Постанова

від 11.01.2023 по справі 910/19386/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2023 р. Справа№ 910/19386/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

від позивача - Овсяннікова І.В.,

від відповідача - Покотило М.Б.,

від третьої особи - не з`явився.

розглянувши апеляційну скаргу

Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у м. Києві

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 (повний текст рішення складено 03.10.2022)

у справі № 910/19386/20 (суддя Лиськов М.О.)

За позовом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у м. Києві

до Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного Національної академії наук України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національна академія наук України

про встановлення права користування чужою земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

У 2020 році Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення ГУ ДСНС України у м. Києві звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного Національної академії наук України про:

- встановлення за Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у м. Києві право земельного сервітуту стосовно земельної ділянки, яка належить Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного Національної академії наук України та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 28 (площа - 0,2792 га, кадастровий номер - 800000000:91:157:0018);

- визначити істотні умови сервітуту:

- проходу - цілодобово;

- проїзду транспортних засобів по наявному шляху - цілодобово;

- вільного доступу для прокладання нових, реконструкції та експлуатації існуючих інженерних мереж та споруд, які призначені для належної експлуатації будівлі літ. В загальною площею 364,9 кв.м. та знаходиться в межах земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на спірній земельній ділянці, право користування якою надано Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного Національної академії наук України знаходиться адміністративна будівля, що належить Державній службі України із надзвичайних ситуацій та передана на баланс Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у м. Києві. Позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір про встановлення сервітуту, однак відповідач безпідставно відмовив у підписанні договору про встановлення земельного сервітуту.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що сервітут та спосіб, в який пропонується встановити, є єдиним можливим варіантом задоволення потреб позивача щодо доступу до будівлі, а також, як вбачається з позову той спосіб сервітуту про який просить позивач не врегульовує питання щодо: строків встановлення сервітуту; здійснення оплати на користь Інституту; паркування транспорту, стоянка для завантаження/розвантаження; проїзду транспортних засобів, які належить виключно позивачу, чи також іншим особам - відвідувачам позивача тощо. Крім того місцевий господарський суд встановив, що в матеріалах справи відсутня копія самого договору, а аналіз доданих до позовної заяви документів, дозволяє встановити, що заявлені у позові істотні вимоги сервітуту суттєво відрізняються від умов, які пропонував позивач листами від 17.07.2020 року та від 23.10.2020 року.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення ГУ ДСНС України у м. Києві звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема на думку скаржника той факт, що позивач у позові вказав: «з метою недопущення перешкоджання виконанню дій за призначенням щодо запобігання, реагування, ліквідації надзвичайних ситуацій та вільного користування вказаною будівлею, позивачем 17.07.2020 року та 23.10.2020 року відповідачу направлено договір про встановлення земельного сервітуту», свідчить, що позивач обґрунтував потрібність встановлення земельного сервітуту службовою необхідністю. Також скаржник вважає, що позивач довів, що єдиним, найменш обтяжливим для усіх сторін доступ до адміністративної будівлі, є шлях через земельну ділянку, яка перебуває у власності відповідача, зокрема вказане підтверджується тим, що дана земельна ділянка є ізольованою і не містить виходів до вулиць загального користування внаслідок специфіки свого розміщення, що вбачається із долучених до апеляційної скарги фотокарток. Також скаржник зазначає, що він просив встановити сервітут відповідно до раніше існуючого порядку користування спірною земельною ділянкою. Крім того скаржник вважає, що той факт, що копія договору сервітут напряму не зазначений у додатках до позовної заяви не означає, що він відсутній у матеріалах справи.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2022 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 153 грн. 00 коп.

02.11.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у м. Києві надійшла заява на виконання ухвали з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19386/20.

17.11.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/19386/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 року у справі №910/19386/20 та призначено розгляд справи на 11.01.2023 року.

В судове засідання 11.01.2023 року з`явились представник позиача та відповідача. Представник третьої особи не з`явився, про дату та місце судового засідання повідомлений належним чином. Представник позивача надав колегії суддів пояснення, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції. Представник відповідача надав колегії суддів пояснення, відповів на запитання суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників третьої особи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного Національної академії наук України (далі-Відповідач) для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд надано право користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська,28 (площа - 0,2792 га, кадастровий номер - 800000000:91:157:0018, цільове призначення - для досліджень і розробок для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд, вид речового права - 4).

Як встановлено судом першої інстанції, на вказаній земельній ділянці розташована адміністративна будівля літ. В. загальною площею 364,9 м2, право власності на яку належить Державній службі України з надзвичайних ситуацій (далі-ДСНС України).

Наказом ДСНС України від 16.10.2020 року № 185 «Про приймання-передачі державного майна» вказана будівля передана на баланс Аварійно-рятувальному загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з Надзвичайних ситуацій у м. Києві. (т.1, а.с. 27).

Як зазначає позивач, для врегулювання правовідносин між відповідачем та позивачем, а також з метою недопущення перешкоджання виконанню дій за призначенням щодо запобігання, реагування, ліквідації надзвичайних ситуацій та вільного користування вказаною будівлею, позивачем 17.07.2020 року та 23.10.2020 року відповідачу направлено договір про встановлення земельного сервітуту.

В матеріалах справи наявний лист №32/639 від 17.07.2020 року та лист №32/915 від 23.10.2020 року в яких позивач просив відповідача укласти договір сервітуту. (т.1, а.с. 30-31).

За твердженням позивача, котрими останній обґрунтовує власні позовні вимоги, в оферті щодо сервітуту позивач запропонував встановити сервітут на наступних умовах:

- проходу - цілодобово;

- проїзду транспортних засобів по наявному шляху- цілодобово.

Відповідач в свою чергу, листом №111-249/1-11 від 14.08.2020 року та листом №111-360/1-11 від 11.11.2020 року повідомив, що з метою завершення розпочатих у 2018 році перемовин між нашими установами пропонуємо:

- Завершити фактичний розподіл площ будівлі «В» та оформити право власності кожної із сторін на їхні частки;

- Визначити доцільність та необхідність реконструкції будівлі «В», враховуючи план реконструкції інших будівель на цій земельній ділянці;

- Обговорити раціональний режим взаємодії на внутрішньодворовій території, після чого, за необхідності, розглянути варіанти договору сервітуту, з урахуванням того, що будівля «А» є історичною пам`яткою, а з тильного боку ділянки проводиться реконструкція Пейзажної алеї, як одного з важливих туристичних об`єктів столиці.

3 урахуванням вищевикладеного, Інститут до вирішення всіх накопичених проблем між нашими установами не має можливості погодити надісланий нам проект договору про встановлення земельного сервітуту. (т.1, а.с. 32-33, 34-35).

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що відповідач безпідставно відмовив у підписанні договору про встановлення земельного сервітуту оскільки на спірній земельній ділянці, право користування якою надано Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного Національної академії наук України знаходиться адміністративна будівля, що належить Державній службі України із надзвичайних ситуацій та передана на баланс Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у м. Києві.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила наступне.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу (частини 1, 2).

Стаття 99 ЗК України передбачає види права земельних сервітутів. Однак цей перелік не є вичерпним.

Частинами 1, 2 статті 100 ЗК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Сервітут є речовим правом на чуже майно (частина 1 статті 395 ЦК України).

Статтею 401 ЦК України перебачено, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402 ЦК України).

Відповідно до статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв?язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (частина 1). Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина 2).

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки лля ефективного ї використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц.

Тобто, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що обслуговування та користування належного йому майна є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази (частина 1 статті 73 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПУ України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем на надано будь-яких документальних доказів того, що сервітут та спосіб, в який пропонується встановити, є единим можливим варіантом задоволення потреб позивача щодо доступу до будівлі.

При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи скаржника, що той факт, що позивач у позові вказав: « 3 метою недопущення перешкоджання виконанню дій за призначенням щодо запобігання, реагування, ліквідації надзвичайних ситуацій та вільного користування вказаною будівлею, позивачем 17.07.2020 року та 23.10.2020 року відповідачу направлено договір про встановлення земельного сервітуту», свідчить, що позивач обгрунтував потрібність встановлення земельного сервітуту службовою необхідністю, оскільки вказане є лише припущенням позивача, яке не підтверджено жодним доказом, наприклад звернень позивача до міської ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та результати їх розгляду або документи, які засвідчують відсутність інших способів проходу чи під?їзду до будівлі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що скаржником до апеляційної скарги було долучено фотокартки, які на думку позивача підтверджують, що дана земельна ділянка є ізольованою і не містить виходів до вулиць загального користування внаслідок специфіки свого розміщення.

Проте, колегією суддів не приймаються до уваги вказані вище додаткові документи виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з?ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об?єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обгрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов?язаний самостійно з?ясовувати відповідні причини.

3 матеріалів справи вбачається, що подані апелянтом докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому, скаржник не був позбавлений можливості налати такі докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, однак своїм правом не скористався.

Скаржник також в своїй апеляційній скарзі не зазнає підстав не можливості подання вказаних вище доказів до суду першої інстанції.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що доказом того, що дана земельна ділянка є ізольованою і не містить виходів до вулиць загального користування внаслідок специфіки свого розміщення може слугувати технічна документація, а не фотокартки з яких не можливо достеменно встановити де зроблені ті чи інші фотознімки.

Колегія суддів також зазначає, що скаржник в своїй апеляційній скарзі вказав, що він просив встановити сервітут відповідно до раніше існуючого порядку користування спірною земельною ділянкою.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази існування раніше існуючого порядку користування спірною земельною ділянкою.

Окрім того, якщо припустити наявність раніше існуючого порядку користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів втрати можливості раніше існуючого порядку користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено та не обгрунтовано площу і межі земельної ділянки, на яку він просить встановити сервітут.

Зокрема колегія суддів зазначає, що запропонований позивачем спосіб сервітуту не врегульовує питання щодо:

- строків встановлення сервітуту;

- здійснення оплати на користь Інституту;

- паркування транспорту, стоянка для завантаження/розвантаження; проїзду транспортних засобів, які належить виключно позивачу, чи також іншим особам - відвідувачам позивача тощо.

Місцевий господарський суд також вірно зазначив, що позивач не обґрунтовує чи відповілатиме спосіб встановлення сервітуту вимогам Державних будівельних норм України ДБН 360-92 ** «Планування та забудова міських та сільських поселень».

Обов?язок обгрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача у спорі про встановлення земельного сервітуту (постанова Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 905/798/19).

Відповідно до статті 99 Земельного кодексу, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

a) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв?язку, трубопроводі, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

e) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстаниії та підтверджується матеріалами справи, доказів того, що використання та обслуговування своєї власності неможливе без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, позивачем суду не надано.

Також, як вже було вище зазначено, у частині першій статті 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв язку з відсутністю у позивача права вимагати вся віления сервітуту за рішенням суду.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, від 17 жовтня 2019 року у справі № 484/690/16-ц та від 27 листопада 2019 року у справі № 751/8865/15-ц, на які є посилання в касаційній скарзі.

В той же час, судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач ініціював встановлення сервітуту перед відповідачем на умовах, що вказані у позові, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач запропонував встановити сервітут на наступних умовах:

- проходу - цілодобово;

- проїзду транспортних засобів по наявному шляху- цілодобово.

В той же час, у даному позові позивач просить визначити істотні умови сервітуту на наступних умовах:

- проходу - цілодобово;

- проїзду транспортних засобів по наявному шляху - цілодобово;

- вільного доступу для прокладання нових, реконструкції та експлуатації існуючих інженерних мереж та споруд, які призначені для належної експлуатації будівлі літ. В загальною площею 364,9 кв.м. та знаходиться в межах земельної ділянки.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені у позові істотні вимоги сервітуту суттєву відрізняються від умов, які пропонував позивач листами від 17.07.2020 року та від 23.10.2020 року.

Окрім цього, колегія суддів вважає звернути увагу, що відповідач в своїх листах № 111-249/1-11 від 14.08.2020 року та листом № 111-360/1-10 ву бо 11.11.2020 року по суті не відмовляв у встановлені сервітуту, натомість він зазначав про наявність питань, які необхідно врегулювати для того, щоб погодити надісланий йому проект договору про встановлення земельного сервітуту.

Вказане вбачається зі змісту листів No111-249/1-11 від 14.08.2020 року т Nel11-360/1-11 від 11.11.2020 року (т.1, а.с. 32-33, 34-35), що колегія суддів вище вказувала.

Відповідно до ч. 11 ст. 186 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент звернення позивача з позовом до суду) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.

Отже, обов`язковою передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут) є погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, як з землекористувачем, так і з власником земельної ділянки (аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 13.12.2022 № 910/1487/20).

Натомість, до звернення з позовом до суду, позивач, всупереч вимогам частини 11 статті 186 Земельного кодексу України не звертався до органу, уповноваженого здійснювати розпорядження відповідною земельною ділянкою із заявою про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

При цьому, обов?язок щодо обгрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача у спорі про встановлення земельного сервітуту (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 905/798/19, від 23.09.2020 № 917/133/17 та від 21.02.2018 № 905/3280/16).

Відтак, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що у даній справі має місце недоведення позивачем згідно з чинним законодавством наявності правових підстав для встановлення земельного сервітуту, у зв?язку із недоведенням неможливості в інший спосіб реалізовувати надані йому правомочності щодо належного позивачеві майна, окрім як шляхом встановлення земельного сервітуту.

3 огляду на вказані обставини, грунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 18.08.2022 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв?язку з чим апеляційна скарга Черкаської міської ради задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень виклалених в апеляційнох скарги, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обгрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, по. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обгрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржникам вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обгрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 року у справі № 910/19386/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 року у справі № 910/19386/20 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/19386/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПІК України.

Повний текст постанови складено 12.01.2023 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз