Постанова

від 17.01.2023 по справі 574/586/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року м.Суми

Справа №574/586/19

Номер провадження 22-ц/816/66/23

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Рунова В. Ю. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання Назарової О.М.,

у присутності :

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Цуканова Валерія Валерійовича,

представника відповідача адвоката Макаренка Олександра Вячеславовича,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,якаподанаїї представником-адвокатомЦукановимВалерієм Валерійовичем,

на рішення Буринського районного суду Сумської області від 18 липня 2022 року в складі судді Гука Т.Р., ухваленого в м. Буринь Сумської області,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Лан» про розірвання договору емфітевзису,

в с т а н о в и в :

У травні 2019 року ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила розірвати договір емфітевзису від 01 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським (фермерським) господарством «Лан» (далі по тексту СФГ «Лан») про право користування земельною ділянкою площею 2,6747 га з кадастровим номером 5920986800:04:003:0194 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області, який зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 вересня 2015 року.

Свої вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності належала вказана земельна ділянка, яка за договором оренди від 27 червня 2007 року була передана в оренду СФГ «Лан», строком на 10 років. Під час дії цього договору оренди земельної ділянки, між нею та СФГ «Лан» 01 липня 2013 року був укладений договір емфітевзису щодо цієї ж земельної ділянки, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 вересня 2015 року державним реєстратором Путивльського районного управління юстиції у Сумській області Деркач О.В. Відповідно до умов цього договору, строк договору емфітевзису складає 100 років. Крім цього, сторони домовилися, що СФГ «Лан» виплачує їй компенсаційний платіж в сумі 21000 грн. строком до 31 грудня 2015 року.

Однак у вказаний строк грошові кошти вона не отримала, більше того всю суму ціни договору нею не отримано по теперішній час.

Також зазначала, що договір емфітевзису був укладений нею на 100 років, але у зв`язку зі змінами в законодавстві України, граничний строк договору емфітевзису було встановлено 50 років.

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 18 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Цуканова В.В., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що в порушення умов договору, відповідачем не було сплачено у визначений строк компенсаційний платіж, у зв`язку з чим ОСОБА_2 значною мірою позбавилася того, на що вона розраховувала при укладенні цього договору.

Вважає висновки суду першої інстанції про сплату відповідачем податку з доходу фізичних осіб згідно договору в сумі 3150 грн такими, що не ґрунтуються на доказах, оскільки відповідачем фактично сплачено податок за дохід ОСОБА_2 від оренди її земельної ділянки, тоді як відповідно до роз`яснень, наданих Державною фіскальною службою в листі від 23 грудня 2016 року, доходи фізичної особи від надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення у користування належить кваліфікувати, як «інші доходи».

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить його залишити без зміни, а доводи апеляційної скарги без задоволення. При цьому вказує на те, що роз`яснення, викладені Державною фіскальною службою в листі від 23 грудня 2016 року не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а спосіб відображення СФГ у податкових документах суми податку, жодним чином не впливає на правильність висновків суду першої інстанції про повне виконання зобов`язання за договором.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, - адвоката Цуканова В.В., який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника відповідача адвоката Макаренка О.В., перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 2,6747 га, з кадастровим номером 5920986800:04:003:0194 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області (а.с. 8).

27 червня 2007 року між ОСОБА_2 та СФГ «Лан» було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на 10 років. Даний договір зареєстрований у Буринському РВ СРФ ДП «Центр Держкомкадастру» 04 липня 2007 року за № 040762704414 (а.с.9-11).

30 червня 2013 року між ОСОБА_2 та СФГ «Лан» укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди від 04 липня 2007 року №040762704414, згідно якої припинено дію договору оренди земельної ділянки № 040762704414 від 04 липня 2007 року шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін (п.36 даного договору) (а.с.31).

01 липня 2013 року між ОСОБА_2 та СФГ «Лан», був укладений договір емфітевзису, за яким ОСОБА_2 передала СФГ «Лан» право володіння та право цільового користування земельною ділянкою площею 2,6747 га, з кадастровим номером 5920986800:04:003:0194, яка розташована на території Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і належить ОСОБА_2 (а.с. 13-15).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 договору сторони домовилися, що емфітевт виплачує власнику компенсаційний платіж в сумі 21000 (двадцять одна тисяча) грн. строком до 31 грудня 2015 року. ОСОБА_2 своїм підписом, підтверджує факт повної згоди щодо розміру оплати за цим договором і відсутність до СФГ «Лан» будь-яких претензій фінансового характеру. Сторони домовилися, що емфітичне право за цим договором встановлюється на 100 років.

Державна реєстрація речового права здійснена державним реєстратором Путивльського районного управління юстиції у Сумській області 26 вересня 2015 року, номер запису 11351687 (а.с.16-17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, спадкоємцем за заповітом після її смерті є ОСОБА_1 , яка в установлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с.53-92).

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем її прав чи інтересів. Натомість наданими відповідачем доказами підтверджено факт виконання умов договору від 01 липня 2013 року, в частині сплати компенсаційного платежу. Щодо визначених сторонами строку дії договору емфітевзису, то суд вказував на те, що норми чинного законодавства, що діяли на час його укладення, не передбачали обмеження передання в оренду належної на праві приватної власності земельної ділянки для сільськогосподарських потреб.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Згідно зі ст. 410 ЦК України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору. Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом та ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Підстави припинення емфітевзису визначені в ст. 412 ЦК України та ст. 31 Закону України «Про оренду землі».

Так, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняються у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку, на який було надано право користування; викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Отже, перелік підстав для припинення емфітевзису, є невичерпним, оскільки закон може передбачати інші підстави припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Такими є загальні підстави припинення речових прав, які можуть застосовуватись до емфітевзису, зокрема: загибель об`єкта емфітевтичного права фактичного характеру; визнання недійсним або розірвання договору; відмова від договору або його припинення за взаємною згодою сторін; конфіскація земельної ділянки.

Підставою для дострокового розірвання договору емфітевзису позивач зазначила невиконання відповідачемумов договору щодо сплати ним компенсаційного платежу (пункт 2.1 договору).

Відповідно до ст. 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язаннянастають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором абозаконом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінкуістотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати в реальних збитках і (або) упущеній вигоді; її розмірі, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Водночас частина 2 статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина 2 статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушується істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Із вказаного вбачається, що для встановлення можливості розірвання спірного договору необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності), а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року в справі № 911/2755/18.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено та не спростовується сторонами, що 27 серпня 2013 року ОСОБА_2 за договором емфітевзису отримано 8500 грн 00 коп., а 30 серпня 2013 року - 9350 грн 00 коп., а всього на суму 17850 грн 00 коп. (а.с. 25-26). Крім того, платіжними дорученнями від 27 серпня 2013 року та від 30 серпня 2013 року СФГ «Лан» перераховано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 3150 грн 00 коп.

Тобто, загальна сума проведених позивачем виплат за договором емфітевзису від 01 липня 2013 року становить 21000 грн 00 коп.

Відповідно до положень ст.ст. 163, 164 розд. ІVПодатковогокодексуУкраїни (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний(річний)оподатковуванийдохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. До загальногомісячного (річного)оподатковуваного доходуплатника податкувключаються , в тому числі, суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

Згідно пп. 14.1.180 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп. 168.1.1 п.168.1 ст. 168 Податкового кодексу України).

Умовами договору не передбачено, що визначений сторонами компенсаційний платіж в сумі 21000 грн сплачується власнику земельної ділянки без урахуванням податків.

Тобто, отриманий померлою ОСОБА_2 компенсаційний платіж підлягає оподаткування, обов`язок утримувати податок із цієї суми законом покладено саме на СФГ «Лан».

Посилання представника позивача на надані Державною фіскальною службою України в листі від 23 грудня 2016 року роз`яснення щодо порядку відображення в податкових розрахунках за формою №1-ДФ доходу, отриманого від надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення у користування (емфітевзису), колегія суддів вважає безпідставними, так як в даному випадку підлягає доведенню факт виплати СФГ «Лан» ОСОБА_2 визначеного компенсаційного платежу, а не виконання відвідачем зобов`язання з перерахування податків та дотримання порядку оформлення податкової звітності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,яка поданаїїпредставником-адвокатом ЦукановимВалеріємВалерійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Буринського районного суду Сумської області від 18 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 18 січня 2023 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: В. Ю. Рунов

С. С. Ткачук