Постанова

від 13.12.2022 по справі 2-2823/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7910/22

Справа № 2-2823/11

Головуючий у першій інстанції Петренко В.С.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Зеніної М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 (правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна») до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Трісмегіст» про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року боржник ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_2 (правонаступник ТОВ «ОТП Факторинг Україна») до ОСОБА_1 , ТОВ «Трісмегіст» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Дана заява обґрунтована тим, що по цивільній справі № 2-2823/11 Київським районним судом м. Одеси 07 вересня 2011 року ухвалено заочне рішення, яким з ОСОБА_1 та ТОВ «Трісмегіст» у солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 639 749,50 грн. на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна». 30 липня 2014 року на підставі вказаного заочного рішення видано виконавчий лист № 2-2823/11 зі строком пред`явлення до виконання протягом одного року, тобто, як вказував заявник, фактично до 31.07.2015 року. 16 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Крецулом Вадимом Андрійовичем відкрито виконавче провадження № 67540350 на підставі виконавчого листа № 2-2823/11 від 30.07.2014 року, де стягувачем є ОСОБА_2 . Проте, ОСОБА_1 зазначав, що даний виконавчий лист має бути визнаним таким, що не підлягає виконанню повністю, оскільки стягувачем на підставі даного виконавчого листа являється ТОВ «ОТП Факторинг Україна», оскільки рішення у справі №2-2823/11 ухвалено на користь останнього та виконавчий лист №2-2823/11 районним судом видано 30.07.2014 року виключно на користь стягувача - ТОВ «ОТП Факторинг Україна».Між тим, у ОСОБА_1 відсутній обов`язок боржника перед стягувачем ТОВ «ОТП Факторинг Україна», оскільки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вже скористався своїм правом на примусове виконання даного рішення та втратив право вимоги до заявника станом на 31.01.2020 року, коли відступив своє права вимоги за відповідними договорами. Також ОСОБА_1 заперечує проти наявності у ОСОБА_2 прав стягувача у даному виконавчому провадженні. Крім того, заявник наголошує, що виконавчий лист №2-2823/11, виданий 30.07.2014 року Київським районним судом м. Одеси, пред`являвся до виконання більше двох разів. Разом з тим, на думку заявника, наступне третє, четверте та інше пред`явлення виконавчого документа до виконання чинним законодавством України не передбачено.

За таких підстав ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив суд визнати виконавчий лист, виданий Київським районним судом м. Одеси 30 липня 2014 року по справі № 2-2328/11 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ТОВ «Трісмегіст» про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 639 749,50 грн., таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, в межах розгляду даної заяви ОСОБА_1 просив зупинити виконання за виконавчим листом № 2-2823/11 від 30.7.2014 року та витребувати від приватного виконавця даний виконавчий лист. Також під час розгляду даної заяви ОСОБА_1 звертався до суду з усною заявою про відвід судді.

Ухвалою Київського районного суду від 12 травня 2022 року у задоволенні усної заяви ОСОБА_1 про відвід судді, подану в межах розгляду даної заяви, відмовлено.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 про зупинення виконання за виконавчим листом та витребування доказів, подану в межах розгляду даної заяви, залишено без задоволення.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, подану по цивільній справі №2-2823/11, залишено без задоволення.

Не погоджуючись з ухвалою районного суду про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить відповідну ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2022 року скасувати та винести постанову, якою задовольнити вимоги заявника про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 353 ЦПК України ОСОБА_1 зазначив про заперечення на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2022 року про відмову у задоволенні відводу судді та на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2022 року про відмову у зупинення виконання за виконавчим листом та відому у витребуванні доказів.

Вимоги апеляційної скарги апелянт мотивує тим, що районний суд не повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які не були доведені, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Щодо відмови у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, то апелянт вказує, що виконавчий лист № 2-2823/11 від 30.07.2014 року виданий виключно на ТОВ «ОТП Факторинг Україна», який скористався своїм правом на примусове виконання рішення суду, крім того вже вибув із правовідносин та не може бути стягувачем за даним виконавчим документом. Між тим, у виконавчому листі № 2-2823/11 від 30.07.2014 року не зазначено дані про ОСОБА_2 та, на думку апелянта, ОСОБА_2 не набула статусу стягувача за виконавчим листом № 2-2823/11. Апелянт також наполягає, що стягувач повністю скористався своїм правом на повторне пред`явлення виконавчого листа № 2-2823/11 до примусового виконання, визначеного у ч. 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а наступне третє, четверте та інше пред`явлення чинним законодавством України не передбачено, тому виконавчий лист від 30.07.2014 року № 2-2823/11 підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню. Щодо заперечення на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні відводу судді, апелянт зазначає, що судом не повно викладені мотиви апелянта щодо відводу судді, не були дослідженні докази, не повно з`ясовані обставини справи. Щодо заперечення на ухвалу про відмову у зупиненні виконання за виконавчим листом та у витребуванні доказів, апелянт вказує, що 10.01.2022 року був проведений електронний аукціон з продажу майна заявника, відповідно до якого торги не відбулися та виконавцем складені постанови та акт про передачу майна стягувачу, тому висловлювання суду, що заява про зупинення виконавчих дій є необґрунтованою є передчасними; в частині витребування доказів, апелянт вказує, що надана до матеріалів справи копія виконавчого листа є в незадовільному стані та не можливо розібрати всі відмітки про виконавчі дії, дослідження чого необхідно для з`ясування всіх обставин справи, а згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України суд задовольняє клопотання про витребування доказів, якщо особа, яка його подає, обґрунтовує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Представник ОСОБА_2 адвокат Зімірьова О.О. подала до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідного до якого стягувач заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить оскаржувані ухвали суду залишити без змін.

Апелянт ОСОБА_1 надав до суду відповідь на відзив, згідно з якою апелянт вважає відзив безпідставним та таким, що не підлягає врахуванню при вирішенні справи.

Учасники процесу про судове засідання щодо розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, що призначене на 13.12.2022 року на 15-30 год., повідомлені належним чином, відповідно до вимог ст. 128, 130 ЦПК України.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та відповіді на відзив, й стягувач - поданням відзиву на апеляційну скаргу, а поважність підстав неподання письмових пояснень по справі іншими учасниками справи не встановлена, та враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, справа підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності сторін при таких обставинах не є порушенням прав сторін щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Залишаючи без задоволення заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, районний суд виходив з того, що заміна сторони виконавчого провадження з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ОСОБА_2 відбулась відповідно до вимог чинного законодавства, а саме ОСОБА_2 на даний час є стягувачем за виконавчим листом № 2-2823/11 від 30.07.2014 року та Законом України «Про виконавче провадження» не встановлені обмеження щодо кількості разів подання виконавчого документа до виконання, а статтею 4 цього Закону не передбачена ця підстава для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Відмовляючи у задоволенні усної заяви про відвід судді, районний суд виходив з того, що незгода заявника з рішенням суду та подальшими процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу.

Залишаючи без задоволення заяву про зупинення виконання за виконавчим листом та про витребування доказів, районний суд виходив з того, що зупинення виконання за виконавчим документом у ході вирішення судом процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, є правом, а не обов`язком суду, та в суду на даному етапі немає підстав вважати, що подальше виконання за виконавчим документом буде істотним та зможе вплинути чи зробити неможливим у майбутньому виконання ухвали суду, постановленої за результатами розгляду даної заяви. В частині витребування доказів, суд вказав, що заявником не зазначено, яким саме чином витребування саме оригіналу виконавчого листа буде впливати на результат розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням наявності в матеріалах справи завіреної його копії, крім того чинний ЦПК України не передбачає можливості суду витребовувати будь-які докази на стадії виконання судового рішення.

Колегія суддів вважає, що районний суд під час розгляду даної справи повністю дотримався вищевказаних вимог процесуального закону.

Під час розгляду справи апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Судом встановлено, дослідженням інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень та матеріалами справи підтверджено наступне.

В провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №2-2823/11 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ТОВ «Трісмегіст» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.09.2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.05.2014 року, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ТОВ «Трісмегіст» про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено частково. Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ТОВ «Трісмегіст» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» загальну суму заборгованості за кредитним договором №СМ-SME502/003/2007 від 18.05.2007року в розмірі 2 639 749 грн. 50 коп., що згідно курсу НБУ складає 331 985 долари США 59 центів. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.

На виконання вказаного заочного рішення суду, 30.07.2014 року Київським районним судом м. Одеси було видано відповідний виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором.

Вказаний виконавчий лист неодноразово було пред`явлено до примусового виконання.

31 січня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп» укладено договір факторингу № б/н, відповідно до якого, клієнт (первісний кредитор) ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передає, а фактор (новий кредитор) ТОВ «Стандард Фінанс Групп» приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитним договором, в розмірі заборгованості по кредитному договору, в тому числі, за договором кредиту № СМ-SME502/003/2007 від 18.05.2007 року.

Згідно акту приймання-передачі документації, який є додатком 1 до договору факторингу від 31 січня 2020 року № б/н, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передав, а ТОВ «Стандард Фінанс Групп» прийняв наступну документацію: кредитний договір № СМ-SME502/003/2007 від 18 травня 2007 року та додаток №1 до кредитного договору № СМ-SME502/003/2007 від 18 травня 2007 року.

Крім того, 31 січня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп» було укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № РМ-SME502/003/2007 від 18 травня 2007 року.

Згідно акту приймання-передачі документів, який є додатком 1 до договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки № РМ-SME502/003/2007 від 18 травня 2007 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передав, а ТОВ «Стандард Фінанс Групп» прийняв наступні документи: договір іпотеки № РМ-SME502/003/2007 від 18 травня 2007 року.

У подальшому, 31 січня 2020 року між ТОВ «Стандард Фінанс Групп» та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого, кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі, та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. Новий кредитор сплачує кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених договором.

Згідно акту приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 31 січня 2020 року ТОВ «Стандард Фінанс Групп» передав, а ОСОБА_2 прийняла кредитний договір № СМ-SME502/003/2007 від 18 травня 2007 року та додаток №1 до кредитного договору № СМ-SME502/003/2007 від 18 травня 2007 року.

Крім того, 31 січня 2020 року між ТОВ «Стандард Фінанс Групп» та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № РМ-SME502/003/2007 від 18 травня 2007 року, і згідно акту приймання-передачі документів, ТОВ «Стандард Фінанс Групп» передав, а ОСОБА_2 прийняла наступні документи: договір іпотеки № РМ-SME502/003/2007 від 18 травня 2007 року.

На виконання умов договору, 31.01.2020 року ОСОБА_2 сплатила ТОВ «Стандард Фінанс Групп» грошові кошти у розмірі 1 252 000,00 грн. за відступлення прав вимоги за кредитним договором, що підтверджується копією платіжного доручення №2429318 від 31.01.20120 року.

Також, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, іпотекодержателем за договором іпотеки № РМ-SME502/003/2007 від 18 травня 2007 року є ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.07.2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28.09.2021 року, було замінено сторону виконавчого провадження у справі № 2-2823/11 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ТОВ «Трісмегіст» про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМ-SME502/003/2007 від 18.05.2007 року, де боржником є ОСОБА_1 , з вибулого стягувача - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ); замінено сторону виконавчого провадження у справі № 2-2823/11 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ТОВ «Трісмегіст» про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМ-SME502/003/2007 від 18.05.2007 року, де боржником є ТОВ «Трісмегіст», з вибулого стягувача - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

У подальшому, новий стягувач - ОСОБА_2 пред`явила виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, до примусового виконання до приватного виконавця Крецула В.А., яким 16.11.2021 року було відкрито виконавче провадження № 67540350.

Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину «судового провадження» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а, отже, принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження.

Положення статті 432 ЦПК України визначають, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Обов`язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов`язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п`ятої ЦК.

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, що в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується апеляційним судом.

Матеріально-правові підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, по даній справі відсутні, оскільки заявником не надано доказів того, що обов`язок боржника відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою тощо.

Крім того, суд приходить до висновку, що у даній справі не вбачаються і процесуально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, зокрема на підставі наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

За змістом ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює підстави повернення виконавчого документа стягувачу. При цьому розміщення даної статті в структурі цього Закону дає підстави вважати, що повернення з перелічених цією статтею підстав можливе вже після відкриття провадження по виконавчому листу.

Так, згідно положень ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Згідно ч. 5 цієї статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано питання строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку.

Апеляційний суд погоджується з тлумаченням районного суду норм Закону України «Про виконавче провадження», зокрема щодо того, що Законом України «Про виконавче провадження» не встановлені обмеження щодо кількості разів подання виконавчого документа до виконання, а статтею 4 цього Закону не передбачена така підстава для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, як пред`явлення його до виконання більше двох разів після повернення на підставі ст. 37 Законом України «Про виконавче провадження».

За таких підстав, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги, що стягувач повністю скористався своїм правом на повторне пред`явлення виконавчого листа № 2-2823/11 до примусового виконання, а наступне третє та інше пред`явлення чинним законодавством України не передбачене, оскільки такі твердження засновані на неправильному розумінні положень Закону.

Крім того, виконавчий лист № 2-2823/11 виданий Київським районним судом м. Одеси 30 липня 2014 року на виконання заочного рішення суду від 07.09.2011 року в справі №2-2823/11, що не було скасовано та набрало законної сили 21.05.2014 року, тобто такий виконавчий лист не є виконавчим листом, що виданий помилково.

Положення статті 442 ЦПК України та ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачають можливість заміни сторони виконавчого провадження як боржника, так і стягувача. При цьому положення статті 442 ЦПК України застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Як правильно встановив районний суд, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, у справі № 2-2823/11 замінено стягувача з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ОСОБА_2 . Дана ухвала суду є чинною, наразі переглядається у касаційному порядку. Резолютивна частина цієї ухвали містить анкетні данні стягувача, що необхідні для його ідентифікації. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 не набула статусу стягувача за виконавчим листом № 2-2823/11.

Апеляційна скарга серед іншого містить посилання про сплив строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, що не приймаються апеляційним судом в обґрунтування визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки відповідна заява, що подана до районного суду, окрім посилань заявника про видачу виконавчого листа строком на один рік, не містять інших обґрунтувань та доказів для підтвердження пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Між тим встановлено, що виконавчий лист № 2-2823/11 від 30.07.2014 року неодноразово було пред`явлено до примусового виконання, та аналіз ч. 4 і 5 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави вважати, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання, перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Аналогічні положення також містились в Законі України «Про виконавче провадження» 1999 року.

Між тим, вбачається, що всі посилання заявника про підстави визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, зводяться до незгоди заявника з відкриттям 16 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Крецулом В.А. виконавчого провадження № 67540350 на підставі виконавчого листа № 2-2823/11 від 30.07.2014 року, де стягувачем є ОСОБА_2 . Проте, якщо боржник вважає, що приватний виконавець повинен був повернути виконавчий лист без виконання, зокрема з підстав того, що виконавчий лист був пред`явлений до виконання з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не подавало заяву про примусове виконання рішення відповідно ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», а у виконавчому листі № 2-2823/11 від 30.07.2014 року не зазначені прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові стягувача ОСОБА_2 , то у такому разі має оскаржити постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, оскільки вказані спірні питання мають значення для відкриття виконавчого провадження та, відповідно, не можуть бути підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Інші доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і фактично зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Щодо заперечень апелянта на ухвалу районного суду про відмову у задоволенні відводу судді, то апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1, 2 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Положення ч. 4 ст. 36 ЦПК України встановлюють, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відповідно ст. 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у цій справі.

Як підстави для відводу судді Петренка В.С. апелянт вказав про судові рішення, що ухваленні цим суддею у справах, де учасником є ОСОБА_1 , а також про участь ОСОБА_1 у якості присяжного в цивільній справі під головуванням судді Петренка В.С., проте апеляційний суд відхиляє зазначені підстави, оскільки заявником не наведено жодної передбаченої ЦПК України підстави для відводу (самовідводу) судді. Отже, відсутні підстави вважати, що районний суд допустив порушення норм процесуального права при вирішенні питання про відвід судді.

Заперечення апелянта на ухвалу районного суду про залишення без задоволення заяви про зупинення виконання за виконавчим листом та витребування доказів апеляційний суд вважає неспроможними з огляду на таке.

Апеляційний суд погоджується з висновками районного суду, що конструкція ч. 3 ст. 432 ЦПК України передбачає право, а не обов`язок суду зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання. Між тим, заявник повинен належним чином обґрунтувати з поданням доказів, що подальше виконання за виконавчим документом може вплинути на виконання ухвали, постановленої за результатом розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Вбачається, що виконавчий лист № 2-2823/11 від 30.07.2014 року вперше був пред`явлений до виконання ще у жовтні 2014 року, після чого ще неодноразово пред`являвся до виконання. Натомість заявник не надав доказів, що здійснення виконавчих дій за весь час виконання заочного рішення суду від 07.09.2011 року згубно вплинуло, зокрема на майнові права заявника, що давало б підстави вважати, про існування загрози належного виконання ухвали суду, постановленої за результатом розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Щодо питання про витребування оригіналу виконавчого документу, то положеннями ст. 432 ЦПК України не передбачено вирішення судом питання витребування виконавчого листа від виконавчої служби або приватного виконавця. Звертаючись з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 послався на незадовільну якість копії виконавчого листа. Між тим, заявник не обґрунтував, яким саме чином витребування оригіналу виконавчого листа вплине на результат розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, враховуючи надання належним чином завіреної копії цього листа, яка судом була досліджена.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи, яке є підставою для скасування (зміни) ухвали, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений: 09.01.2023 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова