Ухвала

від 16.01.2023 по справі 754/14783/17

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

6/754/18/23

Справа № 754/14783/17

У Х В А Л А

Іменем України

16 січня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Галась І.А.,

секретаря судового засідання Париста А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву ОСОБА_1 в порядку виконання рішення суду відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

15 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою в порядку виконання рішення суду відповідно до статті 236 КЗпП України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі. В даній заяві ОСОБА_1 просить стягнути з КНП «Консультативно-Діагностичний Центр» Деснянського району м. Києва на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу - різницю в заробітку за час затримки виконання постановленого по суті спору рішення від 04 квітня 2018р. Додатково заявник зауважила про те, що відповідачем рішення судів про її поновлення не виконано, до її трудової книжку жодних записів внесено не було. Останнім записом трудової книжки є № 24 від 12.06.2018 року «Звільнено за прогули без поважних причин згідно п.4 ст. 40 КЗпП України Наказ № 127 від 12.06.2018 року». КНП КДЦ Деснянського району м. Києва систематично порушує її трудові права. В судове засідання 09 листопада 2022 року не з`явилась, в поданій суду заяві просила справу розглянути за її відсутності.

Заявник ОСОБА_1 до судового розгляду не з`явилась, в поданій суду заяві просила вирішити її заяву без її участі.

Представник КНП «Консультативно-Діагностичний Центр» Деснянського району м. Києва до судового розгляду не з`явився, про час та місце розгляду повідомлявся належним чином.

Судом встановлено наступне.

Розділом VI ЦПК України передбачено вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконання судових органів у цивільних справах та рішень інших органів (посадових) осіб.

Отже, статтями 430-446 ЦПК України не передбачено право позивача на звернення до суду з заявою в порядку виконання рішення суду по трудових спорах щодо стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Однак, суд вважає за необхідне врахувати ст. 236 КЗпП України та розглянути заяву ОСОБА_1 в порядку виконання рішення суду, виходячи з наступного.

Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Деснянським районним судом м. Києва від 04.04.2018р. винесено рішення по цивільній справі 754/14783/17, яким позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі - задоволено частково. Визнано незаконним та скасувано наказ № 222 від 07 листопада 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря - стоматолога - терапевта філії № 3 Комунального підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря - стоматолога - терапевта філії № 3 Комунального підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18990 гривень 40 копійок та моральну шкоду в розмірі 20000 гривень. В задоволенні інших вимог позову було відмовлено.

Вищевказане рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягало негайному виконанню.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року рішення Деснянського районного суду було змінено в частині назви посади позивача та зменшено розмір моральної шкоди до 10 000 гривень.

Постановою Верховного суду від 29 жовтня 2018 року постанова Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року була залишена без змін.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року було частково заявлено заяву ОСОБА_1 в порядку виконання рішення суду відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі. Судом визначено що тривалість вимушеного прогулу позивача ОСОБА_1 становить - 481 робочій день, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - (481 робочих дня х 182,60 грн. (середньоденна заробітна плата)) = 87830,60 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року було змінено та зменшено середній заробіток до 79065,80 гривень.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року було частково задоволено заяву ОСОБА_1 в порядку виконання рішення суду відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі та стягнуто на її користь середній заробіток в розмірі 26842 гривні 20 копійок.

Постановою Верховного суду від 19 серпня 2020 року в справі № 754/14783/17 (провадження № 61-17167св19) за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року в цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Черухи О.М. в межах виконавчого провадження № 56645395, відкритого по справі № 754/14783/17 було встановлено наступні обставини.

1.Апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що 07 червня 2018 року ОСОБА_1 була направлена копія наказу КНП «Консультативно-діагностичний центр» від 07 червня 2018 року № 123 про поновлення на роботі, яка отримана останньою 08 червня 2018 року, тобто фактичного допущення ОСОБА_1 до роботи не відбулось. Крім того, державним виконавцем не було складено відповідного акту про фактичне допущення її до роботи.

2.Суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про те, що безпідставним є акт державного виконавця від 11 квітня 2019 року, на підставі якого фактично закрито виконавче провадження, згідно з яким встановлено, що кабінет № НОМЕР_1 по вул. Матеюка, 3 у м. Києві наявний у стоматологічному відділенні, у ньому встановлено два робочі місця, одне з яких належить ОСОБА_1 , відповідно до графіків роботи, на робочому місці остання згідно з графіком відсутня, оскільки з вищевказаного акту державного виконавця не вбачається, ким саме затверджено графік, на підставі яких доказів державним виконавцем встановлено факт належності робочого місця ОСОБА_1 у зазначеному кабінеті, вказаний графік не долучено до матеріалів виконавчого провадження. З указаного акту не вбачається фактичного допущення поновленого працівника до роботи.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва, 3-тя особа на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було задоволено частково: визнано незаконним та скасувано наказ № 127 від 12 червня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря - стоматолога - терапевта стоматологічного відділення філії № 3 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва; поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря - стоматолога - терапевта відділення терапевтичної стоматології філії № 3 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва; стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9495 гривень 20 копійок та моральну шкоду в розмірі 100000 гривень. В задоволенні інших вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного суду міста Києва від 31 березня 2021 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року було змінено в частині розміру моральної шкоди (зменшено до 10000 гривень), в іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19 січня 2021 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи О.М. було задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи О.М., в виконавчому провадженню №56645395 в частині невчасного відновлення провадження та направлення вимоги про виконання судового рішення на адресу Комунального некомерційного підприємства «Консультативно Діагностичний Центр» Деснянського району м. Києва; визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи О.М., в виконавчому провадженню №56645395 в частині не проведення виконавчих дій 06 жовтня 2020 року на виконання вимоги від 21 вересня 2020 року.

Даною ухвалою встановлено, що державним виконавцем Черухою О.М. було порушено строки відновлення виконавчого провадження ВП № 56645395. Крім того, на час вирішення скарги по суті державним виконавцем вимоги ухвали про витребування матеріалів виконавчого провадження не виконані, доказів вчинення виконавчих дій 06 жовтня 2020 року та їх належного оформлення не надано.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 22 січня 2021 року було частково задоволено заяву ОСОБА_1 в порядку виконання рішення суду відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі та стягнуто на її користь середній заробіток в розмірі 14242 гривні 80 копійок.

Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 22 січня 2021 року було залишено без змін.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року було частково задоволено заяву ОСОБА_1 в порядку виконання рішення суду відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі та стягнуто на її користь середній заробіток в розмірі 4199 гривні 80 копійок.

Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 20 травня 2021 року ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року було залишено без змін.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2021 року було частково задоволено заяву ОСОБА_1 в порядку виконання рішення суду відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі та стягнуто на її користь середній заробіток в розмірі 9495 гривень 20 копійок.

Ухвалою Київського апеляційного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» повернуто апелянту.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на пред`явлення дублікату виконавчого листа у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнання незаконними та скасування наказів КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі було задоволено - поновлено строк пред`явлення до виконання виконавчого листа (дублікату) № 754/14783/17 виданого Деснянським районним судом міста Києва 07 червня 2021 року на виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04.04.2018 року за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнання незаконними та скасування наказів КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі.

Ухвала не оскаржувалась і набрала законної сили.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 було задоволено заяву ОСОБА_1 в порядку виконання рішення суду відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі та стягнуто на її користь середній заробіток в розмірі 20633 гривні 80 копійок.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року вищевказану ухвалу суду було залишено без змін.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 04 липня 2022 було задоволено заяву ОСОБА_1 в порядку виконання рішення суду відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі та стягнуто на її користь середній заробіток за період часу з 22 жовтня 2021 року по 04 липня 2022 року в розмірі 31589 гривень 80 копійок.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року було задоволено заяву ОСОБА_1 в порядку виконання рішення суду відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі та стягнуто на її користь середній заробіток за період часу з 04 липня 2022 року по 09 листопада 2022 року в розмірі 117907 гривні 20 копійок.

Згідно із положеннями статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 ЦПК України).

Згідно зі статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка» (синонім - зволікання), за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (див. постанову Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-435цс15).

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) вказано, що КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов`язків і неприступленні до роботи також відсутня.

Аналогічного по суті висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, у порушення наведених норм у галузі трудового законодавства негайного виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 4 квітня 2018 року в частині поновлення заявника на роботі (займаній посаді) не відбулося, що встановлено вищевказаними судовими рішеннями у межах справи № 754/14783/17, в тому числі постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року, яка прийнята за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження № 56645395.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Такі обставини є преюдиціальними фактами, їх преюдиціальність заснована на юридичному механізмі набрання судовим рішення законної сили, відповідно до якого виникає заборона оспорювати в іншому процесі встановлені у цьому рішенні факти.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Отже, не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

У пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Водночас розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами та доповненнями.

Отже, суд приходить до висновку, що станом на час вирішення поданої ОСОБА_1 заяви КНП «Консультативно-Діагностичний Центр» Деснянського району м. Києва не було виконано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04.04.2018р. в справі № 754/14783/17 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» про визнання неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо невиконання рішення суду 754/9059/16-ц від 28.08.2017 р., визнати незаконними та скасувати накази КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, стягнення з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі, протягом періоду часу з 05 липня 2022 року до даний час.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повинен вирішити, чи порушив відповідач право позивача на отримання винагороди за свою працю.

Крім того, статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, поняття «майно» (possessions) може означати «існуюче майно» (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (див., зокрема, згадане вище рішення у справі «Компанія «Пайн Веллі Девелопментс» та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments and Others v. Ireland), п. 51; рішення у справі «Прессос Компанія Нав`єра» та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium) від 20 листопада 1995 року, серія A, № 332, с. 21, п.31).

Отже, ОСОБА_1 мала «законне сподівання» на виконання Комунальним некомерційним підприємством «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» трьох судових рішень про поновлення її на роботі та отримання справедливої винагороди за час вимушеного прогулу, а відтак, має право вимоги, що підпадає під поняття «майно», про яке згадується у статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних, і тому, суд розгляне цю справу в світні цієї норми.

Отже, інше питання, яке також потребує вирішення у цій справі полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею першою Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою та другою статті 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 646/3282/17 (постанова від 19.10.2021) слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах.

Відповідно до статті 14 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, якщо є потреба, то має бути вжито ефективних заходів, щоб у зручний і легко зрозумілий спосіб інформувати працівників: a) про умови нарахування належної їм заробітної плати до того, як вони стануть на роботу, і щоразу, коли ці умови змінюватимуться; b) під час кожної виплати - про складові елементи заробітної плати за кожен період, такою мірою, якою ці елементи можуть змінюватися.

Отже, саме на роботодавця покладено обов`язок доводити розмір нарахованої та виплаченої заробітної плати.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04.04.2018р. визначено середньоденний заробіток позивача ОСОБА_1 в розмірі, що становить суму 182,60 грн.

В той же час, заявником надано суду інформацію про розмір її заробітної плати задекларований Комунальним некомерційним підприємством «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» на 2022 рік на рівні 25632,05 гривень. Отже, ОСОБА_1 мала законні сподівання на отриманні у 2022 році такої заробітної плати у випадку виконання Комунальним некомерційним підприємством «Консультативно - діагностичний центр Деснянського району м. Києва» судових рішень про її поновлення на роботі. Середнйоденний заробіток у даному випадку склав 1281,60 гривень.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 щодо розмежування спорів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням працівника та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначила наступне: мають різну правову природу. Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах, а середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати). Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц та постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17.

Зважаючи на те, що тривалість порушення права позивача ОСОБА_1 на здійснення трудових функцій становить - 48 робочій день, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - (48 робочих дня х 1281,60 грн. (середньоденна заробітна плата)) = 61516,80 грн., які підлягають до стягнення з КНП «Консультативно-Діагностичний Центр» Деснянського району м. Києва на користь ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ст. 236 КЗпП України, суд -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-Діагностичний Центр» Деснянського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 61516 гривень 80 копійок.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлено 16 січня 2023 року.

Суддя