Постанова

від 12.01.2023 по справі 911/272/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/272/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кролевець О.А.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія"

на додаткове рішення Господарського суду Київської області

(суддя - Кошик А.Ю.)

від 25.08.2022

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.)

від 08.11.2022

за заявою Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент"

про ухвалення додаткового рішення у справі

у справі №911/272/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія"

до Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "ДТЕК "Київські регіональні електромережі", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ірпінь Міськбуд"

про стягнення заборгованості,

за зустрічним позовом Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання договору неукладеним,

за участю представників учасників справи:

позивача - Андрієвська О.В.;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія звернулося з позовом до Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" про стягнення 1 138 608, 00 грн штрафу за дострокове розірвання договору №420035304 від 17.12.2018 про постачання електричної енергії споживачу.

Приватне підприємство "Білдгрупменеджмент" звернулось до Господарського суду Київської області із зустрічною позовною заявою, в якій просило визнати неукладеним договір про постачання електричної енергії споживачу №420035304 від 17.12.2018.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.02.2022 відмовлено у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" та зустрічного позову Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент".

Приватне підприємство "Білдгрупменеджмент" подало заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" витрати на професійну правничу допомогу та на проведення почеркознавчої експертизи.

2. Зміст рішень судів попередніх інстанцій

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 25.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2022, заяву Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" 17 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 17 000, 00 грн на проведення почеркознавчої експертизи.

В обґрунтування прийнятого рішення, місцевий господарський суд, з огляду на складність справи, необхідний обсяг адвокатських послуг та витрат часу адвоката, зазначив, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 352 000, 00 грн не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, а їх стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, у зв`язку з чим дійшов висновку про покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" відшкодування Приватному підприємству "Білдгрупменеджмент" 17 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 17 000, 00 грн на проведення почеркознавчої експертизи.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 25.08.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2022, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити Приватному підприємству "Білдгрупменеджмент" в ухваленні додаткового рішення.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема частину 2 статті 244 та частину 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Приватне підприємство "Білдгрупменеджмент" не подавалась заява про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення. При цьому скаржник звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, відповідно до якої не допускається прийняття рішення про розподіл судових витрат після порушення стороною визначених законодавцем строків, встановлених для подання заяв та доказів.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" зазначає про те, що господарськими судами порушено статтю 244 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у рішенні Господарського суду Київської області від 08.02.2022 було зазначено про те, що згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати за первісним позовом покладаються на позивача за первісним позовом, а витрати за зустрічним позовом - на позивача за зустрічним позовом, тобто при ухваленні судового рішення були вирішені всі питання, що є підставою для прийняття рішення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Приватне підприємство "Білдгрупменеджмент" та Адвокатське об`єднання "Право Захисту" 14.07.2020 уклали договір про надання правничої (правової) допомоги №6 від 14.07.2020, відповідно до п. 1.1 якого Об`єднання зобов`язується: надавати клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом; надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах всіх рівнів, у всіх органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, представляти інтереси клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах, в усіх органах прокуратури, в тому числі Генеральній прокуратурі України, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 4.2. договору гонорар встановлюється за погодженням між Об`єднанням та клієнтом, який визначається в додатку до цього договору.

Додатковою угодою №2 від 02.03.2021 до договору сторони погодили, що розмір гонорару адвоката становить 352 000, 00 грн.

Встановлений розмір гонорару включає, в тому числі, надання наступних послуг:

- підготовка відзиву на позовну заяву (3 год. - 2000,00 грн);

- консультація (1 год. - 5000,00 грн);

- участь адвоката в засіданнях суду першої інстанції (10 год. - 30000,00 грн);

- підготовка апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу (2 год. - 6000,00 грн);

- участь адвоката в засіданнях суду апеляційної інстанції (3 год. - 9000,00 грн);

- "гонорар успіху" (за досягнення позитивного результату у справі) (300000,00 грн.).

Отже, сторони погодили фіксований розмір оплати за надані послуги.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг №1 від 08.02.2022 Об`єднання надало, а клієнт отримав всі необхідні послуги з професійної правничої (правової) допомоги щодо розгляду справи №911/272/21.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом касаційного перегляду є додаткове рішення, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, яким заяву позивача про стягнення 352 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" 17 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 17 000, 00 грн на проведення почеркознавчої експертизи.

5.3. Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

За положенням частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Так, частина третя статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

5.4. Дослідивши поданий відповідачем зміст виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги під час розгляду первісного позову, перевіривши, зокрема, викладені у додатковій угоді №2 від 02.03.2021 характер правничої допомоги, кількість наданих послуг, витрачений час та їх вартість, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача витрат понесених у зв`язку з участю представника відповідача в судових засіданнях у розмірі 30 000, 00 грн та витрат на опрацювання матеріалів справи (підготовка відзиву та надання консультацій) у розмірі 7 000, 00 грн, оскільки вказані витрати не відповідають принципу співмірності та розумності судових витрат.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат, керуючись принципами справедливості та верховенства права, дійшов висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та частково задовольнив заявлену до стягнення вартість послуг адвоката за участь в судових засіданнях у розмірі 12 000,00 грн та витрат на опрацювання матеріалів справи у розмірі 5 000, 00 грн.

Також місцевий господарський суд правильно відмовив у відшкодуванні витрат понесених відповідачем на підготовку апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу (2 год. - 6000,00 грн) та участь адвоката в засіданнях суду апеляційної інстанції (3 год. - 9000,00 грн), оскільки відповідне питання має вирішуватись судом апеляційної інстанції.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову відповідачу у стягненні з позивача "гонорару успіху" передбаченого п. 1 додаткової угоди №2 від 02.03.2021 у розмірі 300 000, 00 грн, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

В даній справі, як встановили господарські суди, витрати відповідача понесені на оплату "гонорару успіху" за договором не мають характеру необхідних, є неспівврозмірними з виконаною адвокатом роботою в суді першої інстанції, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника відповідача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, а їх відшкодування матиме надмірний тягар для позивача.

Також суди попередніх інстанцій вважали наявними правові підстави для покладення на позивача витрат за проведену судову експертизу №127/21 від 25.10.2021 в розмірі 17 000, 00 грн, оскільки така судова експертиза призначалась судом, була необхідною та неминучою у даній справі, а висновок за її результатами вплинув на результат вирішення первісного позову у справі №911/274/21, отже, витрати відповідача на проведення експертизи були необхідними для правильного вирішення даного спору по суті.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відшкодування Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" Приватному підприємству "Білдгрупменеджмент" 17 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 17 000, 00 грн на проведення почеркознавчої експертизи.

5.5. Щодо доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій частини 2 статті 244 та частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Такий висновок Верховного Суду щодо принципу відшкодування судових витрат міститься у п. 28 постанови від 20.07.2021 у справі №922/2604/20.

Згідно з частинами 1-3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як встановив суд апеляційної інстанції, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що відповідачем до суду було подано відзив на позовну заяву, який містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла або які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в розмірі 352 000, 00 грн.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, суд апеляційної інстанції встановив, що на виконання вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, 08.02.2022 (перед судовим засіданням, до закінчення судових дебатів) Приватне підприємство "Білдгрупменеджмент" подало до місцевого господарського суду клопотання про стягнення судових витрат, згідно з яким просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" витрати на професійну правову допомогу у розмірі 381 000, 00 грн та 17 000, 00 грн витрат на проведення почеркознавчої експертизи.

До поданого клопотання відповідачем додано докази понесених судових витрат, а саме: договір про надання правничої (правової) допомоги від 14.07.2020; додаткові угоди №№1, 2, 3, 4 від 08.02.2021, від 02.03.2021, від 13.07.2021 та від 07.02.2022 відповідно; акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 08.02.2022.

Отже, відповідачем, в передбачені процесуальні строки, подано до суду першої інстанції докази, якими підтверджувались обставини понесення стороною судових витрат, передбачених статтею 126 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, ухвалюючи рішення від 08.02.2022 у цій справі Господарський суд Київської області не розглянув подане відповідачем клопотання та не вирішив питання про розподіл судових витрат, що стало підставою для звернення Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно відхилив як безпідставні твердження скаржника про те, що заява відповідача про ухвалення додаткового рішення була подана поза межами процесуальних строків та без клопотання про поновлення строку, оскільки такий строк не пропущений, бо відповідно до частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років).

Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, колегією суддів також відхиляється, оскільки в цій справі, як встановив суд апеляційної інстанції, заявник не порушив визначених законодавцем строків, встановлених для подання заяв та доказів.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи скаржника про те, що у рішенні від 25.08.2022 Господарський суд Київської області вирішив питання про розподіл судових витрат, позаяк у вказаному рішенні суд лише розподілив витрати сторін на сплату судового збору при зверненні з відповідними позовами, тоді як витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу, не було розподілено судом.

Доводи касаційної скарги наведені висновки суду апеляційної інстанції не спростовують.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, враховуючи вимоги та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Київської області від 25.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 у справі № 911/272/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Кролевець