Постанова

від 17.01.2023 по справі 640/28445/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/28445/21

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.

За участю секретаря: Шевченко Е.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2022 року, суддя Шейко Т.І., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖИІ УКРАЇНА" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖИІ УКРАЇНА" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04 червня 2021 року №00441140704, яким відмовлено позивачу у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість на поточний рахунок платника за січень 2021 року на суму 1 068 475 грн та застосовано штрафну санкцію у розмірі 267 118,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтувано тим, що податковий орган за наслідками проведеної перевірки дійшов помилкового висновку щодо не використання позивачем імпортованих у січні 2021 року матеріалів у господарській діяльності та, як наслідок, відповідач необгрунтовано виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2022 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04 червня 2021 року №00441140704. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИІ УКРАЇНА» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 7, код ЄДРПОУ 33832023) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 20033,91 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 150 694,85 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Окрім того, апелянт просить зменшити витрати на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явильсь в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИІ УКРАЇНА» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за січень 2021 року, про що складено Акт від 16 квітня 2021 року №31215/26-15-07-04-02/33832023.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖИІ УКРАЇНА»:

- пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1, пункту 200,4 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, що призвело до завищення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за січень 2021 року на загальну суму 1 068 475 грн;

- пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, оскільки платником податку не виписано (не оформлено), не зареєстровано податкові накладні за січень 2021 року на суму 1 068 475 грн.

Позивачем були подані заперечення на Акт перевірки від 16 квітня 2021 року №31215/26-15-07-04-02/33832023, за наслідками розгляду яких висновки перевірки залишені без змін.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 04 червня 2021 року №00441140704, яким відмовлено позивачу у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість на поточний рахунок платника за січень 2021 року на суму 1 068 475 грн, та застосовано штрафну санкцію у розмірі 267 118,75 грн.

Вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що прийнято всупереч нормам податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу п. 198.6 ст. 198 ПК).

За змістом п.200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За визначенням абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).

При цьому, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначений у статті 200 Податкового кодексу України

У відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Так, відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Отже, з вищезазначеної норм закону слідує, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у формі виникнення права платника податку на формування фінансового результату до оподаткування та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Як убачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖИІ УКРАЇНА» взяте на облік у контролюючих органах 09 листопада 2005 року.

Основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИІ УКРАЇНА» є установка, монтаж та сервісне обслуговування вітрогенераторів.

Основними утримувачами послуг з установки, монтажу та сервісного обслуговування вітрогенераторів ТОВ «ДЖИІ УКРАЇНА» у січні 2021 року були Товариство з обмеженою відповідальністю «ОВІД ВІНД» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Дністровська вітроелектростанція».

Між ТОВ «ДЖИІ УКРАЇНА» та ТОВ «Дністровська вітроелектростанція» було укладено договір на поставку і обслуговування вітрогенераторів від 21 січня 2020 року №GE 1206213. При цьому, предметом договору є будівництво «Дніпровська ВЕС, 1 черга» - 10 вітрогенераторів типу GE 4.0-137 потужністю 4030 кВт.

У січні 2021 року ТОВ «ДЖИІ УКРАЇНА» надавало послуги з повного сервісного обслуговування вже прийнятих в експлуатацію вітропарків по договорах довгострокового сервісного обслуговування, укладених з ТОВ «ОВІД ВІНД» у березні 2018 року.

На виконання умов договору від 21 січня 2020 року №GE 1206213 до перевірки надано акт приймання-передачі послуг від 25 січня 2021 року №149 на загальну суму 29 644 186,99 грн, у тому числі ПДВ на суму 4 940 697,83 грн, згідно якого ТОВ «ДЖИІ УКРАЇНА» надало, а ТОВ «Дністровська вітроелектростанція» отримало послуги монтажу та монтажні роботи вітроенергетичних турбін.

На виконання договору довгострокового сервісного обслуговування, укладеного з ТОВ «ОВІД ВІНД», до перевірки надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23 січня 2021 року №Т-00000003 на загальну суму 1 933 036,87 грн, у тому числі ПДВ на суму 322 172,81 грн, за змістом якого ТОВ «ДЖИІ УКРАЇНА» проведено роботи/надані послуги з сервісного обслуговування згідно з Договором про повне сервісне обслуговування Овідіопольська вітрова електростанція України від березня 2018 року.

Платником подано податкову декларацію з ПДВ за січень 2021 року, в якій визначено: - від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (рядок 19 Декларації) у розмірі 34 038 097,00 грн; - суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України на момент подання декларації у розмірі 71 097 822,00 грн (рядок 19.1 Декларації); - суму від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Кодексу на момент подання декларації (рядок 20 Декларації) у розмірі 685 928,00 грн, яка підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 20.2 Декларації) у розмірі 1 068 475,00 грн та зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду (рядок 20.3 Декларації) у розмірі 32 969 622,00 грн.

Таким чином, позивачем було заявлено до бюджетного відшкодування податок на додану вартість у розмірі 1 068 475,00 грн.

Також позивачем до контролюючого органу подано розрахунок бюджетного відшкодування у формі Додатку 3 до Декларації з ПДВ та Додаток 4 до Декларації.

Сума сплаченого ПДВ, що заявлена до відшкодування, складається із сум ПДВ, що були сплачені позивачем під час імпорту обладнання за митними деклараціями у січні 2021 року, копії яких наявні у матеріалах справи, та підтверджуються копіями платіжних доручень №4285 від 28 грудня 2020 року та №179 від 29 січня 2021 року, наявних у матеріалах справи. При цьому, імпорт обладнання здійснювався позивачем на підставі Договору №01/02 від 23 квітня 2019 року, укладеного між позивачем та іноземною юридичною особою - ДЖИІ ВІЕД ЕНЕРДЖІ ГМБХ (GE WIND ENERGY GMBH), копія якого також наявна у справі.

Разом з тим, як стверджує податковий орган, до перевірки з питань достовірності нарахування ТОВ «ДЖИІ УКРАЇНА» сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за січень 2021 року не надано первинних документів щодо використання імпортованих матеріалів в процесі надання послуг з сервісного обслуговування, послуг монтажу та монтажних робіт вітроенергетичних турбін, а відтак контролюючий орган дійшов висновку, що імпортовані у січні 2021 року матеріали не використовувались позивачем у господарській діяльності, що і стало підставою для винесення оскаржуваного рішення на підставі висновку контролюючого органу, що позивачем, в порушення пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, занижено суму податкових зобов`язань за січень 2021 року на суму 1 068 475,00 грн, що призвело до завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за січень 2021 року на 1 068 475 грн та, відповідно, до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2021 року на суму 1 068 475 грн.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в процесі здійснення господарської діяльності позивачем укладались із суб`єктами господарської діяльності наступні договори:

- Договір про повне сервісне обслуговування від 27 березня 2018 року із ТОВ «ОВІНД ВІНД», згідно з умовами якого позивач зобов`язаний надавати послуги сервісного обслуговування поставленого продавцем ДЖИІ ВІЕД ЕНЕРДЖІ ГМБХ (GE WIND ENERGY GMBH) обладнання;

- Договір про повне сервісне обслуговування від 21 січня 2020 року із ТОВ «Дністровська вітроелектростанція», за умовами якого позивач зобов`язаний надавати послуги сервісного обслуговування поставленого продавцем ДЖИІ ВІЕД ЕНЕРДЖІ ГМБХ (GE WIND ENERGY GMBH) обладнання;

- Договір про повне сервісне обслуговування від 17 січня 2018 року із ТОВ «Приморська вітроелектростанція», за умовами якого позивач зобов`язаний надавати послуги сервісного обслуговування поставленого продавцем ДЖИІ ВІЕД ЕНЕРДЖІ ГМБХ (GE WIND ENERGY GMBH) обладнання;

- Договір про повне сервісне обслуговування від 17 жовтня 2018 року із ТОВ «Приморська вітроелектростанція-2», за умовами якого позивач зобов`язаний надавати послуги сервісного обслуговування поставленого продавцем ДЖИІ ВІЕД ЕНЕРДЖІ ГМБХ (GE WIND ENERGY GMBH) обладнання.

Також між позивачем та ДЖИІ ВІЕД ЕНЕРДЖІ ГМБХ (GE WIND ENERGY GMBH) було укладено Рамковий договір GE №1-2020-1141 від 14 січня 2021 року, згідно з яким позивач виконує роботи по сервісному обслуговуванню (надає послуги) та отримує винагороду, включаючи суму понесених витрат у зв`язку із імпортом обладнання від ДЖИІ ВІЕД ЕНЕРДЖІ ГМБХ (GE WIND ENERGY GMBH) за виконання сервісних робіт по замовленням на обслуговування поставленого останнім на території України обладнання на користь клієнтів - суб`єктів господарювання.

На підтвердження виконаних робіт (наданих послуг) на користь ТОВ «ОВІНД ВІНД», ТОВ «Дністровська вітроелектростанція», ТОВ «ДТЕК Приморська вітроелектростанція», ТОВ «ДТЕК Приморська вітроелектростанція-2» наявні акти приймання послуг.

На підтвердження надання позивачем та залучених ним підрядників послуг із сервісного обслуговування обладнання позивачем надані Сервісні звіти з приводу замовлень на сервісне обслуговування, якими підтверджуються які саме роботи (послуги) проводились позивачем та які конкретно імпортовані матеріали були використані при цьому.

Окрім того, при співставленні інформації про використані матеріали, зазначені у полях «Встановлені матеріали» Сервісних звітів та переліку матеріалів, списаних за актами списання у відповідний період, вбачається, що імпортовані матеріали були використані в процесі надання послуг з сервісного обслуговування, послуг монтажу та монтажних робіт вітроенергетичних турбін за договорами про сервісне обслуговування.

Також з оборотно-сальдової відомості за I квартал 2021 року по рахунку 201 станом на 31 березня 2021 року, вбачається, що частина ввезених матеріалів не була використана позивачем і обліковується ним на балансі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що частина імпортованих товариством матеріалів була використана у процесі господарської діяльності позивача, що підтверджується наведеними вище первинними документами, а частина не використана та перебуває на балансі підприємства, що також підтверджується відповідними документами.

Отже, відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки щодо не використання позивачем імпортованих у січні 2021 року матеріалів у господарській діяльності.

Разом з тим, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Так матеріали справи містять копії первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00441140704 від 04 червня 2021 року.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 150 694,85 грн, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно ч.3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відповідності до ч.ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Пунктами 4, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на положення ч.6 та ч.7 КАС України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи у суді першої інстанції представником позивача надано наступні документи, а саме: Договір про надання правової допомоги №27092021 від 27 вересня 2021 року; додаток №1 до Договору про надання правової допомоги №27092021 від 27 вересня 2021 року; рахунок на оплату гонорару адвоката №1/21102021 від 21 жовтня 2021 року; платіжне доручення №2012 від 08 листопада 2021 року; звіт від 19 травня 2022 року про надання правової допомоги за період з 27 вересня 2021 року по 19 травня 2022 року.

Таким чином, витрати понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖИІ УКРАЇНА» на правничу допомогу підтверджено вищезазначеними доказами.

Щодо співмірності розміру витрат позивачач на оплату послуг адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та не співрозмірними з витраченим часом та обсягом наданих послуг представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИІ УКРАЇНА».

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.03.2018 року у справі №815/4300/17 (73021615) та від 11.04.2018 року у справі №814/698/16 (73356068).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № №826/15063/18 (адміністративне провадження №К/9901/18029/19).

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц, від 30 листопада 2022 року у справі №520/11678/21.

З системного аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Колегія суддів вважає завищеною оплату наданих послуг представником позивача в суді першої інстанції, оскільки дана справа не є складною з урахуванням її фактичних обставин, предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів проаналізувавши надані докази, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, приходить до висновку щодо необхідності розподілу судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанцї та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу понесені при розгляді справи у розмірі - 50 000,00 грн.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення питання в частині розподілу судових витрат, а тому рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2022 року в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 150 694,85 грн підлягає зміні з ухваленням в цій частині нового судового рішення наступного змісту: «Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИІ УКРАЇНА» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 7, код ЄДРПОУ 33832023) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок)». В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Щодо клопотання позивача про стягнення з Головного управління ДПС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖИІ УКРАЇНА" витрат на правничу допомогу у судді апеяційної інстанції у сумі 103 489,14 грн, то колегія суддів вважає такі витрати також значно завищеними та зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, позивачем укладено Договір про надання правової допомоги № 27092021 від 27 вересня 2021 року (надалі - «Договір») із адвокатом Причепою Тетяною Вікторівною (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ВН №000637 від 22.01.2020 року) (надалі - «Адвокат»), відповідно до Додатку №1 до якого погоджено оплату послуг щодо надання правової допомоги у суді у цій адміністративній справі. Копія Договору та Додатку №1 до нього знаходяться у матеріалах справи.

Додатком №1 до Договору передбачено, що сторонами погоджено оплату послуг щодо надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції на підставі рахунку адвоката у розмірі, що становить суму у гривні, що еквівалента 2830,00 доларам США (дві тисячі вісімсот тридцять доларів США 00 центів), та за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до долару США - 26,6422 грн за 1 долар США станом на день укладення Додатку складає 90 583,48 грн (дев`яносто тисяч п`ятсот вісімдесят три гривні 48 коп.). Відповідно до п.4 Додатку гонорар Адвоката підлягає оплаті у безготівковій формі протягом 10 (десяти) робочих днів з дати виставлення рахунку, відповідно до офіційного курсу НБУ гривні до долару США станом на день виставлення рахунку Адвоката, що міститиме банківські реквізити.

Адвокатом було виставлено рахунок від 05.01.2023 року №05012023 на суму 103 489,14 грн (сто три тисячі чотириста вісімдесят дев`ять гривень 14 коп.), що еквівалентна 2830,00 доларам США відповідно до офіційного курсу НБУ гривні до долара США, який складає 36,5686 гривень за 1 долар (копію рахунку додана до відзиву на апеляційну скаргу).

09.01.2023 року Адвокат отримала від позивача гонорар в розмірі 103 489,14 грн, що підтверджується платіжним дорученням №13 від 09.01.2023 року та випискою з рахунку адвоката Причепа Т.В., який відкритий в АТ «РАЙФАЙЗЕНБАНК».

Відповідно до Звіту про надання правової допомоги за період з 26.12.2022 року по 11.01.2023 року предстаником позивача надано наступні послуги: вивчення апеляційної скарги, поданої відповідачем - 1,5 год.; підготовка відзиву на впеляційну скаргу, що включає аналіз судової практики Верховного Суду, що наведена відповідачем у апеляційній скарзі у якості обґрунтування його позиції - 10,5 год.; підготовка клопотання про долучення доказів про понесення витрат на правничу допомогу - 1,5 год. Загальна кількість витраченого часу - 13,5 год. Загальна сума гонорару адвоката - еквівалент 2830,00 доларів США, що дорівнює 103 489,14 грн.

Разом з тим, слід зазначити, що подання відзиву на апеляційну скаргу є правом, а не обов`язком позивача.

Окрім того, до витрат на правничу допомогу не входить підготовка клопотання про долучення доказів про понесення витрат на правничу допомогу.

Таким чином, враховуючи необхідності та розумності розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу понесені у суді апеляційно інстанції у розмірі - 10 000,00 грн.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2022 року змінити в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 150 694,85 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту:

«Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИІ УКРАЇНА» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 7, код ЄДРПОУ 33832023) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) понесені судові витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок)».

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2022 року залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИІ УКРАЇНА» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 7, код ЄДРПОУ 33832023) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) понесені судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок)».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Степанюк А.Г.

Повний текст виготовлено: 17 січня 2023 року.