Ухвала

від 06.03.2023 по справі 400/4944/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 березня 2023 року

м. Київ

справа № 400/4944/21

адміністративне провадження № К/990/5794/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В.,

перевіривши касаційну скаргу Миколаївської митниці

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року

у справі №400/4944/21

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України, Миколаївської митниці ДФС, Чорноморської митниці Державної митної служби, Державної митної служби України, Миколаївської митниці

про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів, в якій, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ голови Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби № 842-о від 02 червня 2021 року про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади начальника митного поста «Костянтинівка» Миколаївської митниці ДФС;

- зобов`язати Державну митну службу України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника митого поста «Костянтинівка» Миколаївської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України або на рівнозначній посаді;

- стягнути на користь позивача з Державної фіскальної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу по день винесення рішення у справі;

- у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі місячної заробітної плати рішення суду допустити до негайного виконання.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України № 842-о від 02 червня 2021 року «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника митного посту «Костянтинівка» Миколаївської митниці ДФС з 03.06.2021 року. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 137 049,24 грн (сто тридцять сім тисяч сорок дев`ять грн 24 коп.). Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 13 436, 17 грн (тринадцять тисяч чотириста тридцять шість грн 17 коп). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 13 436, 17 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, Миколаївська митниця звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України віл 17 травня 2015 року у справі №21-8а15, постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20 та від 02 червня 2022 року у справі №640/9691/20.

Однак, Суд звертає увагу, що в частині четвертій статті 328 КАС України мова йде лише про постанови Верховного Суду, отже обґрунтування підставою для касаційного оскарження судового рішення постановами Верховного Суду України не передбачено.

Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

В скарзі лише викладено обставини справи, зроблено вказівку на постанову Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Предмет розгляду у справах №640/11024/20, №420/3541/20, №640/9691/20 не є подібними до спірних правовідносин, які виникли у розглядуваній справі, у справах різний суб`єктний склад, різні підстави виникнення правовідносин, а висновки у цих справі висловлено у контексті обставин, установлених судами саме під час розгляду цих справи, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для них, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

В той же час, як встановлено судами попередніх інстанцій, попередження про наступне вивільнення позивачу було вручено - 02 жовтня 2020 року, на той час положення частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» мали чинну редакцію зі змінами відповідно до Закону № 440-IXзі від 14 січня 2020 року, де було зазначено, що «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.».

Суди вказали, що відповідно до частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону № 1285-IX від 23 лютого 2021 року, яка була чинною на дату прийняття наказу про звільнення 12 червня 2021 року) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що оскільки на час видання наказу про звільнення позивача від 02 червня 2021 року, в силу положень частини 3 статті 87 ЗУ «Про державну службу (в редакції Закону № 1285-IX від 23 лютого 2021 року, яка була чинною на дату прийняття наказу про звільнення 12 червня 2021 року) у відповідача був обов`язок запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності.

Також судами встановлено, що позивачу ні на час вручення попередження про вивільнення (02 жовтня 2020 року), ні на час звільнення (02 червня 2021 року) не було запропоновано Державною фіскальною службою України жодної посади, також відсутня відмова позивача від запропонованих посад.

Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2022 року у справі № 640/17678/21, від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21, від 24 січня 2023 року у справі №280/6795/21, в яких Суд прийшов до висновку, що оскільки наказ про звільнення був реалізований в період дії статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 1285-IX, а також, що звільнення фактично відбулося на підставі реорганізації, а не ліквідації, то у відповідача був наявний обов`язок щодо здійснення пропозиції вакантних інших рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Інших підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої і апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не було зазначено.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Миколаївської митниці на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі №400/4944/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Миколаївської митниці ДФС, Чорноморської митниці Державної митної служби, Державної митної служби України, Миколаївської митниці про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяО.В. Калашнікова