Ухвала

від 10.01.2023 по справі 910/3071/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/3071/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України (далі - Поліклініка)

на рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2022 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022

за позовом Поліклініки

до державного підприємства МВС України "Аптека" (далі - ДП МВС України "Аптека")

про стягнення 624 684,35 грн.,

ВСТАНОВИВ:

21.12.2022 (згідно з вхідним штампом Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду "Скриня") Поліклініка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №910/3071/22 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Дослідивши матеріали касаційної скарги та додані до неї документи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 01.01.2022 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 481 гривні.

Предметом позову у даній справі є стягнення 624 684,35 грн., а, отже, ціна позову у справі № 910/3071/22 не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ГПК України.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що, обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену підпунктом "а" частини третьої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень частини першої статті 545 Цивільного кодексу України, в частині виконання боржником покладеного на нього тягаря доведення належного виконання зобов`язання в господарському судочинстві, до будь-якого договірного зобов`язання як загальної норми, а не тільки до правовідносин, які виникають з договору підряду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Поліклініка звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до ДП МВС України "Аптека" про стягнення 624 684,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.01.2021 між сторонами було укладено договір №12 про відшкодування понесених витрат по безоплатному та пільговому відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 №1303 (далі - Договір), на виконання умов якого позивачем за період з 01.09.2021 до 31.12.2021 було сплачено відповідачу 875 809,18 грн. як відшкодування витрат останнього, пов`язаних з наданням послуг пільговим категоріям громадян по безоплатному та пільговому відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів Поліклініки. Позивач вважає, що грошові кошти у сумі 624 684,35 грн. набуті відповідачем без належної правової підстави, оскільки на зазначену суму лікарями Поліклініки не видавалися рецепти, у зв`язку з чим вказана сума грошових коштів підлягає поверненню позивачу. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2022 у справі №910/3071/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022, у позові відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, виходив з того, що грошові кошти у сумі 624684,35 грн. були сплачені позивачем на користь відповідача на виконання зобов`язань щодо відшкодування витрат пов`язаних з наданням передбачених Договором послуг. Наявні в матеріалах справи копії звітів-реєстрів та специфікації підписані обома сторонами без зауважень та заперечень. З урахуванням наведеного суд відхилив доводи позивача щодо ненадання відповідачем документів, які б підтверджували належність витрат, що були відшкодовані відповідачу на підставі Договору. Позивач, посилаючись на проведення аудиту Поліклініки зведеною групою Департаменту внутрішнього аудиту МВС України та вибіркової перевірки первинної документації щодо взаємовідносин сторонами, за результатами яких, як стверджує позивач, було встановлено розбіжності між відомостями, які містяться у звітах-реєстрах, та первинною документацією позивача, доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема висновку аудитора, до суду не надав. Враховуючи наведене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову повністю.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та додатково зазначив таке:

підписані звіти-реєстри та специфікації є доказом належного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо надання послуг, а тому грошові кошти у сумі 624 684,35 грн. були сплачені позивачем на користь ДП МВС України "Аптека" на виконання зобов`язань щодо відшкодування витрат відповідача, пов`язаних з наданням передбачених договором послуг;

договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України;

підписані звіти-реєстри (погоджені умовами договору) та специфікації свідчать про виконання сторонами зобов`язань за спірним договором;

посилання позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №910/15765/18, судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки справи не є подібними;

позивач ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надав належні та достовірні докази (висновку аудитора, первинної документації тощо) на підтвердження наявності розбіжностей між відомостями, які містяться у звітах-реєстрах, та первинною документацією позивача. Водночас наявні в матеріалах справи докази належності виконання відповідачем зобов`язань за договором є більш вірогідними, тому вказане твердження відповідача є безпідставним.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи, які викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява

№ 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Поліклініки на рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №910/3071/22.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293

ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України на рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі № 910/3071/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова