Постанова

від 10.01.2023 по справі 334/1194/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/1194/17 Головуючий у 1 інстанції: Баруліна Т.Є.

Провадження № 22-ц/807/263/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Кримської О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 уособі представника-адвоката ГірбиЕлеонори Вікторівни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ремонтник» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Ремонтник» про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 03.01.2015р. о 21 годині ОСОБА_2 , якому ним надано право розпорядження належним йому на праві вланості автомобілем ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_1 , залишив його на території приватного підприємства «Ремонтник», розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Кремлівська (зараз вул. Сергія Синенка), 18-А.

04.01.2015р. приблизно о 17.00 годині ОСОБА_2 прийшов на територію приватного підприємства «Ремонтник» та виявив відсутність вищевказаного транспортного засобу. В цей же день, 04.01.2015р., ОСОБА_2 звернувся з заявою до Ленінського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області про крадіжку автомобіля. В заяві він вказав, що в період часу з 21.00 год. 03.01.2015р. по 17.00 год. 04.01.2015р. невстановлена особа проникла на територію приватного підприємства «Ремонтник», де незаконно заволоділа транспортним засобом - автомобілем ВАЗ -21099, державний номер НОМЕР_1 , після чого зникла з місця події. 05.01.2015р. ці відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та по цій справі розпочато кримінальне провадження № 12015080050000043 за ч. 1 ст. 289 КК України, за фактом незаконного заволодіння автомобілем ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1 , з території приватного підприємства «Ремонтник». Слідство до цього часу триває. Згідно довідки Головного управління національної поліції у Запорізькій області Дніпровський відділ поліції від 18.11.2020р. № 6850/40/2020 у кримінальному провадженні було замінено потерпілого ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що викраденням його автомобілю з автостоянки йому спричинена матеріальна та моральна шкода. Він звертався до відповідача з пропозицією відшкодувати йому матеріальну та моральну шкоду, але останній в добровільному порядку зробити це відмовляється, посилаючись на те, що триває слідство і не виявлено винну особу, яка вчинила цей злочин. Однак, відповідач повинен нести відповідальність та відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, оскільки згідно Статуту приватного підприємства «Ремонтник», яке зареєстровано 12.11.2013р. за ОСОБА_3 , а саме, згідно ст. 2 Статуту предметом діяльності підприємства є: організація автомобільних стоянок; надання послуг, пов`язаних з охороною державної та іншої власності. Відповідач взяв на себе відповідальність та обов`язок з охорони транспортного засобу, приймаючи його на збереження, а тому у разі невиконання цього обов`язку повинен відшкодувати всі спричинені позивачу реальні збитки.

Крім матеріальної шкоди позивачу нанесена і моральна шкода. Вона полягає в тому, що після крадіжки він зазнав великих душевних страждань, які пов`язані як з самим фактом крадіжки, так і з тими обставинами, що він тривалий час не може використовувати свій автомобіль, у зв`язку чим порушився нормальний, комфортний уклад його життя та його родини. З`явився постійний неспокій від всіх переживань: в нього став підніматися тиск, з`явились головні болі. До цих подій він таких захворювань не мав. Також він витрачав багато часу для поїздок вже не на власному транспортному засобі до родичів, до юристів для консультацій, для проведення експертиз оцінки транспортного засобу та інше.

В позові вказується, що відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, а тому неможливо їх оцінити. Оскільки закон їх передбачає з урахуванням ступеню страждань, визначає розмір заподіяної моральної шкоди у сумі 10 000 грн.

Посилаючись на вказані обставини та встановлену звітом експерта вартість зниклого ТЗ, позивач просив стягнути з Приватного підприємства «Ремонтник» на його користь матеріальну шкоду в сумі 87 976,07 грн., моральну шкоду в сумі 10000 грн., судові витрати в сумі 879,76 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 у особі представ-

ника -адвоката ГірбиЕ.В. подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд встановив, що ОСОБА_2 поставив автомобіль позивача на стоянку відповідача 03.01.2015р., про що свідчить запис у журналі, але вважав, що договір зберігання між сторонами у справі не був укладений, оскільки водієм не було сплачено за послуги зберігання. Проте такі висновки суд належним чином не обгрунтував, адже працівником автостоянки не було складено акту про несплату послуг, а у журналі проставлено відмітку «10», що, на думку апелянта, вказує на здійснення належної плати за користування автостоянкою. Вважає, що правовідносини між сторонами у справі не врегульовуються Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, на чому наполягає відповідач, оскільки предметом діяльності ПП «Ремонтник» є надання послуг, пов`язаних, зокрема, з охороною державної та іншої власності. Тож відповідач має нести відповідальність згідно з положеннями свого Статуту та відповідно до ч. 1 статті 1166 ЦК України.

Також апелянт вважає, що суд помилково послався на статті 936, 937, 977 ЦК України, зазначивши про недотримання їх вимог сторонами, та вважає, що суд безпідставно не бере до уваги відомості з журналу постановки транспортних засобів на автостоянку відповідача, яким, на його думку, саме й підтверджується цей факт, а також те, що ОСОБА_2 автомобіль не забирав, оскільки про це не міститься його підпису у вказаному журналі. Зазначає, що, враховуючи, що за фактом незаконного заволодіння поставленим на автостоянку відповідача автомобілем мається кримінальне провадження, слідство у якому триває, то є підстави для покладення відповідальності з відшкодування шкоди на відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що судом правильно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин, а саме, ст.ст. 937, 977 ЦК України. Вважає, що на їх правовідносини поширюються також і приписи Правил зберігання транс-

портних засобів. Тому погоджується з висновками суду першої інстанції в тій частині, що договору зберігання між сторонами укладено не було, що виключає покладення на нього відповідальності за відсутність автомобілю позивача на автостоянці. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.369 цього Кодексу.

Згідно із п.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зі змісту п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України вбачається, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких, зокрема, належать справи з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову у цій справі становить 87976,07 грн., а справа випливає з договору зберігання, що не є складною категорією справ.

Враховуючи наведене, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що автомобіль ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2007 рік, належить ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_2 від 06.03.2013р.

05.01.2015р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12015080050000043 за ч. 1 ст. 289 КК України були внесені відомості за заявою ОСОБА_2 , що в період часу з 21.00 год. 03.01.2015р. по 17.00 год. 04.01.2015р. невстановлена особа проникла на територію автостоянки, яка розташованого по АДРЕСА_1 , де незаконно заволоділа транспортним засобом - автомобілем ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1 , після чого зникла з вказаної автостоянки, спричинивши потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду.

Згідно із п. 2.2 Статуту Приватного підприємства «Ремонтник», предметом діяльності цього підприємства є, серед іншого, надання послуг, пов`язаних з охороною державної та іншої власності, організація автомобільних стоянок ( а.с. 18). Така автомобільна стоянка, у якій здійснює господарську діяльність відповідач, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

З довідки АА № 812456 Державної служби статистики Головного управління статистики у Запорізькій області, слідує, що одним із видів діяльності ПП «Ремонтник» за КВЕД-2010 є 80.10 діяльність приватних охоронних служб ( а.с. 218).

Позивач вважав, що доказами постановки транспортного засобу ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1 , на вказаній території приватного підприємства «Ремонтник» є: журнал обліку транспортних засобів, де є відмітка про постановку його транспортного засобу на стоянку вищевказаного підприємства; відеозйомка з камер спостереження, які встановлені на території підприємства. Та всі ці докази знаходяться в матеріалах кримінального провадження Ленінського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області.

Отже, позивач вважає, що був укладений договір про надання послуг з приватним підприємством «Ремонтник» на охорону його транспортного засобу, про що свідчить журнал обліку транспортних засобів, відеозйомка та документи на оплату послуг, оскільки без оплати його транспортний засіб не прийняли б на збереження.

В позові вказував, що йому незабезпеченням належної охорони його ТЗ, внаслідок чого його було викрадено, була заподіяна матеріальна шкода в розмірі 87 976,07 грн., розмір якої ним підтверджено наданими довідками оцінки.

Згідно довідки № 37 від 07.07.2015р. оцінювача ОСОБА_4 , середня ринкова вартість автомобіля ВАЗ-21099, 2007 року випуску, з об`ємом двигуна 1,5 літра і встановленим на ньому 05.03.2013р. Італійським газобалонним устаткуванням 4-го покоління, в нормальному технічному стані, станом на 04.01.2015р. згідно даних періодичного довідника «Бюлетень автотоварознавця» № 50 становить 66954,37 грн. ( а.с. 13)

Згідно довідки № 67 від 07.07.2015р. судового експерта Маляра Н.І., оцінювача ОСОБА_4 , середня ринкова вартість автомобіля ВАЗ-21099, 2007 року випуску, з об`ємом двигуна 1,5 літра і встановленим на ньому 05.03.2013р. Італійським газобалонним устаткуванням 4-го покоління, в нормальному технічному стані, станом на 07.07.2015р. згідно даних періодичного довідника «Бюлетень автотоварознавця» № 83 становить 87 126,07 грн. ( а.с. 9).

Досудове слідство у кримінальному провадженні № 12015080050000043 за ч. 1 ст. 289 КК України триває до цього часу.

Судом також встановлено, що 11.07.2016р. ОСОБА_1 видав довіреність ОСОБА_2 представляти його інтереси, зокрема, розпоряджатися автомобілем ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1 . Дія даної довіреності спливла 12.07.2019р. ( а.с. 50).

Відповідно до листа № 6850/40/2020 від 18.11.2020р. слідчого СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області Лаби Павла, у даному кримінальному провадженні було замінено потерпілого ОСОБА_2 на власника автомобілю ОСОБА_1 .

Судом в ході розгляду справи були витребувані документи з матеріалів кримінального провадження.

На ухвалу суду про витребування документів від 11.02.2021 СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області надіслав лист № 3133/40 від 25.05.2021р., що в кримінальному провадженні № 12015080050000043 наявні тільки пояснення ОСОБА_5 від 04.01.2015р., який є працівником ПП «Ремонтник», та заявника ОСОБА_2 . Інших пояснень в матеріалах провадження немає. Наявні протоколи допиту ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Копії відеозаписів з відеокамер автостоянки ПП «Ремонтник» в матеріалах відсутні.

Також судубуло наданопротокол оглядупредмета від 05січня 2015р.,відповідно доякого оглянутожурнал реєстраціїавтотранспорта наавтостоянці відповідача(т.2а.с.8). Відповіднодонаданого протоколу,в ході огляду зазначеного журналу встановлено, що він уявляє собою зошит в твердій палітурці з аркушами в клітинку формату А4. В журналі кожна сторінка, де зроблені записи, поділена на стовпчики вертикальною лінією, в яких відображена наступна інформація: 1) порядковий номер, 2) прізвище власника (користувача) автомобіля, 3) державний номер автомобіля, 4) марка автомобіля, 5) колір автомобіля, 6) час постановки автомобіля на стоянку, 7) підпис власника, 8) час виїзду автомобіля зі стоянки, 9) сума оплати в гривнях.

В ході слідчої дії оглянуто у зазначеному журналі інформацію щодо реєстрації автомобілів на стоянці саме за 03.01.2015, де в рядку під номером «29» зазначено прізвище « ОСОБА_6 », д.н.з. «0350», марка авто «099», колір «Ч», час постановки авто «22:15», час виїзду «23:05», сума оплати «10» (копія аркушу з журналу, засвідчена слідчим органом, долучена до справи т. 2 а.с. 9).

Протягом розгляду справи суду були надані пояснення свідками ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Дослідивши всі вище перелічені докази, давши їм оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів наявності усіх елементів правопорушення, які є необхідними для покладення обов`язку на відповідача з відшкодування шкоди, оскільки позивач виходив із положень деліктної відповідальності як підстав позову. Натомість, судом визначені ті норми матеріального права, а саме, 936, 937, 950, 951, 977 ЦК України, якими унормовано правовідносини з договорів зберігання. Проаналізувавши вказані норми, суд виснував, що позивачем не доведено наявність укладеного з відповідачем договору зберігання транспортного засобу, оскільки відсутній письмовий договір та докази виконання сторонами його істотних умов: позивач не надав довіреності на право керування належним йому автомобілем ОСОБА_2 , не надав квитанції або іншого документу про оплату послуг автостоянки. При цьому, журнал прийняття транспортних засобів на автостоянку суд не визнав належним і допустимим доказом з огляду на те, що в ньому відсутній підпис ОСОБА_2 . Зважаючи на все зазначене, суд визнав в цілому позов недоведеним, зокрема, що діями саме цього відповідача було спричинено шкоду позивачеві.

Апелянт вважає, що суд помилково послався на статті 936, 937, 977 ЦК України, зазначивши про недотримання їх вимог сторонами, та вважає, що суд безпідставно не бере до уваги відомості з журналу постановки транспортних засобів на автостоянку відповідача, яким, на його думку, саме й підтверджується цей факт, а також те, що ОСОБА_2 автомобіль не забирав, оскільки про це не міститься його підпису у вказаному журналі. Зазначає, що, враховуючи, що за фактом незаконного заволодіння постановленим на автостоянку відповідача автомобілем мається кримінальне провад-ження, слідство у якому триває, то є підстави для покладення відповідальності з відшкодування шкоди на відповідача.

Дослідивши вказані доводи скарги, колегія визнає їх обгрунтованими з огляду на наступні обставини.

Так, позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі визначає відносини сторін як деліктні, тобто такі, що випливають із кримінального провадження з викрадення автомобілю з автостоянки, а вимоги з відшкодування шкоди обгрунтовує згідно з положеннями статі 1166 ЦК України.

Але колегія вважає, що відшкодування у такому разі має здійснюватись ОСОБА_1 як потерпілому у кримінальному провадженні за рахунок особи, яка вчинила злочин. Проте з 04.01.2015р. у кримінальному провадженні триває слідство, а особу, яка вчинила заволодіння транспортним засобом позивача, не встановлено, підозру нікому не пред`явлено, автомобіль не знайдено.

Одночасно позивач посилається й на ті обставини, що прийнятий на зберігання транспортний засіб йому не повернуто. Тобто фактично, звертаючись з цивільним позовом в порядку цивільного судочинства, та обгрунтовуючи вимоги вказаними фактами, спираючись на журнал прийняття ТЗ на територію автостоянки, позивач визнає, що зберігач не виконав свій обов`язок зі збереження автомобілю, внаслідок чого він був викрадений третьою особою.

Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 904/346/19 виснував, що неправильна юридична кваліфікація позивачем чи відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати належні приписи.

Таким чином, колегія вважає, що спірні правовідносини випливають саме з договору зберігання переданого власником чи уповноваженою особою майна, а тому врегульовані саме тими нормами, якими керувався суд першої інстанції, а також Правилами зберігання транспортних засобі на автостоянках, затвердженими постановою КМУ від 22.01.1996р. № 115.

Згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до частини першої статті 937 ЦК України договір зберігання укладається в письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу, зокрема, у випадку його укладення між фізичною та юридичною особою.Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Пунктом 12 Правил зберігання транспортних засобів ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що під час оформлення приймання на зберігання черговий приймальник вносить необхідні дані про володільця транспортного засобу і транспортний засіб до відповідного журналу обліку транспортних засобів і розписується в ньому.

У пункті 15 Правил передбачено, що плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека.

А видається транспортний засіб згідно з пунктом 21 Правил з автостоянки після здавання черговому приймальнику перепустки у разі його довготривалого зберігання чи пред`явлення квитанції (касового чека) про оплату у разі тимчасового зберігання та після того, як одержувач розпишеться в цьому журналі обліку щоденного та одноразового заїзду і виїзду транспортних засобів.

Відповідно до п. 22 Правил, транспортний засіб може бути виданий іншій особі за умови пред`явлення оформленого відповідно до законодавства доручення власника та перепустки чи документа, що посвідчує особу одержувача транспортного засобу. А у разі втрати перепустки чи квитанції (чеку) відповідно до п. 22 Правил транспортний засіб видається володільцеві на підставі його письмової заяви та документів, що посвідчуються особу і підтверджують права на приналежність транспортного засобу; відомості про пред`явлені документи заносяться до журналу обліку транспортних засобів.

Згідно з пунктом 30 Правил, на автостоянці повинні вестися: журнал обліку транспортних засобів довготермінового зберігання (додаток № 1), журнал обліку транспортних засобів тимчасового зберігання (додатком № 2), журнал обліку щоденного та одноразового заїзду (додаток № 3), журнал транспортних засобі з пошкодженнями та некомплектних (додаток № 4), касова книга (додаток № 5), книжка квитанцій.

У відповідності з вимогами ст. 942 ЦК Українизберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно із ч.2 ст.977 ЦК України за договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов`язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця.

Згідностатті 950 ЦК Україниза втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Пунктом 1 частини першої статті 951 ЦК України передбачено, що збитки, завдані поклажедавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.

Згідно з п. 8 вищезазначених Правил зберігання транспортних засобі на автостоянках, затвердженими постановою КМУ від 22.01.1996р. № 115, відповідальність за охорону транспортних засобів та майна, що тимчасово або постійно знаходиться на території автостоянки, за додержання санітарних і пожежних правил, інших вимог несуть працівники автостоянки.

Отже, автостоянки гарантують схоронність транспортних засобів, прийнятих на зберігання згідно з цими Правилами, а у разі їх зникнення, розукомплектування чи пошкодження під час зберігання несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку (п. 27 Правил).

Договір зберігання є реальним правочином, оскільки обов`язок зберігати річ виникає лише після її передачі зберігачеві.

Враховуючи вищевикладений аналіз норм, якими врегульовані спірні правовідносини, та встановлені у справі обставини, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що між сторонами вникли відносини із договору зберігання транспортних засобів, поміщених на автостоянку. У такому разі належить до дослідження питання, чи було дотримано вимог до укладення такого договору, щоб у сторін виникли взаємні права та обов`язки на його підставі.

Договір зберігання вважається укладеним з моменту прийняття транспортного засобу на зберігання, яке посвідчується відповідною відміткою в журналі обліку довготермінового чи тимчасового зберігання транспортних засобів та видачею поклажодавцю квитанції про прийняття транспортного засобу на зберігання.

Сторони договору мають добросовісно діяти як при укладенні договору, так і при його виконанні. Приймач автостоянки має внести до відповідного журналу всі дані, передбачені пунктом 12 Правил, а водій ТЗ має оплатити послуги зберігача. При цьому, кожна із сторін має право вимагати один від одного виконання вказаних обов`язків.

В ході розгляду справи відповідач не заперечував проти того, що ОСОБА_2 як водій автомобілю, належного позивачу, залишив цей автомобіль на належній ПП «Ремотник» автостоянці, але вважає, що не повинен був зберігати його, оскільки останній не оплатив ці послуги .

Суд погодився з відповідачем, констатуючи, що договору зберігання фактично не відбулось, оскільки позивачем не доведено його наявність між сторонами, так як, на думку суду, тільки квитанцією може посвідчуватись факт приймання-передачі автотранспортного засобу, але позивачем такої квитанції не надано. Також суд не взяв до уваги як належний і допустимий копію сторінки журналу, в якому нібито мається запис про прийнятий від ОСОБА_2 спірний автомобіль.

На помилковості таких висновків суду наполягає апелянт у скарзі, вважаючи, що вказаний журнал є належним та допустимим доказом укладеного договору зберігання, а також є доведеним факт прийняття його автомобілю на автостоянку, що й є підставою для його охорони та зберігання.

Колегія погоджується із вказаними доводами апелянта з огляду на таке.

По-перше, сам відповідач не заперечував, що ОСОБА_2 помістив спірний автомобіль на охоронюваній ним автостоянці, а отже фактично прийняв на зберігання під свою охорону. По-друге, копія журналу була оглянута слідчим органом, про що складено відповідний протокол, а копію сторінки долучено до матеріалів кримінального провадження. Саме слідчим Сироткиним Є.Е. завірено підписом та печаткою слідчого органу копію сторінки із журналу реєстрації транспортних засобів, що заїздять на автостоянку відповідача. Тож, вона є належним доказом у справі.

На вказаній сторінціжурналу маютьсязаписи за 03.01.2015, де в рядку під номером «29» зазначено прізвище « ОСОБА_6 », д.н.з. «0350», марка авто «099», колір «Ч», час постановки авто «22:15», час виїзду «23:05», сума оплати «10» (т. 2 а.с. 9).

Отже, є підтвердженим вказаним записом у журналі: водій, який приїхав на автостоянку ОСОБА_2 ; автомобіль, який заїхав на автостоянку, який ідентифікується як належний ОСОБА_1 за зафіксованими реквізитами; час постановки авто «22:15», сума оплати «10».

Свідок ОСОБА_7 , який чергував 03.01.2015р. на автостоянці, підтвердив, що вказаний автомобіль під керування ОСОБА_2 заїхав на автостоянку 03.01.2015 о 22:15 год., про що він зробив вказаний запис у журналі.

Сукупністю вказаних доказів підтверджується, що договір зберігання спірного ТЗ було укладено в належний спосіб, а автомобіль заїхав на стоянку та мав бути у такому разі збереженим відповідачем та виданим на його першу вимогу власнику чи користувачу.

На той факт, що ОСОБА_2 був належним користувачем, вказує наявність у нього свідоцтва про реєстрацію ТЗ, ключів від автомобілю, а необхідність наявності довіреності на керування ТЗ була відмінена з вересня 2011р., що робить помилковим висновок суду про те, що без надання довіреності за той період позивач не довів правомірність користування його автомобілем ОСОБА_2 .

Що стосується запису у журналі про отримання автомобілю ОСОБА_2 в той же день, 03.01.2015р. об 23:05 год., то колегія розцінює ці обставини як не підтверджені, у

зв`язку з тим, що біля цього запису не мається підпису одержувача автомобілю ОСОБА_2 , що відповідно до п. 21 Правил зберігання автомобілів на автостоянках є обов`язковим засвідченням отримання автомобілю. При цьому, колегія критично відноситься до пояснень свідка ОСОБА_7 , що саме ОСОБА_2 виїхав на автомобілі ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2007 рік, 03.01.2015р. о 23:05 год., оскільки вказаний факт може підтверджуватись лише письмовим доказом підписом водія у журналі, або сукупністю доказів. В той час як ці обставини доводить лише ОСОБА_7 як працівник автостоянки, який є відповідальним за охорону автомобілів під час свого чергування, що ставить під сумнів достовірність його свідчень.

Зважаючи на все вище наведене, колегія вважає, що є підстави для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв`язку з незбереженням автомобілю позивача на охоронюваній ним автостоянці.

Відповідно дост. 1192 Цивільного кодексу Українисуд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 9 постанови № 6Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"передбачено, що при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладання на відповідальну за неї особи обов`язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування можливий. Коли відшкодування в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ.

Згідно зч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оскільки спірний автомобіль до теперішнього часу не розшукано органом досудового розслідування, то відшкодуванню підлягає його вартість.

Позивач у справу надав дві довідки про вартість автомобілю, які різняться за її розміром. Так, довідкою № 37 визначено вартість автомобілю станом на 04.01.2015р. в сумі 66954,37 грн.; довідкою № 67 визначено вартість автомобілю станом на 07.07.2015р. в сумі 87126,07 грн. ( а.с. 9, 13).

Обидва висновки даються з урахуванням того, що на автомобілі ВАЗ-21099, 2007р., 05.03.2013р. було встановлено Італійське газобалонне оборудування 4 покоління. Між тим, і експерт, і оцінщик не здійснювали огляд автомобілю, оскільки в наявності його не було, а також не посилаються на будь-який документ про фактичне встановлення такого оборудування. Не надає таких доказів і позивач, лише посилаючись на наявність такого облаштування. Тому колегія вважає, що вартість цього облаштування слід відрахувати із вартості автомобілю.

Колегія вважає, що слід брати вартість автомобілю, визначену довідкою № 67 від 07.07.2015р., оскільки стаття 1192 ЦК України унормовує розмір збитків реальною вартіс-

тю майна на час розгляду справи. Оскільки довідка № 67 визначає вартість автомобілю на більш пізню дату, а само дослідження здійснено комісійно у складі судового експерта Мяляра М.І., оцінщика Лисовського А.В., то колегія бере до уваги як доказ вартості автомобілю саме його, тож і матеріальні збитки позивача визначаються на його підставі.

Так, вартість автомобілю ВАЗ-21099, належного позивачу, визначена станом на 07.07.2015р. (інших вимог позивач не заявляв), яка без урахування Італійського газового оборудування, з урахуванням коефіцієнту регіону 1,03 складає 85206,07 грн. Саме цю суму колегія визнає обґрунтованими реальними збитками позивача, які підлягають стягненню з відповідача на його користь.

Що стосується розміру моральної шкоди, яку позивач оцінив в сумі 10000 грн., то колегія вважає, що безумовно моральна шкода спричинена позивачеві тим, що він позбавився свого майна транспортного засобу, через недбале ставлення працівників ПП «Ремонтник» до обов`язку зберігання, прийнявши його на свою автостоянку, але не забезпечивши його схоронність. Тож, з урахуванням того, що автомобіль не розшукано слідчим органом протягом 7 років, та того, що фактично сам позивач ним не користувався, передавши ОСОБА_2 як до його викрадення, так і в подальшому надавши право розпорядження ним до 2019 року, а також враховуючи, що ОСОБА_1 було необхідно відстоювати свої права у кримінальному провадженні, в цій судовій справі протягом тривалого часу через невизнання відповідачем факту невиконання договору зберігання, то колегія вважає, що достатньою та справедливою сумою відшкодування моральної шкоди буде 7000 грн. (1 рік 1000 грн.).

Зважаючи на всі вище встановлені обставини, колегія визнає апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково обґрунтованою, тому відповідно до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення суду та приймає постанову про часткове задоволення його позову.

Приймаючи нове судове рішення у справі, колегія відповідно до приписів статті 141 ЦПК України вирішує питання про розподіл судових витрат.

Встановлено, що при поданні позову до суду позивач визначив ціну позову у розмірі 87976,07 грн., до якої включив суму матеріальної шкоди у розмірі 87126,07 грн., суму вартості послуг з оцінки автомобілю у розмірі 250 грн. та витрати за надання правової допомоги у розмірі 600 грн.

Таке визначення ціни позову не є вірним, оскільки ціна позову складає лише позовні вимоги, а все решта є судовими витратами у справі.

Отже, ціна позову становить в цій справі 87126,07 грн., тому при поданні позову до суду 23.02.2017р. згідно з Законом України «Про судовий збір» у редакції, чинній станом на той час, позивачеві належало сплатити за вимоги майнового характеру: 1 відсоток від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Сума судового збору, розрахована як 1 % від ціни позову, становить 871,26 грн. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2017р. складав 1600 грн., тому 0,4 від його розміру становить 640 грн. У такому разі за подання позову позивач мав сплатити саме 871,26 грн.

За вимогу про стягнення моральної шкоди у сумі 10000 грн., яка з огляду на її правову природу є немайновою, але містить виражену грошову суму, слід було сплатити 1 % від суми стягнення, але не менше 0,4 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки сума 1 % від суми стягнення складає 100 грн., що є меншим від 0,4 від суми стягнення, що становить 640 грн., то за вимогу про стягнення моральної

шкоди слід було сплатити саме 640 грн. судового збору. Таким чином, за подання позову

ОСОБА_1 в цій справі слід було сплатити судовий збір у розмірі 1511,23 грн., який був сплачений позивачем ( а.с. 1, 36).

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 1920 грн. Всього сплачено судового забору у І інстанції та в апеляційному суді на суму 3431,23 грн.

В поряду апеляційного перегляду задоволено позов ОСОБА_1 : за майновими вимогами на суму 85206,07 грн., за моральною шкодою - 7000 грн., всього - 92206,07 грн. Тому до компенсації за рахунок відповідача позивачеві належить сума: 92206,07 х 3431,23 : 97126,07 = 3 257,42 грн.

Позивач просив стягнути на його користь також оплату послуг експерта та оцінщика за оцінку вартості автомобіля, що становить його збитки, за яку ним сплачено 250 грн.

Колегією взято до уваги довідку про оцінку майна № 67, а тому витрати на неї є такими, що пов`язані із розглядом справи, відтак підлягають компенсації позивачеві, на користь якого постановлено рішення.

Досліджуючи підтвердженість цих витрат, колегія вивчила надану копію квитанції, яка долучена позивачем до позовної заяви ( а.с. 16). З реквізитів копії квитанції за № 67 від 07.07.2015р. вбачається, що вона видана спеціалістом-автотоварознавцем Маляром М.І. за проведення автотоварознавчого дослідження ДТЗ ВАЗ-21099, за яке сплачено 250 грн.

З довідки про оцінку ДТЗ № 67 від 07.07.2015р. вбачається, що її складено комісійно за участі вказаного експерта (спеціаліста) Маляра М.І., повноваження якого підтверджені свідоцтвом про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів, свідоцтвом про присвоєння кваліфікації судового експерта ( а.с. 11).

Отже, витрати позивача ОСОБА_1 на проведення вказаного дослідження є такими, що пов`язані із розглядом справи, та належним чином підтверджені, а тому підлягають компенсації йому за рахунок відповідача.

Також ОСОБА_1 просив стягнути на кого користь витрати на правову допомогу у розмірі 600 грн.

З цього приводу колегією зазначається, що правову допомогу ОСОБА_1 в цій справі надавала адвокат Гірба Е.В.

Згідно з письмовою угодою № 46 про надання правової допомоги та ордером від 13.01.2017р. адвокат Гірба Е.В. надавала правову допомогу стороні позивача в ході розгляду цієї цивільної справи. Після закінчення у ОСОБА_2 строку дії довіреності, адвокат Гірба Е.Г. уклала з ОСОБА_1 01.08.2019р. угоду № 26 про надання правової допомоги у цій справі, а також оформила новий ордер від 01.08.2019р. ( а.с. 104, 105).

Пунктом 2 вказаних угод № 46 та № 26 узгоджено, що гонорар адвоката визначається разовий за весь обсяг роботи ( а.с. 72, 105).

Згідно копії корінця квитанції № 33 від 30.07.2015р., долученої до позовної заяви, ОСОБА_2 , який за довіреністю від імені ОСОБА_1 подавав позовну заяву ( а.с. 28), сплатив цьому адвокату 600 грн. за консультацію та складання позовної заяви ( а.с. 16).

Колегія вважає, що надання такої правової допомоги у справі, яка зазначена у квитанції, є належним чином підтвердженою та додаткової деталізації не потребує, оскільки позовна заява складена та за нею порушено цивільну справу. Про інші витрати на

правову допомогу позивачем не заявлено.

ПП «Ремонтник» також заявлено про компенсацію його витрат на правову допомогу, але ці витрати залишаються за його рахунок, оскільки позов задоволено.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 особі представника адвоката Гірби Елеонори Вікторівни задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2022 року у цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ПП «Ремонтник» на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 85206 (вісімдесят п`ять тисяч двісті шість) гривень 07 копійок, на відшкодування моральної шкоди 7000 (сім тисяч) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ПП «Ремонтник» на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір в сумі 3257 (три тисячі двісті п`ятдесят сім) гривень 42 копійки, витрати на правову допомогу у розмірі 600 (шістсот) гривень, витрати на проведену оцінку майна у сумі 250 (двісті п`ятдесят) гривень, а всього 4107 (чотири тисячі сто сім) гривень 42 копійки.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2

Відповідача: Приватне підприємство «Ремонтник», ЄДРПОУ 20474852, юридична адреса: 69041, м. Запоріжжя, вул.. Сергія Синенка, 18-А. Власник ПП «Ремонтник» - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний 10 січня 2023 року.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Кримська О.М.

Дата документу 10.01.2023 Справа № 334/1194/17