Рішення

від 12.01.2023 по справі 914/2344/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2023 Справа № 914/2344/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кохановської Ю.І, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав, м.Київ;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Чотири чебуреки, Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 21333,50грн.

Представники:

Позивача: Гуйда Д.М. представник, адвокат (довіреність від 01.10.2021р. б/н);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

26.09.2022р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав від 08.09.2022р. б/н (вх. №2550) до Товариства з обмеженою відповідальністю Чотири чебуреки про стягнення заборгованості; ціна позову: 21333,50грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати дозволів на публічне відтворення об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав за Договором про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних місцях від 01.03.2020р. №КБР-166/03/20-Н.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.09.2022р. у цій справі судом постановлено позовну заяву Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав від 08.09.2022р. б/н (вх. №2550 від 26.09.2022р.) залишити без руху; надати Громадській спілці Українська ліга авторських та суміжних прав десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати докази зазначення у позовній заяві повного найменування Відповідача та докази надіслання таких доказів іншим Учасникам справи; надати суду докази додання до позовної заяви всіх наявних в Позивача доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема, здійснення Відповідачем оплати за Договором про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах; надати належним чином посвідчені копії доданих до позовної заяви документів.

Ухвалою суду від 17.10.2022р. у цій справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволити частково; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 08.11.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.10.2022р. у цій справі суд постановив заяву представника Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав адвоката Гуйди Дмитра Миколайовича від 28.10.2022р. б/н (вх. №22437/22 від 28.10.2022р.) про участь у засіданні у режимі відеоконференції відхилити.

Ухвалою суду від 08.11.2022р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 01.12.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою; клопотання представника Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав адвоката Гуйди Дмитра Миколайовича від 08.11.2022р. б/н (вх. №23236/22 від 08.01.2022р.) в частині участі у наступному судовому засіданні у режимі відеоконференції задоволити; надати представнику Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав адвокату Гуйді Дмитру Миколайовичу можливість участі в судовому засіданні у справі №914/2344/22, яке призначено на 01.12.2022р. о 10:00год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення Easycon.

Ухвалою суду від 01.12.2022р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 13.12.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою суду від 13.12.2022р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 12.01.2023р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.03.2023р. у цій справі суд постановив клопотання представника Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав адвоката Гуйди Дмитра Миколайовича від 02.12.2022р. б/н (вх. №26321/22 від 20.12.2022р.) про участь у засіданні у режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у справі №914/2344/22, яке призначене на 09:50год. 13.12.2022р., відхилити; клопотання представника Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав адвоката Гуйди Дмитра Миколайовича від 02.12.2022р. б/н (вх. №26321/22 від 20.12.2022р.) про участь у засіданні у режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у справі №914/2344/22, яке призначене на 13:20год. 12.01.2023р., задоволити; надати представнику Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав адвокату Гуйді Дмитру Миколайовичу можливість участі в судовому засіданні у справі №914/1392/18, яке призначено на 12.01.2023р. о 13:20 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «Easycon».

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, згідно ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зазначив про неможливість врегулювання спору між Сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 8 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 17.10.2022р. про відкриття провадження у цій справі судом постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали відповідно до ст.165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; одночасно надіслати (надати) іншим Учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду до початку підготовчого засідання.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 17.10.2022р. про відкриття провадження у цій справі надіслано судом 19.10.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79018, Львівська область, м.Львів, вул.Героїв УПА, буд.40, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 19.10.2022р. та вручено Відповідачу 21.10.2022р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414677099 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.11.2022р. у цій справі надіслано судом 09.11.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79018, Львівська область, м.Львів, вул.Героїв УПА, буд.40, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 09.11.2022р. та вручено Відповідачу 14.11.2022р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414669533 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.12.2022р. у цій справі надіслано судом 05.12.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79018, Львівська область, м.Львів, вул.Героїв УПА, буд.40, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 05.12.2022р. та вручено Відповідачу 07.12.2022р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414707834 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 13.12.2022р. у цій справі надіслано судом 14.12.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79018, Львівська область, м.Львів, вул.Героїв УПА, буд.40, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 14.12.2022р. та вручено Відповідачу 24.12.2022р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414725727 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Згідно ч.ч.3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, отримувались ним (зокрема ухвали від 17.10.2022р., 08.11.2022р., від 01.12.2022р. та від 13.12.2022р. у цій справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.

Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв`язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, визнання ухвалою суду від 13.12.2022р. явки повноважних представників Учасників справи в судове засідання 12.01.2023р. у цій справі не обов`язковою, беручи до уваги встановлені ст.248 ГПК України строки розгляду спору в порядку спрощеного позовного провадження, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 21333,50грн. суми основного боргу з оплати дозволів на публічне відтворення об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав за Договором про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних місцях від 01.03.2020р. №КБР-166/03/20-Н.

В обґрунтування заявленого позову Позивач зазначає, що 01.03.2020р. між Громадською спілкою Українська ліга авторських та суміжних прав та Товариством з обмеженою відповідальністю Чотири чебуреки укладено Договір про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних місцях від 01.03.2020р. №КБР-166/03/20-Н, за умовами якого Відповідач як користувач доручив Позивачу як суміжній організації укласти від його імені та за його рахунок договори, за якими користувач отримає одночасно, як дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів авторського права (творів), так і дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань).

Відповідно до п.3.3. Договору за договорами, зазначеними в п.3.1 та 3.2, користувач здійснює оплату за 1 (один) рік шляхом виплат в розстрочку, а саме здійснює оплату щомісячними платежами. При цьому, користувачем здійснюється оплата єдиним платежем, як за авторські, так і за суміжні права (єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права) в розмірі що зазначається в додатку № 3 до цього договору на рахунок Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав».

З наведеного Позивач підсумовує, що зазначені вище положення свідчать про наявність у Відповідача обов`язку із сплати винагороди за один рік. Тобто у Відповідача є заборгованість перед Позивачем та Авторською організацією, на рахунки яких перераховує кошти Відповідача Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав», стосовно одного року. При цьому у договорі згадується розстрочка, дія якої обумовлена певними факторами.

Так, згідно пунктів 3.4 та 3.5 Договору механізм розстрочки передбачений цим договором діє наступним чином. Користувач активує механізм розстрочки шляхом здійснення першого єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права (роялті) в повному обсязі не пізніше 15-ти днів з дати підписання цього договору. Режим розстрочки за загальним правилом за цим договором діє без обмеження строку. В той же час, якщо користувач не сплачував єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права два календарних місяці поспіль, то механізм розстрочки припиняє дію достроково і розпочинають діяти умови річної оплати (умови річної оплати означають: оплату за рік у вигляді повної передоплати, причому її строк здійснення вважається таким, що настав, і це правило стосується кожного з дозволів: як стосовно авторських прав, так і стосовно суміжних прав). Підставою для оплати в цьому випадку є сам цей договір з додатками до нього; отриманий Організацією від Користувача єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права перераховується ПО УЛАСП на рахунок суміжної організації та на рахунок авторської організації. Пропорції щодо перерахування на суміжну організацію та на авторську організацію дотримується Організацією завжди в рівних частках (50% на 50%). Тобто, 50% від зазначеного платежу користувача має отримати суміжна організація, а інші 50% авторська організація.

На дату цієї позовної заяви Відповідач не сплачував за Договором кошти більше ніж два місяці, оскільки, Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок ПО УЛАСП відповідно до умов основного договору (Договором про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав). Він сплачується не пізніше ніж за п ять днів до початку місяця за який він здійснюється (перший платіж здійснюється не пізніше 5 числі місяця стосовно якого він сплачується).

При цьому Позивач зазначає, що Відповідачем сплачено за Договором 23790грн., однак, дата сплати Єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права, якого не було), настала 27.07.2021р. З цієї дати до дати написання позовної заяви минуло більше ніж 2 (два) місяці. Відповідно, це означає, що механізм (режим) розстрочки є таким, що вже не діє відповідно до п. 3.4. Договору про правомірне використання, строк оплати для Відповідача на поточний момент настав щодо одного повного року. Оскільки, механізм (режим) розстрочки є таким, що вже не діє, відповідно до п.3.4. Договору про правомірне використання, Відповідач має сплатити за цей період «у вигляді повної передоплати».

З наведеного Позивач підсумовує, що, згідно наведеного Позивачем розрахунку, за перший рік дії Договору у Відповідача виник борг в розмірі 18367грн.

Сума боргу за другий рік дії Договору становить 24300грн. Отже загальна сума заборгованості за два роки становить 42667грн., а відтак, сума заборгованості Відповідача перед Позивачем складає 21333,50грн., оскільки Позивачу належить 50% від винагороди, що підлягає перерахуванню Відповідачем на рахунок Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав».

Підсумовуючи наведене Позивач зазначає, що вирахував загальну заборгованість Відповідача станом на 08.09.2022 року, яка включає в себе основний борг в розмірі 21333,50грн. (відповідно до розрахунків) за період серпень 2021р. лютий 2022р. в розмірі 9183,50грн.; за період червень 2022р. лютий 2023р. в розмірі 12150грн.

Позивачем у поданій до господарського суду позовній заяві наведено Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, згідно якого судові витрати Позивача на сплату судового збору складають 2481грн., на професійну правничу допомогу 10000грн.

Крім того, Позивачем до позовної заяви долучено Заяву від 08.09.2022р. б/н, у якій заявляє, що докази в обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витрат будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, беручи до уваги строки розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

01.03.2020р. між Громадською спілкою Українська ліга авторських та суміжних прав (надалі Позивач, Суміжна організація), Приватною організацією «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» (надалі Авторська організація), Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» (надалі ПО УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю Чотири чебуреки (надалі Відповідач, Користувач) укладено Договір про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних місцях від 01.03.2020р. №КБР-166/03/20-Н (надалі Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Користувач доручив Суміжній організації укласти від його імені та за його рахунок договори, за якими користувач отримає одночасно, як дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів авторського права (творів), так і дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань).

Відповідно до п.1.2. Договору сторони передбачили особливий порядок перерахування коштів від користувача до Авторської організації та Суміжної організації, який при цьому не пов`язаний із жодними додатковими витратами з боку користувача, а направлений на раціональний поділ роялті за напрямками оплати за використання об`єктів авторського права та суміжних прав.

Згідно п.3.1 Договору договір про надання дозволу на використання суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав укладається строком на 1 (один) рік (з автоматичною пролонгацією) і є за своєю правовою природою ліцензійним договором.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що договір про надання дозволу на використання авторського права та виплату винагороди за користування об`єктами авторського права укладається строком на 1 (один) рік (з автоматичною пролонгацією) і є за своєю правовою природою ліцензійним договором.

За договорами, зазначеними в п.3.1 та 3.2, користувач здійснює оплату за 1 (один) рік шляхом виплат в розстрочку, а саме здійснює оплату щомісячними платежами. При цьому, користувачем здійснюється оплата єдиним платежем, як за авторські, так і за суміжні права (єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права) в розмірі що зазначається в додатку № 3 до цього договору на рахунок Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» (п.3.3. Договору).

Відповідно до п.3.4. Договору механізм розстрочки передбачений Договором діє наступним чином. Користувач активує механізм розстрочки шляхом здійснення першого єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права (роялті) в повному обсязі не пізніше 15-ти днів з дати підписання цього договору. Режим розстрочки за загальним правилом за цим договором діє без обмеження строку. В той же час, якщо користувач не сплачував єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права два календарних місяці поспіль, то механізм розстрочки припиняє дію достроково і розпочинають діяти умови річної оплати (умови річної оплати означають: оплату за рік у вигляді повної передоплати, причому її строк здійснення вважається таким, що настав, і це правило стосується кожного з дозволів: як стосовно авторських прав, так і стосовно суміжних прав). Підставою для оплати в цьому випадку є сам цей договір з додатками до нього.

Згідно п.3.5. Договору отриманий ПО УЛАСП від Користувача єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права перераховується ПО УЛАСП на рахунок Суміжної організації та на рахунок Авторської організації. Пропорції щодо перерахування на суміжну організацію та на авторську організацію дотримується Організацією завжди в рівних частках (50% на 50%). Тобто, 50% від зазначеного платежу Користувача має отримати Суміжна організація, а інші 50% Авторська організація

Пунктами 4.1. та 4.2. Договору Сторонами встановлено, що договір про надання дозволу на використання суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав оформлений у вигляді Додатку №1 до цього Договору та договір про надання дозволу на використання об`єктів авторського права та виплату винагороди за використання об`єктів авторського права оформлений у вигляді Додатку №2 до цього Договору є невід`ємними частинами Договору.

Надання дозволу, строк його дії, спосіб використання об`єктів авторського права та суміжних прав визначаються безпосередньо в Додатках №1 та №2 до цього Договору. Строк дії цього Договору визначається строком дії того дозволу, який буде діяти довше (враховуючи Додаток №1 та Додаток №2 до цього Договору). Адреса публічного закладу (адреси публічних закладів) (прим. - територія), в яких Користувач отримує дозволи використовувати об`єкти авторського права та суміжних прав, визначені в Додатку №3 до цього Договору. Розмір винагороди (роялті) визначається сторонами в Додатку №3 та в Додатках №1 і №2 відповідно - стосовно суміжних прав та стосовно авторських прав. Порядок виплати сукупної суми винагороди (роялті) користувачем на рахунок організації встановлений цим договором та Додатком №3 до нього. При цьому порядок сплати винагороди роялті організації (від імені і за рахунок користувача) на користь Авторської ОКУ та Суміжної організації встановлений також відповідно Додатками №1 та №2 до цього Договору. Сторони можуть оформити інші додатки та додаткові угоди до цього Договору (п.4.3. Договору).

Відповідно до п.5.1 Договору у разі виникнення заборгованості Користувача за цим Договором (основним договором із додатками до нього) позов на стягнення такої заборгованості може бути поданий окремо Авторською організацією до Користувача щодо наявної у Користувача окремої заборгованості перед Авторською організацією та окремо Суміжною організацією до Користувача щодо наявної у Користувача окремої заборгованості перед Суміжною організацією, а також у разі досягнення домовленості між Авторською організацією та Суміжною організацією - ними може бути поданий спільний позов про стягнення заборгованості з Користувача.

Додатками до Договору є Додаток №1 - Договір про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав, Додаток №2 - Договір про надання дозволу на використання об`єктів авторського права та виплату винагороди за використання об`єктів авторського права, Додаток №3 - Перелік закладів, в яких Користувач здійснює використання Об`єктів суміжних прав та Об`єктів авторського права, Додаток №4 - форма звіту, Додаток №5- Угода щодо питань обробки персональних даних в процесі взаємодії.

Відповідно до п.5.1. Додатку №1 до Договору Договору про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав цей договір набирає чинності з 01.06.2020р. і діє до 30.06.2021р., а в частині невиконаних фінансових зобов`язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов`язань - до їх повного виконання.

У випадку, якщо жодна із Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії цієї Ліцензійної угоди протягом місяця до настання зазначеної в п. 5. 1 дати, дія цієї Ліцензійної угоди вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії цієї Ліцензійної угоди не буде належного повідомлення про припинення (п.5.2. Додатку №1 до Договору Договору про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав).

Відповідно до п.2 Додатку №3 до Договору Переліку закладів, в яких Користувач здійснює використання Об`єктів суміжних прав та Об`єктів авторського права Сторонами погоджено наступний розмір Єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права: 2700грн. Винагорода (роялті) не може бути меншою, ніж встановлено законодавством. Розмір платежів визначений відповідно до інформації, що була надана Користувачем.

Вказаний Договір та додатки до нього підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Згідно доводів Позивача загалом Відповідачем було сплачено 23790грн. за Договором. При цьому Позивач зазначає, що Відповідачем сплачено за Договором 23790грн., однак, дата сплати Єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права, якого не було), настала 27.07.2021 року. З цієї дати до дати написання позовної заяви минуло більше ніж 2 (два) місяці. Відповідно, це означає, що механізм (режим) розстрочки є таким, що вже не діє відповідно до п. 3.4. Договору про правомірне використання, строк оплати для Відповідача на поточний момент настав щодо одного повного року. Оскільки, механізм (режим) розстрочки є таким, що вже не діє, відповідно до п.3.4. Договору про правомірне використання, Відповідач має сплатити за цей період «у вигляді повної передоплати».

З наведеного Позивач підсумовує, що, згідно наведеного Позивачем розрахунку, за перший рік дії Договору у Відповідача виник борг в розмірі 18367грн.

Сума боргу за другий рік дії Договору становить 24300грн. Отже загальна сума заборгованості за два роки становить 42667грн., а відтак, сума заборгованості Відповідача перед Позивачем складає 21333,50грн., оскільки Позивачу належить 50% від винагороди, що підлягає перерахуванню Відповідачем на рахунок Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав».

Підсумовуючи наведене Позивач зазначає, що вирахував загальну заборгованість Відповідача станом на 08.09.2022 року, яка включає в себе основний борг в розмірі 21333,50грн. (відповідно до розрахунків) за період серпень 2021р. лютий 2022р. в розмірі 9183,50грн.; за період червень 2022р. лютий 2023р. в розмірі 12150грн. і просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 21333,50грн. суми основного боргу з оплати дозволів на публічне відтворення об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав за Договором.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019р.) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст.526 ЦК України).

Згідно ст.525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ст.1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України встановлено господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані Позивачем на їх підтвердження докази, а також ненадання жодних заперечень Відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо укладення Договору, за яким Відповідачем отримано одночасно як дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів авторського права (творів), так і дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань), а також Відповідачем дозволів на публічне відтворення об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав за Договором на суму 23790грн.

З врахуванням встановлених судом обставин справи суд зазначає, що сторонами у Договорі визначено два альтернативні способи оплати, один з яких здійснюється шляхом розстрочки місячними платежами, а інший (в разі не активації першого способу) - річна оплата у вигляді повної передоплати (оплата за один рік). Строк оплати (єдиним платежем як за авторські, так і за суміжні права) за першим способом, згідно умов Договору, наступає не пізніше 15-ти днів з дати підписання Договору. В той же час, якщо користувач не сплачував єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права два календарних місяці поспіль, то механізм розстрочки припиняє дію достроково і розпочинають діяти умови річної оплати (умови річної оплати означають: оплату за рік у вигляді повної передоплати, причому її строк здійснення вважається таким, що настав, і це правило стосується кожного з дозволів: як стосовно авторських прав, так і стосовно суміжних прав). Підставою для оплати в цьому випадку є сам цей договір з додатками до нього.

З врахуванням відсутності доказів розірвання Договору, а також здійснення Відповідачем сплат Єдиного сукупного платежу за майнові права у встановлених Договором порядку та строки, окрім сплачених за період з березня 2021р. по серпень 2021р. коштів на суму 10560грн., а також доводів Позивача про перерахунок суми Єдиного сукупного платежу за майнові права за період березня-квітня 2021р. у зв`язку із введенням карантину, суд вважає більш вірогідними доводи Позивача про те, що сума заборгованості Відповідача зі сплати Єдиного сукупного платежу за майнові права за Договором за перший рік його дії становить 18367грн.

При цьому, суд зазначає, що сплата Єдиного сукупного платежу за майнові права має проходити не пізніше ніж за п`ять днів до початку місяця, за який він здійснюється. Дата сплати платежу щодо другого року дії Договору, настала 26.06.2021р.

Тобто, враховуючи відсутність доказів оплати місячного платежу, який активує розстрочку, 26.06.2021р. вступив в силу другий спосіб оплати - умови річної оплати у вигляді повної передоплати за рік. Дане правило, як слідує з п.3.4 Договору стосується кожного з дозволів, як стосовно авторського права, так і щодо суміжних прав.

З підстав наведеного, беручи до уваги відсутність доказів повної або часткової сплати Відповідачем Єдиного сукупного платежу за майнові права у встановленому Договором порядку та строки, а також доводи Позивача про нарахування платежу за період з березня 2022р. по травень 2022р. у зв`язку із веденням активних бойових дій на території, де веде господарську діяльність Відповідач, суд вважає більш вірогідними доводи Позивача про те, що сума заборгованості Відповідача за другий рік дії Договору складає 24300грн. загальна сума боргу Відповідача з оплати дозволів на публічне відтворення об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав за Договором становить 42667грн.

Таким чином, з врахуванням п.3.5. та 5.1. Договору, сума заборгованості Відповідача перед Позивачем з оплати дозволів на публічне відтворення об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав за Договором становить 21333,50грн., а відтак, право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду, порушене, та підлягає захисту судом.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував Верховний Суд у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено обставину укладення Договору, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо сплати Єдиного сукупного платежу за майнові права у встановленому Договором порядку та строки, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої несплати, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 21333,50грн. основного боргу з оплати дозволів на публічне відтворення об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого судові витрати Позивача на сплату судового збору складають 2481грн., на професійну правничу допомогу 10000грн.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 15.09.2022р. №2810 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2481грн., оригінал якого є додатком №11 до позовної заяви.

Крім того, Позивачем до позовної заяви долучено Заяву від 08.09.2022р. б/н, у якій заявляє, що докази в обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витрат будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

В обґрунтування понесення судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги Позивачем до позовної заяви долучено копію укладеного між Адвокатським об`єднанням «Інтелкрафтс» (за Договором Адвокатське об`єднання) та Громадською спілкою «Українська ліга авторських та суміжних прав» (за Договором Клієнт) Договору від 08.09.2022р. №14.894 (надалі Договір 14.894), за умовами якого (п.1.1. Договору 14.894) Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати Клієнту професійну правничу допомогу в обсязі і на умовах, що визначені цим Договором, а Клієнт зобов`язується прийняти і оплатити надану йому правову допомогу.

Відповідно до п.1.2. Договору 14.894 професійна правнича допомога, що надається за цим Договором: підготовка позовної заяви та всіх необхідних документів, пов`язаних з розглядом справи, звернення до суду, представництво інтересів Клієнта в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у господарській справі за позовом Клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧОТИРИ ЧЕБУРЕКИ" про стягнення заборгованості за Договором № КБР-166/03/20-Н від 01.03.2020 року.

Пунктом 4.1. Договору 14.894 Сторонами погоджено, що за надання професійної правничої допомоги Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню винагороду у наступних розмірах: 4.1.1. підготовка позовної заяви, звернення до суду та представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції 10000грн. без ПДВ; 4.1.2. підготовка апеляційної скарги (у разі необхідності), представництво інтересів Клієнта та складання необхідних документів в суді апеляційної інстанції - 10 000,00 грн. без ПДВ; 4.1.3. підготовка касаційної скарги (у разі необхідності), представництво інтересів Клієнта та складання необхідних документів в суді касаційної інстанції - 10 000грн. без ПДВ.

Згідно п.4.2. Договору 14.894 Клієнт оплачує винагороду Адвокатському об`єднанню у строки, погоджені сторонами, але не пізніше дати розгляду справи по суті на відповідній стадії судового розгляду. Оплата здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної грошової суми на поточний рахунок Адвокатського об`єднання.

За результатами надання професійної правничої допомоги на кожній стадії судового процесу складається Акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В Акті зазначається, яка саме правнича допомога була надана, та її вартість (п.4.4. Договору 14.894).

Відповідно до п.5.1. Договору 14.894 Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022р.

Вказаний Договір 14.894 підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору 14.894.

Наказом Адвокатського об`єднання від 08.09.2022р. №14.894 доручено здійснення судового представництва та іншого юридичного супроводження за Договором 14.894 адвокату адвокатського об`єднання «Інтелкрафтс» Гуйді Дмитру Миколайовичу.

Гуйда Дмитро Миколайович є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 03.10.2013р. №5428 та довіреності 01.07.2021р. б/н.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч.2 ст.126 ГПК України).

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( «East/West Alliance Limited» проти України»).

При цьому суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2020р. у справі №905/1800/19 від 14.04.2020р. у справі №905/2155/19, Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019р. у справі №910/9709/19, що з аналізу вказаних положень ГПК України вбачається, що, оскільки в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, тому процесуальну дію подання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат Позивач мав право вчинити або до закінчення розгляду справи по суті, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судового розгляду у справі зробив про це відповідну заяву.

З врахуванням наведеного, в тому числі поданої Позивачем разом із позовною заявою заяви про подання доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду суд зазначає, що згідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.1 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на Відповідача.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2481грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2481грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача на користь Позивача 2481грн. судового збору.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 11:10год. 26.01.2023р. і встановлення Позивачу п`ятиденного строку з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 128, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 599, 610-612, 614, 627, 629, 632, 1109 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Чотири чебуреки (79018, Львівська область, м.Львів, вул.Героїв УПА, буд.40; ідентифікаційний код: 43049463) на користь Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав (02002, м.Київ, вул.А.Аболмасова, буд.5, група приміщень 57, офіс 7; ідентифікаційний код: 42502769) 21333,50грн. основного боргу з оплати дозволів на публічне відтворення об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав та 2481грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 26.01.2023р. о 11:10год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

5.Встановити Громадській спілці Українська ліга авторських та суміжних прав п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

6.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 17.01.2023р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.