Постанова

від 11.01.2023 по справі 400/4944/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2023 р.м.ОдесаСправа № 400/4944/21Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.,

при секретарі - Вовненко А.В.,

за участю представника апелянта - Бор Р.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача Тітусь А.В.,

представника відповідача Державної митної служби України Федорошиної І.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Миколаївської митниці на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Миколаївської митниці ДФС, Чорноморської митниці Державної митної служби, Державної митної служби України, Миколаївської митниці про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів, в якій, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ голови Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби № 842-о від 02 червня 2021 року про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади начальника митного поста «Костянтинівка» Миколаївської митниці ДФС;

- зобов`язати Державну митну службу України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника митого поста «Костянтинівка» Миколаївської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України або на рівнозначній посаді;

- стягнути на користь позивача з Державної фіскальної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу по день винесення рішення у справі;

- у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі місячної заробітної плати рішення суду допустити до негайного виконання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що проведення реорганізації Державної фіскальної служби України закінчилося 16.07.2019 року, з цієї дати утворений новий орган Державна митна служба України. З 17.09.2019 року припинилися повноваження комісії з реорганізації ДФС України, однак попередження про наступне звільнення вручено позивачеві тільки 02.10.2020 року комісією, яка вже припинила свої повноваження, а відтак позивач вважає, що попередження про звільнення вручено незаконно. Також, позивач посилається на те, що в результаті реорганізації посада, яку він обіймав до звільнення начальник митного посту «Костянтинівка» Миколаївської митниці ДФС фактично не була скорочена. Крім того, чисельний штат у новій структурі Чорноморській митниці Держмитслужби збільшився, а не зменшився, що дає підстави стверджувати, що скорочення штату в результаті проведеної реорганізації не відбулося. А відтак у Державної фіскальної служби України не було законних підстав звільняти позивача за приписами п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу». Крім того, позивач наголошує, що відповідачі Державна фіскальна служба України та Державна митна служба України зобов`язані були запропонувати позивачеві всі вакантні посади, які були вільні на час його звільнення, але цього не було зроблено та саме через недотримання приписів ЗУ «Про державну службу» позивача вважає, що порушено його право на працю.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України № 842-о від 02.06.2021 року «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника митного посту «Костянтинівка» Миколаївської митниці ДФС з 03.06.2021 року. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 137 049,24 грн (сто тридцять сім тисяч сорок дев`ять грн 24 коп.). Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 13 436, 17 грн (тринадцять тисяч чотириста тридцять шість грн 17 коп). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 13 436, 17 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, Миколаївська митниця надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою скасувати рішення суду першої інстанції.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що до спірних правовідносин (стосовно припинення державної служби позивача) першочергово застосовуються норми спеціального Закону України «Про державну службу». В той же час, застосування загальних норм трудового законодавства допустиме лише у разі не врегулювання відповідних питань спеціальним законодавством або ж прямої вказівки про це в спеціальному нормативному акті. Державна фіскальна служба України наказом від 02.06.2021 № 842-о припинила державну службу та звільнила з 02.06.2021 ОСОБА_1 з посади начальника митного поста «Костянтинівна» Миколаївської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією. Підставою для видання наказу було попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 02.10.2020 року. 02.10.2020 р. ОСОБА_1 ознайомився з попередженням про наступне звільнення, відповідно до якого Державна фіскальна служба повідомила позивача про скорочення посади внаслідок реорганізації. Саме з цієї дати була розпочата процедура звільнення позивача, тому до даних спірних правовідносин треба застосувати редакцію Закону України "Про державну службу", яка була чинна на момент початку процедури звільнення позивача. Призначення на посаду начальника митного поста Костянтинівна" Миколаївської митниці ДФС проведено Державною фіскальною службою України, з огляду на вказане саме вказаний суб`єкт призначення наділений повноваженнями щодо проходження державної служби ОСОБА_1 . Зобов`язуючи відповідача прийняти рішення про призначення позивача на посаду, суд фактично перебрав на себе функції відповідного органу та позбавив його можливості здійснювати належне обрання претендентів на зайняття вакантних посад у порядку, визначеному. Законом України «Про державну службу». На час виникнення правовідносин, пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби було правом суб`єкта призначення, а не обов`язком, тому наказ Державної фіскальної служби України про звільнення позивача відповідає вимогам законодавства, як і дії при його винесенні. Станом на час подання апеляційної скарги Миколаївська митниця ДФС припинена. Правоприємником Миколаївської митниці ДФС є Чорноморська митниця Держмитслужби. Виходячи з вищевикладеного митниця вважає, що наказ голови Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби № 842-0 від 02 червня 2021 року про припинення державної фіскальної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади начальника митного поста «Костянтинівна» Миколаївської митниці ДФС виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та не містить підстав для визнання даного наказу незаконним та його скасування.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що реорганізація Миколаївської митниці ДФС та Митниці ДФС у Херсонській області, Автономної Республіки Крим та м. Севастополі відбулась шляхом приєднання їх до Чорноморської митниці Держмитслужби з одночасним збільшенням штатної чисельності, з переходом прав та обов`язків як правонаступнику у відповідних сферах діяльності. В процесі реорганізації виникають правовідносини, пов`язані з припиненням трудових відносин з працівниками. В цьому контексті у роботодавця виникає обов`язок чіткого дотримання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників. Таким чином, твердження представника Миколаївської митниці з приводу обґрунтованості підстав звільнення позивача з посади є таким, що не відповідає дійсності. Не можна вважати, що стаття 87 Закону №889 у редакції Закону №117-ІХ визначала особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 частини першої цієї статті, які би мали перевагу у застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України. Натомість зміст наведених положень статті 87 Закону №889 свідчить про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов`язаних із звільненням державних службовців у випадку реорганізації державного органу. При цьому виключення зі статті 87 Закону №889 банкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 Закону №889 та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин. В обґрунтування своєї позиції, позивач посилається на те, що аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 17.06.2021 у справі № 240/455/20, від 26.05.2021 у справі № 260/261/20. Обов`язок при попередженні про звільнення запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади неодноразово підтверджувався у висновках Верховного Суду при розгляді подібних спорів, зокрема, в постанові від 1 1.02.2021 у справі № 420/7705/19. Позивач вказує, що відповідачами, під час розгляду справи не доведено суду дотримання визначених КЗпП України гарантій працівнику при звільненні, а встановлені судом порушення допущені відповідачами порядку звільнення позивача із займаної посади стали підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, позивач зазначає, що він поніс витрати у зв`язку із підготовкою відзиву та подальшим розглядом справи №400/4944/21 у П`ятому апеляційному адміністративному суді в розмірі 6 000 грн., що станом на дату відправлення даного відзиву повністю сплачені. Витрати складаються з наступних оплат: 6 000 грн. - витрати на правову допомогу адвоката (гонорар), оплата підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 24/10 від 24 жовтня 2022 р.

Отримання позивачем правової допомоги підтверджується копією договору про надання правової допомоги від 03 жовтня 2022 року № 03/10-22, укладеного між ним та Адвокатом Тітусь А.В.; копією акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 24 жовтня 2022 року за вказаним договором на суму 6 000 грн.

Позивач наголошує, що детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Тітусь А.В., необхідних для надання правничої допомоги, викладений безпосередньо в акті здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 24 жовтня 2022 року (ч. 4 ст. 134 КАС України), який доданий до відзиву.

З огляду на вищезазначене, позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок).

У додаткових поясненнях у справі представник Державної митної служби України зазначає, що до спірних правовідносин (стосовно припинення державної служби позивача) першочергово застосовуються норми спеціального Закону № 889. В той же час, застосування загальних норм трудового законодавства допустиме лише у разі не врегулювання відповідних питань спеціальним законодавством або ж прямої вказівки про це в спеціальному нормативному акті. Попередження державного службовця про наступне звільнення здійснюється одноразово після прийняття суб`єктом призначення відповідного рішення щодо скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу. Діючим законодавством не передбачено обов`язку суб`єкта призначення повторно (у тому числі в інший спосіб) попереджати державного службовця про наступне звільнення у разі внесення змін у трудове законодавство. Підставою для видання наказу від 02 червня 2021 року було попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 02 жовтня 2022 року. Саме з цієї дати була розпочата процедура звільнення позивача, тому, на думку представника відповідача, до спірних правовідносин треба застосовувати редакцію Закону № 889, яка була чинна на момент початку процедури звільнення позивача. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав ніж зазначені в ч.1 ст. 235 КЗпП, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній посаді.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з лютого 2003 року позивач працював у митних органах на різних посадах (а. с. 8-13).

06.07.2020 р. головою Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України підписано попередження про наступне вивільнення позивача, з яким позивача ознайомлено під підпис 02.10.2020 р. (а. с. 30).

Наказом голови Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України від 02.06.2021 р. № 842-о припинено державну службу та звільнено позивача з 02.06.2021 р. з посади начальника митного поста «Костянтинівка» Миколаївської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу») (а. с. 14).

Позивачеві в період з 02.10.2020 року (дата вручення попередження про звільнення) до 02.06.2021 року (дата видання спірного наказу про звільнення) не було надано пропозицій на займання посади начальника митного посту «Костянтинівка» або іншої рівнозначної посади в новій структурі - Чорноморській Митниці Держмитслужби.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний Наказ «Про звільнення» № 842-о від 02.06.2021 року винесений відповідачем протиправно та підлягає скасуванню, належним способом захисту порушеного права позивача на працю є поновлення позивача на посаді - начальника митного поста «Костянтинівка» Миколаївської митниці ДФС з 03.06.2021 року.

Також судом першої інстанції зроблено розрахунок та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.

За змістом статті 40 КЗпП України (в редакції, чинній на дату прийняття наказу про звільнення) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до ч.6 ст. 49-2 КЗпП (в редакції, чинній на дату прийняття наказу про звільнення) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закону України Про державну службу від 10.12.2015 року №889-VIII (далі Закон № 889-VIII).

Відповідно до ч.1 ст. 83 Закону № 889-VIII (в редакції, чинній на дату прийняття наказу про звільнення 12.06.2021 р.) державна служба припиняється:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);

4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);

7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";

9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно з п.1 ч.1 ст. 87 Закону № 889-VIII (в редакції, чинній на дату прийняття наказу про звільнення 12.06.2021 р.) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до ч.3 ст. 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону № 1285-IX від 23.02.2021, яка була чинною на дату прийняття наказу про звільнення 12.06.2021 р.) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Як вбачається з матеріалів справи, попередження про наступне вивільнення було вручено позивачу - 02.10.2020 року, на той час положення ч. 3 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» мали чинну редакцію зі змінами відповідно до Закону № 440-IXзі від 14.01.2020 року, де було зазначено, що «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.».

Таким чином, при врученні попередження Законодавець не покладав на роботодавця обов`язку пропонувати посади державному службовцю в новій структурі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач в межах даного адміністративного позову оскаржує саме наказ про його звільнення від 02.06.2021 року, в силу положень ч. 3 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» (в редакції від 23.02.2021 року, яка була чинна на час винесення спірного наказу) у відповідача був обов`язок запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності.

Окрім того, п. 3 ч. 3 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», чітко визначає, що Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Оскільки позивачу ні на час вручення попередження про вивільнення (02.10.2020 року), ні на час звільнення (02.06.2021 року) не було запропоновано Державною фіскальною службою України жодної посади, також відсутня відмова позивача від запропонованих посад, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Державна фіскальна служба України не мала законних підстав звільняти позивача за п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу».

Оскільки відповідачем не дотриманий порядок звільнення державного службовця суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ № 842-о від 02.06.2021 року «Про припинення державної служби» є протиправним та підлягає скасуванню.

При звільненні позивача зі служби не вирішувалось питання про можливість залишення позивача на службі та не запропоновано йому жодної вакантної посади у новоствореній структурі - Чорноморській Митниці Держмитслужби, оскаржуваний наказ про звільнення позивача не відповідає таким критеріям, визначеним у частині 2 статті 2 КАС України - обґрунтованість, неупередженість, розсудливість, дотримання принципу рівності перед законом, пропорційність.

Відтак, у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, визначений законом, а оскаржуваний наказ прийнято не на підставі, визначеній ст. 87 Закону № 889-VІІІ та з порушенням критеріїв, передбачених частиною 2 статті 2 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи, що позивача звільнено саме з посади начальника митного поста «Костянтинівка» Миколаївської митниці ДФС, на будь-яку іншу посаду в інші органи митниці він не був призначений та з такої посади не звільнявся, належним способом захисту є саме поновлення ОСОБА_1 на посаду, з якої його було звільнено.

З таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді начальника митного поста «Костянтинівка» Миколаївської митниці ДФС.

Також, судом першої інстанції зроблено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з чим колегія суддів також погоджується.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Що стосується клопотання представника позивача адвоката Шморгуна В.О. про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 3, 6 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п.6, п.9 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Статтею 19 вказаного Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Згідно ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Як вбачається з копії договору про надання правової допомоги № 03/10-22 від 03 жовтня 2022 року, доданої до відзиву на апеляційну скаргу, між ОСОБА_2 , що надалі іменується «Адвокат» та ОСОБА_1 , що надалі іменується «Клієнт» був укладений договір про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 1 зазначеного Договору «Адвокат» надає «Клієнту» правову допомогу у вигляді: представництва та захисту його прав, свобод і законних інтересів у правоохоронних, державних та судових органах, інших установах та організаціях, у тому числі у якості його захисника у кримінальному провадженні з використанням усіх повноважень, наданих законом стороні захисту; консультацій та роз`яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства, консультацій правового характеру; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру від його імені.

Згідно з п.3 Договору правова допомога надається «Клієнту» «Адвокатом» за цим договором за винагороду, розмір та строки виплати якої буде визначено у додаттках до цього договору.

Згідно п. 1, п. 2 Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 03/10-22 від 03 жовтня 2022 р. відповідно до розділу 1 Договору, Адвокат зобов`язується надати Клієнту правову допомогу у П`ятому апеляційному адміністративному суді у справі № 400/4944/21 за апеляційною скаргою Миколаївської митниці на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.12.21 р.

Сторони домовились про фіксований розмір адвокатського гонорару за надання правової допомоги за п. 1 цього Додатку № 1 у розмірі 6000 (шість) тисяч гривень 00 копійок.

Відповідно до п.3 Додатку № 1 згідно з розділом 3 Договору, Сторони домовились, що Клієнт здійснює оплату Адвокату у розмірі, встановленому у п. 2 цього Додатку № 1 у дату підписання акту здачі приймання виконаних робіт (наданих послуг) між Адвокатом та Клієнтом.

Як вбачається з копії акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 24 жовтня 2022 р. за Договором від 03.10.2022 року № 03/10-22 про надання правової допомоги загальна вартість наданих послуг (адвокатського гонорару за цим Актом складає 6000,00 грн. без ПДВ.

Згідно копії квитанції до прибуткового касового ордера № 24/10 від 24 жовтня 2022 року прийнято від ОСОБА_1 6000 грн. 00 коп. Підстава оплата послуг за договором про надання правової допомоги від 03.10.2022 року № 03/10-22.

Зважаючи на незначний обсяг документів, поданих позивачем до суду апеляційної інстанції, а саме відзиву та додатків до нього, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 4000,00 грн. витрат на правничу допомогу, оскільки саме така сума є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Миколаївської митниці залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8; код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; місце проживання - АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу при апеляційному перегляді рішення суду у розмірі 4000 грн. (чотири тисячі гривень).

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик