Постанова

від 16.01.2023 по справі 521/21596/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1844/23

Справа № 521/21596/19

Головуючий у першій інстанції Леонов О. С.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Цюри Т.В.,

за участю секретаря Хухрова С.В.,

розглянувши в порядкуспрощеного позовногопровадження,у відсутністьучасників справи, апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Спецгруп» - адвоката Леванюк Тетяни Володимирівни на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Леонова О.С., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Спецгруп» до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди нежитлового приміщення,

встановив:

27.12.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Компанія «Спецгруп» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення з 31.10.2019 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 28.09.2017 року між ТОВ «Компанія «Спецгруп» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 28-09/17, відповідно до умов якого орендодавець передав орендареві у строкове платне користування частину нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , площею 810,5 кв.м., з метою орендного користування для виробництва Орендаря.

Згідно з п.7.2 договору строк оренди становить 35 місяців, що фактично складає 2 роки та 11 місяців, починаючи з дати підписання Акту прийому-передачі об`єкту оренди.

01.10.2017 року на виконання вказаного договору сторонами було складено та підписано акт прийому-передачі майна нежитлового приміщення площею 810,5 кв.м.

Пунктом 2.1. зазначеного договору метою орендного користування є розміщення виробництва позивача.

Відповідно до п. 5.3.5 договору орендодавець зобов`язується у приміщеннях будівлі, в якій розташований об`єкт оренди, що належать до приміщень загального користування, та на земельній ділянці об`єкту оренди не перешкоджати позивачу, його клієнтам надати вільний прохід та проїзд транспортних засобів.

Всупереч своїх обов`язків, передбачених договором, орендодавець з червня по вересень 2019 року включно, (півтора місяця) виставив охорону на прохідній об`єкта оренди, яка перешкоджала працівникам позивача доступу в орендоване приміщення, чим фактично було зупинено виробництво позивача.

Посилаючись на те, що відповідач істотно порушив умови договору, позивач просив суд на підставі ч.2 ст. 651 ЦК України розірвати договір оренди нежитлового приміщення №28-09/17 від 28.09.2017 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею-810,5 кв.м., укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Спецгруп», з 31 жовтня 2019 року.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2021 року у задоволенні позовної заяви ТОВ «Компанія «Спецгруп» було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Компанія «Спецгруп» - адвокат Леванюк Т.В. ставить питання про скасування вказаного судового рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про слухання справи в прядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (т.2, а.с. 32-35).

Слід також зазначити, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.12.2022 року була задоволена заява представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Петрової А.М. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, про що учасники справи були належним чином повідомлені (т.2, а.с. 37, 39, 40-42).

Проте, в день розгляду справи, від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Петрової А.М. надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача (т.2, а.с.43-44), у зв`язку з чим розгляд даної цивільної справи відбувся в прядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, які не вийшли на зв`язок в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних тенхнічних засобів, за допомогою програмного забезпечення «ВКЗ».

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, розгляд даної справи здійснений 21.12.2022 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. Проте, у зв`язку з перебуванням судді Цюри Т.В. у відпустці, повний текст судового рішення складений 16.01.2023 року (т.2, а.с.49).

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше року (т.2, а.с. 14), від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що у відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

За змістом ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд також обгрунтовано вказав, що відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

В ч.1 ст.627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Вирішуючи даний спір, суд виходив із того, що предметом розгляду спору у даній справі є питання щодо наявності чи відсутності підстав для розірвання договору оренди № 28-09/17 від 28.09.2017 рокусаме з 31.10.2019 року.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Одним з найголовніших принципів цивільного права є забезпечення стабільності договору, що закріплено в ст.ст. 525, 651 ЦК України, яка забороняє односторонню відмову від договору, за виключенням випадків, передбачених законом або договором.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору; порушення договору однією зі сторін, тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Суд першої інстанції також зазначив, що Верховний Суд в своїй практиці неодноразово вказував на загальні критерії істотності порушення умов договору, як необхідної передумови розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї зі сторін.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

При цьому, оцінка істотного порушення договору має здійснюватися судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.

Відмовляючи взадоволенні позовуТОВ «Компанія«Спецгруп»,суд першоїінстанції обгрунтовановказав,що виходячиз матеріалівсправи,та доказів,які булинадані суду,позивач недовів суду наявність існування умов, визначених ч. 2 ст. 651 ЦК України стосовно істотності порушення відповідачем договору як обов`язкової передумови для розірвання договору оренди на вимогу сторони за рішенням суду з підстав порушення іншою стороною його умов.

Так, суд першої інстанції правильно вказав, що позивач не надав належних доказів того, що з червня по вересень 2019 року саме орендодавець ОСОБА_3 виставив охорону на загальну територію та прохідну об`єкта оренди, яка перешкоджала працівникам Орендаря доступу в орендоване приміщення.

Більше того, колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2020 року встановлено, що за вказаний період часу, тобто з червня по вересень 2019 року ТОВ «Компанія «Спецгруп» користувалась орендованим приміщенням (т.1, а.с.98), у зв`язку з чим вказаним рішенням суду з нього на користь відповідача по даній справі ОСОБА_1 стягнуто орендну плату за вказаний період часу (т.1, а.с.96-100).

В оскаржуваному судовому рішенні суд не послався на вказане рішення суду, так як на той час воно не набрало законної сили.

На даний час рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2020 року набрало законної сили, так як постановою Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року воно залишено без змін, а апеляційна скарга адвоката Леванюк Т.В., яка діяла в інтересах ТОВ «Компанія «Спецгруп» залишена без задоволення (т.2, а.с.45).

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Компанія «Спецгруп» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2020 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, відмовлено (т.2, 46-48).

Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать про безпідставність позовних вимог ТОВ «Компанія «Спецгруп» до ОСОБА_1 та про неправильний обраний спосіб захисту своїх прав в суді.

Крім того, суд першої інстанції правильно вказав, що за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний договір, а момент розірвання договору у судовому порядку не може бути визначений Позивачем самостійно, оскільки він встановлений законодавством - з моменту набрання чинності судовим рішенням.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір оренди нежитлового приміщення, площею 810,5 кв.м., розпочав діяти 01.10.2017 року і закінчив свою дію 01.09.2020 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після закінчення строку дії Договору зобов`язання сторін договору оренди нежитлового приміщення №28-09/17 від 28.09.2017 р. припинилися, а тому вимога щодо розірвання договору, строк дії якого припинився, не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Спецгруп» - адвоката Леванюк Тетяни Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16.01.2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Т.В. Цюра