Постанова

від 16.01.2023 по справі 902/410/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16 січня 2023 року Справа № 902/410/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2022

(ухвалене о 12:45 год. у м. Вінниці, повний текст складено 22.09.2022)

у справі № 902/410/22 (cуддя Маслій І.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП"

до Приватного підприємства "Агро+Плодінвест"

про стягнення 623 171 грн 39 коп. збитків

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Грушко Ж.В.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Зернопродукт МХП" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства ""Агро+Плодінвест" про стягнення 623 171 грн 39 коп. збитків, з яких: 74 531 грн 39 коп. - реальні збитки, 548 640 грн - неодержаний дохід.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки №153 від 02.09.2005, а також між позивачем і ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки №154 від 02.09.2005 та №254 від 01.09.2010 до яких 04.11.2019 між позивачем та ОСОБА_3 (спадкоємець після ОСОБА_2 ) укладено додаткові угоди №3-г та №22-а. У зв`язку із укладенням та державною реєстрацією вказаних договорів, орендодавцями було передано позивачу земельні ділянки у користування.

Зазначає, що позивачем 05.04.2020 засіяно орендовані земельні ділянки насінням соняшнику та отримано сходи після чого позивачу стало відомо що між відповідачем та ОСОБА_3 укладеного договори оренди землі № 103 від 04.02.2020, №104 від 04.02.2020, а також між відповідачем і ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 105 від 14.02.2020.

За твердженням позивача, відповідач достеменно знаючи про наявність подвійної реєстрації договорів оренди спірних земельних ділянок, а також наявність сходів соняшника на вказаних земельних ділянках 25.04.2020 здійснив його дискування/знищення механічним шляхом трактором John Deer площу 9,6993 га чим спричинено позивачу збитки, що складаються із реальних збитків (фактично понесених витрат) у розмірі 74 531 грн 39 коп. та неодержані доходи (доходи, які позивач мав би отримати від реалізації вирощеної продукції соняшника) у розмірі 548 640 грн, що і стало підставою звернення позивача із цим позовом до суду.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.09.2022 у справі №902/410/22 було відмовлено у задоволенні позову.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено, що саме відповідач 25.04.2020 здійснив дискування/знищення механічним шляхом сходів соняшника позивача на земельних ділянках площею 9,6993 га.

Також, судом вказано, що позивач належними та допустимими доказами не довів існування збитків у заявлених розмірах.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 13, 16, 22, 623, 1166, 1192 ЦК України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2, 5, 6, 156, 157 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 24, 25, 27, 31 Закону України "Про оренду землі", Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993.

Не погоджуючись з вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Приватне акціонерне товариство "Зернопродукт МХП", в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2022 у справі №902/410/22 скасувати та постановити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує таке.

Матеріалами справи, а також судовими рішеннями у справі № 930/1182/20 підтверджується те, що відповідачем 25.04.2020 проводилось культивація земельних ділянок в с. Воробіївка. що прямо доводить знищення ПП "Агро+Плодінвест" посівів соняшнику позивача.

Суд дійшов помилкового висновку про необхідність доведення збитків, таким доказом, як комісійний акт визначення розміру збитків, складеного у відповідності до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Місцевий господарський суд не надав належну оцінку всім доказам, які позивач надав на підтвердження розміру заявлених до стягнення збитків, як реальних, так і неодержаних доходів (доходи, які позивач мав би отримати від реалізації вирощеної продукції соняшника).

Судом встановлено для позивача недосяжних стандартів доведення наявності та розміру збитків.

Відповідач у відзиві вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною з огляду на таке.

Позивачем у справі має бути доведено наявність складу правопорушення у діях відповідача. При цьому відсутність хоча б одного з елементів стаду правопорушення, виключають відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов`язань у вигляді відшкодування збитків, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. В цьому випадку позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження факту вчинення правопорушення відповідачем.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем доведено наявність першого елементу складу цивільного правопорушення - протиправної поведінки зі сторони відповідача. Однак, для задоволення позову доведення самого факту протиправної поведінки с недостатнім, визначальним є встановлення обставин наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між понесеними позивачем з битками та протиправними діями відповідача.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про неможливість встановлення факту, що саме відповідач 25.04.2020 здійснив дискування/знищення механічним шляхом сходів соняшника позивача на земельних ділянках площею 9,6993 га.

Передумовою для відшкодування збитків, завданих позивачу, як орендарю внаслідок обмеження його прав відповідачем щодо спірних земельних ділянок є комісійний акт визначення розміру збитків, затверджений відповідний органом державної влади чи місцевого самоврядування, проте в матеріалах справи відсутній такий акт.

Окрім того, позивач обґрунтовує доведеність прямих збитків (реальних збитків) самостійно зробленим розрахунком, на підтвердження якого долучає: підсумкові акти списання пального за жовтень, листопад 2019 року, січень, березень квітень 2020 року; актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин № 207 від 28.10.19, № 26 від 18.01.2020, № 41 від 10.03.2020, № 64 від 10.04.2020, № 73 під 30.04.2020; актом № 56 від 05.04.2020 витрат насіння і садивного матеріалу та відомості нарахування оплати праці за жовтень, листопад 2019 року, січень, березень квітень 2020 року.

Втім, з їх змісту вбачаються витрати щодо пального, використання добрив, насіння і садивного матеріалу та оплати прані, які нараховувалися на 113,7 га. Тобто доказів, які безпосередньо вказують на понесені витрати на 9,7383 га, в матеріалах справи немає. Позивачем для підтвердження вказаного розрахунку клопотання про проведення судово-економічної експертизи не заявлялося.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розміру понесених прямих збитків.

Позивач при розрахунку неодержаних доходів виходив виключно із середньої урожайності відповідної сільськогосподарської культури засіяної на земельній ділянці, її валового урожаю та вартості реалізації. Позивачем не враховано жодних витрат, які понесені на вирощування відповідної сільськогосподарської продукції та собівартість останньої. Отже, вказаний розрахунок слід оцінювати критично, для підтвердження вказаного розрахунку позивач мав змогу заявити клопотання про проведення економічної експертизи.

Відповідач звертає увагу, що позивачем не було надано жодних доказів щодо можливості збору урожаю в заявленому обсязі, а також можливості реалізації недоотриманого урожаю (попередні контракти па продаж заявлених обсягів сільськогосподарських культур).

На думку відповідача, вищевказаний розрахунок та надані докази не можуть дути достатніми достовірними доказами понесених позивачем збитків у формі упущеної вигоди.

З огляду на викладене, відповідач вважає рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2022 у справі № 902/410/22 законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 09.01.2023 представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при ухвалені оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2022 у справі № 902/410/22 слід скасувати та постановити нове, яким задовольнити позов.

Представник позивача в судових засіданнях 09.01.2023 та 16.01.2023 заявила, що з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просила суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В судове засідання 16.01.2023 представники позивача не з`явилися.

При цьому, 16.01.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що:

- позивачем подано до Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання про проведення 16.01.2023 судового засідання в режимі відеоконференції та повідомлено, що найближчим судом, до якого може прибути представник апелянта для участі у вищевказаному судовому засіданні у режимі відеоконференції є Господарський суд Вінницької області. В задоволенні такого клопотання було відмовлено, через відсутність технічної можливості у Господарського суду Вінницької області забезпечити проведення відеоконференції;

- представники позивача не мають також можливості фізично з`явитися на розгляд справи в судове засідання, зокрема з тих підстав, що адвокат Радзієвський А.М. 16.01.2023 о 15:30 год. приймає участь в судовому засіданні у справі № 902/567/21, а адвокат Лишак І.В., не може з`явитися в судове засідання в приміщення Північно-західного апеляційного господарського суду, з огляду на територіальну віддаленість та неможливість взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, через відсутність електроенергії.

В доповненнях до вказаного клопотання, позивач просить відкласти розгляд справи також з тієї підстави, що позивачу необхідно ознайомитися із відзивом на апеляційну скаргу, який 16.01.2023 надійшов на адресу ПрАТ "Зернопродукт МХП".

Розглядаючи таке клопотання, суд бере до уваги таке.

В силу статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК України справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Разом із тим необхідно зазначити, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Апеляційний господарський суд також зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції зважає на те, що позиція позивача викладена в позовній заяві, апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2022 у справі №902/410/22, була висловлена його представником в судовому засіданні 09.01.2023, тобто право позивача "бути почутим" не є порушеним.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що дата та час судового засідання були узгоджені із представниками сторін, а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в стягненні 74 531 грн 39 коп. реальних збитків та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в решті рішення залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 02.09.2005 між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ "Зернопродукт" (орендар) було укладено договір оренди землі №153, строком на 15 років, який був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Земельна ділянка загальною площею 3,33 га, яка розташована на території Воробіївської сільської ради належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту серії IV-BH №057944 (т. 1, а. с. 11-12).

02.09.2005 між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ "Зернопродукт" (орендар) був укладений договір оренди землі №154, строком на 15 років, який був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Земельна ділянка загальною площею 3,33 га, яка розташована на території Воробіївської сільської ради належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту серії IV-BH №057947 (т. 1, а. с. 13-14).

01.09.2010 між ЗАТ "Зернопродукт МХП" (орендар) та ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договір оренди землі № 254, строком на 15 років, який був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Земельна ділянка загальною площею 3,3339 га, яка розташована на території Воробіївської сільської ради належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту серії ЯМ № 606224 (т. 1, а. с. 18-19) .

04.11.2019 між ОСОБА_3 (спадкоємиця ОСОБА_2 ) та Приватним акціонерним товариством "Зернопродукт МХП" було укладено додаткову угоду №3-г до Договору № 154 від 02.09.2005, з якої вбачається, що Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0523081400:01:001:0272, яка розташована на території Воробіївської сільської ради Немирівського району Вінницької області строком до 01.09.2027 (т. 1, а. с. 15-17).

04.11.2019 ОСОБА_3 та Приватним акціонерним товариством "Зернопродукт МХП" було укладено додаткову угоду №22-а до договору № 254 від 01.09.2010, з якої вбачається, що Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0523081400:01:001:0328, яка розташована на території Воробіївської сільської ради Немирівського району Вінницької області строком до 01.10.2027 (т. 1, а. с. 20-22).

Заочним рішенням від 07.09.2020 (яке набрало законної сили 04.01.2021) Немирівський районний суд Вінницької області у справі № 930/1182/20 визнав недійсним договори оренди землі №105 від 14.02.2020, № 104 від 04.02.2020, № 103 від 04.02.2020 та скасував рішення державного реєстратора виконавчого комітету Вінницької міської ради, Вінницької області Левчук Ірини Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 51280439 від 24.02.2020 щодо реєстрації права оренди на земельну ділянку 3,3339 га, кадастровий номер 0523081400:01:001:0464, на підставі укладеного між ПП ""Агро+Плодінвест та ОСОБА_1 договору оренди землі №105 від 14.02.2020; індексний номер 51037363 від 08.02.2020 щодо реєстрації права оренди на земельну ділянку 3,3333 га, кадастровий номер 0523081400:01:001:0272, на підставі укладеного між ПП "Агро+Плодінвест" та ОСОБА_3 договору оренди землі №104 від 04.02.2020; індексний номер 51037490 від 08.02.2020 щодо реєстрації права оренди на земельну ділянку 3,3339 га., кадастровий номер 0523081400:01:001:0328, на підставі укладеного між ПП "Агро+Плодінвест" та ОСОБА_3 договору оренди землі №103 від 04.02.2020.

Заочним рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 07.09.2020 у справі № 930/1182/20 за позовом Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" до ПП "Агро+Плодінвест" про визнання недійсним договорів оренди землі та скасування державної реєстрації прав, встановлено таке:

"Із листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відділу у Немирівському районі від 10.04.2020 року вбачається, що згідно даних Книги записів реєстрації державних актів на право власності, на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №040781400016 від 12.04.2007 року, Вінницькою регіональною філією ДП "Центр ДЗК" вчинено запис про укладання договору оренди землі між ТОВ "Зернопродукт" та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 3,33 га, терміном на 15 років.

Згідно даних Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №040781400018 від 12.04.2007, Вінницькою регіональною філією ДП "Центр ДЗК" вчинено запис про укладення договору оренди землі між ТОВ "Зернопродукт" та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 3,33 га, терміном на 15 років.

Згідно даних Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користуванню земельною ділянкою, договорів оренди землі за №052300004005902 від 26.03.2012 року, відділом Держкомзему у Немирівському районі Вінницької області вчинено запис про укладання договору оренди землі між ПрАТ "Зернопродукт МХП" та ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 3,3339 га, терміном на 15 років.

Згідно акту обстеження земельних ділянок (0523081400:01:001:0464, 0523081400:01:001:0272, 0523081400:01:001:0328) №1 від 27.04.2020 року вбачається, що площа на якій вчинено правопорушення , а саме знищення посівів соняшнику шляхом культивації за допомогою трактора - становить 9,7383 га.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка площею 3.3339 га кадастровий номер 0523081400:01:001:0328 належить гр. ОСОБА_3 , що посвідчується свідоцтвом про право на спадщину за законом № НОА 527354 посвідченого державним нотаріусом Немирівської державної нотаріальної контори Кнап Л.П. 02.10.2019 року.

Вищезазначена земельна ділянка фактично використовується ПрАТ "Зернопродукт" на підставі укладеної 04.11.2019 року додаткової угоди № 22-а до договору оренди землі № 254 від 01.09.2005 року зареєстрованого у Biдділі Держкомзему у Немирівському районі Вінницької області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.03.2012 року № 052300004005902. Додаткову угоду № 22-а до договору оренди землі № 254 від 01.09.2005 року укладено терміном на 17 років.

Однак, під час перевірки встановлено, що 14 лютого 2020 року між власником земельної ділянки площею 3.3339 га кадастровий номер 0523081400:01:001:0464 гр. ОСОБА_1 та ПП "Агро+Плодінвест" в особі директора Черепанова Є.В. укладено договір оренди землі № 105 терміном на 7 р. 18 лютого 2020 року, здійснено державну реєстрацію речового права, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

04 лютого 2020 року між власником земельної ділянки площею 3,3333 га кадастровий номер 0523081400:01:001:0272 належить гр. ОСОБА_3 та ПП "Агро+Плодінвест" в особі директора Черепанова Є.В. укладено договір оренди землі № 104 терміном на 7 років. 05 лютого 2020 року здійснено державну реєстрацію речового права, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

04.02.2020 року між власником земельної ділянки площею 3,3339 га кадастровий номер 0523081400:01:001:0328 належить гр. ОСОБА_3 та ПП "Агро+ Плодінвест" в особі директора Черепанова Є.В. укладено договір оренди землі №103 терміном на 7 років. 05 лютого 2020 року, здійснено державну реєстрацію речового права, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Відповідно підпункту 3 пункту 29 Договорів оренди землі від 02.09.2005 року та 01.09.2010 року та пункту 25 Додаткових угод до договорів оренди землі обов`язком Орендодавця є - не вчиняти дії, які б перешкоджали орендареві користуватись орендованою земельною ділянкою.

Відповідно в діях гр. ОСОБА_3 є порушення вимог пункту 29 Договорів оренди землі від 02.09.2005 року та 01.09.2010 року, пункту 25 Додаткових угод до договорів оренди землі та статті 24 Закону України "Про оренду землі", та в діях гр. ОСОБА_1 є порушення вимог пункту 29 Договору оренди землі від 02.09.2005 року, пункту 25 Додаткових угод до договорів оренди землі та статті 24 Закону України "Про оренду землі".

Згідно витягу з ЄРДР №42020021240000056 вбачається, що перевіркою матеріалів обліку Немирівського ВП ГУНП у Вінницькій області встановлено, що 25.04.2020 до Немирівського ВП надійшла заява директора Немирівського виробничого підрозділу ПАТ "Зернопродукт МХП" Романюка В.В. про те, що невстановлені особи за допомогою трактора John Deer здійснили дискування земельної ділянки засіяної соняшником, яка на праві оренди використовується ПрАТ "Зернопродукт МХП", чим завдали вказаному товариству збитку на загальну суму 340 025 грн.

Згідно договору оренди землі №105 від 14.02.2020 року вбачається, що між ОСОБА_1 та ПП "Агро+Плодінвест" був укладений договір оренди земельної ділянки №0523081400:01:001:0464 загальною площею 3,3339 га строком на 7 років та на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки в натурі дана земельна ділянка була передана у використання.

Згідно договору оренди землі №104 від 04.02.2020 року вбачається, що між ОСОБА_3 та ПП "Агро+Плодінвест" був укладений договір оренди земельної ділянки №0523081400:01:001:0272 загальною площею 3,3339 га строком на 7 років та на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки в натурі дана земельна ділянка була передана у використання.

Згідно договору оренди землі №103 від 04.02.2020 року вбачається, що між ОСОБА_3 та ПП "Агро+Плодінвест" був укладений договір оренди земельної ділянки №0523081400:01:001:0328 загальною площею 3,3339 га строком на 7 років та на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки в натурі дана земельна ділянка була передана у використання.

Як вбачається з копії реєстраційної справи 05.02.2020 року був зареєстрований договір оренди землі №103 від 04.02.2020 року, кадастровий номер 0523081400:01:001:0328 між ПП "Агро+Плоднівест" та ОСОБА_3 , строк дії 04.02.2027 року, крім того 05.02.2020 року був зареєстрований договір оренди земельної ділянки №104 від 04.02.2020 року, кадастровий номер 0523081400:01:001:0272 між ОСОБА_3 та ПП "Агро+Плодінвест", а також 18.02.2020 року був зареєстрований договір оренди земельної ділянки №105 від 14.02.2020 року, кадастровий номер 0523081400:01:001:0464 укладений між ПП "Агро+Плодінвест" та ОСОБА_1

...

... суд дійшов висновку, що позовні вимоги представника позивача обґрунтовані, та такі що підлягають до задоволення, оскільки згідно п.8 договорів оренди укладених з ПрАТ "Зернопродукт МХП" було визначено, що договір укладено на строк 15 років і діє з моменту його державної реєстрації. Пунктами 43 договорів оренди зазначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Таким чином, термін дії договору № 153 від 02.09.2005 року спливає 12.04.2022 року, №154 від 02.09.2005 року спливає 12.04.2022 року, № 254 від 01.09.2010 року спливає 26.03.2027 року. Договори оренди земельних ділянок, укладені з ПрАТ "Зернопродукт МХП", діють на даний час, будь-яких змін до договорів сторонами не вносилось, пропозицій щодо внесення таких змін чи розірвання договорів з боку сторін не надходило, дію договорів не припинено ні сторонами, ні в судовому порядку.

Укладення оспорюваних договорів оренди під час дії договорів оренди земельних ділянок між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ПрАТ "Зернопродукт МХП" відповідачі порушили права позивача - ПрАТ "Зернопродукт МХП", як орендаря земельної ділянки, які підлягають захисту шляхом визнання недійсним укладених ОСОБА_1 , ОСОБА_3 договорів оренди землі із новим орендарем ПП "Агро+Плодінвест" на земельні ділянки кадастрові номери: 0523081400:01:001:0464, 0523081400:01:001:0272, 0523081400:01:001:0328.

Оскільки договори оренди землі укладені ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з ПП Агро+Плодінвест на земельні ділянки кадастрові номери: 0523081400:01:001:0464, 0523081400:01:001:0272, 0523081400:01:001:0328, в порушення вимог ст.ст. 15, 18, 20, 33 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 93, 124 ЗК України, ст.ст. 626, 638, 770 ЦК України та під час дії попереднього договору із ПрАТ "Зернопродукт МХП", то є правові підстави для визнання таких договорів недійсними.".

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що Приватне підприємство "Агро+Плодінвест" зверталося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" про стягнення 316 381 грн 33 коп. збитків, завданих тимчасовим зайняттям земельних ділянок (т. 1, а. с. 114-125).

Обґрунтовуючи такі позовні вимоги Приватне підприємство "Агро+Плодінвест" посилалося на те, що між ним та ОСОБА_3 укладеного договори оренди землі №103 від 04.02.2020, № 104 від 04.02.2020, а також між позивачем і ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 105 від 14.02.2020. У зв`язку із укладенням та державною реєстрацією вказаних договорів, орендодавцем було передано позивачу земельні ділянки у користування. Позивачем у березні 2020 було здійснено ряд робіт з підготовки земель до посіву, на 25.04.2020 був запланований посів сільськогосподарської культури. Однак здійснити посів не вдалося, у зв`язку із перешкоджанням представниками відповідача. На думку ПП "Агро+Плодінвест", ПрАТ "Зернопродукт МХП" протиправними діями, а саме тимчасовим зайняттям спірних земельних ділянок завдав позивачу збитки, що складаються із реальних збитків (фактично понесених витрат) у розмірі 25 887 грн 92 коп. та упущеної вигоди (доходи, які позивач мав би отримати від реалізації запланованого посіву кукурудзи) у розмірі 290 493 грн 41 коп.

Як убачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Господарського суду Вінницької області від 08.04.2021 у справі №902/574/20 відмовлено в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Агро+Плодінвест" до Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" про стягнення 316 381 грн 33 коп. збитків, завданих тимчасовим зайняттям земельних ділянок.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Стаття 11 ЦК України відносить до підстав виникнення цивільних прав і обов`язків завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

В статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (утрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як передбачено статтею 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду та такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завданні збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Судом апеляційної інстанції вище встановлено, що в користуванні позивача на підставі умов договорів оренди землі № 153 від 02.09.2005, № 154 від 02.09.2005, № 254 від 01.09.2010 перебували земельні ділянки загальною площею 9,9939 га.

Як встановлено заочним рішенням Немирівського районного суду від 07.09.2020 у справі №930/1182/20 термін дії договору № 153 від 02.09.2005 спливає 12.04.2022, № 154 від 02.09.2005 спливає 12.04.2022, № 254 від 01.09.2010 спливає 26.03.2027. Договори оренди земельних ділянок, укладені з ПрАТ "Зернопродукт МХП", діють на теперішній час, будь-яких змін до договорів сторонами не вносилось, пропозицій щодо внесення таких змін чи розірвання договорів з боку сторін не надходило, дію договорів не припинено ні сторонами, ні в судовому порядку.

Таким чином, ПрАТ "Зернопродукт МХП" у своїй господарській діяльності діяв правомірно, що стверджується відповідно договорами оренди з громадянами, які є власниками земельних ділянок, дане право оренди було зареєстровано ПрАТ "Зернопродукт МХП" у встановленому законодавством порядку.

Судом встановлено, що договори оренди землі, на які відповідач посилається у поясненнях, були визнані недійсними заочним рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 07.09.2020 у справі № 930/1182/20.

Також заочним рішенням Немирівського районного суду від 07.09.2020 у справі №930/1182/20 встановлено, що укладанням ПП "Агро-Плодінвест" договорів оренди №103 від 04.02.2020 № 104 від 04.02.2020 та № 105 від 14.02.2020 під час дії договорів оренди земельних ділянок між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ПрАТ "Зернопродукт МХП" порушили права ПрАТ "Зернопродукт МХП".

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач вказує, що ним 05.04.2020 засіяно орендовані земельні ділянки насінням соняшнику отримано сходи, однак відповідач 25.04.2020 здійснив його дискування/знищення механічним шляхом на площі 9,6993 га чим спричинив значну шкоду.

Факт проведення позивачем 05.04.2020 посіву соняшника підтверджується, зокрема підсумковим актом списання пального за квітень 2020, Актом № 56 витрат насіння і садового матеріалу, відомістю нарахування оплати праці за квітень 2020 (т. 1, а. с. 51-52, 58, 63).

В свою чергу, в позовній заяві в справі № 902/574/20, в заявах по суті у справі №902/410/22 Приватне підприємство "Агро+Плодінвест", а також його представник в судових засіданнях вказували, що відповідачем лише планувалося 25.04.2020 здійснити посів сільськогосподарської культури кукурудзи, однак здійснити посів не вдалось, у зв`язку з перешкоджанням представниками позивача.

Однак, відповідно до довідки-розрахунку фактичних та запланованих витрат від 12.05.2020 № 01-07/149 (т. 1, а. с. 227) вбачається, що на полі № 12 в с. Воробіївка (біля току), площею 10 га відповідачем 25.04.2022 фактично виконані роботи з культивації.

При цьому, звертаючись із позовом в справі № 902/574/20 Приватне підприємство "Агро+Плодінвест", як доказ на підтвердження своєї позиції про понесення ним збитків від дій ПрАТ "Зернопродукт МХП".

Також, в матеріалах господарської справи наявні Акти обстеження земельної ділянки від №27.04.2020 та 29.04.2020 (т. 1, а. с. 24-27) відповідно до яких на обстежених земельних ділянках площею 9,7383 га встановлено знищення посіву, шляхом механічного обробітку ґрунту, культивації за допомогою трактора та навісного обладнання до нього. Вказані Акти підписані працівниками позивача, посадовими особами Воробіївської сільської ради та Вінницької облдержадміністрації.

Таким чином, в сукупності наведених доводів та доказів, на їх підтвердження та спростування, наданими сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем 05.04.2020 було здійснено посів соняшника на земельних ділянках загальною площею 9,9939 га (посів соняшника зайняв площу 9, 7383 га), а в подальшому 25.04.2020 відповідачем було здійснено культивацію на таких земельних ділянках, чим фактично завдано збитків, у вигляді витрат, які поніс позивач на підготовку земельних ділянок до посіву та безпосередньо на посів.

Отже, матеріалами справи підтверджено та позивачем доведено наявність таких елементів цивільного правопорушення, як: наявність збитків; протиправної поведінки відповідача; вини відповідача; причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками.

Щодо розміру заявлених позивачем понесених реальних збитків та неодержаного доходу, суд зазначає таке.

Позивачем розмежовано суму завданих збитків та неодержаного доходу.

Розмір завданих прямих збитків позивачем визначено в сумі 74 531 грн 39 коп., яка підтверджується такими доказами та розрахунками:

- витрати пального: підсумкові акти списання пального за жовтень листопад 2019 та січень-квітень 2020 року, на посів соняшника с. Воробіївка на площі 113,7 га загальна вартість якого становила 110 634 грн 08 коп. (110 634 грн 08 коп./113,7 га = 973 грн 03 коп. на 1га х 9,7383 га = 9 475 грн 66 коп.);

- витрати насіння і садового матеріалу: актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин № 207 від 28.10.2019 року, №26 від 18.01.2020, №41 від 10.03.2020; актами витрат насіння і садового матеріалу №56 від 05.04.2020, №64 від 10.04.2020, для посіву соняшника с. Воробїївка на площі 113,7 га.; актом про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин №73 від 30.04.2020 та актом витрат насіння і садового матеріалу №56 від 05.04.2020 для посіву соняшника с. Воробїївка на площі 10 га, відповідно до яких загальна вартість витрат на посів та садовий матеріал за 1 га становить 6 435 грн 97 коп. х 9,7383 га = 62 675 грн 40 коп.;

- витрати на оплату праці: відомості нарахування оплати праці за жовтень-листопад 2019 року та січень-квітень 2020 року за обробіток соняшника с. Воробіївка на площі 113,7 га загальна вартість якої становила 27 791 грн 46 коп. (27 791 грн 46 коп. /113,7 га = 244 грн 43 коп. за 1га х 9,7383 га = 2 380 грн 33 коп.).

При оцінці наданих сторонами доказів суд враховує, що змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-ІХ від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16.02.2021 у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд звертає увагу на те, що позивач, здійснюючи розрахунок реальних збитків взяв усі свої витрати, понесенні на підготовку земельних ділянок до посіву, на сам посів та супутні витрати (пальне, заробітна плата), з яких вирахував витрати на 1 га, які в подальшому помножив на площу земельних ділянок, на яких відповідачем здійснено культивацію. Тобто, визначення розміру збитків було здійснено пропорційно.

Апеляційний господарський суд вказує, що в цьому випадку має місце можливість доказування розмір збитків у такий спосіб, з огляду на загальну площу земельних ділянок, на яких позивач у 2019-2020 роках здійснював господарську діяльність (113,7 га).

Також щодо висновків суду першої інстанції, що обставини вчинення протиправних дій мали місце після понесення деяких витрат, суд апеляційної інстанції вказує, що витрати пов`язані із внесенням добрив в земельну ділянку восени 2019 року були понесені позивачем для подальшого підняття врожайності сільськогосподарської культури, яка мала бути посіяна весною 2022 року. Тобто, такі витрати перебувають у безпосередньому зв`язку із витратами на посів насіння соняшника.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, позивачем доведено розмір завданих йому відповідачем реальних збитків в сумі 74 531 грн 39 коп.

Одночасно, щодо доводів відповідача та висновків суду першої інстанції відносно того, що необхідним доказом в цій справі є комісійний акт, складений у відповідності до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам доказами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993, суд вказує, що процесуальне законодавство не обмежує сторін у поданні доказів на підтвердження своєї позиції, лише встановлює певні критерії таких доказів (належність, допустимість, достовірність ст. ст. 76-78 ГПК України), а самі докази в силу ст. 86 ГПК України оцінюються судом, з врахуванням стандарту доказування "вірогідності доказів" (ст. 79 ГПК України).

Тобто, комісійний акт, оформлений на виконання Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам доказами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 може бути доказом у справі про стягнення відповідних збитків, однак не є таким доказом, за відсутності якого у задоволенні позову слід відмовити.

Окрім того, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що відмова у стягненні збитків з формальних підстав не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків, за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків, вини та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою, не узгоджується із принципом справедливості та фактично призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №923/1435/20.

Щодо позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: 1) неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже, згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Відтак, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц та постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.

Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).

Водночас, відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки у момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним).

Відтак, справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора.

Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пунктом 1 статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

З огляду на наведене, при визначенні конкретного розміру упущеної вигоди, суду належить враховувати наведені принципи і засади цивільного законодавства та у разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір) керуючись принципом справедливості визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20).

Близький за своєю суттю підхід щодо визначення справедливого розміру збитків застосований у рішеннях Європейського суду з прав людини від 11.06.2020 у справі "UGRINOVA AND SAKAZOVA v. BULGARIA", від 15.04.2021 у справі "PORБZIK v. HUNGARY", в яких суд, зважаючи на неможливість (ускладненість) точного розрахунку розміру заявлених матеріальних збитків визначив з урахуванням обставин справи справедливий розмір таких збитків керуючись критерієм справедливості.

В такий спосіб, відмова у стягненні упущеної вигоди з підстав не доведення Позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків не узгоджується із наведеним вище принципом справедливості, засадами цивільного законодавства та призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки упущена вигода є категорією розрахунок якої потребує урахування значної кількості чинників, зокрема, звичайних умов обороту, справедливості, розумності, компенсаційності відшкодування, які є оціночними поняттями, очевидно, що доведення таких обставин передбачає існування ряду міркувань (умовиводів), ймовірностей, а отже має здійснюватися із застосуванням стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким стандартом є стандарт вірогідності доказів, який з розумною впевненістю дозволяє стверджувати, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся (мав місце), аніж не був. Зокрема, з розумною впевненістю стверджувати доведеність позивачем наявності заподіяних йому збитків, правильність розрахунку збитків у вигляді упущеної вигоди, розміру упущеної вигоди, яка підлягає стягненню з боржника на користь кредитора тощо.

За цих умов збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню у разі: 1) коли заявлений кредитором не отриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов`язань; 2) втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов`язання іншим контрагентом (боржником); 3) дохід не є абстрактним і може бути доведеним із розумним рівнем впевненості.

Позивачем визначено суму неодержаного доходу (упущену вигоду) в сумі 548 640 грн, розмір якої обґрунтовано вартістю неотриманого врожаю соняшника та обчислено з розрахунку урожайності соняшнику на 1 га станом на 01.12.2020 на території Немирівського району Вінницької області по підприємствах помножену на площу знищеного посіву соняшника та помножену на оптово-ринкову вартість насіння соняшника врожаю 2020 року за 1 тонну (9,7383 га (площа знищеного посіву соняшника) х 31,3 ц. (урожайність соняшнику на 1 га станом на 01.12.2020) =304,81 ц = 30,48 тон х 18 000 грн (середня оптово-ринкова вартість насіння соняшника врожаю 2020 року за 1 тонну) = 548 640 грн).

На підтвердження суми неодержаного доходу (упущеної вигоди), позивач надав:

- відповідь Головного управління статистики у Вінницькій області № 07.2-42/55-21 від 15.03.2021 з якої вбачається, що станом на 01.12.2020 на території Немирівського району Вінницької області по підприємствах які мають у власності та/або користуванні 200 га с/г угідь урожайність соняшнику на зерно становить 31,3 ц. 1 га.

- експертний висновок Вінницької ТПП №В-118 від 10.03.2021 відповідно до якого середня оптово-ринкова вартість насіння соняшника врожаю 2020 року за 1 тонну, з урахуванням ПДВ становить 18 000 грн.

Суд апеляційної інстанції вказує, що розрахунок позивача базується на середній урожайності сільськогосподарської культури по області та її середньої ринкової ціни.

В той же час, такий розрахунок позивача жодним чином не враховує можливість понесення позивачем витрат, пов`язаних із збором урожаю, його транспортуванням та зберіганням, доставкою можливим покупцям.

Також, відповідач слушно зауважує, що позивачем не надано доказів існування в нього зобов`язань перед іншими контрагентами щодо поставки відповідної сільськогосподарської культури урожаю 2020 року

Поруч з наведеним, суд вказує, що інформація щодо урожайності, вказана у відповіді Головного управління статистики у Вінницькій області № 07.2-42/55-21 від 15.03.2021 базується на показниках підприємств, які мають у власності та/або користуванні 200 га с/г угідь. Однак, вище встановлено, що відповідач здійснював господарську діяльність на площі 113,7 га, що майже в половину менша за площі земельних ділянок підприємств по яких бралася інформація.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості взагалі отримати будь-який дохід від здійснення господарської діяльності на земельних ділянках, оскільки знищення відповідачем посівів відбулося 25.04.2020, в подальшому, 30.04.2020 позивач повторно вніс добрива на земельну ділянку площею 10 га, що підтверджується Актом № 73 про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин (т. 1, а. с. 57).

Також, за твердженням відповідача, 30.04.2020 йому стало відомо про те, що позивач здійснює посів пшениці на спірних земельних ділянках. Прибувши до земельних ділянок, відповідач викликав поліцію задля фіксації відповідного факту, що підтверджується інформацією з Інформаційного порталу Національної поліції України № 1598 від 30.04.2020 та протоколом огляду місця події від 30.04.2020.

В матеріалах справи наявний протокол огляду місця події від 30.04.2020, складений слідчим СВ Немирівського ВП ГУНП у Вінницькій області, ст. лейтенантом С.В. Лівандовським, в якому зазначено, що місцем огляду є земельні ділянки орієнтовною площею 10 га розташовані у с. Воробіївка Немирівського району Вінницької області, на земельних ділянках виявлено свіжі сліди сільськогосподарської техніки, а саме трактора та ймовірно причепа до трактора. Зафіксовано, що на момент огляду земельних ділянок знаходиться металевий причіп, будка сірого кольору, а також автомобіль марки "Нива" темно синього кольору з д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно з свідоцтвом про реєстрацію належить ОСОБА_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 . Поряд з цим, на земельних ділянках ще знаходився автомобіль марки "Нива Шевроле" чорного кольору з д.н.з. НОМЕР_2 .

Тобто, позивач не є таким, який втратив будь-яку можливість на отримання прибутку від користування земельними ділянками, на яких відповідачем 25.04.2020 було здійсненол культивацію.

З тих самих підстав, суд апеляційної інстанції критично оцінює наказ позивача № 408/1, п. 1 якого земельні ділянки були переведені в пар.

Враховуючи усе вище викладене в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення з відповідача 548 640 грн неодержаного доходу.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі і ключові питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, частково підтверджується матеріалами справи.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи(п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП", скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2022 у справі №902/410/22 в частині відмови в стягненні 74 531 грн 39 коп. реальних збитків, ухвалення нового рішення в цій частині, про задоволення позову.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2022 у справі № 902/410/22 скасувати в частині відмови в стягненні 74 531 грн 39 коп. реальних збитків.

Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

В решті рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2022 у справі №902/410/22 залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Агро+Плодінвест" (22843, Вінницька обл., Немирівський р-н, село Стрільчинці, вул. Молодіжна, будинок 1, корпус Г, код 40792278) на користь Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" (08800, Київська обл., Обухівський р-н, місто Миронівка, вул.Елеваторна, будинок 1, код 32547211) - 74 531 грн 39 коп. реальних збитків та 1 117 грн 97 коп. судового збору за подання позовної заяви.

В позові в частині стягнення 548 640 грн неодержаного доходу відмовити.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Агро+Плодінвест" (22843, Вінницька обл., Немирівський р-н, село Стрільчинці, вул. Молодіжна, будинок 1, корпус Г, код 40792278) на користь Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" (08800, Київська обл., Обухівський р-н, місто Миронівка, вул.Елеваторна, будинок 1, код 32547211) - 1 676 грн 95 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Господарському суду Вінницької області видати накази на виконання цієї постанови.

6. Справу № 902/410/22 надіслати Господарському суду Вінницької області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "19" січня 2023 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.