Рішення

від 11.01.2023 по справі 380/18208/22

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/18208/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2023 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Громадської організації «Спортивний клуб «МАКСИМУС-ГОЛД» до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація «Спортивний клуб «МАКСИМУС-ГОЛД» (Позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Юрчишина Юрія Святославовича від 20 вересня 2022 року ВП № 69101662 про накладення штрафу на Громадську організацію «Спортивний клуб «МАКСИМУС-ГОЛД» в розмірі 5100,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що винесена державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Юрчишином Юрієм Святославовичем постанова від 20 вересня 2022 року про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 69101662 (далі також оскаржувана постанова) є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Умовою для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Позивач зазначає, що 01 вересня 2022 року державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) складено Акт державного виконавця. Цей Акт складений без участі представника боржника (позивача), докази направлення чи вручення йому цього Акта у матеріалах виконавчого провадження відсутні. Крім цього, в Акті не вказано час (годину) та місце його складення. Позивач зауважує, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази направлення та вручення йому постанови про відкриття виконавчого провадження, а також оскаржуваної постанови. Водночас зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що така винесена без з`ясування і оцінки причин невиконання судового рішення, зокрема, не встановлено підтвердження отримання боржником (позивачем) будь-яких повідомлень (листів, постанов чи актів) державного виконавця. Будь-яких заходів щодо з`ясування та оцінки причин невиконання рішення суду відповідачем не вжито.

У зв`язку з викладеним просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 26 грудня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін; витребувано у Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) докази направлення оскаржуваної постанови на адресу Громадської організації «Спортивний клуб «МАКСИМУС-ГОЛД»; роз`яснено відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу до 04 січня 2023 року.

Вказану ухвалу відповідач отримав 26 грудня 2022 року в електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Проте станом на момент прийняття судом рішення у цій справі відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ураховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що встановлений ухвалою судді від 26 грудня 2022 року про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі строк на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, минув, суд відповідно до вимог частини шостої статті 162 КАС України вирішує цю справу на підставі наявних у її матеріалах доказів.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

01 вересня 2022 року державний виконавець Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Юрчишин Юрій Святославович склав Акт державного виконавця, згідно з яким при примусовому виконанні наказу № 914/2312/20, виданого 22 лютого 2022 року Господарським судом Львівської області про зобов`язання Громадської організації «Спортивний клуб «МАКСИМУС-ГОЛД» повернути об`єкт, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Героїв УПА, 78, встановлено, що при перевірці наказу № 914/2312/20 від 22 лютого 2022 року, виданого Господарським судом Львівської області про примусове виконання рішення: зобов`язати Громадську організацію «Спортивний клуб «МАКСИМУС-ГОЛД», 79069, м. Львів, вул. Шевченка, 370/92, код ЄДРПОУ 37123067 повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 223,2 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Героїв УПА, 78, встановлено, що рішення суду не виконано (а.с.10).

20 вересня 2022 року державний виконавець Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Юрчишин Юрій Святославович при примусовому виконанні наказу № 914/2312/20 від 22 лютого 2022 року, виданого Господарським судом Львівської області, про зобов`язання Громадської організації «Спортивний клуб «МАКСИМУС-ГОЛД» повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 223,2 кв.м. виніс постанову про накладення штрафу ВП № 69101662 (а.с.11-12), якою встановив, що рішення суду боржником не виконано згідно з актом державного виконавця.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець постановив:

- за невиконання рішення суду накласти на боржника штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн;

- зобов`язати боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередити про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Не погоджуючись з указаною постановою про накладення штрафу, уважаючи, що така винесена відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження», позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності постанови державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Юрчишина Юрія Святославовича від 20 вересня 2022 року про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 69101662.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний принцип обов`язковості виконання судового рішення, яке набрало законної сили, знайшов своє відображення й у відповідних положеннях КАС України.

Так, згідно з частинами другою, третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

А відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (тут у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 цього ж Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пунктів 1, 16 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

За змістом абзацу першого частини 4 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Пунктами 1 та 6 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина восьма статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом першим частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (абзац перший частини 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною першою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналіз наведених правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави дійти висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Тобто, даючи оцінку тому, чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом/наказом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження». Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19.

Крім цього, у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 127/3770/17 Верховний Суд вказав, що державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.

В оскаржуваній постанові зазначено, що рішення суду боржником не виконано згідно з актом державного виконавця.

Суд встановив, що 01 вересня 2022 року державний виконавець склав Акт державного виконавця, згідно з яким при примусовому виконанні наказу № 914/2312/20, виданого 22 лютого 2022 року Господарським судом Львівської області про зобов`язання Громадської організації «Спортивний клуб «МАКСИМУС-ГОЛД» повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 223,2 кв.м. встановлено, що рішення суду не виконано.

Аналіз змісту наведеного акта дає підстави дійти висновку, що ним установлено лише факт невиконання рішення суду, однак не встановлено факту відсутності поважних причин такого невиконання, обов`язок установлення яких покладений на державного виконавця.

Суд відзначає, що вимоги до акта, який складається державним виконавцем, установлені пунктом 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) (далі Інструкція).

Згідно з пунктом 8 Інструкції акт документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.

Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин.

У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт.

У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.

У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються).

Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта.

До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Як слідує зі змісту Акта державного виконавця від 01 вересня 2022 року, який покладено в основу оскаржуваної постанови, як документ, що підтверджує факт невиконання рішення суду боржником, такий підписаний лише державним виконавцем Юрчишином Ю.С. Таким чином, ні стягувач, ні боржник, як сторони виконавчого провадження № 69101662, участі в його складенні не брали.

Вищезгаданий акт не містить посилання на будь-які документи чи інші докази, які б підтверджували неповажність невиконання рішення суду боржником.

Наведене дає суду підстави вважати, що державним виконавцем установлено факт невиконання рішення суду боржником без з`ясування і оцінки причин цього невиконання.

Докази вжиття державним виконавцем таких заходів у матеріалах справи відсутні.

Суд також відзначає, що оскаржуваною постановою державний виконавець наклав на боржника у виконавчому провадженні № 69101662 штраф саме за невиконання рішення суду.

Однак, як вже зазначено вище, підставою для накладення штрафу відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» є невиконання рішення боржником без поважних причин, а не сам лише установлений державним виконавцем факт такого невиконання.

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд доходить висновку, що державний виконавець не встановив факту відсутності поважних причин невиконання рішення суду боржником, не з`ясував та не надав оцінку причинам такого невиконання, а тому оскаржувана постанова про накладення штрафу винесена державним виконавцем без урахування усіх обставин, що мають значення для її прийняття, з огляду на що підстава для відповідальності боржника, передбачена статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», відсутня.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржувана постанова відповідача про накладення штрафу не відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання її протиправною та скасування.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини 1 статті 139 КАС України).

Суд встановив, що при зверненні з цим позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1984,80 грн. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то за рахунок бюджетних асигнувань Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь позивача належить стягнути 1984,80 грн сплаченого судового збору.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Громадської організації «Спортивний клуб «МАКСИМУС-ГОЛД» (вул. Шевченка, 370/92, м. Львів, 79069) до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (вул. Конотопська, 6/8, м. Львів, 79044) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Юрчишина Юрія Святославовича від 20 вересня 2022 року ВП № 69101662 про накладення штрафу на Громадську організацію «Спортивний клуб «МАКСИМУС-ГОЛД» в розмірі 5100,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь Громадської організації «Спортивний клуб «МАКСИМУС-ГОЛД» (вул. Шевченка, 370/92, м. Львів, 79069, код ЄДРПОУ 37123067) 1984,80 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 11 січня 2023 року.

Суддя Клименко О.М.