Постанова

від 04.01.2023 по справі 906/140/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2023 року Справа № 906/140/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "РостокЗПФ" на рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/140/21 від 12 травня 2022 року (суддя - Маріщенко Л.О.)

час та місце ухвалення рішення: 12 травня 2022 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 14:20 год; повний текст рішення складено 20 травня 2022 року

за позовом Фермерського господарства "РостокЗПФ"

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Ємільчинська селищна рада

до

Відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012"

Відповідача 2: Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Ходорковської Оксани Миколаївни

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

Ємільчинська районна державна адміністрація

про витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

від Позивача - Романюк І.М.;

від Відповідача 1 - Дементьєв Я.Т.;

від Відповідача 2, Третьої особи 1, Третьої особи 2 - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «РостокЗПФ» (надалі Позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Цвіт-2012» (надалі Відповідач 1) та Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Ходоровської Оксани Миколаївни (надалі Відповідач 2) про витребувати з чужого незаконного володіння Відповідача 1 земельних ділянок з кадастровими номерами: 1821782000:02:000:1121, 1821782000:02:000:1123, 1821782000:02:000:1105, 1821782000:02:000:1108, 1821782000:02:000:1111, 1821782000:02:000:1112, 1821782000:02:000:1113 на користь Позивача, як орендаря вказаних земельних ділянок, згідно договорів оренди від 13 січня 2021 року, укладених з Ємільчинською селищною радою.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 9 березня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Ємільчинську селищну раду (надалі Третя особа 1), а також, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Ємільчинську районну державну адміністрацію (надалі Третя особа 2).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на лютий 2019 року на замовлення Позивача виготовлено документацію із землеустрою на підставі якої сформовано земельні ділянки та присвоєні відповідні кадастрові номери, в тому числі, кадастрові номери 1821782000:02:000:1121, 1821782000:02:000:1123, 1821782000:02:000:1105, 1821782000:02:000:1108, 1821782000:02:000:1111, 1821782000:02:000:1112, 1821782000:02:000:1113. В подальшому між Третьою особою 2 (правонаступником Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області) та Позивачем, 13 січня 2021 року укладено договори оренди щодо спірних земельних ділянок.

Разом з тим, Позивачу відмовлено в державній реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки, в тому числі, з підстав наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, а саме наявності записів про державну реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки за Відповідачем 1. При цьому, Позивачу стало відомо, що у листопаді 2020 року, Відповідачем 2 здійснено державну реєстрацію права оренди на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки з кадастровими номерами 1821782000:02:000:1121, 1821782000:02:000:1123, 1821782000:02:000:1105, 1821782000:02:000:1108, 1821782000:02:000:1111, 1821782000:02:000:1112, 1821782000:02:000:1113 за Відповідачем 1.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12 травня 2022 року (том 2, а.с. 164-167) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з 1 січня 2019 року невитребувані паї необхідно формувати у земельні ділянки та реєструвати право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У випадку наявності сформованої земельної ділянки, право оренди такої земельної ділянки підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Суд вказав, що не зважаючи на те, що ці вимоги стосуються земельних ділянок, які передаються в оренду з 1 січня 2019 року Відповідачем 1 надано договори оренди спірних земельних ділянок для реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вбачається, що на момент розгляду справи орендарем спірних земельних ділянок є Відповідач 1 на підставі договорів оренди невитребуваного паю (земельної ділянки) від 27 листопада 2014 року, які є дійсними та чинними виходячи із законодавчо закріпленого принципу презумпції чинності правочину.

При цьому, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що договори оренди невитребуваних паїв (земельних ділянок) від 27 листопада 2014 року містять відмітку про їх реєстрацію в книзі записів реєстрації договорів оренди Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області. Відповідно до пункту 15.1 договорів оренди від 27 листопада 2014 року, останні набувають чинності після підписання сторонами та їх реєстрації у Великоцвілянській сільській раді або у інший передбачений чинним законодавством спосіб. Договори оренди невитребуваних паїв (земельних ділянок) від 27 листопада 2014 року, що набули чинності з 27 листопада 2014 року, та є дійсним на час розгляду справи. Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, та законодавство, що регулює спірні правовідносини, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 182-190), в якій просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права. На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Позивач зазначає, що він заперечує наявність у Відповідача 1 правовстановлюючих документів на право оренди на спірні земельні ділянки. При оцінці наданих Відповідачем 1 копій договорів оренди не враховано, що останні датуються 2014 роком, як і акти приймання-передачі ділянок, в тексті дані документи містять написані від руки кадастрові номери земельних ділянок, які сформовані на замовлення Позивачем в лютому 2019 року. Тому, на переконання апелянта, з урахуванням вказаних обставин, є підстави стверджувати про факт підробки наданих Відповідачем 1 договорів оренди від 27 листопада 2014 року та відповідних актів приймання-передачі земельних ділянок. З даного приводу Позивачем заявлено клопотання про витребування оригіналів вказаних документів у Відповідача 1 для огляду в судовому засіданні, однак Відповідач 1 не виконав відповідну ухвалу суду від 30 листопада 2021 року.

Крім того, Позивачем в позовній заяві зазначено, що наявність записів про державну реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки свідчить про перебування останніх у володінні Відповідача 1, та унеможливлює набуття права оренди на останні у встановленому законом порядку за Позивачем та використання даних земельних ділянок згідно умов договорів оренди від 13 січня 2021 року між Третьою особою 1 та Позивачем.

Також, представник Позивача в апеляційній скарзі зазначає, що згідно вимог Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у заступника голови Третьої особи 2 Павленка І.А., підпис якого ймовірно поставлено у вказаних договорах оренди від 27 листопада 2014 року та актах прийому передачі земель, були відсутні повноваження (цивільна дієздатність) на укладення договорів оренди від імені Третьої особи 2.

Позивач в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що вимога про визнання недійсними договорів оренди від 27 листопада 2014 року не є ефективним способом захисту для Позивача, а законом не вимагається визнання недійсним нікчемного правочину. При цьому Позивач у межах розгляду даної справи вправі посилатися, зокрема, на нікчемність вказаних договорів оренди без заявления вимоги про їх недійсність, оскільки такі договори за умови їх очевидної невідповідності закону не тягнуть жодних правових наслідків, на які вони спрямовані.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 червня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі № 906/140/21 за апеляційною скаргою Позивача. Запропоновано Відповідачу 1 та Відповідачу 2 по справі подати відзив та письмові пояснення на апеляційну скаргу. Запропоновано Третім особам надати письмові пояснення на апеляційну скаргу Позивача (том 2, а.с. 204).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 серпня 2022 року призначено справу № 906/140/21 до розгляду на 17 серпня 2021 року об 14:00 год. (том 2, а.с. 206).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 серпня 2022 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 7 жовтня 2022 року та зобов`язано Відповідача 1 та Третю особу 2 в строк до 3 жовтня 2022 року або безпосередньо в судове засідання подати: оригінали договорів оренди невитребуваних паїв (земельної ділянки) від 27 листопада 2014 року та актів приймання-передачі земельних ділянок, що надавалися в оренду від 27 листопада 2014 року; докази реєстрації договорів оренди від 27 листопада 2014 року в Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком до Постанови Кабінету Міністрів України 24 січня 2000 року "Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)" № 119 (том 2, а.с. 215-216).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2022 року задоволено клопотання представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2022 року, з підстав наведених у даній ухвалі, застосовано до Відповідача 1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу за невиконання ухвали Північно-західного апеляційного господарському суду від 17 серпня 2022 року по справі №906/140/21. Стягнуто з Відповідача 1 в дохід Державного бюджету штраф у розмірі 4000 грн. Повторно зобов`язано Відповідача 1 в строк до 24 жовтня 2022 року або безпосередньо в судове засідання подати: оригінали договорів оренди невитребуваних паїв (земельної ділянки) від 27 листопада 2014 року та актів приймання-передачі земельних ділянок, що надавалися в оренду від 27 листопада 2014 року; докази реєстрації договорів оренди від 27 листопада 2014 року в Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком до Постанови Кабінету Міністрів України 24 січня 2000 року "Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)" № 119 (в разі відсутності таких доказів подати письмові пояснення; том 2, а.с. 242-243).

24 жовтня 2022 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення від Відповідача 1 в яких зазначено про те, що документи витребувані ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2022 року вивезені за межі України і на даний час отримати їх неможливо (том 3, а.с 17-18). Також, до матеріалів справи долучені податкові декларації Відповідача 1 плати за землю за період з 2017 року по 2022 рік.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2022 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, відкладено розгляд справи на 30 листопада 2022 року об 14:40 год.. Зобов`язано Відповідача 1 в строк до 29 листопада 2022 року або безпосередньо в судове засідання подати: оригінали договорів оренди невитребуваних паїв (земельної ділянки) від 27 листопада 2014 року (том 3, а.с. 37).

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Василишина А.Р. судове засідання призначене на 30 листопада 2022 року не відбулося, про що сторони повідомленні у телефонному режимі, а також шляхом розміщення інформації на сторінці офіційного веб-порталу «судова влада в Україні» (том 3, а.с. 42).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2022 року розгляд апеляційної скарги призначено на 4 січня 2023 року об 14:00 год. (том 3, а.с. 43).

4 січня 2023 року від представника Позивача надійшли письмові пояснення із долученими доказами, в котрих, представник Позивача зазначає, що договори оренди від 27 листопада 2014 року не можуть мати ніяких юридичних наслідків у вигляді посвідчення відповідного права, оскільки вони є нікчемними, укладенні неуповноваженою особою, яка на момент їх укладення не мала права розпорядження землями. Позивач вказав, що незалежно від наявності оригіналів таких договорів, вони є нікчемними.

В судове засідання від 4 січня 2023 року представника Відповідача 2, Третьої особи 1, третьої особи 2 не з`явилися.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду (від 13 грудня 2022 року) сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В той же час, згідно пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на вказану норму процесу та описані вище обставини, апеляційний господарський суд без участі представників Відповідача 2, Третьої особи 1, Третьої особи 2 за наявними в справі матеріалами.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні від 4 січня 2023 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, котрим задоволити позовні вимоги, покликаючись на те, що при оцінці наданих Відповідачем 1 копій договорів оренди не враховано, що останні датуються 2014 роком, як і акти приймання-передачі ділянок, в тексті дані документи містять написані від руки кадастрові номери земельних ділянок, які сформовані на замовлення Позивачем в лютому 2019 року, а тому, з урахуванням вказаних обставин, є підстави стверджувати про факт підробки наданих Відповідачем 1 договорів оренди від 27 листопада 2014 року та відповідних актів приймання-передачі земельних ділянок. З даного приводу Позивачем заявлено клопотання про витребування оригіналів вказаних документів у Відповідача 1 для огляду в судовому засіданні, однак Відповідач 1 не виконав відповідну ухвалу суду від 30 листопада 2021 року. Крім того, представником Позивача зазначено, що наявність записів про державну реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки свідчить про перебування останніх у володінні Відповідача 1, та унеможливлює набуття права оренди на останні у встановленому законом порядку за Позивачем та використання даних земельних ділянок згідно умов договорів оренди від 13 січня 2021 року між Третьою особою 1 та Позивачем. Також, представник Позивача зазначає, що згідно вимог Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у заступника голови Третьої особи 2 Павленка І.А., підпис якого ймовірно поставлено у вказаних договорах оренди від 27 листопада 2014 року та актах прийому передачі земель, були відсутні повноваження (цивільна дієздатність) на укладення договорів оренди від імені Третьої особи 2. Представник Позивача в судовому засіданні вказав, що вимога про визнання недійсними договорів оренди від 27 листопада 2014 року не є ефективним способом захисту для Позивача, а законом не вимагається визнання недійсним нікчемного правочину. При цьому Позивач у межах розгляду даної справи вправі посилатися, зокрема, на нікчемність вказаних договорів оренди без заявления вимоги про їх недійсність, оскільки такі договори за умови їх очевидної невідповідності закону не тягнуть жодних правових наслідків, на які вони спрямовані. Представник Позивача зазначає, що дані договори оренди від 27 листопада 2014 року є нікчемними.

В судовому засіданні від 4 січня 2021 року, представник Відповідача 1 подав для дослідження колегії суду, витребувані ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду, договори оренди від 27 листопада 2014 року, заперечив проти доводів апеляційної скарги, та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Вказавши, що 27 листопада 2014 року між Відповідачем 1 та Третьою особою 2 укладено договори оренди невитребуваних паїв та підписані акти приймання-передачі земельних ділянок. Договори оренди невитребуваних паїв є чинними, дійсними та зареєстрованими у відповідності до законодавства, яке діяло на момент укладання договорів. Уже з 1 січня 2019 року невитребувані паї необхідно формувати у земельні ділянки та реєструвати право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Хоча ці вимоги стосуються земельних ділянок, які передаються в оренду з 1 січня 2019 року, Відповідачем 1 з метою уникнення можливої "подвійної реєстрації", почало процес формування отриманих відповідно до договорів оренди невитребуваних паїв у земельні ділянки, у випадку наявності сформованої земельної ділянки, право оренди такої земельної ділянки підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У зв`язку із формуванням спірних земельних ділянок, Відповідач 1 зареєстрував своє право оренди у відповідності до чинного законодавства на підставі наявних договорів оренди. Доводи ж Позивача щодо нікчемності таких договорів та їх підробки не заслуговують на увагу та не підтверджені належними доказами.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, дослідивши оригінали договорів оренди від 27 листопада 2014 року, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Як зауважує Позивач та вбачається з матеріалів справи, Позивач в 2018 році з метою здійснення обробітку невитребуваних часток (паїв) звернувсь до Третьої особи 2 з приводу отримання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) загальною площею близько 140 га на території Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району.

Розпорядженням голови Третьої особи 2 від 24 січня 2018 року № 23 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок із земель невитребуваних паїв Позивача на території Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району (том 1, а.с. 36).

Станом на лютий 2019 року на замовлення Позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЗК Плюс» виготовлено документацію із землеустрою на підставі якої сформовано земельні ділянки та присвоєні відповідні кадастрові номери, в тому числі, кадастрові номери 1821782000:02:000:1121, 1821782000:02:000:1123, 1821782000:02:000:1105, 1821782000:02:000:1108, 1821782000:02:000:1111, 1821782000:02:000:1112, 1821782000:02:000:1113.

Рішенням 35 сесії Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району VII скликання від 9 вересня 2019 року за № 346 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок (невитребуваних паїв) в натурі (на місцевості) реформованого ПКСП «Перемога» та передачі їх в оренду Позивачу, загальною площею 141,0787 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області (том 1, а.с. 52).

Згідно пункту 2 даного рішення вищевказані земельні ділянки передані в оренду Позивачу.

На підставі рішення від 9 вересня 2019 року за № 346 між Третьою особою 1 (правонаступником Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області) та Позивачем 13 січня 2021 року, як вказує Позивач, укладено договори оренди щодо спірних земельних ділянок (том 1, а.с. 16-25).

Разом з тим, Відповідачем 2, відмовлено 18 січня 2021 року та 29 січня 2021 року в державній реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки, в тому числі, з підстав наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, а саме наявності записів про державну реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки за Відповідачем 1.

При цьому, Позивачу стало відомо, що у листопаді 2020 року, державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Ходоровська Оксана Миколаївна здійснила державну реєстрацію права оренди на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки з кадастровими номерами 1821782000:02:000:1121, 1821782000:02:000:1123, 1821782000:02:000:1105, 1821782000:02:000:1108, 1821782000:02:000:1111, 1821782000:02:000:1112, 1821782000:02:000:1113 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Цвіт-2012».

Підставою для здійснення вказаних реєстраційних дій зазначено договори оренди невитребуваних паїв (земельних ділянок) від 17 березня 2014 року, що укладені між Відповідачем 1 та Третьою особою 2.

Позивач зазначає, що спірні земельні ділянки всупереч вимог закону перебувають у володінні Відповідача 1.

Про вказані обставини повідомлено СВ Ємільчинського відділення поліції Новоград-Волинського ВП ГУ НП у Житомирській області, що мало наслідком початку досудового розслідування кримінального провадження за №12020060160000245 від 12 листопада 2020 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 190 КК України.

Тобто, на думку Позивача, Відповідачем 2 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність права оренди спірними земельними ділянками за Відповідачем 1 на підставі договорів оренди від 17 березня 2014 року, які між Третьою особою 2 та Відповідачем 1 не укладались та відсутні у Відповідача 1, оскільки кадастрові номери спірних земельних ділянок були присвоєні тільки в лютому 2019 року, що унеможливлює виникнення права оренди у Відповідача 1 на підставі вказаних документів.

Наявність записів про державну реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки свідчить про перебування останніх у володінні Відповідача 1, та унеможливлює набуття права оренди на останні у встановленому законом порядку за Позивачем та використання даних земельних ділянок згідно умов договорів оренди від 13 січня 2021 року між Третьою особою 1 та Позивачем.

Позивач вважаючи себе законним власником спірних земельних ділянок, які перебувають у володінні Відповідача 1 (на час подання позовної заяви) поза його волею, що на думку Позивача є порушенням права щодо володіння даним майном, яке підлягає захисту, звернувся за захистом такого права до суду з позовом до Відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння (спірних земельних ділянок).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до статтей 12, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Як наслідок цього, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 328 вказаного Кодексу, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтями 319, 321, 658 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

За приписами статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з аналізу статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Поза тим колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 387 Цивільного кодексу України (яка, серед іншого, визначена підставою позову) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених нормативних приписів убачається, що власник майна фактично позбавлений можливості володіти і користуватися цим майном внаслідок його незаконного вибуття із володіння, має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Зазначений засіб захисту права власності - витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

При цьому, колегія суддів констатує, що із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки пред`являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Важливою умовою звернення із віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Колегія суддів з метою дотримання основних принципів судочинства та балансу інтересів сторін, досліджує докази подані зі сторони Позивача та Відповідача, зауважує наступне.

Так, Позивач стверджує, що спірні земельні ділянки перебувають у Відповідача 1 поза його волею, при цьому, зсилаючись на статті 387, 388 Цивільного кодексу України, просить витребувати з чужого незаконного володіння спірні земельні ділянки, зважаючи на існування укладених між позивачем та Третьою особою 1 договорів оренди таких земельних ділянок.

Враховуючи вище викладене, слід зазначити, що предметом дослідження при вирішенні спору про витребування майна є встановлення обставин щодо прав Позивача на це майно на момент його вибуття з володіння останнього, дослідження обставин вибуття майна від позивача та підстав набуття його відповідачем.

При цьому питання права у вказаному спорі не вирішується, а лише констатується на підставі уже наявних доказів. Як зазначалося вище, однією з особливостей віндикаційного позову є відсутність спорів з приводу належності майна на праві оренди чи іншому титулі.

Відповідно зважаючи на предмет позовних вимог та заперечення Позивача наведені в апеляційній скарзі, щодо чинності та існування в юридичній площинні договорів оренди невитребуваних паїв (земельної ділянки), укладених між Третьою особою 2 та Відповідачем 1, колегія суддів досліджує обставин щодо прав Позивача на такі земельні ділянки, при цьому, питання права оренди у вказаному спорі не має вирішуватися, а лише констатується на підставі наявних у справі доказів, саме тому колегія суддів досліджує докази, подані зі сторони Позивача та Відповідача 1 щодо підтвердження обставин та заперечень позовних вимог, а також щодо існування речового права на спірні земельні ділянки.

На підставі рішенням від 9 вересня 2019 року за № 346 між Третьою особою 1 та Позивачем, 1 13 січня 2021 року укладено договори оренди щодо спірних земельних ділянок строком на 10 років.

Згідно пункту 30 вказаних договорів, ці договори набирають чинності після підписання сторонами та є підставою для реєстрації відповідного речового права згідно чинного законодавства.

Однак, 18 січня 2021 року та 29 січня 2021 року Відповідачем 2 відмовлено в державній реєстрації права оренди Позивача на спірні земельні ділянки, в тому числі, з підстав наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, а саме наявності записів про державну реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки за Відповідачем 2.

При цьому, як вбачається з доказів долучених до матеріалів справи, 27 листопада 2014 року між Третьою особою 2 та Відповідачем 1 укладені договори оренди невитребуваного паю (земельної ділянки) щодо спірних земельних ділянок строком на 10 років (оригінали даних договорів дослідженні колегією суддів в судовому засіданні від 4 січня 2023 року).

Також, між Третьою особою 2 та Відповідачем 1 складені та підписані акти приймання-передачі вказаних земельних ділянок від орендодавця до орендаря.

Договори оренди від 27 листопада 2014 року зареєстровані в Великоцвілянській сільській раді Ємільчинського району Житомирської області про що в книзі реєстрації договорів свідчать відповідні записи від 27 листопада 2014 року.

Що до заперечень апеляційної скарги з-приводу чинності даних договорів та особи, котра на переконання представника Позивача, не уповноважена була на укладення таких договорів, колегія суддів зауважує наступне.

Умови та процедуру реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) визначено Порядком реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого Постановою КМУ від 24 січня 2000 N 119 (далі - Порядок №19).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 119, реєстрація договорів оренди земельних часток (паїв) проводиться виконавчими комітетами сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Пунктом 3 Порядку № 119 визначено, що для реєстрації договору оренди земельної частки (паю) орендодавець подає особисто або надсилає поштою до відповідного виконавчого комітету органу місцевого самоврядування договір оренди у двох примірниках, сертифікат на право на земельну частку (пай). Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради перевіряє у дводенний термін подані документи, реєструє або готує обґрунтований висновок про відмову в реєстрації.

В силу дії пункту 4 Порядку № 119, договір оренди земельної частки (паю) реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком. Датою реєстрації договору оренди земельної частки (паю) є дата внесення відповідного запису до цієї Книги.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 119, на обох примірниках договору оренди земельної частки (паю) ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номера запису, а також з підписом особи, яка зареєструвала договір.

Договори оренди невитребуваних паїв (земельних ділянок) від 27 листопада 2014 року містять відмітку про їх реєстрацію в книзі записів реєстрації договорів оренди Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області та підпис уповноваженої особи (Ланійчук).

Відповідно до пункту 15.1 договорів оренди від 27 листопада 2014 року, останні набувають чинності після підписання сторонами та їх реєстрації у Великоцвілянській сільській раді або у інший передбачений чинним законодавством спосіб.

Згідно пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" №122 від 4 лютого 2004 року, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відповідно до статті 13 Закону "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (у редакції, чинній на час укладання оспорюваного договору) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Право розпорядження невитребуваними земельними ділянками, яке встановлено для сільських, селищних, міських рад та райдержадміністрацій, обумовлено тим, що до моменту набуття права власності на такі земельні ділянки громадянами, які мають відповідне право, ці земельні ділянки ще перебувають в комунальній та державній власності, на відміну від земельних часток (паїв), суб`єктами права власності на які є громадяни, що виключає можливість розпорядження зазначеними у статті 13 вказаного Закону органами земельними частками (паями) на підставі цієї норми Закону.

Відповідно до приписів статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас в матеріалах справи відсутні докази оспорювання таких правочинів чи визнання їх недійсними, і в даній справі (№906/140/21) вимоги про визнання недійсними даних договорів не заявлено.

Таким чином, Договори оренди невитребуваних паїв (земельної ділянки) від 27 листопада 2014 року станом на момент їх укладення відповідали вимогам чинного на той час законодавства щодо здійснення їх реєстрації в сільській раді та були укладені уповноваженою на той час особою зі сторони орендодавця. Дане свідчить про те, що договори оренди невитребуваних паїв (земельних ділянок) від 27 листопада 2014 року набули чинності з 27 листопада 2014 року (доказів визнання їх недійсними чи неукладеними матеріали справи не містять).

В подальшому, оскільки з 1 січня 2019 року почала діяти нова редакція Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" відповідно до якої статтю 13 доповнено, що: нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

Таким чином, з 1 січня 2019 року невитребувані паї необхідно формувати у земельні ділянки та реєструвати право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У випадку наявності сформованої земельної ділянки, право оренди такої земельної ділянки підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Не зважаючи на те, що ці вимоги стосуються земельних ділянок, які передаються в оренду з 1 січня 2019 року, Відповідачем 1 надано договори оренди спірних земельних ділянок для реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вбачається, що на момент розгляду справи орендарем спірних земельних ділянок є Відповідач 1 на підставі договорів оренди невитребуваного паю (земельної ділянки) від 27 листопада 2014 року, які є дійсними та чинними виходячи із законодавчо закріпленого принципу презумпції чинності правочину в правовому полі дії статті 204 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

В статті 19 Закону України "Про оренду землі" зокрема зазначено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

За змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відтак, з доказів долучених до матеріалів справи вбачається існування зареєстрованого речового права на спірні земельні ділянки саме за Відповідачем 1.

Між тим, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо того, що кадастрові номери на спірні земельні ділянки, у договорах оренди від 27 листопада 2014 року, вказані саме на основі технічної документації, розробленої Позивачем в 2019 році (а не визначені відповідачем 1 під час укладення такихз договорів), з огляду на таке.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Між тим, колегія суддів звертає увагу, що договори від 27 листопада 2014 року також містять загальну площу, номер ділянки та відповідно й кадастровий номер.

Крім того, з доказів долучених представником Позивача до матеріалів справи вбачається, що розпорядженням голови Третьої особи 2 від 19 грудня 2013 року за №303 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки внатурі реформованого КСП «Перемога» та передачі їх в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, рекомендовано Відповідачу 1 укласти договори оренди на земельні ділянки. Окрім того, як Третя особа 2 так і Новоград-Волинська районна державна адміністрація Житомрської області не вказували про відсутність договорів оренди від 27 листопада 2014 року в природі, а лише зазначали про те, що не можуть надати копії таких договорів бо їх не було повернуто після державної реєстрації.

Між тим, колегія суддів констатує, що із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право титульного володільця на віндикаційний позов, тобто позов власника/орендаря, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі. Важливою умовою звернення із віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин. Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Відтак, зважаючи на правову конструкцію статті 387 Цивільного кодексу України та підставу позовних вимог, колегія суддів зазначає, що час подання позовної заяви будь-яких зобов`язальних відносин між Позивачем та Відповідачем не існувало, а підстава на кій було передано майно відпала, з огляду на закінчення терміну дії Договору, а тому Відповідач без будь-яких правових підстав утримає в себе майно, яке на праві оренди належить Позивачу, яке підтверджено первинними доказами.

Окрім того, заперечення Позивача, наведені в апеляційній скарзі щодо не існування та не підписання Договорів оренди від 27 листопада 2014 року уповноваженою на те особою не впливають на встановлені обставини у даній справі та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки, по-перше: конструкція статті 387 Цивільного кодексу України містить складові, які підлягають дослідженню (що було встановлено вище в даній судовій постанові); по-друге, віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин; по-третє, під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору оренди).

Відтак, факт існування в юридичній площинні Договорів від 14 листопада 2014 року, Актів приймання-передачі ніяким чином не спростовано Позивачем, в той же час в даних правовідносинах не підлягають встановленню обставини виникнення та закріплення речового права в Позивача.

В той же час, Позивач доводячи підставність своїх позовних вимог, акцентує увагу щодо відсутності в юридичній площинні діючих договорів оренди від 27 листопада 2014 року, укладених між Відповідачем 1 та Третьою особою, при цьому, колегія суддів зважаючи на такі доводи (дослідивши в судовому засіданні оригінали таких договорів), констатує, що особливістю віндикаційного позову є те, що право Позивача презюмується (тобто не доводиться).

При цьому ж, доводи наведені Позивачем в апеляційній скарзі, по суті зводяться саме до обставин недійсності договорів від 27 листопада 2014 року, проте, враховуючи предмет позовних вимог та його законодавче регулювання, дана справа стосується витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто обставин доведення (неволодіюого орендаря) щодо незаконного вибуття таких земельних ділянок з його володіння, а не обставин визнання таких договорів недійсними та нікчемними (доводи ж апелянта обгрунтовані відсутністю оригіналів таких договорів та підписання їх від імені орендодавця неуповноваженою особою).

Окрім того, не заслуговують на увагу доводи Позивача з-приводу того, що подані Позивачем документи в підтвердження свого речового права, є сфальсифіковані, оскільки такі доводи не підтверджені будь-якими доказами, а відтак зазначені твердження не відповідають вимогам частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються вищеописаним в даній судовій постанові.

Зважаючи на вищеописані докази, колегія суддів, не вдаючись при цьому до дослідження обставин щодо підставності набуття права оренди зі сторони Позивача та зі сторони Відповідача 1, констатує, що належними та допустимими доказами підтверджено саме речове право на спірні земельні ділянки зі сторони Відповідача 1, які є предметом позовних вимог, що нівелює доводи апеляційної скарги Позивача щодо того, що Відповідач 1 не володів земельними ділянками, які зазначені в прохальній частині позовної заяви на момент розроблення Позивачем технічної документації.

Підсумовуючи усе вищеописане у даному судовому рішенні, враховуючи межі та доводи позовних вимог, колегія суддів розглядаючи позовні вимоги саме в правовому полі статті 387 Цивільного кодексу України констатує, відсутність усіх правових елементів необхідних саме для захисту речового права в площинні віндикаційного позову, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Позивача щодо витребування з чужого незаконного володіння Відповідача 1 земельних ділянок з кадастровими номерами: 1821782000:02:000:1121, 1821782000:02:000:1123, 1821782000:02:000:1105, 1821782000:02:000:1108, 1821782000:02:000:1111, 1821782000:02:000:1112, 1821782000:02:000:1113 на користь Позивача як орендаря вказаних земельних ділянок, згідно договорів оренди від 13 січня 2021 року, укладених з Ємільчинською селищною радою (саме зважаючи на доводи та заперечення позовної заяви та апеляційної скарги)

Відтак апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак суд залишає без змін оспорюване рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана Позивачем апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача. згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "РостокЗПФ" на рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/140/21 від 12 травня 2022 року - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/140/21 від 12 травня 2022 року - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №906/140/21 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 9 січня 2023 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.