Постанова

від 22.12.2022 по справі 759/5930/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 759/5930/16-ц

провадження № 61-2294св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касaційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Гаражно-будівельний кооператив «Верстат-7»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Обслуговуючого кооперативу «ГК Верстат-7» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року, ухвалене у складі судді Шум Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, прийняту колегією ускладі суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Гаражно-будівельного кооперативу «Верстат-7», найменування якого змінено у 2017 році на Обслуговуючий кооператив «ГК Верстат-7» (далі - ОК «ГК Верстат-7»), про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 10 квітня 2014 року він прийнятий на роботу до ОК «ГК Верстат-7» на посаду охоронця.

25 лютого 2016 року відповідач видав наказ № 13/К-2016 про його звільнення, з яким позивач був ознайомлений лише 6 квітня 2016 року.

З наказом про звільнення позивач не погоджується, зазначає, що трудових обов`язків, типових правил внутрішнього трудового розпорядку не порушував, до винесення наказу заходи дисциплінарного стягнення до нього не застосовувались.

Позивач також звертає увагу на те, що наказ про звільнення не містить конкретного проступку, відповідно до якого застосовується відповідачем перше дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Вважає, що інформація щодо дати його звільнення та підстав звільнення, яка міститься в контролюючих органах та внесена до трудової книжки позивача, є суперечливою.

Разом з цим, позивач зазначає, що при його звільненні порушено строки виплати заробітної плати більше ніж за 1 місяць, видача трудової книжки та здійснення розрахунку при звільненні здійснено із затримкою. У зв`язку з невиплатою заробітної плати позивачу завдано моральної шкоди, що полягає у втраті нормальних життєвих зв`язків, позбавлення засобів існування, можливості купувати необхідні речі, зміні звичайного життєвого укладу.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням збільшених позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ ОК «ГК Верстат-7» про його звільнення на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, поновити на посаді охоронника, стягнути заборгованість із заробітної плати за період з лютого 2014 року до лютого 2016 року у розмірі 9 324,96 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з березня 2016 року до січня 2018 року у розмірі 63 675,45 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 10 449,57 грн, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 4 893,90 грн, а також стягнути 20 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 13/К -2016 від 25 лютого 2016 року ОК «ГК Верстат-7» щодо звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 статті 40 КЗпП України

Поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника ОК «ГК Верстат-7».

Стягнено з ОК «ГК Верстат-7» на користь ОСОБА_1 : 9 324,96 грн заборгованості із заробітної плати за період з 1 лютого 2014 року до 25 лютого 2016 року (здійснення перерахунку ставки, враховуючи коефіцієнт інфляції), 63 675,45 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з березня 2016 року до січня 2018 року, 10 449,57 компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, 4 893,90 грн грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, а всього - 103 343,88 грн; суми зазначені без урахування податків та обов`язкових платежів.

Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць.

В іншій частині у позові відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2018 року виправлено описку в рішенні Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року.

Четвертий абзац резолютивної частини рішення викладено в іншій редакції: стягнено з ОК «ГК Верстат-7» на користь ОСОБА_1 - 9 324,96 грн заборгованості із заробітної плати за період з 1 лютого 2014 року до 25 лютого 2016 року (здійснення перерахунку ставки, враховуючи коефіцієнт інфляції), 63 675,45 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з березня 2016 року до січня 2018 року, 10 449,57 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, 4 893,90 грн грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, 5 000 грн - у відшкодування моральної шкоди, а всього стягнено - 93 343,88 грн; суми зазначені без урахування податків та обов`язкових платежів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України проведене з порушенням трудового законодавства, а тому останній підлягає поновленню на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

До винесення оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1 до позивача відповідно до положень статті 147 КЗпП України не застосовувалися жодні заходи дисциплінарного стягнення, зокрема - догана.

Оголошене ОСОБА_1 наказом № 4/К-2016 від 26 січня 2016 року зауваження суд першої інстанції заходом дисциплінарного стягнення не визнав.

У наказі № 13/К-2016 від 25 лютого 2016 року відсутні обов`язкові відомості щодо конкретного проступку позивача, відповідно до якого застосовується перше дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

У наказі про звільнення підпис позивача ОСОБА_1 у відведеному для цього місці відсутній, нижче на документі позивачем зроблено відмітку про те, що копію наказу він отримав 6 квітня 2016 року і з даним документом не погоджується.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати і грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, місцевий суд виходив з того, що розрахунок відповідної заборгованості проведений представником позивача у відповідності до вимог закону.

Надавши оцінку характеру правопорушення, глибині фізичних та душевних страждань, ступеню вини відповідача, який завдав моральної шкоди позивачу, врахувавши принципи розумності та справедливості, місцевий суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоду.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 9 квітня 2019 року про виправлення описки, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та ухвалено в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - змінено.

Зменшено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з ОК «ГК Верстат-7» на користь ОСОБА_1 , з 63 675,45 грн до 41 400 грн (сума зазначена без врахування податків та обов`язкових платежів).

Зменшено розмір компенсації на відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОК «ГК Верстат-7» на користь ОСОБА_1 , з 5 000 грн до 3 000 грн.

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України з порушенням трудового законодавства відповідають вимогам закону, а доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують висновків місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками місцевого суду у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, суд апеляційної інстанції вказав про відсутність правових підстав для задоволення цих позовних вимог.

Апеляційний суд зауважив, що посадовий оклад охоронника ОК «ГК Верстат-7» згідно штатного розкладу з 1 жовтня 2012 року складав 700 грн і до 17 травня 2017 року не змінювався. За даними зведеної відомості нарахування, утримання та видачі заробітної плати ОСОБА_1 за період з лютого 2014 року до лютого 2016 року на посадовий оклад позивача кожного місяця нараховувалась індексація, після чого розмір заробітної плати збільшувався шляхом проведення доплати відносно мінімальної заробітної плати відповідно до рівня, установленого наказами Голови правління.

Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати відсутні.

Разом з цим, грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки виплачується працівнику за його бажанням або при звільненні (частини перша та четверта статті 83 КЗпП України).

У даному випадку позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки обґрунтовувались положеннями частини першої статті 83 КЗпП України - виплата грошової компенсації у разі звільнення працівника.

Водночас, заявляючи такі вимоги, позивач вважає своє звільнення незаконним і просить поновити його на роботі. При поновленні на роботі проводиться виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу і виплата компенсації за невикористану відпустку у такому випадку не передбачена.

Враховуючи, що правові підстави для стягнення заборгованості із заробітної плати відсутні, визначений районним судом з урахуванням існування цієї заборгованості розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню до 41 400 грн.

За результатами перегляду справи апеляційний суд, врахувавши характер та обсяг моральних переживань позивача, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його житті, а також вимог розумності і справедливості, дійшов висновку про зменшення розміру компенсації на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ОК «ГК Верстат-7» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи.

Місцевий суд помилково прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, подану позивачем з порушенням строків, визначених ЦПК України.

На вказану обставину заявник звертав увагу апеляційного суду, проте судом апеляційної інстанції такі доводи відхилено.

Заявник вважає, що дії судів попередніх інстанцій призвели до неправильного вирішення справи, тому просив касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 6 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Святошинського районного суду міста Києва матеріали справи № 759/5930/16.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року частково задоволено заяву ОК «ГК Верстат-7» про зупинення виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року.

Відмовлено в зупиненні виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині визнання незаконним і скасування наказу № 13/К-2016 від 25 лютого 2016 року про звільнення ОСОБА_1 і його поновлення на роботі на посаді охоронника ОК «ГК Верстат-7», а також в частині стягнення з ОК «ГК Верстат-7» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах платежу за один місяць.

У іншій частині виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року зупинено до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків місцевого та апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Відповідно до статуту ОК «ГК Верстат-7» від 22 січня 2003 року кооператив був організований з метою забезпечення членів кооперативу індивідуальними гаражами для автомашин, під`їзними шляхами, збудованими за власні кошти членів кооперативу, а також для експлуатації і управління цими гаражами.

Відповідно до нової редакції статуту ОК «ГК Верстат-7» від 17 травня 2017 року кооператив створюється з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю, поділу між ними витрат та можливих ризиків.

Предметом діяльності кооперативу є здійснення будівництва та спільної експлуатації комплексу індивідуальних гаражів для зберігання транспортних засобів, які належать членам кооперативу. Вищим органом управління є загальні збори.

10 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернувся голови правління кооперативу із заявою про прийняття його на роботу.

10 лютого 2014 року наказом ОК «ГК Верстат-7» № 4-к-2014 ОСОБА_1 прийнято на посаду охоронника з випробувальним терміном один місяць.

Відповідно до посадової інструкції від 14 січня 2014 року до обов`язків охоронника належить: охорона об`єктів, здійснення візуального контролю за територією та об`єктом, що охороняється, пропуск працівників, відвідувачів, автомобільний та інші види транспорту і випуск їх з території, перевірка цілісності об`єкта, наявності замків та інших замикальних пристроїв, цілісності конструктивних елементів об`єкта, приміщень, місць зберігання транспортних засобів, наявності пломб, відбитків печаток, інших цінностей, повідомлення керівникові про неможливість прийняти об`єкт під охорону, приймання та здача об`єкта із записом про це в «Журналі передачі змін», контроль периметру огорожі, охоронно-пожежної сигналізації, засобів зв`язку, охорони, освітлення, забезпечення зберігання інвентарного майна.

Інструкцією з організації та здійснення охорони охороннику забороняється: нести службу за відсутності посвідчення, залишати пост (за винятком надання допомоги в запобіганні порушень), самостійно відлучатись від безпечного маршруту руху при обході території, відпочивати в невстановлений час, самостійно залишати пост охорони, не попередивши та не врегулювавши питання з управляючим. Відлучений зобов`язаний залишити заяву і обов`язково про свою відсутність попередити зміну іншого посту, записати в «Журналі передачі змін» коли і за чиїм дозволом покинув зміну.

26 січня 2016 року відповідачем прийнято наказ № 4/К-2016 про винесення зауваження ОСОБА_1 за неналежне виконання ним посадових обов`язків згідно з посадовою інструкцією та попереджено про застосування до нього більш суворих заходів адміністративного впливу. ОСОБА_1 з даним наказом був ознайомлений, що підтверджено сторонами в судовому засіданні в суді першої інстанції.

З виписки з протоколу № 7-2016 зборів членів ОК «ГК Верстат-7» від 24 лютого 2016 року судами встановлено, що ОСОБА_1 порушує посадову інструкцію, перевищує свої повноваження, самовільно відпустив з поста охоронника працівника, не узгодивши такі дії з управляючим, на зауваження не реагує, ображає інших працівників, неодноразово залишав місце чергування, невчасно приходить на зміну. Правління постановило рекомендувати звільнити ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України з 25 лютого 2016 року, не табелювати його, не виплачувати заробітну плату у зв`язку із систематичним невиконанням посадових обов`язків охоронника.

24 лютого 2016 року головою правління Рудніцьким В. В. затверджено акт про відмову охоронника ОСОБА_1 від надання письмових пояснень щодо причин постійного невиконання посадових обов`язків.

За цим актом актом позивачу запропоновано отримати заробітну плату та оголошено наказ про його звільнення з 25 лютого 2016 року, підпис про ознайомлення з яким останній відмовився ставити.

24 лютого 2016 року ОСОБА_1 запропоновано отримати копію наказу про звільнення, трудову книжку та заробітну плату.

Отримати кошти та документи позивач відмовився.

25 лютого 2016 року наказом ОК «ГК Верстат-7» № 13/К-2016 за систематичне невиконання працівником ОСОБА_1 без поважних причин обов`язків, покладених на нього посадовою інструкцією та трудовим договором, охоронника ОСОБА_1 з 25 лютого 2016 року звільнено. Відомості про звільнення внесено до трудової книжки.

У наказі № 13/К-2016 від 25 лютого 2016 року відсутні обов`язкові відомості щодо конкретного проступку позивача, відповідно до якого застосовується перше дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

У наказі про звільнення підпис ОСОБА_1 у відведеному для цього місці в наказі відсутній, нижче на документі позивачем зроблено відмітку про те, що з даним документом не погоджується, а копію наказу отримав 6 квітня 2016 року.

Також встановлено, що до винесення оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1 до останнього відповідно до положень статті 147 КЗпП України не застосовувалися жодні заходи дисциплінарного стягнення.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460 IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460 IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційну скаргу було подано у січні 2019 року, розгляд даної справи має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України у тій же редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна сукупність таких умов:

- порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку;

- невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності;

- невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним;

- враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;

- з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця.

Отже необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього вже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.

Таким чином для настання правової підстави для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України робітник мав допустити нове (повторне) порушення трудових обов`язків після оголошення йому догани за попереднє порушення.

Враховуючи положення статті 147 КЗпП України, заходами дисциплінарного стягнення є: догана, звільнення.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що до винесення спірного наказу до позивача не застосовувалися жодні заходи дисциплінарного стягнення відповідно до положень статті 147 КЗпП України, а саме у виді догани.

Місцевим судом правильно не прийнято до уваги наказ № 4/К-2016 від 26 січня 2016 року, яким до позивача ОСОБА_1 застосовано зауваження, оскільки вказане не є видом дисциплінарного стягнення і не може вважатися підставою для подальшого винесення наказу про звільнення у зв`язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Обґрунтовано звернуто увагу місцевим судом на те, що наказ № 13/К-2016 від 25 лютого 2016 року не містить обов`язкових відомостей щодо конкретного проступку позивача, відповідно до якого застосовується перше дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Під час розгляду справи не встановлено, а відповідачем не доведено наявність обов`язкових підстав, передбачених пунктом 3 статті 40 КЗпП України, для звільнення працівника, а саме систематичне невиконання останнім без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Касаційна скарга заявника не містить доводів відносно правильного/неправильного вирішення справи у частині вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, тому суд не надає оцінки оскарженим судовим рішенням у цій частині.

Разом з цим, заявник вважає, що місцевий суд помилково прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог від 9 листопада 2016 року, подану позивачем з порушенням строків, визначених ЦПК України, і це, як він вважає, призвело до неправильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з цим позовом 22 квітня 2016 року.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 квітня 2016 року справу розподілено судді Макаренко В. В.

9 листопада 2016 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 9 листопада 2016 року вказану заяву прийнято і представник відповідача не заперечував проти цієї заяви та процесуальних дій суду. У цьому судовому засіданні було оголошено перерву для ознайомлення представника відповідача з поданою заявою .

За правилами частини другої статті 31 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час подання заяви про збільшення розміру позовних вимог), крім прав та обов`язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов.

Матеріали справи не містять доказів того, що на 9 листопада 2016 року місцевий суд розпочав розгляд справи по суті.

Разом з цим, у зв`язку із закінченням терміну повноважень судді Макаренка В. В., на підставі розпорядження керівника апарату Святошинського районного суду міста Києва від 10 березня 2017 року у справі здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Справу розподілено судді Шум Л. М., яка ухвалою від 16 березня 2017 року прийняла справу до свого провадження.

За правилами частини другої статті 159 ЦПК України (у редакції станом на 16 березня 2017 року) справа розглядається одним і тим самим складом суду. У разі заміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку.

З ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року вбачається, що справа перебуває на стадії підготовчого провадження.

За вказаних обставин у касаційного суду немає підстав вважати, що позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог з порушенням порядку чи строків, визначених ЦПК України.

Разом з цим, апеляційним судом правильно вказано, що ОК «ГК Верстат-7» помилково ототожнив викладення змісту позовних вимог у редакції, яка більш чітко відповідає способу захисту порушеного права, визначеному законом, із зміною предмету позову, оскільки предметом позову було поновлення трудових прав унаслідок незаконного звільнення з ініціативи власника (визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі) і цей предмет залишився незмінним.

З огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини справи, яка переглядається, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване рішення суду першої інстанції у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, та постанова суду апеляційної інстанції відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і такі заявник не вказала.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині та постанови апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у вказаній частині та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статтями 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «ГК Верстат-7» залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року в частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук