Постанова

від 11.01.2023 по справі 1.380.2019.005616

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005616 пров. № А/857/14871/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.

Сеника Р.П.,

секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Мричко Н.І.), ухвалене у відкритому судовому засіданні о 16 год. 31 хв. 27 червня 2022 року, повне судове рішення складено 05 липня 2022 року, у справі №1.380.2019.005616 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр Енергоремонт» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

29.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Український центр Енергоремонт» (далі Товариство) звернулось в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0010101403 від 09.07.2019.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 09.07.2019 №0010101403 в частині нарахування пені у розмірі 250355 (двісті п`ятдесят тисяч триста п`ятдесят п`ять) грн 56 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав доказів порушення позивачем визначеного приписами підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України строку надання пояснень та їх документальних підтверджень на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу. Суд першої інстанції вказав, що сам по собі факт надання позивачем пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу не виключає можливість прийняття наказу про проведення перевірки платника у разі, коли надані відомості не спростовують порушень, вказаних у запиті. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем дотримано норми податкового законодавства при призначенні та проведенні документальної позапланової перевірки ТОВ «Український центр енергоремонт». Вказав, що єдиною підставою, яка надає можливість відстрочити поставку товару поза межами визначеного 180 денного строку є наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Суд першої інстанції зазначив, що положення чинного на час розірвання договору та підписання додаткової угоди Закону України №185 не визначали розірвання договору, на підставі якого виник обов`язок щодо поставки товару, як самостійну підставу, що надає можливість не виконувати передбачені статтею 2 Закону України №185 вимоги щодо поставки товару. Суд першої інстанції вказав, що на час розірвання угоди між позивачем та його контрагентом щодо поставки товару надано можливість зменшувати вартість товару, якщо відбувається повернення сплачених імпортером коштів повністю або частково - на суму таких коштів. Суд першої інстанції зазначив, що сума коштів повернута ASTOR TRANSFORMATOR ENJ.TURZ.INS PET.SAN.TIC.A.S. на ТОВ «Український центр енергоремонт» 19.02.2020, тобто поза межами строку проведеної відповідачем перевірки та після прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення, а тому ці обставини не можуть впливати на правомірність/протиправність такого податкового повідомлення-рішення. Також суд першої інстанції зазначив, що встановлення обмежень у строках та обсягах зарахування валютної виручки безпосередньо не впливає на дієздатність резидента у приватноправових зовнішньоекономічних відносинах, стимулює його дотримуватися цих строків, але не забороняє встановити їх на свій розсуд. Суд першої інстанції дійшов висновку, що під час існування спірних правовідносин Закон України №185 втратив чинність без встановлення перехідного періоду, впродовж якого передбачена ним відповідальність може бути застосована, тому за період після 07.02.2019 нарахування пені на підставі Закону України №185 є неправомірним.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що фактичною підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки перевіряючих про те, що у визначені законодавством строки (180 днів) товар за фактом сплати 31 липня 2018 року авансу на користь нерезидента не надійшов на митну територію України станом на 17 травня 2019 року. Скаржник вказує, що сума коштів повернута ASTOR TRANSFORMATOR ENJ.TURZ.INS PET.SAN.TIC.A.S. на ТОВ «Український центр енергоремонт» 19.02.2020, тобто поза межами строку проведеної відповідачем перевірки та після прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення, а тому ці обставини не можуть впливати на правомірність/протиправність такого податкового повідомлення-рішення. Скаржник зазначає, що відповідно до частини 8 статті 16 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2473 установи, суб`єкти валютних операцій, які до дня введення в дію цього Закону порушили вимоги Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Указу Президента України від 27 червня 1999 року №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства та (або) нормативно-правових актів Національного банку України з питань валютного регулювання та контролю», несуть відповідальність, передбачену законодавством України, що діяло на день вчинення таких порушень. Скаржник вказує, що пряма вказівки в законах, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб відсутня, а контролюючий орган мав право керуватися законодавством, що діяло до дня введення в дію нового закону. Скаржник вважає, що в даному випадку неможливо застосувати положення статті 58 Конституції України, оскільки санкція статті не змінила свого змісту, а закон не містив прямої вказівки яка пом`якшує або скасовує відповідальність юридичних осіб.

В судовому засіданні представник скаржника апеляційну скаргу підтримав, представник Товариства щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, у період з 17.05.2019 по 23.05.2019 посадовими особами ГУ ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр енергоремонт» з питань дотримання вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та Закону України «Про валюту і валютні операції» при виконанні контракту від 03.07.2018 №03072018, укладеного з фірмою-нерезидентом «ASTOR TRANSFORMATOR ENJ. TURZ. INS PET. SAN. TIC. A. S», Туреччина. Перевірку проведено на підставі Наказу ГУ ДФС у Львівській області від 14.05.2019 №2889 та направлення від 17.05.2019 №4925, відповідно до інформаційного повідомлення уповноваженого банку АТ «УкрСиббанк» від 05.02.2019 № 26-4/11527 про порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 30.05.2019 №778/14.3/33583465, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення Товариством вимог статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та пункту 3 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» по зовнішньоекономічному контракту від 03.07.2018 №03072018, укладеного з фірмою-нерезидентом «ASTOR TRANSFORMATOR ENJ. TURZ. INS PET. SAN. TIC. A. S», Туреччина.

На підставі висновків вказаного акту перевірки, Головним управлінням ДФС у Львівській області винесено податкове повідомлення-рішення від 09.07.2019 № 0010101403, згідно з яким за встановлені порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункту 3 статті 13 Закону України «Про валюту та валютні операції», на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункту 5 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» до Товариства застосовано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 275391,12 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, Товариство звернулось з позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року, позов Товариства у цій справі задоволено повністю.

Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на вказані рішення судів першої та апеляційної інстанції, постановою 28 травня 2021 року передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що суд апеляційної інстанції, вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення, взагалі не перевіряв висновки суду першої інстанції на предмет дотримання відповідачем визначених ПК України вимог щодо проведення перевірки, незважаючи на те, що відповідні доводи містила апеляційна скарга. Також вказав, що правове регулювання строків здійснення розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності та відповідальності за їх порушення до 7 лютого 2019 року та після цього відрізняється. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що розірвання 24 січня 2019 року контракту до закінчення строку поставки (180 днів) свідчить про те, що сторони не могли порушити строки, передбачені частиною 2 Закону №185, адже згідно з положеннями останньої умовою, яка зобов`язує поставити товар, є саме сплата авансового платежу, а не укладення договору. Крім того, помилковим вважав й висновок про те, що невчасне повернення нерезидентом авансового платежу не ставить у залежність застосування пені до резидента за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Верховний Суд визнав, що суди попередніх інстанцій не здійснили комплексне дослідження доказів, неправильно застосували норми права у їх системному тлумаченні, передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, не надано оцінку доводам сторін з урахуванням принципу рівності та змагальності, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів які мають першочергове значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з врахуванням висновків та вказівок Верховного Суду у постанові від 28.05.2021, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Як це вірно встановив суд першої інстанції, на час укладення Товариством контракту з ASTOR TRANSFORMATOR ENJ. TURZ. INS PET. SAN. TIC. A. S від 3 липня 2018 року №03072018 щодо купівлі-продажу трансформатора PTR, 40 MBA, 170 кВ, загальна сума контракту становила 500 000,00 доларів США, формування рахунку-фактури від 16.07.2018 та сплати Товариством авансового платежу 31.07.2018 діяли норми Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР (далі Закон № 185/94-ВР).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону № 185/94-ВР порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі якщо резидент звертається до Експортно-кредитного агентства із заявою про невиконання або неналежне виконання нерезидентом його грошових зобов`язань за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом), що стало причиною порушення резидентом строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, зазначені строки призупиняються та пеня в період такого призупинення не стягується. У разі якщо невиконання грошового зобов`язання нерезидентом не підлягає врегулюванню Експортно-кредитним агентством відповідно до законодавства, перебіг зазначених строків поновлюється і пеня нараховується на загальних підставах (у тому числі пеня за період призупинення).

Органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Отже, передбачений 180-денний строк поставки на митну території України товару саме з моменту здійснення авансового платежу. При цьому положення наведеної норми єдиною підставою, яка надає можливість відстрочити поставку товару поза межами визначеного 180 денного строку визначало наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

24.01.2019 між Товариством та ASTOR TRANSFORMATOR ENJ.TURZ.INS PET.SAN.TIC.A.S. укладено додаткову угоду від 24 січня 2019 року до контракту від 3 липня 2018 року №03072018, відповідно до якої сторони домовились вважати контракт від 3 липня 2018 року №03072018 розірваним від дати підписання цієї додаткової угоди. Також за цим договором продавець повертає авансовий платіж у розмірі 30 000,00 доларів США покупцю у термін до 15 квітня 2019 року, інші зобов`язання сторін за контрактом від 3 липня 2018 року № 03072018 припиняються.

Положення чинного на час розірвання договору та підписання додаткової угоди Закону №185/94-ВР не визначали розірвання договору, на підставі якого виник обов`язок щодо поставки товару, як самостійну підставу, що надає можливість не виконувати передбачені статтею 2 Закону №185/94-ВР вимоги щодо поставки товару.

Відповідно до підпункту «ґ» пункту 1.9 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136, сума валютної виручки або вартість товарів може бути зменшена, якщо протягом виконання зобов`язань за договором відбувається повернення сплачених імпортером коштів повністю або частково - на суму таких коштів.

За змістом пункту 1.10 цієї Інструкції сума попередньої оплати, що повернута нерезидентом у зв`язку з невиконанням сторонами своїх зобов`язань, може бути зменшена на суму комісійних винагород, яку утримали банки-нерезиденти, якщо оплата комісійних винагород резидентом - отримувачем коштів передбачена умовами імпортного договору і підтверджена відповідним банківським документом або підтверджена відповідним банківським документом (підтвердження не вимагається, якщо оплата комісійної винагороди передбачена імпортним договором і за кожним окремим платежем за цим договором не перевищує 50 євро, або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті).

Відповідно до пункту 3.5 вказаної Інструкції у разі повернення резиденту коштів, що були перераховані на адресу нерезидента за імпортним договором у зв`язку з тим, що взаємні зобов`язання за цим договором частково або повністю не виконані, резидент самостійно передає банку, який за дорученням резидента здійснив платіж на користь нерезидента, копії документів, які однозначно підтверджують повернення коштів (за умови, що кошти повернуто на рахунок резидента в іншому банку). Відповідальність за порушення цієї умови покладається на резидента.

Отже, на час розірвання угоди між позивачем та його контрагентом щодо поставки товару законодавцем надано можливість зменшувати вартість товару якщо відбувається повернення сплачених імпортером коштів повністю або частково - на суму таких коштів.

Відповідно до виписки по рахунку ТОВ «Український центр енергоремонт» компанія ASTOR TRANSFORMATOR ENJ.TURZ.INS PET.SAN.TIC.A.S. 19 лютого 2020 року повернула ТОВ «Український центр енергоремонт» 29 948,00 доларів США.

З 7 лютого 2019 року набрав чинності Закон України «Про валюту і валютні операції» №2473-VIII від 21.06.2018 (далі Закон №2473-VIII), положеннями статті 13 якого встановлено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Таким чином, у період, за який контролюючий орган нарахував Товариству пеню, були чинними почергово два закони: з 27 січня 2019 року по 6 лютого 2019 включно - Закон №185/94-ВР, з 7 лютого 2019 року по 15 травня 2019 року - Закон №2473-VIII. Відповідно, у цьому періоді змінили один одного правові режими валютного контролю та валютного нагляду.

Відповідно до статті 13 Закону №2473-VIII Постановою Правління Національного банку України від 2 січня 2019 №7 затверджено Інструкцію про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України від 2 січня 2019 № 7 (далі - Інструкція №7) підпунктом 5 пункту 12 якої передбачено, що зменшення суми грошових коштів, які мають надійти або на користь резидента від нерезидента як оплата за експорт товару або вартості товарів, що імпортуються, допускається за умови, якщо протягом виконання зобов`язань за договором відбувається повернення сплачених імпортером коштів повністю або частково - на суму цих коштів.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що резидент зобов`язаний забезпечити поставку товару на митну територію України у певний строк та у певному обсязі. Для відступлення від цього з метою уникнення відповідальності резидент має вчинити чітко визначені заходи, виключний перелік яких наведений у тих самих Законах. Можливість іншої поведінки резидента, за якої санкції у вигляді пені за порушення строків зарахування валютної виручки до нього не застосовуються, законом прямо не передбачена.

Тому, при укладенні зовнішньоекономічного контракту резидент, навіть за відсутності обмежень у цивільному законодавстві, мав виявити певну обачливість та, з урахуванням вимог публічного права, врегулювати відносини із своїм контрагентом, або бути готовим до вчинення передбачених законом дій задля уникнення застосування до нього відповідальності.

Таким чином, встановлення обмежень у строках та обсягах зарахування валютної виручки безпосередньо не впливає на дієздатність резидента у приватноправових зовнішньоекономічних відносинах, стимулює його дотримуватися цих строків, але не забороняє встановити їх на свій розсуд.

Згідно з положеннями частини 8 статті 16 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2473-VIII уповноважені установи, суб`єкти валютних операцій, які до дня введення в дію цього Закону порушили вимоги Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Указу Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» та (або) нормативно-правових актів Національного банку України з питань валютного регулювання та контролю, несуть відповідальність, передбачену законодавством України, що діяло на день вчинення таких порушень.

Отже, частина 8 статті 16 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2473-VIII передбачає можливість притягнення до відповідальності на підставі законодавства, яке діяло раніше, тільки за порушення певного переліку нормативно-правових актів, серед яких Закон №185/94-ВР відсутній.

Таким чином, після 7 лютого 2019 року пеня за порушення строків зарахування валютної виручки на підставі статті 4 Закону №185/94-ВР нараховуватися не може.

Що стосується нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону №2743-VIII, то таке можливо у разі порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно саме із цією статтею.

В силу приписів статті 58 Конституції України ці строки не можуть почати обраховуватися до введення в дію Закону №2473-VIII, а тому за окремими виключеннями не можуть бути порушені раніше 7 лютого 2019 року. Тобто, нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону №2743-VIII до цієї дати неможливе.

Таке застосування законів у часі відповідає правовим позиціям, викладеним у рішеннях Конституційного Суду України.

Зокрема, у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп/1997 Конституційний Суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовує однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Також у пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/1999 зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Під час існування спірних правовідносин Закон №185/94-ВР втратив чинність без встановлення перехідного періоду, впродовж якого передбачена ним відповідальність може бути застосована. Тому за період після 7 лютого 2019 року нарахування пені на підставі Закону №185/94-ВР є неправомірним.

Як зазначено Верховним Судом у цій справі, припинення нарахування пені за порушення строків зарахування валютної виручки після 7 лютого 2019 року відповідає меті зміни правового регулювання у цій сфері, якою є лібералізація валютних розрахунків. За відсутності потреби у терміновому надходженні іноземної валюти на рахунки резидентів, така пеня втрачає своє компенсаторне значення.

Згідно з наданим відповідачем розрахунком пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності по ТОВ «Український центр Енергоремонт» за період дії Закону України №185/94-ВР (у спірних правовідносинах з 28.01.2019 по 06.02.2019) сума нарахованої пені становить 25 035,56 грн, а за період дії Закону України №2345-VIII (у спірних правовідносинах з 07.02.2019 по 17.05.2019) 250 355,56 грн.

Отже, з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 28.05.2021 у цій справі, контролюючий орган безпідставно нарахував позивачу пеню за період з 07.02.2019 по 17.05.2019 у розмірі 250 355,56 грн, а тому оскаржене податкове повідомлення-рішення в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо дотримання відповідачем вимог ПК України щодо проведення перевірки ТОВ «Український центр енергоремонт», то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про дотримання відповідачем норм податкового законодавства при призначенні та проведенні документальної позапланової перевірки ТОВ «Український центр Енергоремонт», що сторонами не оскаржується, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині відповідно до положень статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності нарахування позивачу пеню за період з 07.02.2019 по 17.05.2019 у розмірі 250 355,56 грн, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року у справі №1.380.2019.005616 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук Р. П. Сеник Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 13.01.2023 згідно з ч.3 ст.321 КАС України