Рішення

від 13.12.2022 по справі 205/8516/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

13.12.2022 Єдиний унікальний номер 205/8516/18

Провадження № 2/205/457/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2022 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Кривозуб О.С.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вето» до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Конром», про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження майна підприємства при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої позовні вимоги з урахуванням уточненої позовної заяви тим, що ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з ТОВ «Вето» та з 01 червня 2017 року переведений на посаду охоронника 3-го розряду відділення швидкого реагування з окладом згідно штатного розпису. 19 жовтня 2018 року приблизно о 04 год. 00 хв., перебуваючи за кермом автомобіля «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2016 року випуску, поблизу буд. №34 на пр. Богдана Хмельницького в м. Дніпрі, в стані алкогольного сп`яніння, не впорався з кермом та потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого пошкоджено транспортний засіб, який належав на праві власності ТОВ «Конром» та знаходився у тимчасовому користуванні товариства на підставі договору оренди. Зазначає, що відповідно до особистих пояснень ОСОБА_1 18 жовтня 2018 року він разом з працівником ТОВ «Вето» ОСОБА_2 , знаходячись на робочому місці і в робочий час, вживали спиртні напої, внаслідок чого вчинили дорожньо-транспортну пригоду та завдали матеріальної шкоди підприємству, що також підтверджується складеним 19 жовтня 2018 року о 7 год. 00 хв. актом перебування на роботі у нетверезому стані працівників ТОВ «Вето» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , також факт перебування ОСОБА_1 у нетверезому стані засвідчено висновком у вигляді листа КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16» ДОР від 23 жовтня 2018 року. Вказують на те, що 07 березня 2016 року між ними було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Відповідно до подорожнього листа службового автомобіля, зазначений автомобіль «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , був прийнятий відповідачем у роботу, та він взяв на себе зобов`язання по збереженню службового автомобіля. Також зазначає, що вказані докази безспірно свідчать про те, що на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував з ТОВ «Вето» у трудових відносинах та виконував трудові обов`язки. Посилається на те, що згідно бухгалтерської довідки від 30 жовтня 2018 року залишкова балансова вартість автомобіля та вимога ТОВ «Вето» в позовній заяві ґрунтується на стягненні з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 117500,23 грн., а відповідно до наданого висновку експертного дослідження автотоварознавця з визначення матеріальної шкоди спричиненої власнику КТЗ №204/18А від 14 грудня 2018 року матеріальна шкода спричинена власнику транспортного засобу «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди складає 228735,00 грн. Оскільки шкода заподіяна товариству під час виконання трудових обов`язків, з відповідачем укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей, а також з огляду на те, що шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані, тому ОСОБА_1 несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної товариству з його вини. На підставі викладеного він звернувся до суду з цим позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства матеріальну шкоду в розмірі 228735,00 грн. та судові витрати покласти на відповідача.

07 жовтня 2021 року на адресу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла вищезазначена цивільна справа на підставі постанови Верховного Суду від 15 вересня 2021 року, якою частково задоволена касаційна скарга ОСОБА_1 та скасовано рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2020 року і постанова Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07 жовтня 2021 року вказану цивільну справу передано для розгляду судді Терещенко Т.П.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2021 року було прийнято до свого провадження вищевказану цивільну справу, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

10жовтня 2021року представникомвідповідача засобамипочтового зв`язку«Укрпошта» наадресу судубуло направленовідзив напозовну заяву,який фактичноотримано канцелярієюсуду 22жовтня 2021року,в якомувін просиврозгляд справипроводити заправилами загальногопозовного провадження,а взадоволенні позовнихвимог ТОВ«Вето» відмовитив повномуобсязі,оскільки остаточнівимоги позивачапередбачають стягненняз ньогона користьТОВ «Вето»заподіяної матеріальноїшкоди урозмірі 228735,00грн.та вирішенняпитання щодорозподілу судовихвитрат,а станомна моментзвернення позивачадо судуціна позовуперевищувала 100розмірів прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб,який станомна 01січня 2019року складав1921грн.,а такожвказана справане маєознак справнезначної складності.Також зазначав,що відповіднодо висновкуекспертного дослідженняавтотоварознавця №204/18Авід 18грудня 2018року матеріальнашкода спричиненаволодільцеві транспортногозасобу «RenaultLogan»,державний номернийзнак НОМЕР_1 ,в результатійого пошкодженняпід часдорожньо-транспортноїпригоди складає228735,00грн.,але звищевказаним розміромматеріальної шкодине погоджується,оскільки виходячизі зміступозовної заявидоказом розмірузаподіяної шкодибула бухгалтерськадовідка №116-30від 30жовтня 2018року проостаточну балансовувартість пошкодженоготранспортного засобу,відповідно доякої вонаскладала 117500,23грн.Вказує такожна те,що позивачпосилався надоговір проповну матеріальнувідповідальність від07березня 2016року міжТОВ «Вето»та ОСОБА_1 ,відповідно доякого розмірзаподіяної шкодивизначається зафактичними витратами,на підставіданих бухгалтерськогообліку,виходячи збалансової вартостітоварно-матеріальнихцінностей завирахуванням зносузгідно зустановленими нормами,але вподальшому позивачембуло збільшенопозовні вимогиі привизначенні сумизаподіяної шкодивже йдепосилання нависновок експертного дослідження автотоварознавця №204/18А від 18 грудня 2018 року, що проводилось за ініціативою ТОВ «Конром», яке було власником транспортного засобу, але вважає, що вказаний висновок експерта не може бути належним та допустимим доказом. Крім того, з вищевказаного висновку вбачається, що вартість відновлювального ремонту без врахування значення коефіцієнту фізичного зносу деталей складає 257883,71 грн., вартість відновлювального ремонту з врахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складових транспортного засобу, які підлягають заміні складає 195116,27 грн., а ринкова вартість транспортного засобу на дату дорожньо-транспортної пригоди без врахування пошкоджень при настанні дорожньо-транспортної пригоди складає 228735,00 грн., тобто вартість відновлювального ремонту перевищує вартість самого транспортного засобу, а якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди разом з витратами на евакуацією з місця дорожньо-транспортної пригоди, а за змістом ст. 135-3 КЗпП України при визначенні суми стягнення необхідно брати до уваги бухгалтерську довідку №116-30 від 30 жовтня 2018 року. Договір про повну матеріальну відповідальність між ТОВ «Вето» та ним було укладено 07 березня 2016 року, але на той час він обіймав посаду «водія автотранспортних засобів відділення швидкого реагування» (в договорі «водій-охоронник»), а не охоронника 3-го розряду відділення швидкого реагування, а вказана посада не підпадає під посаду матеріально-відповідальної особи, а типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність передбачає зазначення на посаду працівника чи на роботу, що виконує на час підписання договору та не передбачено можливості зазначення посади, яку буде займати працівник у майбутньому, а в ТОВ «Вето» охоронники не включалися до кола матеріально відповідальних осіб. Вказує, що оскільки з 01 червня 2017 року його було переведено на іншу посаду та не було переукладено договір про повну матеріальну відповідальність, тобто на день дорожньо-транспортної пригоди 19 жовтня 2018 року, раніше укладений договір про повну матеріальну відповідальність вже був не чинний. Заперечує щодо перебування під час дорожньо-транспортної пригоди в стані алкогольного сп`яніння та зазначає про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження цієї обставини.

28 жовтня 2021 року представником позивача до суду було подано відповідь на відзив, в якому він просив задовольнити позов ТОВ «Вето» в повному обсязі, оскільки Верховний суд у своїй постанові від 15 вересня 2021 року скасував рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, та передав справу на новий розгляд, де приймаючи рішення зазначив, що суди попередніх інстанцій не перевірили, чи підпадала посада охоронника третього розряду відділення швидкого реагування ТОВ «Вето» під посаду матеріально-відповідальної особи, і суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог. Зазначив, що позов обґрунтовується саме тим, що відповідач на роботі спричинив шкоду позивачу перебуваючи у нетверезому стані, що беззаперечно є підставою для повної матеріальної відповідальності відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, а факт перебування відповідача у нетверезому стані при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди було підтверджено постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року у справі №204/7941/19, актом перебування на роботі у нетверезому стані працівників ТОВ «Вето» від 19 жовтня 2018 року, листом КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16» ДОР від 23 жовтня 2018 року із зазначенням рівню алкоголю в крові відповідача 1,6 0/00 проміле станом на 19 жовтня 2018 року, що містяться в матеріалах справи. Вказував, що з огляду на існуючу сталу судову практику, при застосуванні заходів матеріальної відповідальності на підставі п. 4 ч. 1 ст. 134 КЗпП України не мають значення кваліфікація, спеціальність та посада працівника. Зазначив, що окремою підставою для стягнення матеріальної шкоди в повному обсязі з відповідача є наявне у ТОВ «Вето» право регресної вимоги, оскільки товариством було відшкодовано матеріальну шкоду ТОВ «Конром» за вимогою останнього, а факт наявності трудових відносин між позивачем та відповідачем був встановлений у судовому порядку та не заперечувався сторонами у справі, а факт наявності вини відповідача у спричиненні матеріальної шкоди ТОВ «Вето» підтверджується постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року у справі №204/7941/19, а факт повного відшкодування позивачем завданої відповідачем матеріальної шкоди ТОВ «Конром» підтверджується платіжним дорученням №13326 від 23 вересня 2019 року, за яким ТОВ «Вето» здійснило платіж на рахунок ТОВ «Конром» у розмірі 228735 грн. Вказував, що в матеріалах справи є всі докази того, що відповідач повинен нести матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди саме на підставі п. 4 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, а не на підстав договору про повну матеріальну відповідальність працівника.

У судовому засіданні 10 листопада 2021 року було задоволено клопотання позивача та здійснено перехід із спрощеного позовного провадження у загальне позовне провадження, про що судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено ухвалу.

20 січня 2022 року у підготовчому судовому засіданні було закрито підготовче судове засідання з призначенням справи до розгляду по суті, про що судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено ухвалу.

Представником позивача та третьої особи було надано до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій він просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачем було надано до суду заяву про розгляд справи без його участі та участі представника, в якій він заперечив проти позовних вимог, і зазначив, що аргументи його заперечень були викладені у заявах по суті, та у разі прийняття рішення щодо стягнення з нього грошових коштів в якості відшкодування матеріальної шкоди він просив суд вирішити питання щодо зобов`язання ТОВ «Вето» передати йому залишки пошкодженого транспортного засобу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши письмові матеріали справи, врахувавши пояснення сторін, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов таких висновків.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ТОВ «Вето».

Матеріалами справи підтверджено, що наказом ТОВ «Вето» №17-166/8к від 01 червня 2017 року ОСОБА_1 було переведено з 01 червня 2017 року з посади водія автотранспортних засобів відділення швидкого реагування на посаду охоронника 3-го розряду у тому ж підрозділі з окладом згідно штатного розпису - 3235 грн., і ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом, що підтверджується наявним у наказі підписом ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 9).

Також судом встановлено, що у ТОВ «Вето» діє робоча інструкція охоронника 3-го розряду групи швидкого реагування ТОВ «Вето», затверджена 31 липня 2018 року директором ТОВ «Вето» Ромащенко М.Ф., та з якою було ознайомлено ОСОБА_1 , про що свідчить наявність його підпису, згідно з п. п. 3.1., 4.1. зазначеної інструкції при наявності водійського посвідчення працівник має право керувати службовим автомобілем за наказом-розпорядженням керівника підприємства, та несе повну матеріальну відповідальність за службовий автомобіль і його технічну укомплектованість, повну матеріальну відповідальність за отримані спецзасоби, та своєчасне прибуття на об`єкт на якому спрацювали засоби сигналізації (т. 3 а. с. 107-109).

З матеріалів справи судом встановлено, що транспортний засіб «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , ТОВ «Конром» було передано в оренду ТОВ «Вето», що підтверджується договором оренди транспортного засобу №100/16 від 01 березня 2016 року та актом приймання-передачі транспортного засобу від 01 березня 2016 року до договору оренди №100/16 від 01 березня 2016 року, а п. 2.1. зазначеного договору встановлено, що у разі пошкодження автомобіля з вини орендаря, останній зобов`язаний відшкодувати орендодавцю в повному розмірі шкоду, пов`язану з таким пошкодженням, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (т. 1 а. с. 184-188).

Також матеріалами справи підтверджено, що наказом ТОВ «Вето» №60 від 20 червня 2018 року «Про закріплення автомобіля Рено Логан, держ. № НОМЕР_1 » було закріплено за охоронцями швидкого реагування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 автомобіль «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 (т. 3 а. с. 106).

Крім того, судом встановлено, що подорожній лист службового легкового автомобіля №09277 за 18-19 жовтня 2018 року на автомобіль «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , із вказівкою водія ОСОБА_1 , містить дані про прийняття автомобіля відповідачем 18 жовтня 2018 року о 08 годині 00 хвилин (т. 3 а. с. 105).

З наявних матеріалів справи особистих пояснень ОСОБА_1 , 18 жовтня 2018 року він разом із іншим працівником ТОВ «Вето» ОСОБА_2 , знаходячись на робочому місті в робочий час, вживали спиртні напої, внаслідок чого вчинили дорожньо-транспортну пригоду та завдали матеріальної шкоди підприємству, що підтверджується також актом перебування на роботі у нетверезому стані працівників ТОВ «Вето» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , складеного 19 жовтня 2018 року о 07 год. 00 хв. (т. 1 а. с. 15-16).

Матеріалами справи підтверджено, що постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року у справі №204/7491/19 було закрито справу про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП України, щодо ОСОБА_1 на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зав`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративні правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП. У зазначеній постанові було встановлено, що згідно протоколів про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 19 жовтня 2018 року о 04 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , біля будинку №36 по пр. Богдана Хмельницького в м. Дніпрі, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого не впорався з керуванням та виїхав за межі проїзної частини, де скоїв наїзд на перешкоду у вигляді дерева, внаслідок чого водію та пасажиру були спричинені тілесні ушкодження, а транспортному засобу механічні пошкодження. Також судом встановлено, що факт вчинення та вина ОСОБА_1 у вчиненні зазначених правопорушень підтверджується: протоколами про адміністративні правопорушення серії ДПР18 №341689, №341690 від 05 листопада 2019 року, протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19 жовтня 2018 року, схемою до протоколу огляду від 19 жовтня 2018 року, результатами медичного дослідження згідно до якого в аналізі крові ОСОБА_1 на алкоголь №1493 від 19 жовтня 2018 року встановлено вміст алкоголю 1,65 0/00 проміле, та постановою про закриття кримінального провадження від 30 листопада 2018 року (т. 2 а. с. 68-69).

Згідно з висновком експертного дослідження №204/18А від 14 грудня 2018 року, який було здійснено судовим експертом Пилипенком А.С., вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2016 року випуску, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає - 228 735 грн. (т. 1 а. с. 102-116).

Судом такожвстановлено,що ТОВ«Конром» булонаправлено ТОВ«Вето» вимогупро відшкодуванняматеріальної шкодив повномуобсязі всумі 228735грн.,яка буласпричинена внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди транспортному засобу марки «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , а згідно платіжного доручення №13326 від 23 вересня 2019 року ТОВ «Вето» було здійснено платіж в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в повному розмірі згідно висновку експерта від 14 грудня 2018 року ТОВ «Конром» у сумі 228 735 грн. (т. 2 а. с. 4-5).

Відповідно до положень частин 1, 2, 4 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України встановлено, що за загальним правилом юридична особа, яка відшкодувала збиток, нанесений його працівником під час виконання трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) або цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до зазначеного працівника - фактичного винуватця завданого збитку - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Згідно із п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» N 14 від 29.12.92 право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частина 1 статті 130 КЗпП України закріплює загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, згідно яких працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, спричинену підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Стаття 131 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоди.

Згідно із ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як роз`яснено у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» №14 від 29 грудня 1992 року, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Стаття 138 КЗпП України передбачає, що обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві.

Перелік вказаних у ст. 135-1 КЗпП України посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність має бути затверджений в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Проте чинною наразі є постанова Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року №447/24, якою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.

Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з працівниками, чиї посади (виконувана робота) у вказаному Переліку посад і робіт не вказані, є недійсними та юридичної сили не мають.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 року в справі №552/2002/18 та від 29.06.2021 року в справі № 686/12599/17.

Згідно із Загальними положеннями Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, які містяться у Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності», затвердженому наказом Мінпраці від 29.12.2004 року № 336, конкретний перелік посадових (робочих) обов`язків визначається посадовими (робочими) інструкціями працівників всіх категорій, які розробляють і затверджують на основі типової кваліфікаційної характеристики роботодавці, ураховуючи конкретні завдання та обов`язки, функції, права, відповідальність працівників цих груп та особливості штатного розпису підприємства, установи, організації. Таким чином, зміст трудової функції працівника визначається розділом «Завдання та обов`язки» посадової (робочої) інструкції.

Аналізуючи наведене, посада охоронника третього розряду не включена до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність.

Проте, якщо охороннику третього розряду в установленому порядку (відповідно до робочої інструкції, наказу, розпорядження) передбачається розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт видами робіт, пов`язаними зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей, то з ним може бути укладений договір, відповідно до якого працівник несе матеріальну відповідальність.

07 березня 2016 року між ТОВ «Вето» та ОСОБА_1 , який займав посаду «водій-охоронник» був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а 01 червня 2017 року він був переведений на посаду «охоронник 3-го розряду», а доказів укладення з ним письмового договору про повну матеріальну відповідальність після переведення його на іншу посаду позивачем не було надано, тобто, він не укладався.

Виходячи знаведеного,посада ОСОБА_1 не належитьдо категоріїпрацівників,з якимизгідно зістаттею 135-1КЗпП Україниможе бутиукладений договір про повну матеріальну відповідальність та такий договір з ним не укладався.

Отже, за таких обставин ОСОБА_1 не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за договором про повну матеріальну відповідальність, як це передбачено пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.

Разом з тим, пунктом 4 статті ст. 134 КЗпП України визначено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема у випадках, коли шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» №14 від 29 грудня 1992 року при розгляді справ за позовами про покладення повної матеріальної відповідальності за п. 4 ст. 134 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації працівником, який знаходився у нетверезому стані, судам необхідно враховувати, що нетверезий стан працівника може бути підтверджено як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненням сторін і третіх осіб, показаннями свідків), які мають бути відповідно оцінені судом. Маючи на увазі, що заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є одним з найгрубіших порушень трудових обов`язків, зменшення розміру відшкодування за цю шкоду, як правило, не допускається.

Факт протиправної поведінки ОСОБА_1 , його вина та прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією працівника і шкодою підприємству, яка настала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди встановлені постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року у справі №204/7491/19.

Що стосується відповідальності ОСОБА_1 в повному обсязі на підставі п. 4 ст. 134 КЗпП щодо шкоди, завданої працівником, який був у нетверезому стані, суд зазначає, що позивачем було надано належні та допустимі докази перебування відповідача у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом в момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди. Зокрема, постанова Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року у справі №204/7491/19 якою встановлено, що ОСОБА_1 19 жовтня 2018 року о 04 год. 00 хв. керував автомобілем «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`ягніння; лист КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 16» ДОР від 23 жовтня 2018 року, що містить інформацію про рівень алкоголю в крові ОСОБА_1 - 1,6 0/00 проміле станом на 19 жовтня 2018 року; аналіз крові на алкоголь № 1493 від 19 жовтня 2018 року.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В той же час, відповідачем жодними належними та допустимими доказами не було спростовано інформацію та дані, наявні у вищевказаних доказах.

Таким чином, в силу вказаної вимоги процесуального закону суд вважає доведеним обставину того, що спричинення відповідачем шкоди внаслідок вказаного дорожньо-транспортної пригоди відбулось під час перебування такого учасника справи у нетверезому стані.

Також судом було встановлено, що відповідно до п. п. 3.1., 4.1. робочої інструкції охоронника 3-го розряду групи швидкого реагування», при наявності водійського посвідчення працівник має право керувати службовим автомобілем за наказом-розпорядженням керівника підприємства, та несе повну матеріальну відповідальність за службовий автомобіль та його технічну укомплектованість, повну матеріальну відповідальність за отримані спецзасоби та своєчасне прибуття на об`єкт на якому спрацювали засоби сигналізації.

В тойже чассудом буловстановлено,що наказомТОВ «Вето»№60від 20червня 2018року пошкодженийв дорожньо-транспортнійпригоді 19жовтня 2018року транспортнийзасіб «РеноЛоган»,державний номернийзнак НОМЕР_1 , було закріплено за охоронцями швидкого реагування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Крім того, наявний в матеріалах справи подорожній лист службового легкового автомобіля №09277 за 18-19 жовтня 2018 року на автомобіль «Рено Логан», державний номерний знак НОМЕР_1 , підтверджує факт передачі та прийняття ОСОБА_1 вищезазначеного транспортного засобу 18 жовтня 2018 року о 08 годині 00 хвилин.

Отже, вищезазначені докази підтверджують передачу транспортного засобу відповідачу та підстави такої передачі для виконання відповідачем своїх трудових обов`язків, передбачених робочою інструкцією охоронника 3-го розряду групи швидкого реагування, а також встановлено підстави керування таким транспортним засобом під час дорожньо-транспортної пригоди.

Виходячи з цього, є правові підстави, що визначені п. 4 ст. 134 КЗпП України, для покладання на таку особу повної матеріальної відповідальності.

Частиною 2 ст. 130 КЗпП України встановлено, що при покладені матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і в порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Оскільки в цьому випадку наявні правові підстави для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності, то така особа має компенсувати пряму дійсну шкоду.

Відповідно до вимог ст. 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» №14 від 29 грудня 1992 року під прямою дійсною шкодою пропонується розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Як було встановлено судом, висновком експертного дослідження №204/18А від 14 грудня 2018 року, виконаного судовим експертом Пилипенком А.С., відновлення пошкоджень транспортного засобу визнано економічно не доцільним через характер та вартість отриманих пошкоджень. Вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди визначена у розмірі його ринкової вартості в сумі 228 735 грн.

Разом з тим, відповідач, заперечуючи проти вказаного висновку, будь-яких належних та допустимих доказів на спростовування визначеного експертом розміру матеріальної шкоди суду не надав, так само і не надавав будь-яких клопотань про призначення експертизи з метою визначення розміру матеріальної шкоди.

Крім того, судом з матеріалів справи встановлено, що згідно платіжного доручення №13326 від 23 вересня 2019 року ТОВ «Вето» фактично вже відшкодовано матеріальну шкоду власнику пошкодженого транспортного засобу, оскільки було здійснено платіж в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, яку було спричинено ОСОБА_1 транспортному засобу «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , в повному розмірі згідно висновку експерта від 14 грудня 2018 року ТОВ «Конром» у сумі 228 735 грн.

Отже, оскільки вина ОСОБА_1 , як працівника ТОВ «Вето» встановлена відповідною постановою суду, а факт відшкодування матеріальної шкоди позивачем власнику транспортного засобу - ТОВ «Конром» підтверджується платіжним дорученням, то суд дійшов обґрунтованого висновку, що з урахуванням приписів ст. 1191 ЦК України позивач набув право зворотної вимоги до ОСОБА_1 , з вини якого було заподіяно матеріальну шкоду. В свою чергу у ОСОБА_1 , як працівника та особи, що заподіяла шкоду внаслідок порушення покладених на нього трудових обов`язків, виник обов`язок відповідати за наслідок вчиненого делікту, що виражається у компенсації за рахунок свого майна завданої ним матеріальної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Тобто сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог.

Враховуючи викладене, оцінивши досліджені судом докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач, під час виконання трудових обов`язків, допустив порушення правил дорожнього руху та пошкодив транспортний засіб свого роботодавця ТОВ «Вето», при цьому перебував у стані алкогольного сп`яніння, він має відшкодувати ТОВ «Вето» матеріальну шкоду в розмірі 228 735,00 грн., у зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У своїй заяві про розгляд справи без його участі відповідачем було зазначено, що у разі прийняття рішення щодо стягнення з нього грошових коштів в якості відшкодування матеріальної шкоди він просив суд вирішити питання щодо зобов`язання ТОВ «Вето» передати йому залишки пошкодженого транспортного засобу, але суд не вважає за можливе вирішувати зазначене питання через те, що відповідачем не було заявлено про це у встановленому порядку, а суд розглядає справу лише в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, а тому, враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вето» підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при поданні позовної заяви до суду у розмірі 1 762,50 грн.

Керуючись ст. ст. 130, 132, 134 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 77, 80-81, 89, 141, 229, 258-259, 263-268, 280-284, 288-289 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вето» до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Конром», про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження майна підприємства при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вето» (ЄДРПОУ 32653295) суму заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 228735 грн., а також понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 1762,50 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вето», код ЄДРПОУ 32653295, місцезнаходження: 49124, м. Дніпро, вул. Липова, буд. 6.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Конром», код ЄДРПОУ 34589494, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Липова, буд. 6.

Суддя: Т.П. Терещенко