Постанова

від 09.01.2023 по справі 804/15301/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2023 року

м. Київ

справа № 804/15301/15

касаційне провадження № К/9901/36199/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Кам`янської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2017 (суддя Ляшко О.Б.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 (головуючий суддя - Юрко І.В., судді - Білак С.В., Шальєва В.А.) у справі за позовом Комунального підприємства «Трамвай» (далі - Підприємство) до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Підприємство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати нечинними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 05.10.2015 № 0002682204 та № 0002692204.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій між Підприємством та ТОВ «Симона» за вересень, листопад, грудень 2013 року, січень - березень 2014 року підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; придбані у зазначеного контрагента товарно-матеріальні цінності були використані Підприємством у власній господарській діяльності; товарно-транспортні накладні не відносяться до первинних документів, пов`язаних із обчисленням і сплатою податків і зборів, передбачених статтею 44 Податкового кодексу України; Інспекцією використано лише інформацію з територіального органу ДПС за місцем реєстрації контрагента, яка не містить жодного доведеного факту, а ґрунтується лише на припущеннях; податковий орган необгрунтовано без посилання на підтверджуючі документи зробив висновок про заниження Підприємством об`єкта оподаткування податком на прибуток, тоді як сума отриманих дотацій, субсидій, задекларована Підприємством у рядку 03.15 декларації за 2013 рік підтверджується актом звіряння та банківськими виписками.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 03.03.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 05.10.2015 № 0002682204 та № 0002692204.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: фактичне виконання господарських операцій між Підприємством та його контрагентами щодо придбання товарів (робіт, послуг) підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об`єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій; податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентами, а також іншими суб`єктами господарювання у ланцюгу постачання, податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих потужностей; отримані Підприємством дотації та субсидії були у повній мірі відображені ним у податковій звітності, що спростовує доводи контролюючого органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2013 рік.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 05.10.2017 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки фактам виявлених перевіркою порушень Підприємством податкового законодавства, які зафіксовані у акті перевірки, зокрема, щодо невключення до складу доходу, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування, суми кредиторської заборгованості по ФОП ОСОБА_1 , яка залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності станом на кінець 2014 року. Решта доводів касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства та змісту акту перевірки.

Підприємство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.11.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 22.11.2022.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Підприємство перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 02.11.2000 за №240, перебуває на обліку в Інспекції, є платником податку на додану вартість. Основними видами діяльності є: перевезення наземним транспортом міського та приміського сполучення, оптова та роздрібна торгівля деталями та приладдям для електричних автотранспортних засобів, послуги з благоустрою міста, монтаж будівельних мереж та т.і.

Інспекція провела документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, результати якої оформлені актом № 2028/105/04-03-22-04 від 31.08.2015, за висновками якого Підприємством були порушені вимоги: підпунктів 14.1.15, 14.1.231, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.5.4, 135.5.10 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпунктів 138.10.2, 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого Підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 61387,00 грн. (у тому числі: за 2012 рік - 8333,00 грн., за 2013 рік - 44429,00 грн., за 2014 рік - 8625,00 грн.); вимоги пунктів 44.1, 44.3, 44.5, 44.6 статті 44, пункту 180.1 статті 180, пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1-198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого Підприємством завищено податковий кредит за період, який перевірявся, на загальну суму 37706,00 грн. (у тому числі: лютий 2013 року - 8265,00 грн., березень 2013 року - 2116,00 грн., серпень 2013 року - 11922,00 грн., вересень 2013 року - 2694,00 грн., грудень 2013 року - 6291,00 грн., січень 2014 року - 400,00 грн., лютий 2014 року - 6018,00 грн.), за рахунок включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по господарсько-фінансових відносинах з ТОВ «Симона» , по яких у ході перевірки не виявлено факту реального здійснення господарських операцій та факту передачі товарів.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що: при проведенні перевірки встановлено, що Підприємством у 2013 році отримано дотацій, субсидій на загальну суму 22181600,00 грн., тоді як включено до інших доходів (рядок 03 «Інші доходи» декларації, рядок 03.15 додатку ІД «Інші доходи») 22124826,00 грн., з огляду на що різниця становить 56774,00 грн.; згідно бухгалтерських документів Підприємства (рахунок 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками») встановлено, що станом на 01.01.2012 та на 31.12.2014 по суб`єкту господарювання - ФОП ОСОБА_1 обліковується кредиторська заборгованість у сумі 1788,00 грн. (дата виникнення 4 квартал 2011 року), яка не була включена Підприємством до складу доходу, що враховується при визначення об`єкта оподаткування, як безнадійна кредиторська заборгованість; Підприємство (покупець) неправомірно включило до складу податкового періоду з лютого 2013 року по березень 2014 року включно податок на додану вартість по податкових накладних, виписаних ТОВ «Симона» (продавцем) згідно укладених з вказаним контрагентом договорів № 006/372 від 10.01.2013 та № 314/372 від 02.01.2014 щодо придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки: згідно акту Дніпродзержинської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 06.03.2015 № 528/23/04-03-22-04 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Симона» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014» по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Акватек Україна», ПП «Хімтехнологія», ТОВ «Вінтра», ТОВ «ВТП «Харківелектромонтаж», ТОВ «Промелектроніка», ТОВ «Онікс-Трейд ЛТД», ТОВ «Бінер» та по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг), у тому числі й на адресу Підприємства (на суму податку на додану вартість 38674,89 грн.), податок на додану вартість не підтверджений актом; згідно пошукової системи «Перегляд податкових накладних» встановлено, що податкові накладні, виписані ТОВ «Симона» на адресу Підприємства, не зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних; Підприємство не надало до перевірки документи, які підтверджують факт транспортування товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця, а також сертифікати (паспорти) якості (походження) товарів.

На підставі висновків вказаного акту перевірки Інспекція 05.10.2015 прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0002682204, яким збільшила Підприємству суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 37706,00 грн. - за основним платежем та застосувала штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 9426,50 грн.; № 0002692204, яким збільшила Підприємству суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 61387,00 грн. - за основним платежем та застосувала штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 15346,75 грн.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Положеннями підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що: товарно-матеріальні цінності, які придбані позивачем у ТОВ «Симона» (перелік, номенклатура, кількість та вартість яких наведені на 36-38 аркушах акту перевірки), підтверджені договорами, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями. Укладені позивачем з ТОВ «Симона» правочини є дійсними, станом на 31.12.2014 виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ніким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними; придбані у зазначеного контрагента товарно-матеріальні цінності були використані Підприємством у власній господарській діяльності, що підтверджено актами списання, з огляду на види діяльності, які здійснює Товариство.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що Підприємство правомірно сформувало податковий кредит по господарських операціях, здійснених із ТОВ «Симона».

При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду враховує, що висновки податкового органу щодо неправомірного формування Підприємством податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Симона» були обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суди зробили правильний висновок, що вони не підтвердилися, з урахуванням того, що в силу положень абзацу 6 пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 05.10.2015 № 0002682204.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 1 пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.2 статті 135 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктами 135.5.4, 135.5.10 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи; суми дотацій, субсидій, капітальних інвестицій із фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або бюджетів, отримані платником податку.

У справі, що розглядається, суди встановили, що у 2013 році Підприємство всього отримало субсидій, дотацій на загальну суму 22124826,19 грн. у тому числі: фінансова підтримка місцевого бюджету в сумі - 12800000,00 грн.; компенсація за пільговий проїзд - субвенція державного бюджету - в сумі 9321491,50 грн.; відшкодування додаткової відпустки постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС - в сумі - 3334,69 грн.; всього - 22124826,19 грн.

Вказану суму Підприємство включило у додаток ІД рядок 03.15 декларації з податку на прибуток за 2013 рік.

Отримання субсидій підтверджується наступними документами: актом звіряння, складеним між Підприємством та Департаментом охорони здоров`я та соціального захисту населення Дніпродзержинської міської ради за 2013 рік та банківськими виписками Підприємства за 2013 рік.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що Підприємство правильно відобразило отримані у 2013 році дотації та субсидії у повній мірі, що спростовує доводи скаржника щодо заниження доходу, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування, на загальну суму 56774 грн.

Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій не надали будь-якої правової оцінки доводам податкового органу щодо невключення Підприємством до складу доходу, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування, суми кредиторської заборгованості у розмірі 1788,00 грн. по ФОП ОСОБА_1 , яка залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності станом на кінець 2014 року. Обставин щодо підстав виникнення такої заборгованості, її існування станом на 31.12.2014, а також відповідності такої заборгованості вимогам підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України суди попередніх інстанцій не встановили.

Разом з цим, зазначені обставини входять до предмету доказування та підлягають обов`язковому встановленню судом.

Поверховий підхід та неповнота при з`ясуванні обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій при перевірці правомірності прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 05.10.2015 № 0002692204 вимагають повторного і більш ретельного дослідження їх судом.

З урахуванням наведеного касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.10.2015 № 0002692204 підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2017 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.10.2015 № 0002692204 із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2017 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 підлягають залишенню без змін.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кам`янської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.10.2015 № 0002692204, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова