІМ-ІГОР, м. Львів

про стягнення 403283,62 грн. неустойки за договором оренди нежитлових приміщень №7671 від 25.01.2000

за участю представників учасників процесу:

від позивача: Галаджун М.Р. представник (посадова інструкція);

від відповідача: Качмар І.О. адвокат (ордер серія ВС №1180124 від 13.01.2023);

ВСТАНОВИВ:

08.08.2022 на розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЛІМ-ІГОР» про стягнення 464 752,09 грн.

Дані позовні вимоги мотивовано тим, що сторонами було укладено договір оренди нерухомого майна №7671 від 25.01.2000, який неодноразово продовжувався, останній раз до 24.01.2020. У 2020 році позивач звернувся до суду із позовом про зобов`язання повернути об"єкт оренди шляхом виселення, який рішенням Господарського суду Львівської області від 24.12.2020 у справі №914/572/20 у задоволенні позову було відмовлено, однак постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 в даній справі вищевказане рішення скасоване, а позов - задоволено (постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2021 постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 залишено без змін. В подальшому, на виконання рішення суду відповідачем було здано об`єкт за актом приймання-передачі 01.11.2021 року.

У справі №914/1519/20 рішенням суду було частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з ТОВ «ЛІМ ІГОР» на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 41 468,47 грн. неустойки за період з 25.01.2020 по 31.04.2020 та 2 102,00 грн. судового збору. При цьому часткове задоволення позовних вимог було зумовлено частковим погашенням відповідачем заборгованості у період, що стягується.

Отже, керуючись положеннями ст. ст. 509, 510, 526, 785 Цивільного кодексу України позивач в даній справі просить, врахувати несвоєчасне повернення речі та незаконне її використання протягом тривалого часу, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість із неустойки на загальну суму 464 752,09 грн. за період з 01.05.2020 по 31.01.2021 в підтвердження чого посилається на довідку щодо заборгованості від 23.06.2022 №4-2302-4919.

Відповідач в свою чергу позовні вимоги заперечив, зазначивши , що беручи до уваги рух справи №914/572/20 в судах усіх інстанцій про зобов`язання повернути об`єкт оренди, шляхом виселення, обов`язок повернути об`єкт оренди в ТОВ Фірма «ЛІМ ІГОР» виник 13 жовтня 2021 року з моменту поновлення Верховним Судом виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021. Тобто , до 13 жовтня 2021 року ТОВ фірма «ЛІМ ІГОР» законно користувалось вищезгаданими приміщеннями. 01.11.2021 на виконання постанови ВС від 13.10.2021 у справі №914/572/20, ТОВ Фірма «ЛІМ-ІГОР» передало Управлінню комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 1342,6 кв. м., розташовані за адресою: м. Львів , вул. Роксоляни,24.

Також, вказує на те, що договір оренди нежитлових приміщень №7671 був укладений 25 січня 2000 року , тому спірні правовідносини врегульовані нормами ЦК УРСР 1963 року, а Цивільний кодекс України 2004 року (в частині встановлення в ст. 785 додаткової відповідальності) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2021 року у справі №482/1156/18, від 19 квітня 2018 року у справі №910/7686/17). Тобто, вважає, що норми ст. 785 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, яким встановлену додаткову відповідальність не мають зворотньої дії в часі та не можуть застосовуватись до правовідносин з договорів, які були укладені до набрання чинності цим Кодексом. Відтак, вказує, що оскільки нормами ЦК УРСР 1963 року не було передбачено такого виду відповідальності як сплата неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, позов вважає безпідставним та просить в його задоволенні відмовити.

23.09.2022 представником відповідача в суді першої інстанції подано заяву вх.. №19681/22 про застосування строків позовної давності , відповідно до якої просив суд застосувати строк позовної давності у справі №914/1797/22 та відмовити в позові в повному обсязі, посилаючись на те, що право на позов в даній справі у позивача виникло 13.10.2021 (винесення постанови Верховним Судом 13.10.2021 у справі №914/572/20) , а отже, останнім днем коли позивач мав право звернутися до суду було 13.04.2021. Позовна заява в даній справі подана 01.08.2022 і зареєстрована судом першої інстанції 08.08.2022 після спливу шести місяців з дня, коли виникло право на позов, тобто після спливу строків позовної давності.

22.09.2022 позивачем подано в суді першої інстанції заяву вх. №3061/22 про зменшення позовних вимог, згідно якої останній просить зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача 403 283,62 грн., яке ухвалою суду від 01.11.2022 задоволено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.12.2022 у справі №914/1797/22 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з ТОВ Фірма «ЛІМ-ІГОР» на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 403283,62 грн. неустойки за договором оренди нежитлових приміщень №7671 від 25.01.2000 за період з 01.05.2020 по 01.11.2021 та 6049,25 грн. судового збору.

Дане рішення мотивовано положеннями ст. ст. 509, 530, 610, 612, 611 Цивільного кодексу України, ст. 174, 283 ГК України та судовими рішеннями у справах №914/572/20, №914/1519/20, а відтак визнано обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 403 283,62 грн. неустойки за період з 01.05.2020 по 01.11.2021.

Відповідач ТОВ Фірма «ЛІМ-ІГОР», не погодившись з винесеним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що таке прийнято з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

-скаржник вказує, що судом першої інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 785 ЦК України, ч. ч. 4,5 ст. 188 Господарського кодексу України та вважає що зроблено необґрунтований висновок, щодо виникнення у відповідача обов`язку повернути предмет оренди, з моменту виникнення такого обов`язку, щодо повернення майна та наявності підстав для застосування до спірних правовідносин санкцій передбачених ст. 785 ЦК України.

-також, як вказує скаржник, суд першої інстанції не встановив з посиланням на встановлені обставини в справі умислу або необережності ТОВ Фірма «ЛІМ-ІГОР» з несвоєчасного повернення орендованого майна, не встановив обставин, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, не виконавши даного.

-скаржник вказує також на те, що судом першої інстанції порушено п.9.1 ст. 9, підп. 14.1.179 п.14.1. ст. 14, ст. 180, ст. 188 Податкового кодексу України та необґрунтованого включено до розміру неустойки та до її складу податок на додану вартість

-в оскаржуваному рішенні, як вказує скаржник, в порушення вимог ст. ст. 162, 236 ГПК України не наведено власний розрахунок стягнутої суми та прийнято рішення попри відсутність будь-якого розрахунку розміру заборгованості та його складових.

Відповідно до цього, просить, рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2022 у справі №914/1797/22 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає, що на виконання ст. 165 ГПК України, попередній (орієнтовний) розмір сум судових витрати, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи складає 50 000,00 грн.

Позивач - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, у запереченнях на апеляційну скаргу вказує, що судовими рішеннями у справі №914/572/20 було лише підтверджено позицію позивача, щодо неправомірного використання об`єкта оренди відповідачем, протягом тривалого строку та не було встановлено заборони нарахування неустойки, як реалізації права орендодавця. Таким чином вказує, що аргумент, щодо законного використання спірного майна після закінчення строку договору до 13.10.2021 не відповідає дійсності, оскільки факт зупинення виконання рішення не перешкоджає реалізації права орендодавця на нарахування неустойки у порядку ч.2 ст. 785 ЦК України після закінчення дії строку договору. Ухвалою Верховного Суду від 09.08.2021 у справі №914/572/20 зупинено виконання постанови Західного апеляційного господарського суду у справі №914/572/20 від 27.05.2021, в частині зобов`язання відповідача звільнити об`єкт оренди. Відтак зауважує, що зупинено було лише виконавчі дії, проте дію постанови Західного апеляційного господарського суду не було зупинено, а саму постанову не було скасовано. Строк договору закінчився і зупинення виконання не скасовує цього факту. Постанова Західного апеляційного господарського суду у справі м№914/572/20 від 27.05.2021 набрала чинності негайно після її оголошення, таким чином у відповідача виник обов`язок, щодо повернення об`єкта оренди 27.05.2021. Нарахування неустойки то вказує, що така нарахована у відповідності до вимог ч.2 ст. 785 ЦК України.

Щодо нарахування податку на додану вартість, то вказує, що ним не здійснюється нарахування неустойки, із врахуванням ПДВ, а розраховує останню за алгоритмом нарахування подвійного розміру останньої орендної плати нарахованої за діючим договором.

Відповідно до цього, просить, рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31 січня 2023 року у справі №914/1797/22 (головуючий суддя Малех І.Б., судді Гриців В.М., Зварич О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма ЛІМ-ІГОР, б/н від 13.01.2023 (вх. № апеляційного суду 01-05/177/23 від 17.01.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 27 грудня 2022 року у справі №914/1797/22. Витребувано матеріали справи №914/1797/22 в Господарського суду Львівської області.

07.02.2023 в канцелярію апеляційного суду поступили матеріали справи №914/1797/22.

Ухвалою суду від 08.03.2023розгляд справи відкладено в судове засідання на 29.03.2023, з підстав наведених в такій.

В подальшому , в судовому засіданні 29.03.2023 оголошено перерву до 19.04.2023.

14.04.2023 в канцелярію суду від представника скаржника поступило клопотання, б/н і б/д (вх. № апеляційного суду 01-04/2531/23 від 14.04.2023) до якого долучено розрахунок неустойки в даній справі.

В свою чергу на електронну пошту суду від позивача поступили додаткові пояснення щодо розрахунку заборгованості, б/н від 14.04.2023 (вх. № апеляційного суду 01-04/2530/23 від 14.04.2023) в якому наведено свій розрахунок.

17.07.2023 в канцелярію суду посупив оригінал вищевказаних додаткових пояснень щодо розрахунку заборгованості, б/н від 14.04.2023 (вх. № апеляційного суду 01-04/2554/23 від 17.04.2023).

В судове засідання 19.04.2023 з`явились представники сторін, які підтримали свої доводи і заперечення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі та запереченнях на таку.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та запереченням на неї, заслухавши пояснення представників учасників процесу, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 27 грудня 2022 року у справі №914/1797/22 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Обставини справи.

25.01.2000 Управлінням комунального майна м. Львова, правонаступником якого є Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «ЛІМ-ІГОР» (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №7671, згідно умов якого позивач здав, а відповідач прийняв в строкове, платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 1396, 4 м. кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24.

Договір було укладено на термін до 24.01.2005, терміном на 5 років (п.1 дДоговору), проте в подальшому такий неодноразово продовжувався на той самий термін, а саме до 24.01.2020.

Постановою Західного апеляційного суду від 27.05.2021 у справі №914/572/20 рішення Господарського суду Львівської області від 24.12.2020 скасовано, первісний позов задоволено, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІМ-ІГОР» звільнити шляхом виселення та повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 1342,6 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул. Роксоляни, 24, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України від 13.10.2021 Постанову Західного апеляційного суду від 27.05.2021 залишено без змін.

На виконання рішення суду, об`єкт відповідачем було здано за актом приймання-передачі 01.11.2021.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2022 у справі №914/1519/20 позов задоволено частково, в частині стягнення 40 900,00 грн неустойки провадження у справі закрито, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМ-ІГОР» на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 41 468,47грн неустойки та 2102,00 грн. судового збору. Заборгованість у цій справі стягувалася за період з 25.01.2020 по 31.04.2020.

У зв`язку з наведеним, враховуючи заяву Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (вх.№3061/22 від 22.09.2022) про зменшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача 403283,62 грн. неустойки за період з 01.05.2020 по 01.11.2021 (моменту повернення об`єкту оренди за актом приймання-передачі). Доказів погашення такої матеріали справи не містять.

При перегляді рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2022 у справі №914/1797/22 судова колегія Західного апеляційного суду керувалась наступним.

У відповідності до вимог ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов`язання між сторонами виникли на підставі укладеного між сторонами договору оренди нежитлових приміщень №7671 від 25.01.2000.

Згідно вимог ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 ст.283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З обставин справи вбачається, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі №914/572/20 встановлено, зокрема, що договір оренди №7671 від 25.01.2000 є припиненим з 25.01.2020 відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якої договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України від 13.10.2021 підтверджено, що у справі, яка розглядалася, судом апеляційної інстанції установлено, що Управлінням комунальної власності належним чином виконано свій обов`язок, щодо доведення інформації про припинення дії договору до ТОВ «ЛІМ-ІГОР» шляхом надіслання на його адресу повідомлення про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, тому за правильними висновками суду, наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення орендодавцем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів законодавства.

В подальшому, як вбачається з обставин справи рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2022 у справі №914/1519/20 встановлено, що оскільки договір оренди нерухомого майна № 7671 від 25.01.2000 року - 24.01.2020 року припинив свою дію, то спірні нежитлові приміщення в період з 25.01.2020 по 31.04.2020 фактично перебували в користуванні без правового титулу. Відповідач при цьому, не заперечив, що користувався нежитловими приміщеннями у період, за який стягується неустойка. Передача нежитлового приміщення відбулася від 01 листопада 2021 року, відповідно до акту приймання-передачі.

Частиною 1 ст. 73 Господарського кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) , що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст. 74 ГПК України).

Згідно вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, з врахуванням вищенаведеного та з оглядом на встановлені вказаними судовими рішеннями обставини, враховуючи несвоєчасне повернення речі та незаконне її використання протягом тривалого часу у відповідача виникла заборгованість із неустойки за період з 01.05.2020 по 01.11.2021 (моменту повернення об`єкту оренди за актом приймання-передачі), яка враховуючи прийняту судом першої інстанції заяву Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (вх.№3061/22 від 22.09.2022) про зменшення позовних вимог - становить 403283,62 грн.

Отже, з врахуванням наведеного судом першої інстанції вірно не взято до уваги, твердження відповідача про те, що до 13 жовтня 2021 року ТОВ Фірма «ЛІМ-ІГОР» законно користувалось вищезгаданими приміщеннями, а обов`язок повернути об`єкт оренди в Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ЛІМ-ІГОР» виник 13 жовтня 2021 року з моменту поновлення Верховним Судом виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021, на що також наголошував скаржник в апеляційній скарзі.

Також, твердження відповідача, на які посилався останній, як в суді першої так і апеляційної інстанцій про те, що у зв`язку із ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 09.08.2021 у справі №914/572/20 було зупинено виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021, в частині зобов`язання звільнити шляхом виселення та повернути нежитлові приміщення, то відповідно вважає, що позивач не мав права нараховувати неустойку у відповідний період, з врахуванням вищенаведеного не заслуговують на увагу.

Ухвалою Верховного Суду від 09.08.2021 у справі №914/572/20 зупинено виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 914/572/20, в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМ-ІГОР» звільнити, шляхом виселення та повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 1342,6 кв. м., розташовані за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24.

Однак, як вірно відмічено судом першої інстанції, зупинення виконання рішення суду не скасовує права позивача як орендодавця на нарахування неустойки у порядку ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України. Крім того, як вказувалось вище, вказаними судовими рішеннями встановлено, що договір оренди нерухомого майна № 7671 від 25.01.2000 року припинив свою дію 24.01.2020, а відтак, право на нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі виникає з моменту невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення об`єкту оренди, і аж до моменту його повернення.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 зазначеного Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку (постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі №927/1215/13). Аналогічна позиція висловлена у Постанові Верховного Суду України у справі №910/1806/17 від 08.05.2018.

Отже, судом першої інстанції вірно відмічено, що невиконання наймачем обов`язку, щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2022 у справі №914/1519/20, встановлено, що відповідачем не подано та в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували відсутність вини відповідача у простроченні виконання обов`язку щодо повернення об`єкта оренди позивачу. Більше того, умисне невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення об`єкта оренди після припинення договірних відносин підтверджується фактом повернення такого позивачу, що підтверджується актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01 листопада 2021 року, відповідно до якого відповідачем здано лише 01.11.2021 року приміщення загальною площею 1342,4 кв. м.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність вини відповідача у простроченні виконання обов`язку, щодо повернення об`єкта оренди позивачу встановлена в межах справи №914/1519/20 та не потребує доказування в межах даної справи.

Крім цього, з довідки, щодо заборгованості №4-2302-7126 від 17.08.2022, що міститься у матеріалах справи, випливає, що відповідачем неодноразово частково погашалась заборгованість зі сплати неустойки за договором, а отже, такі вимоги ним визнавались.

Як в суді першої, так і апеляційної інстанцій відповідач вказує про те, що до розміру неустойки та до її складу включено податок на додану вартість (ПДВ).

Щодо даного, то судова колегія апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції відмічено, про те, що відповідно до умов договору орендна плата нараховується із врахуванням податку на додану вартість.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач, при розрахунку не здійснив нарахування неустойки із врахуванням ПДВ, а розрахував її за алгоритмом нарахування подвійного розміру останньої орендної плати, нарахованої за діючим договором.

У відповідності до положень ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У відповідності до вимог ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом , зокрема сплата неустойки.

Щодо строку позовної давності, яка заявлена була відповідачем в суді першої інстанції, то судом першої інстанції вірно встановлено, що така не порушена, з огляду на наступне:

Згідно вимог ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до положень ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивачем визначено період нарахування неустойки в справі з 01.05.2020 по 31.12.2021, що підтверджується довідкою щодо заборгованості №4-2302-7126 від 17.08.2022, а отже строк позовної давності за кожен місяць строку нарахування необхідно розраховувати окремо.

Як вірно відмічено, судом першої інстанції, строк позовної давності продовжено на строк дії карантину. Адже, 11.03.2020 у зв`язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020 по 03.04.2020. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 карантин неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів України №928 від 19.08.2022 строк дії карантину продовжено до 31.12.2022.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.

Відтак, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позивачем подано позов 08.08.2022, що свідчить те, що ним дотримано строки подання позову до суду.

Щодо покликання скаржника, як в суді першої так і апеляційної інстанцій, щодо необхідності застосування позовної давності визначеної ст. 72 ЦК УРСР 1963 року, вірно визнано помилковим, оскільки відповідно до ч.4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З наявної в матеріалах справи довідки позивача (а.с.11) та враховуючи заяву про зменшення позовних вимог (а.с.38), судом апеляційної інстанції встановлено що розмір неустойки становить 403 283,62 грн. за період з 01.05.2020 по 01.11.2021 є обґрунтованим та правомірно задоволеним до стягнення судом першої інстанції.

Доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги, ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2022 року у справі №914/1797/22.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма ЛІМ-ІГОР, б/н від 13.01.2023 (вх. № апеляційного суду 01-05/177/23 від 17.01.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 27 грудня 2022 року у справі №914/1797/22 - залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на ТОВ «ЛІМ-ІГОР».

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

5.Матеріали справи №914/1797/22 повернути Господарському суду Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 01.05.2023.

Головуючий суддяІ.Б.Малех

СуддяТ.Б.Гриців

СуддяО.В.Зварич