Постанова

від 09.01.2023 по справі 813/696/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2023 року

м. Київ

справа №813/696/16

адміністративне провадження № К/9901/25389/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 (суддя - Сакалош В.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016 (головуючий суддя - Ільчишин Н.В., судді - Пліш М.А., Большакова О.О.) у справі за позовом Приватного підприємства «Юридична компанія «Козаков і партнери» до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку, визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Приватне підприємство «Юридична компанія «Козаков і партнери» (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати вимогу від 24.06.2015 №2470-23, рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку №16509/85/13-04-15-03-12 та зобов`язати Інспекцію поновити Підприємство в реєстрі платників єдиного податку з 31.12.2015, внести зміни у картку особового рахунку Підприємства з урахуванням інформації щодо сплати Підприємством єдиного податку згідно платіжного доручення від 19.03.2015 №422 у сумі 50260,00 грн.

Позивач в обґрунтування вимог зазначає, що у відповідача не було передбачених законом підстав для прийняття оспорюваного рішення, оскільки у Підприємства відсутній податковий борг, ним своєчасно відправлено платіжне доручення до банку, але платіжне доручення так і не було виконане банком з підстав того, що з 20.03.2015 у ПАТ «Банк «Київська Русь» було введено тимчасову адміністрацію і банк повідомив Підприємство про неможливість виконання та проведення платежу. Вважає, що у контролюючого органу були відсутні підстави для виключення Підприємства з реєстру платників єдиного податку у зв`язку з відсутністю у позивача податкового боргу з єдиного податку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016, позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкову вимогу від 24.06.2015 №2470-23, рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку №16509/85/13-04-15-03-12, зобов`язано Інспекцію поновити Підприємство в реєстрі платників єдиного податку з 31.12.2015 та внести зміни у картку особового рахунку Підприємства з урахуванням інформації щодо сплати Підприємством єдиного податку згідно платіжного доручення від 19.03.2015 №422 у сумі 50260,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що виконання платником податкового обов`язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов`язання, а отже його сплата, пов`язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов`язань. Зазначення в картці облікового рахунку суми податку, яка вважається сплаченою, порушує права Позивача, оскільки відображає суму неіснуючого податкового боргу і належним способом захисту права платника є внесення відповідних змін до картки особового рахунку платника податків. Підставою для прийняття оскарженого рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку стало відображення податкового боргу у картці особового рахунку позивача.

Інспекція оскаржила постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016 до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 20.01.2017 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог Інспекція, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, зазначає, що судами не враховані положення пункту 129.6 статті 129, пунктів 38.1, 38.2 статті 38 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 №2346-ІІІ (далі - Закон №2346-ІІІ), пункту 5 Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 №765, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 за №217/24994 та підпункту 3.1 пункту 3 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №576, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за №1840/24372. Вважає, що у Підприємства виникла заборгованість зі сплати єдиного податку, оскільки Підприємством своєчасно не було сплачено єдиний внесок, що слугувало підставою для прийняття вимоги про сплату заборгованості з єдиного податку та рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07.11.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 08.11.2022.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Підприємство з 01.01.2012 по 31.12.2015 перебувало на спрощеній системі оподаткування та згідно з інформацією Інспекції належало до 3 групи платників єдиного податку.

Відповідно до декларації зі сплати єдиного податку юридичної особи Підприємства за І квартал 2015 року від 03.05.2015 №9084768645 сума нарахувань єдиного податку складає 23549,17 грн.

Інспекцією 24.06.2015 було сформовано податкову вимогу за №2470-23 на загальну суму боргу 23541,68 грн по єдиному податку з юридичних осіб та надіслано позивачу 26.06.2015. У податковій вимозі зазначено, що вказана сума є податковим боргом Підприємства за узгодженими грошовими зобов`язаннями зі сплати єдиного податку.

Відповідно до декларації із сплати єдиного податку юридичної особи позивача за ІІ квартал 2015 року від 05.08.2015 №9164230947 сума нарахувань єдиного податку складає 25413,85 грн.

Позивачем 19.03.2015 шляхом переказу коштів з власного рахунку, відкритого у Львівській філії ПАТ «Банк «Київська Русь», було подане платіжне доручення від 19.03.2015 №422 про переказ із власного розрахункового рахунку на користь місцевого бюджету Галицького району м. Львова грошових коштів у розмірі 50260,00 грн із призначенням платежу - «єдиний податок з юридичних осіб 4% за 1 квартал 2015 року».

Згідно із банківської виписки з поточного рахунка Підприємства станом на 19.03.2015 на рахунку позивача були наявні грошові кошти у розмірі 50262,52 грн, що, відповідно, є достатньою сумою для виконання банком зазначеного платіжного доручення.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19.03.2015 прийнято рішення №61 про запровадження з 20.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Київська Русь». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Київська Русь» запроваджено строком на три місяці з 20.03.2015 по 19.06.2015 включно.

З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «Банк «Київська Русь», запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 23.02.2012 № 4452-VI (далі - Закон №4452-VI), Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 15.06.2015 №116 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» до 19.07.2015 включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь».

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16.07.2015 № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію «Банк «Київська Русь» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.07.2015 №138 «Про початок процедури ліквідації «Банк «Київська Русь» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації «Банк «Київська Русь» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова Олександра Юрійовича строком на 1 рік з 17.07.2015 по 16.07.2016 включно.

У зв`язку з процедурою тимчасової адміністрації та подальшої ліквідації банку, представниками ПАТ «Банк «Київська Русь» у листі від 25.03.2015 повідомлено Підприємство, що відповідні кошти не перераховані за призначенням у зв`язку із введенням у банку з 20.03.2015 тимчасової адміністрації. Банк зазначив, що відповідно до статті 36 Закону № 4452-VI платіжне доручення позивача №422 повертається без виконання як таке, що не виконане у строк з вини банку. Вказана інформація зазначається банком на зворотній стороні платіжного доручення від 19.03.2015 №422.

Також Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк «Київська Русь» (лист від 03.06.2016 №3159/16) стверджується, що 20.03.2015 у зв`язку з тим, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в ПАТ «Банк «Київська Русь» була ведена тимчасова адміністрація, залишки коштів на рахунках були заблоковані і лише після 20.03.2015 рух коштів по рахунках клієнтів було відновлено.

Уповноважена особа на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Київська Русь» вказує, що позивач мав можливість після 20.03.2015 сплатити заборговану суму єдиного податку.

Інспекція на підставі абзацу 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України прийняла рішення №16509/85/13-04-15-03-12 про анулювання позивачу з 31.12.2015 свідоцтва платника єдиного податку через наявність податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та ПК України (у редакції, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктами 36.1 та 36.5 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Підпунктом 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Положеннями статті 59 ПК України установлено, що в разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що внаслідок невиконання податкового зобов`язання зі сплати самостійно визначеного податкового зобов`язання з єдиного податку юридичної особи у позивача утворилася податкова заборгованість.

За загальним правилом відповідальність за неналежне виконання податкового обов`язку несе платник.

Відповідно до статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 111 ПК України визначені види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Пунктом 126.1 статті 126 ПК України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.

Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Таким чином, у ПК України під відповідальністю за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов`язання розуміється застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Разом з тим, положення статті 129 ПК України містять застереження щодо застосування до платника відповідальності за неналежне виконання податкового зобов`язання.

Пунктом 129.6 статті 129 ПК України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законосм України «Про платіжні системи та ппереказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду.

При цьому, платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Таким чином, платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов`язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов`язання у діях платника у цьому випадку немає.

Водночас відповідно до пункту 113.2 статті 113 ПК України застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов`язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.

Із загальних положень статті 38 ПК України також випливає, що належним виконанням податкового зобов`язання є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань.

Таким чином, звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов`язання не свідчить про звільнення від обов`язку виконати податкове зобов`язання.

Крім того, слід звернути увагу і на положення статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов`язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №804/4602/16, в якій Верховний Суд відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 06.04.2004 у справі № 8/140, та зазначив про те, що у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.

Аналогічні правові висновки викладені і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.07.2022 у справі №1840/3551/18.

З огляду на те, що оспорювана позивачем податкова вимога не є формою чи видом притягнення платника до відповідальності (не є за своєю суттю фінансовою санкцією у вигляді штрафу та/або пені), а свідчить про необхідність погашення суми податкового зобов`язання, відтак немає підстав і для її скасування, оскільки податкове зобов`язання на момент її винесення податковим органом Підприємством належно виконане не було.

Крім того, саме у платника податків, а не у відповідного державного органу, існували договірні відносини із банком, цей банк в даному випадку надавав платнику податків відповідні банківські послуги, як контрагент по господарському договору про банківське обслуговування. Позивач був вільний у виборі відповідного контрагента (банку) для здійснення зберігання та переказів його коштів, тому невиконання своїх обов`язків банком-контрагентом відноситься до комерційних ризиків позивача, і не може бути перекладено на державу.

Виходячи з викладеного, відсутні підстави і для задоволення решти позовних вимог, оскільки вимоги про визнання протиправним рішення Інспекції про анулювання свідоцтва платника єдиного податку, зобов`язання поновити Підприємство в реєстрі платників єдиного податку з 31.12.2015 та внести зміни у картку особового рахунку Підприємства з урахуванням інформації щодо сплати позивачем єдиного податку згідно з платіжними дорученням від 19.03.2015 №422 є похідними від вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату податкового боргу.

Відповідно до частини третьої пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, крім іншого: 1) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; 2) у разі перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, платниками єдиного податку першої і другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; 3) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; 5) у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми; 6) у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення.

Ураховуючи встановлений судами попередніх інстанцій факт ненадходження сплачених Підприємством сум єдиного податку згідно з платіжним дорученням від 19.03.2015 №422, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного податку, що є підставою для анулювання реєстрації платником єдиного податку відповідно до вимог пункту 299.10 статті 299 та підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, відтак суд не може зобов`язати Інспекцію поновити Підприємство в реєстрі платників податку з 31.12.2015, тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Окрім того, виходячи із наявності у позивача податкової заборгованості зі сплати самостійно визначеної суми грошового зобов`язання з єдиного податку, у Інспекції немає підстав для внесення змін у картку особового рахунку Підприємства про належне виконання позивачем податкового зобов`язання, а саме - сплату єдиного податку у розмірі 50260,00 грн відповідно до платіжного доручення від 19.03.2015 №422.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність винесеної відповідачем податкової вимоги від 24.06.2015 №2470-23 та про наявність підстав для задоволення решти позовних вимог.

Доводи скаржника щодо правомірності та законності своїх дій при винесенні податкової вимоги та рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині.

За змістом частин першої та третьої статті 351 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Новий розподіл судових витрат, виходячи зі змісту статті 139 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відбувається у разі повного або часткового задоволення позовних вимог судом апеляційної або касаційної інстанції, однак, цією постановою Верховний Суд ухвалив відмовити у задоволенні позовних вимог, тому новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду