Постанова

від 09.01.2023 по справі 922/424/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2023 року м. Харків Справа № 922/424/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Тарасова І.В.;

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Слебс" (вх.№959Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2022 у справі №922/424/22 (повний текст рішення складено 21.07.2022 суддею Жельне С.Ч. у приміщенні господарського суду Харківської області)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем", м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слебс", село Подвірки, Харківська область,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слебс" про стягнення основної заборгованості 9178,99 грн, 3% річних 389,66 грн, інфляційних втрат 1009,30 грн, компенсації вартості послуг за 12 місяців (відповідно до пункту 13.3 договору) 36726,38 грн та компенсацію вартості одягу в сумі 5406,77 грн. Заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається з судового збору 2481,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу 7000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про послуги з обслуговування наданого у користування робочого одягу №4029 від 20.04.2015 у частині здійснення повної та своєчасної оплати за надані послуги. Після розірвання 08.11.2021 в односторонньому порядку договору, на підставі пункту 12.3 відповідачу відповідно до пунктів 6.5, 9.1, 13.3 договору нараховано компенсацію вартості послуг за 12 місяців у розмірі 36726,38 грн та компенсацію вартості одягу 5406,77 грн. Крім цього, за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі ст.625 Цивільного кодексу України відповідачу нараховано 3% річних 389,66 грн та інфляційні втрати 1009,30 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.07.2022 у справі №922/424/22 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Слебс" на користь ТОВ "Ліндстрем" 9178,99 грн основного боргу, 389,66 грн 3% річних, 1009,30 грн інфляційних втрат, 36726,38 грн компенсації суми вартості послуг за 12 місяців, 5406,77 грн компенсації вартості одягу, 7000,00 грн витрат на професійну правову допомогу та 2481,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд виходив з того, що позивач належним чином виконував узяті на себе зобов`язання за договором, з боку відповідача зауважень до наданих послуг, отриманих актів не було. Оплата за надані послуги по виставленим рахункам на загальну суму 9178,99 грн не здійснена у повному обсязі, тому з урахуванням встановленого позов у частині стягнення з відповідача 9178,99 грн суми основного боргу суд задовольнив. Щодо вимог позивача про стягнення 389,66 грн 3% річних та 1009,30 грн інфляційних втрат господарький суд також дійшов висновку про їх задоволення, виходячи з того, що позивач надав відповідачу послуги, передав для підписання акти надання послуг, натомість відповідач у встановлений пунктом 10.6 договору строк зауважень до наданих послуг не надав, акти відповідач отримав і не надав до них жодних зауважень, з огляду на що послуги прийняті відповідачем без зауважень. Господарським судом встановлено, що строк оплати по рахунку №154334 від 20.04.2020 на суму 2515,68 грн настав 04.05.2020, починаючи з 05.05.2020 утворилася заборгованість і обліковується прострочення; по рахунку №155754 від 18.05.2020 на суму 2515,68 грн настав 01.06.2020, починаючи з 02.06.2020 утворилася заборгованість і обліковується прострочення; строк оплати по рахунку №158087 від 15.06.2020 на суму 2515,68 грн настав 29.06.2020, починаючи з 30.06.2020 утворилася заборгованість і обліковується прострочення; строк оплати по рахунку №160496 від 13.07.2020 на суму 1631,95 грн настав 27.07.2020, починаючи з 28.07.2020 утворилася заборгованість і обліковується прострочення. Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат господарський суд визнав правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства з урахуванням доведеності позивачем факту прострочення боржника. Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, умовам договору, нараховані арифметично правильно, з урахуванням чого задовольнив позовні вимоги про стягнення 389,66 грн 3% річних та 1009,30 грн інфляційних втрат. Крім цього, через систематичне прострочення відповідачем оплати наданих послуг позивачем на підставі пункту 12.2 договору розірвано договір в односторонньому порядку та нараховано відповідачу до сплати компенсацію на суму вартості послуг за 12 місяців у розмірі 36726,38 грн. Господарський суд зазначив, що факт розірвання договору відповідачу підтверджується повідомленням за вих.№П-2073 від 25.10.2021 про дострокове розірвання договору, до якого додано рахунок на оплату суми компенсації за 12 місяців (№198650 від 25.10.2021), а також рахунок на компенсацію втраченого одягу (№198651 від 25.10.2021). Господарський суд дійшов висновку про те, що на підставі пункту 13.3 договору, ст.525, 611, 651 Цивільного кодексу України, ст.188 Господарського кодексу України, позивач з 08.11.2021 розірвав договір в односторонньому порядку. Розрахунок компенсації здійснено шляхом додавання сум рахунків за надані послуги за 12 місяців по договору. Господарський суд встановив, що відповідач протягом 4 місяців систематично прострочував оплату послуг позивача та у встановлений договором строк не оплатив виставлені позивачем рахунки за надані послуги. Доказів зворотного відповідач суду не надав. Так само у справі відсутні документи, які б свідчили про наявність у відповідача зауважень до якості та обсягу наданих позивачем у вказаний період послуг. Уклавши договір, сторони передбачили відповідальність замовника (обов`язок відповідача компенсувати суму вартості послуг згідно з даним договором за 12 місяців) з урахуванням принципу свободи договору. Оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факт порушення умов договору в частині своєчасної оплати рахунків, ураховуючи, що позивач реалізував своє право на розірвання договору в односторонньому порядку, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації суми вартості послуг за 12 місяців на підставі пункту 13.3 договору господарський суд визнав обґрунтованими. Принципи компенсації вартості одягу передбачені у додатку 3 до договору. З урахуванням пунктів 6.5, 9.1 договору та додатків 2, 3 до договору, розмір компенсації неповерненого (втраченого) замовником одягу складає 4505,64 грн без ПДВ і 5406,77 грн разом з ПДВ. З урахуванням того, що на дату подання позову переданий відповідачу одяг так і не повернений позивачу, не зважаючи на те, що позивач вимагав повернути одяг у повідомленні про розірвання договору, заявлені вимоги про стягнення компенсації вартості одягу в сумі 5406,77 грн господарський суд визнав обгрутованими та такими, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню у цій частині. Також господарський суд відшкодував 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

ТОВ "Слебс" з рішенням господарського суду не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2022 у справі №922/424/22 скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Здійснити розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні, про дату, час та місце розгляду справи повідомити ТОВ "Слебс".

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що за умовами договору позивач повинен щомісяця надавати чистий комплект робочого одягу з трьох речей і забирати та прати комплекти, що забруднились. Представник позивача приїздив до відповідача з накладною, в якій відмічав кількість забрудненого та вид отриманого одягу від ТОВ «Слебс», а також кількість переданого чистого одягу. Починаючи з січня 2020 року, позивач почав несвоєчасно виконувати свої зобов`язання за договором, за твердженням апелянта, міг не привезти комплекти у повному обсязі та несвоєчасно забирав прати забруднений одяг. Ці обставини створили суперечки між сторонами договору, які сторони вирішували лише в усній формі. З квітня 2020 року позивач взагалі не надав чистий робочий одяг і не здійснив заміну брудного, та, на думку апелянта, саме з квітня 2020 між сторонами договору припинилися відносини. Як стверджує відповідач, відсутні належні докази (заявки, накладні), які підтверджують виконання умов договору щодо передання чистого робочого одягу ТОВ «Слебс» у квітні, травні, червні та липні 2020 року. Направлення рахунків та актів виконаних робіт засобами електронної пошти не передбачено умовами договору, як і їх надіслання не свідчить про факт виконання з боку позивача умов договору (пункт 2.1) щодо надання робочого одягу з подальшою щомісячною його заміною. ТОВ «Слебс» проводило оплату послуг по березень 2020 року. Квитанції про прийняття податкових накладних податковим органом не свідчать, на думку відповідача, про отримання ТОВ «Слебс» послуг згідно з пунктом 2.1 договору, військові дії не дають змоги на разі з боку відповідача надати суду такі документи як баланси, оборотні відомості, звітну податкову документацію товариства, які б спростовували податкові накладні позивача. Як стверджує апелянт, ТОВ «Слебс» вело постійні перемовини з керівництвом ТОВ «Ліндстрем» щодо повернення робочого одягу, однак представник фірми, що приїздив у попередні періоди до квітня 2020 року до ТОВ «Слебс» не приїжджав і не забирав брудний робочий одяг. Доказів того, що позивач направляв свого представника для отримання одягу у матеріалах справи відсутні. У порушення вимог ст.193 Господарського кодексу України господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, не перевірив належності виконання зобов`язань з боку позивача та виставлення останнім рахунків та актів виконаних робіт, і як наслідок застосував господарські санкції, передбачені договором, до ТОВ «Слебс». На переконання ТОВ «Слебс» позивач надав документи, які за своєю суттю не доводять факту наданих послуг відповідачу, і створюють у суду помилкове уявлення про підставність і добросовісність позивача у тлумаченні укладеного між сторонами договору та визначення змісту зобов`язань, що виникли. Апелянт вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами, і не підлягають задоволенню, бо будь-яких послуг у період з квітня по липень 2020 року відповідач не отримував, а тому і не повинен був їх оплачувати, відтак, висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Крім того, апелянт вважає, що господарським судом порушено норми процесуального права, а саме, справу було розглянуто без повідомлення відповідача, у свою чергу розгляд справи за відсутності учасника процесу щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки або повідомлення про час, місце та порядок розгляду справи, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

До апеляційної скарги відповідач надає докази та просить суд апеляційної інстанції поновити строк для подання доказів в обгрунутвання заперечень щодо позову та висновків рішень суду, зокрема, мотивує неможливість подання доказів до суду першої інстанції тим, що ухвалу господарського суду Харківської області від 07.02.2022 про відкриття провадження у даній справі ТОВ «Слебс» отримало 11.02.2022, з урахуванням вимог ухвали суду строк на подання відзиву на позовну заяву сплив 28.02.2022. У зв`язку з тим, що ТОВ «Ліндстрем» не направило позовну заяву з додатками відповідачу, ознайомитись з матеріалами справи директор товариства мала змогу лише 21.02.2022, саме з цього часу відповідач почав збирати докази в обґрунтування відзиву та вимог позовної заяви. 24.02.2022 по всій території України розпочалися військові дії РФ, бомбардування майже всієї території Україи та Харкова, де фактично проживала директор ТОВ «Слебс», тому за умови загрози життю та здоров`ю директор товариства не мала змоги дістатися місця знаходження ТОВ «Слебс», де зберігалися документи щодо ведення господарської діяльності товариства. За декілька днів директор товариства з неповнолітніми дітьми виїхала до м.Полтави, де зараз і перебуває. З початком військової агресії Російської Федерації проти України Указом Президента Укрїни від 24.02.2022 №64/2022 введено воєнний стан в Україні, який було подовжено у подальшому відповідними указами. Посилаючись на роз`яснення Верховного Суду від 04.03.2022, відповідач стверджує, що господарський суд Харківської області припинив свою роботу саме з підстав введення воєнного стану, про що розміщено інформвцію на сайті суду, на думку відповідача, суд першої інстанції повинен був повідомити ТОВ «Слебс» щодо порядку розгляду справи, подання сторонами доказів та документів в умовах воєнного стану, а також щодо місця подання таких доказів з урахуванням прийняття відповідних рішень про зміну підсудності розгляду справ. За таких обставин, відзив на позовну заяву не подано відповідачем, як і докази до нього з поважних причин. У зв`язку з відсутністю доступу до приміщення товариства, саме з підстав проведення військових дій на території Харкова та Харківської області ТОВ «Слебс» не має змоги надати в обґрунтування заперечень щодо позову весь необхідний пакет документів, і надає лише ті, що має в електронному вигляді станом на 24.02.2022.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо неможливості подання ним доказів в передбачений законодавством процесуальний строк у зв`язку із введенням воєнного стану, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до приписів Закону України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 №02212-ІХ та від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 №2500-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено відповідні Укази Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022 та від 17 травня 2022 року № 341/2022, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, а потім з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану"(далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частинами 1 та 4 ст.26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частини 1 ст.10 Закону № 389-VIII).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №990/115/22 (провадження № 11-107заі22) викладено такі правові висновки.

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Таким чином, лише саме посилання відповідача на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для не подання ним доказів в передбачений законодавством процесуальний строк, оскільки заявник не зазначає конкретних обставин, які унеможливили надання відповідних доказів до суду першої інстанції, оскільки відповідач був обізнаний про розгляд справи, знайомився з її матеріалами, та, як сам зазначає, надає до апеляційної скарги докази, що були у відповідача в електронному вигляді станом на 24.02.2022, при цьому на наводить обставин, що заважали надати ці докази до суду першої інстанції, який не припиняв свою роботу, як помилково вважає відповідач, та не змінював територільної підсудності, а справа розглядалась в господарському суді майже 5 місяців.

Отже, відповідач не довів, що неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлена саме обмеженнями, впровадженими у зв`язку з воєнним станом. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання скаржником відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації своїх прав.

Колегія суддів зазначає, що надані апелянтом докази не були предметом розгляду господарським судом, при цьому заявник не наводить обґрунтувань винятковості випадку та причин, що об`єктивно не залежали від відповідача, надати вищезазначені докази, що знаходились у відповідача в електронному вигляді, до суду першої інстанції, що є підставою для не прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції в силу норм ст.80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 витребувано у господарського суду Харківської області матеріали справи №922/424/22, необхідні для розгляду скарги, та ухвалено невідкладно надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №922/424/22.

04.10.2022 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Слебс" залишено без руху з підстав відсутності належних доказів направлення копії апеляційної скарги позивачу. Встановлено заявнику апеляційної скарги десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги. Роз`яснено, що наслідки не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, передбачені статтями 174, 260 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Слебс" строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2022 у справі №922/424/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Слебс". Призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Слебс" на рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2022 у справі №922/424/22 у порядку письмового провадження, про що повідомлено учасників справи шляхом надсилання копії цієї ухвали. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання письмових заяв, клопотань. Відзив, заяви, клопотання можуть бути надіслані на офіційну адресу електронної пошти суду (inbox@eag.court.ua) з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи.

28.11.2022 від позивача через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив (вх.№7475) на апеляційну скаргу разом з клопотанням про продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку подання відзиву, колегія суддів визнає поважними наведені заявником причини пропуску строку (безпекова ситуація в Україні, здійснення масованих ракетних атак та часті перебої у постачанні електроенергії). Тому колегія суддів дійшла висновку про задоволення відповідного клопотання, поновлення пропущеного строку та прийняття до розгляду відзиву позивача на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що твердження відповідача у апеляційній скарзі про те, що позивач нібито порушував умови договору та неналежно виконував взяті на себе зобов`язання, не відповідають дійсності. Вказуючи, що позивач припинив надавати послуги з квітня 2020 року, відповідач фактично формує хибне уявлення про обставини справи. При цьому відповідач не надає суду апеляційної інстанції жодних доказів, які могли б підтвердити обставини, на які він посилається. Водночас такі твердження спростовуються доказами, наданими позивачем ще під час розгляду справи у суді першої інстанції. Факт передання одягу відповідачу підтверджується копіями листів приміряння, а надання послуг - копіями актів, що були додані до позовної заяви. Також відповідач у встановлений договором строк зауважень до наданих послуг не надав. Три акти відповідач підписав у системі «M.E.Doc», а останній акт вважається таким, що затверджений відповідачем за принципом мовчазної згоди. Вказані документи досліджені судом першої інстанції, на підставі чого суд визнав встановленим факт належного виконання позивачем зобов`язань за договором внаслідок систематичного прострочення відповідачем оплати наданих послуг. Позивач з 08.11.2021 на підставі пункту 13.3 договору, ст.525, 611, 651 Цивільного кодексу України, ст.188 Господарського кодексу України розірвав договір в односторонньому порядку, про що було повідомлено відповідача. Ураховуючи положення пункту 13.3 договору, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача компенсації на суму вартості послуг за 12 місяців - 36726,38 грн. На підтвердження суми компенсації позивачем подано до суду рахунки на оплату послуг за 12 місяців та детальний розрахунок суми компенсації. На дату подання позову переданий відповідачу одяг не був повернений позивачу, не зважаючи на те, що позивач вимагав повернути одяг у повідомленні про розірвання договору. Одяг перебуває у відповідача, останній на вимогу позивача повернути одяг не реагував жодним чином. З огляду на що, позивач вважає, що вказаний одяг було втрачено відповідачем. На підставі пунктів 6.5, 9.1 договору позивач просив стягнути з відповідача компенсацію вартості втраченого одягу у розмірі 5406,77 грн. Розрахунок компенсації та документи, що підтверджують вартість переданого одягу, додані позивачем до позовної заяви. Суд першої інстанції ґрунтовно перевірив надані позивачем документи та розрахунки сум до стягнення, що відображено у мотивувальній частині судового рішення. Кожній стороні судом надана розумна можливість представити свою позицію у спорі, подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, скористатись іншими процесуальними правами. Проте відповідач за 5 місяців розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав відзив на позов, не клопотав про відкладення розгляду справи чи продовження встановлених судом процесуальних строків, а відтак відповідач не скористався своїм правом на судовий захист. Ураховуючи наявні матеріали справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач порушив умови укладеного договору, прострочив оплату послуг, наданий у користування одяг не повернув, а відтак були наявні підстави для стягнення з відповідача сум основної заборгованості, процентів річних, інфляційних втрат, компенсації на суму вартості послуг за 12 місяців та компенсації вартості одягу. Таким чином, рішення господарського суду Харківської області прийнято з додержанням норм матеріального права. Висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи, сторони належним чином повідомлені про розгляд справи у порядку письмового провадження, копія ухвали Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 про відкриття провадження у справі надіслана на адресу позивача та відповідача та отримані 21.11.2022 ТОВ «Ліндстрем» та 24.11.2022 ТОВ «Слебс», що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.

20.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Слебс" (замовник) укладено договір №4029 про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу, відповідно до пункту 2.1 якого замовник отримує від виконавця у тимчасове оплатне користування робочий одяг, причому виконавець зобов`язується доставляти, прати та обслуговувати наданий робочий одяг та забезпечувати заміну зношеного робочого одягу, що використовувався за його прямим призначенням.

Виконавець володіє наданим робочим одягом на праві власності та має виключне право на його прання та обслуговування (пункт 2.2 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору робочий одяг надається замовнику в користування згідно з попередньо узгодженою пропозицією та визначений у листі примірки, що додається (додаток 1).

Нові замовники до початку обслуговування отримують у письмовому вигляді всі необхідні інструкції, список контактних осіб та матеріали, необхідні для нормальної організації обслуговування. Кожний працівник замовника використовує лише індивідуально закріплені за ним та промарковані особистими даними одиниці робочого одягу. Перед першою доставкою робочого одягу виконавець проводить примірку одягу, в ході якої остаточно визначається кількість необхідного одягу та розміри. Перша доставка одягу підтверджується підписами сторін. За кожну замовлену одиницю одягу стягується разовий сервісний збір згідно з додатком 2 до договору (пункт 3.2 договору).

Сторони окремо погоджують будь-які зміни щодо кількості виробів протягом дії даного договору. Усі зміни в кількості наданих виробів згідно з даним договором оформлюються на основі письмової заявки з підписом та печаткою. Оплаті за обслуговування підлягають усі замовлені вироби (пункт 3.3 договору).

Розрахунки згідно з даним договором грунтуються на кількості виробів, наданих виконавцем замовнику у користування (пункт 3.4 договору).

У розділі 10 сторонами погоджено ціну обслуговування та виставлення рахунків.

Сума оплати згідно з даним договором визначається кількістю наданого в користування одягу та ціною його обслуговування, вказаною у додатку 2.

Ненадання замовником робочого одягу для обслуговування не може бути приводом для зміни суми рахунку.

Ціни можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з попереднім повідомленням за 1 місяць до їх зміни.

Періодичність виставляння рахунків складає чотири (4) тижні. Всі ціни вказані в українських гривнях та не включають ПДВ, який підлягає стягненню за діючими ставками. Разом із рахунком, замовнику направляються податкова накладна та акт, що підтверджує надання послуг згідно з даним договором.

Відповідно до пункту 10.6 договору послуги вважаються наданими в повному обсязі та без зауважень, якщо протягом 2-х тижнів з моменту відправлення рахунку, податкової накладної та акту, що підтверджує надання послуг, якщо замовник не пред`явив жодних письмових претензій щодо якості послуг.

Оплата за надані послуги виконується замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця в українських гривнях. Строк оплати наданих послуг - 14 календарних днів з дати виставлення рахунку. У разі неналежного виконання замовником умов оплати, виконавець має право діяти згідно з чинним законодавством України (пункт 10.7 договору).

Належне виконання позивчем своїх зобов`язань за договором, зокрема, без претензій та зауважень, підтверджується актом надання послуг №154334 від 20.04.2020 на суму 2515,68 грн; актом надання послуг №155754 від 18.05.2020 на суму 2515,68 грн; актом надання послуг №158087 від 15.06.2020 на суму 2515,68 грн; актом надання послуг №160496 від 13.07.2020 на суму 1631,95 грн.

Позивачем виставлені відповідачу рахунки на оплату за надані послуги.

З матеріалів справи убачається, що акти та рахунки відповідачу також надіслано на електронну пошту. Крім того, підписані з боку позивача електронним цифровим підписом та електронною цифровою печаткою акти надсилалися за допомогою M.E.Doc. Акти і рахунки надсилалися засобами поштового зв`язку разом з претензіями та повідомленням про дострокове розірвання договору. Рахунки разом з актами отримано відповідачем у день їх виставлення - 20.04.2020, 18.05.2020, 15.06.2020, 13.07.2020.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що заборгованість за договором відповідачем не сплачена та становить 9178,99 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зі змісту укладеного між сторонами договору убачається, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання договору про надання послуг.

Згідно зі ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, частина 7 ст.193 Господарського кодексу України).

Господарським судом правильно встановлено, що позивач належним чином виконував взяті на себе зобов`язання за договором, з боку відповідача зауваження до наданих послуг в актах здачі -приймання робіт (надання послуг) відсутні.

Разом з тим, в матеріалах справи немає будь-яких інших доказів, що підтверджували б несвоєчасне виконання, починаючи з січня 2020 року, позивачем зобов`язань за договором, що були предметом договору №4029 від 20.04.2015, а з квітня 2020 року - припиння надання послуг, на чому наполягає відповідач в обґрунтування своїх доводів в апеляційній скарзі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як стверджує відповідач, відсутні належні докази (заявки, накладні), які підтверджують виконання умов договору щодо передання чистого робочого одягу ТОВ «Слебс» у квітні, травні, червні та липні 2020 року. Направлення рахунків та актів виконаних робіт засобами електронної пошти не передбачено умовами договору, як і їх надіслання не свідчить про факт виконання з боку позивача умов договору щодо надання робочого одягу з подальшою щомісячною його заміною. Квитанції про прийняття податкових накладних податковим органом не свідчать, на думку відповідача, про отримання ТОВ «Слебс» послуг згідно з пунктом 2.1 договору. На переконання ТОВ «Слебс» позивач надав документи, які за своєю суттю не доводять факту наданих послуг відповідачу, і створюють у суду помилкове уявлення про під ставність і добросовісність позивача у тлумаченні укладеного між сторонами договору та визначення змісту зобов`язань, що виникли

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням приписів ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язком сторін є подання до суду доказів, а не оцінка доказів іншої сторони, в свою чергу, надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладено на господарський суд.

Разом з цим, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ «Слебс» вело постійні перемовини з керівництвом ТОВ «Ліндстрем» щодо повернення робочого одягу.

ТОВ «Слебс» не заперечує, що проводило оплату послуг за спірним договором по березень 2020 року.

Отже, оплата за надані послуги по виставленим рахункам на загальну суму 9178,99 грн не здійснена відповідачем у повному обсязі, тому господарський суд дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача 9178,99 грн суми основного боргу.

Підлягають відхиленню і доводи апелянта про те, що у порушення вимог ст.193 Господарського кодексу України господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, не перевірив належності виконання зобов`язань з боку позивача та виставлення останнім рахунків та актів виконаних робіт, і, як наслідок, застосував господарські санкції, передбачені договором, до ТОВ «Слебс», виходячи з такого.

Згідно з частиною 1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 10.6 договору послуги вважаються наданими у повному обсязі та без заперечень, якщо протягом двох (2-х) тижнів з моменту відправлення рахунку, податкової накладної та акту, що підтверджує надання послуг, замовник не пред`явив жодних письмових претензій щодо якості наданих послуг.

Як правильно встановлено господарським судом, позивач надав відповідачу послуги, передав для підписання акти надання послуг. Відповідач у встановлений пунктом 10.6 договору строк зауважень до наданих послуг не надав, акти відповідач отримав і не надав до них жодних зауважень, з огляду на що послуги прийняті відповідачем без зауважень.

Відповідно до пункту 10.7 договору оплата за надані послуги виконується замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця в українських гривнях. Строк оплати наданих послуг -14 календарних днів із дати виставлення рахунку. У разі неналежного виконання замовником умов оплати, виконавець має право діяти згідно з чинним законодавством України.

Господарським судом також правильно встановлено, що строк оплати по рахунку №154334 від 20.04.2020 на суму 2515,68 грн настав 04.05.2020, починаючи з 05.05.2020 утворилася заборгованість і обліковується прострочення; по рахунку №155754 від 18.05.2020 на суму 2515,68 грн настав 01.06.2020, починаючи з 02.06.2020 утворилася заборгованість і обліковується прострочення; строк оплати по рахунку №158087 від 15.06.2020 на суму 2515,68 грн настав 29.06.2020, починаючи з 30.06.2020 утворилася заборгованість і обліковується прострочення; строк оплати по рахунку №160496 від 13.07.2020 на суму 1631,95 грн настав 27.07.2020, починаючи з 28.07.2020 утворилася заборгованість і обліковується прострочення.

Відповідно до частини 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства з урахуванням доведеності позивачем факту прострочення боржника.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, умовам договору, нараховані арифметично правильно, з урахуванням чого, підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 389,66 грн 3% річних та 1009,30 грн інфляційних втрат.

Крім цього, через систематичне прострочення відповідачем оплати наданих послуг, позивачем на підставі пункту 12.2 договору розірвано договір в односторонньому порядку та нараховано відповідачу до сплати компенсацію на суму вартості послуг за 12 місяців у розмірі 36726,38 грн.

Згідно з пунктом 13.4 договору сторони встановили розмір компенсації у визначеній грошовій сумі, яка дорівнює сумі вартості послуг за договором за 12 місяців. Відповідно до пункту 10.5 договору періодичність виставлення рахунків складає 4 (чотири) тижні. Тому за 12 місяців по договору було виставлено 13 рахунків. Ціна послуг визначається на підставі пункту 10.1 договору відповідно до кількості наданого в користування одягу та ціни його обслуговування, що вказана в додатку 2.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, про факт розірвання договору відповідачу інформовано повідомленням про дострокове розірвання договору (за вих.№П-2073 від 25.10.2021), до якого додано рахунок на оплату суми компенсації за 12 місяців (№198650 від 25.10.2021), а також рахунок на компенсацію втраченого одягу (№198651 від 25.10.2021).

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст.651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним (частина 3 ст.651 Цивільного кодексу України).

Статтею 188 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Таким чином, на підставі пункту 13.3 договору, ст.525, 611, 651 Цивільного кодексу України, ст.188 Господарського кодексу України, з 08.11.2021 договір розірвано в односторонньому порядку.

Матеріали справи містять розрахунок компенсації за 12 місяців на суму 36726,38 грн, відповідно до пункту 13.4 договору: рахунок на оплату №125668 від 15.07.2019 на суму 4013,63 грн, рахунок на оплату №128337 від 12.08.2019 на суму 4068,86 грн, рахунок на оплату №130757 від 09.09.2019 на суму 5031,23 грн, рахунок на оплату №133236 від 07.10.2019 на суму 3688,38 грн, рахунок на оплату №135791 від 04.11.2019 на суму 3695,76 грн, рахунок на оплату №138826 від 02.12.2019 на суму 1847,88 грн, рахунок на оплату №144597 від 27.01.2020 на суму 729,07 грн, рахунок на оплату №147543 від 24.02.2020 на суму 1956,91 грн, рахунок на оплату №150551 від 23.03.2020 на суму 2515,68 грн, рахунок на оплату №154334 від 20.04.2020 на суму 2515,68 грн, рахунок на оплату №155754 від 18.05.2020 на суму 2515,68 грн, рахунок на оплату №158087 від 15.06.2020 на суму 2515,68 грн, рахунок на оплату №160496 від 13.07.2020 на суму 1631,95 грн, рахунок на оплату №150551 від 23.03.2020 на суму 2515,68 грн (а.с.13). Розрахунок компенсації здійснено шляхом додавання сум рахунків за надані послуги за 12 місяців по договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач протягом чотирьох місяців систематично прострочував оплату послуг позивача та у встановлений договором строк не оплатив виставлені позивачем рахунки за надані послуги.

Доказів зворотнього матеріали справи не містять, так само у справі відсутні документи, які б свідчили про наявність у відповідача зауважень до якості та обсягу наданих позивачем у вказаний період послуг.

У силу норм ст.6, частини 1 ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 ст.628 Цивільного кодексу України).

Таким чином, уклавши договір, сторони передбачили відповідальність замовника (обов`язок відповідача компенсувати суму вартості послуг згідно з даним договором за 12 місяців) з урахуванням принципу свободи договору.

За таких обставин, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту порушення умов договору в частині своєчасної оплати рахунків, ураховуючи, що позивач реалізував своє право на розірвання договору в односторонньому порядку, господарський суд дійшов обгрунтованих висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації суми вартості послуг за 12 місяців відповідно до пункту 13.3 договору.

Згідно з пунктом 6.5 договору, якщо робочий одяг, що повертається, був підданий безповоротнім змінам за запитом замовника та/або подальше використання цього одягу неможливе через знос, або одяг було втрачено та не повернуто виконавцю, замовник виплачує виконавцю компенсацію згідно з переліком цін, вказаних у додатку 2 до даного договору з урахуванням строку використання одягу (додаток 3). Рішення про відшкодування робочого одягу приймається виконавцем. Згідно з пунктом 9.1 договору в разі значного зносу робочого одягу та неможливості його подальшого використання або якщо робочий одяг під час його використання було втрачено замовником, а також, якщо одяг, що повертається, був виготовлений по індивідуальним міркам, останній відшкодовує вартість такого робочого одягу згідно з переліком цін, вказаних у додатку 2, а строк користування одягом використовується як критерій відшкодування (додаток 3).

Принципи компенсації вартості одягу передбачені в додатку 3 до договору. Однією з підстав для компенсації вартості одягу, передбаченою пунктом 3 Принципів компенсації вартості (додаток 3), є "втрата виробів, що перебували у розпорядженні замовника" (пункт 4). Відповідно до Принципів компенсації вартості (додаток 3) компенсація вартості залежить від строку служби виробів; сума компенсації залежить від строку служби кожної конкретної одиниці одягу (пункт 4). Отже, з урахуванням пунктів 6.5, 9.1 договору та додатків 2,3 до договору, розмір компенсації неповерненого (втраченого) замовником одягу складає 4505,64 грн без ПДВ і 5406,77 грн разом з ПДВ.

Ураховуючи, що на дату подання позову переданий відповідачу одяг не був повернений позивачу, не зважаючи на те, що позивач вимагав повернути одяг у повідомленні про розірвання договору, господарським судом обгрунтовано задоволені вимоги про стягнення компенсації вартості одягу в сумі 5406,77 грн.

З огляду на наведене, апеляційним судом визнається обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо питання розподілу судових витрат у частині витрат позивача на правову допомогу, колегія суддів виходить з такого.

У статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 цього Кодексу).

Частина 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд ураховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарським процесуальним кодексом України).

21.01.2022 між ТОВ «Ліндстрем» (клієнт) та адвокатським бюро Ратушняка Володимира "Лігалконсалтинг" (повірений) укладено договір №1/22 про надання професійної правничої допомоги (а.с.84), згідно з пунктом 1.1 якого повірений зобов`язується надавати клієнту професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у спорі з боржником - ТОВ «Слебс» щодо стягнення заборгованості (з урахуванням річних та інфляційних втрат), санкцій, компенсацій на підставі договору про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу №4029 від 20.04.2015, у тому числі: підготовка позовної заяви, підготовка розрахунку санкцій, компенсацій, річних та інфляційних втрат, підготовка додатків до позовної заяви, подання позовної заяви до суду, в тому числі через Укрпошту, вивчення матеріалів справи, підготовка процесуальних документів: заперечень, відповіді на відзив, письмових пояснень і т.д., участь у судових засіданнях та судове представництво у суді першої інстанції (в тому числі у режимі відеоконференції) при розгляді справи у спрощеному позовному провадженні). Надання професійної правничої (правової) допомоги в суді апеляційної та касаційної інстанцій та їх вартість буде визначатись сторонами у відповідних додаткових угодах (пункт 1.2 договору).

Згідно з пунктом 2.1 договору сторони дійшли згоди встановити фіксовану вартість послуг за надання професійної правничої допомоги, вказаної у пункті 1.1 даного договору у розмірі 7000,00 грн. Поштові витрати, витрати на відрядження і т.д. оплачуються окремо. Оплата здійснюється на банківські реквізити повіреного, вказані у даному договорі, протягом 5 днів на підставі відповідного рахунку.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє безстроково. Договір може бути припинений будь-якою стороною достроково з попереднім повідомленням на 20 днів, або у бідь-який час за згодою сторін.

Як свідчать матеріали справи, інтереси позивача в суді першої інстанції представляла адвокат Ратушняк Павлина Володимирівна (ордер на надання правової допомоги АА 1203711 виданий адвокатським бюро Ратушняка Володимира «Лігаконсалтинг» на підставі договору про надання правової допомоги №1/22 від 21.01.2022) (а.с.83).

Згідно з актом виконаних робіт від 10.01.2022 та платіжним дорученням №19792 від 24.01.2022 надано послуги з професійної правничої допомоги позивачу на суму 7000,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що справа №922/424/22 розглядалась у письмовому провадженні, без виклику сторін, отже, у судових засіданнях, про участь у яких зазначає представник позивача з посиланням на умови договору на правову допомогу №1/22 від 21.01.2022, адвокат позивача не брала, про що зазначає і відповідач в апеляційній скарзі, однак до суду першої інстанції відповідач свої заперечення щодо вказаної обставини не надавав.

Позивач вказує, що ціна послуг адвоката за представництво інтересів позивача співмрна зі складністю справи, витраченим адвокатом часу на підготовку процесуальних документів (позовної заяви, заяви про розподіл судових витрат). При цьому така ціна (7000,00 грн) встановлена у фіксованому розмірі та не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача на надання таких послуг. Акт містить перелік робіт, здійснених повіреним на виконання договору про надання професійної правничої допомоги, термін «представництво інтересів позивача в суді першої інстанції», що використовувався в акті, є загальним та охоплює представництво позивача як у випадку розгляду справи за правилами загального позовного провадження, так і спрощеного позовного провадження. Отже, сума винагороди за надання професійної правничої допомоги була визначена сторонами у договорі та є фіксованою. Таким чином, обсяг виконаних повіреним робіт жодним чином не впливає на розмір такої винагороди.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Таким чином, розмір заявлених вимог щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підтверджується наданими позивачем доказами.

Зважаючи на те, що відповідачем до суду першої інстанції не подавалось клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також доказів, які могли б підтвердити неспівмірність таких витрат, отже, у суду відсутні підстави втручатися у розмір визначеного сторонами гонорару, зміст наданих послуг та їх співмірність з предметом спору. При цьому факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн підтверджено відповідним платіжним дорученням та сума таких витрат відповідає попередньому орієнтовному розрахунку суми судових витрат, наведеному у позовній заяві.

Оскільки позовні вимоги у даній справі задоволено повністю, тому господарським судом правильно прозподілені судові витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу покладені на відповідача у розмірі 7000,00 грн.

Апелянт вважає, що господарським судом порушено норми процесуального права, а саме, справу було розглянуто без повідомлення відповідача, у свою чергу розгляд справи за відсутності учасника процесу щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки або повідомлення про час, місце та порядок розгляду справи, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції повинен був направити відповідне рішення щодо руху справи, порядку та строків її розгляду, повинен був повідомити ТОВ «Слебс» як учасника справи щодо порядку розгляду справи, подання сторонами доказів та документів в умовах воєнного стану, а також щодо місця подання таких доказів з урахуванням прийняття відповідних рішень про зміну підсудності розгляду справ. У разі, якби ТОВ «Слебс» отримало відповідну ухвалу суду після введення воєнного стану щодо порядку розгляду справи №922/424/22, то мало б змогу скористатись визначеними Господарським процесуальним кодексом України правами і виконати обов`язки, в тому числі з урахуванням відповідних роз`яснень Верховного Суду.

Такі доводи апелянта є безпідставними, помилковими та спростовуються матеріалами справи.

З інформації на веб-сайті господарського суду Харківської області убачається, що суд систематично повідомляв про режим роботи в умовах воєнного стану та публікував способи зв`язку, за допомогою яких можна було дізнатися інформацію про рух справ.

Під час розгляду справи №922/424/22 територіальна підсудність судових справ господарського суду Харківської області не змінювалась.

Ухвалою господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 07.02.2022 визначено, що справа буде розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Також відповідачу надано строк для подання відзиву у п`ятнадцять календарних днів з моменту отримання ухвали.

Дану ухвалу суду відповідач отримав 11.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.80), з матеріалами справи представник відповідача ознайомилась 21.02.2022 (а.с.89).

Таким чином, порядок розгляду справи не змінювався, відповідач був повідомлений про розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, за наявними матеріалами. У суду був відсутній обов`язок повідомляти особисто відповідача про режим роботи в умовах воєнного стану. Суд систематично публікував таку інформацію на своєму веб-сайті. Відповідач не скориствався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та доказів в обґрунтування своєї правової позиції. З клопотаннями про відкладення розгляду справи чи продовження строків до господарського суду не звертався.

Отже, апелянтом не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначив, що під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції витрати позивача на професійну правничу допомогу складають 7000,00 грн. Додаткові документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу будуть подані в порядку, передбаченому частиною 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України (протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву), тому вказана заява буде розглянута судом у разі подання відповідних доказів суду відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України про розподіл цих витрат після ухвалення рішення, у зв`язку з чим відсутні підстави для розподілу цих витрат.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги не убачається. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Слебс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2022 у справі №922/424/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09.01.2023.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя І.В. Тарасова