Постанова

від 22.11.2022 по справі 761/47520/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/47520/2017 Головуючий у І інстанції - Мальцев Д.О.

апеляційне провадження №22-ц/824/1114/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сівер Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Прогресивна соціалістична партія України про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження нежитловими приміщеннями шляхом виселення та вселення, -

встановив:

У грудні 2017 року ТОВ «Сівер Україна» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження нежитловими приміщеннями шляхом виселення та вселення, мотивуючи свої вимоги тим, що ТОВ «Сівер Україна» є власником нежитлових приміщень №№ 97, 98, 102, які позначені на плані БТІ під літерою «А», загальною площею 564,50 кв.м., які складаються з: приміщення №102 цокольного поверху, приміщення №98 1 поверху, що складає 50/100 частин від нежилих приміщень площею 1134,70 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, позивач вказує, що з 28 жовтня 2016 року та на час звернення до суду із даним позовом, вказані нежитлові приміщення утримаються ОСОБА_1 без жодних на те правових підстав.

ОСОБА_1 , незважаючи на неодноразові звернення щодо добровільного звільнення приміщень, продовжує незаконно ними розпоряджатися та користуватися, у зв`язку з чим позивач посилається на неможливість вільно розпоряджатися та користуватися своєю власністю.

Просило, усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ТОВ «Сівер Україна» нежитловими приміщеннями №№ 97, 98, 102, які позначені на плані БТІ під літерою «А», загальною площею 564,50 кв.м., які складаються з: приміщення №102 цокольного поверху, приміщення №98 1 поверху, що складає 50/100 частин від нежилих приміщень площею 1134,70 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідачів з вказаних нежитлових приміщень; вселити ТОВ «Сівер Україна» до зазначених нежитлових приміщень; зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не чинити перешкоди ТОВ «Сівер Україна» у користуванні та розпорядженні нежитловими приміщеннями №№97, 98, 102 (які позначені на плані БТІ під літерою «А»), загальною площею 564,50 кв.м., які складаються з: приміщення №102 цокольного поверху, приміщення №97, приміщення №98 1 поверху, що складає 50/100 частин від нежилих приміщень площею 1134,70 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року, позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні ТОВ «Сівер Україна» нежитловими приміщеннями №№ 97, 98, 102 (позначені на плані БТІ під літерою «А»), загальною площею 564,50 кв.м., що складає 50/100 частин від нежитлових приміщень площею 1134,70 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вказаних нежитлових приміщень.

Вселено ТОВ «»Сівер Україна» у нежитлові приміщення №№ 97, 98, 102 (позначені на плані БТІ під літерою «А»), загальною площею 564,50 кв.м., що складає 50/100 частин від нежитлових приміщень площею 1134,70 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що право власності на спірний об`єкт нерухомості позивач зареєстрував 04 жовтня 2018 року, позовна заява подана 21 лютого 2018 року, тобто в період коли позивач не був власником спірних приміщень, відповідно, відповідач на день подання позову не порушував прав позивача, а тому відсутні підстави судового захисту права яке не порушене.

доводи позивача щодо порушення його права станом на лютий 2018 року були б слушними, якби було доведено в судовому засіданні, що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується право власності чи законного володіння, а також. що є реальна небезпека порушення права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

В позовній заяві лише перелічено зміст судових рішень та не вказано жодного факту, що власник немає доступу до даного приміщення, саме через дії відповідачів, відповідно немає жодного доказу, що відповідачі чинять перешкоди в доступі власнику до нерухомого майна.

Жодного разу в письмовій або усній формі законний власник не звертався до відповідачів з вимогами звільнити спірні приміщення або іншою вимогою.

Жодного доказу, що після 04 жовтня 2018 року відповідачі чинили перешкоди позивачу немає.

Відповідно. позов подано передчасно до виникнення реального, а не удаваного спору.

Зазначає, що позивач не є власником спірних приміщень.

Рішенням господарського суду від 22 липня 2003 року за ТОВ «Сівер Україна» визнане право власності на приміщення площею 286,3 кв.м. та площею 276,4 кв.м., розташовані у АДРЕСА_1 , які зазначені на плані БТІ під літерою «А».

Посилання товариства на рішення господарського суду від 29 грудня 2004 року безпідставні, оскільки вказане рішення скасоване постановою Вищого господарського суду України від 06 квітня 2005 року із припиненням провадження по справі.

Відповідно, реєстраційне посвідчення БТІ не підтверджує права власності позивача після скасування одного з двох судових рішень на підставі яких було видано.

Відповідач є єдиним законним власником спірних приміщень на підставі рішень про поділ нерухомого майна.

Крім цього, ОСОБА_1 сплатив за спірну нерухомість кошти, добросовісно та відкрито володіє нерухомим майном.

Вважає, що до даних правовідносин слід застосувати наслідки пропуску строку позовної давності перебіг якого слід починати з 27 вересня 2004 року.

Також, на думку апелянта, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства зважаючи на очевидні господарські право стосунки та суб`єктний склад.

Просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Сівер Україна» відмовити у повному обсязі.

На апеляційну скаргу ТОВ «Сівер Україна» подало відзив, обґрунтовуючи його тим, що будь-яких доказів на підтвердження наявності у відповідача законних правових підстав на користування та розпорядження нежитловими приміщеннями матеріали справи не містять.

Наданими позивачем суду доказами, безспірно підтверджується та обставина, що саме ТОВ «Сівер Україна» є єдиним законним власником нежитлових приміщень №№97, 98, 102 загальною площею 564,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

18 січня 2005 року право власності ТОВ «Сівер Україна» на зазначені нежитлові приміщення було зареєстровано Київським міським БТІ, що підтверджується реєстраційним посвідченням №009848 від 18 січня 2005 року, а також листом-відповіддю Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 07 вересня 2018 року №062/14-11139.

04 жовтня 2018 року право власності ТОВ «Сівер Україна» на вказане нерухоме майно було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Попередньо державним реєстратором було скасовано незаконну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на це майно.

Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року, ОСОБА_1 відмовлено у визнанні його добросовісним набувачем та у визнанні за ним права власності на це майно.

Отже, суд першої інстанції, об`єктивно дослідивши докази у справі та правильно встановивши фактичні обставини, дійшов вірного висновку про те, що право власності ТОВ «Сівер Україна» є доведеним та підлягає судовому захисту у обраний позивачем спосіб - шляхом усунення перешкод у здійсненні права на користування та розпорядження нежитловими приміщеннями шляхом виселення відповідачів та вселення позивача.

Реєстрація права власності за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка мала місце з 25 листопада 2013 року по 04 жовтня 2018 року, була здійснена на підставі недійсного правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу від 27 вересня 2018 року, за реєстровим №2672, відповідно така реєстрація була незаконною, більше того, ця реєстрація жодним чином не породжувала право власності ОСОБА_1 на майно ТОВ «Сівер Україна» та не змінювала правовий статус нежитлових приміщень як власності ТОВ «Сівер Україна».

Крім цього, в матеріалах справи наявні безспірні докази того, що 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 були вчинені протиправні дії з силового захоплення приміщень, в результаті яких законний власник - ТОВ «Сівер Україна» виявилося позбавленим своїх прав володіння та користування цими приміщеннями.

Також, в матеріалах справи наявне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року, яке набрало законної сили, і яким ОСОБА_1 зобов`язано усунути Прогресивній соціалістичній партії України перешкоди у здійсненні права користування законно орендованим офісним приміщенням.

У апеляційній скарзі апелянт з метою відвернення уваги суду від суті справи та обґрунтованості конкретних, заявлених ТОВ «Сівер Україна» позовних вимог, наводить особисті безпідставні міркування стосовно начебто невірного визначення позивачем підсудності спору.

Апелянт ігнорує ті факти, що співвідповідачем у справі є ОСОБА_2 (фізична особа), а також те, що порушення права власності ТОВ «Сівер Україна» було вчинене 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 як фізичною особою, на ім`я якої у момент силового захоплення приміщень у Державному реєстрі прав були незаконно зареєстровані права власності.

Щодо тверджень про незастосування судом строку позовної давності зазначив, що ані ОСОБА_1 , ані жоден з його представників під час судового розгляду справи в суді першої інстанції не зверталися із заявою про застосування позовної давності.

Просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року залишити без змін.

На вказаний відзив ОСОБА_1 надав відповідь.

Зазначив, що є безпідставними посилання позивача на рішення господарського суду м. Києва від 29 грудня 2004 року, оскільки вказане рішення скасоване постановою Вищого господарського суду України від 06 квітня 2005 року із припиненням провадження по справі.

29 квітня 2005 року Господарським судом м. Києва постановлено ухвалу про поворот виконання судового рішення.

Згідно описової частини ухвали судом встановлено, що згідно реєстраційного посвідчення №009848 від 18 жовтня 2005 року спірні приміщення зареєстровані за ТОВ «Сівер Україна» на праві власності на підставі рішень Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року та 29 грудня 2014 року.

Згідно резолютивної частини ухвали, заяву про поворот виконання рішення задоволено, зобов`язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на нерухоме майно скасувати записи, внесені на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 29 грудня 2004 року, яким було зобов`язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на нерухоме майно зареєструвати за ТОВ «Сівер Україна» право власності на приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , які зазначені на плані БТІ під літерою «А», загальною площею 564,5 кв.м., що складає 50/100 частин нежилих приміщень, а саме приміщення №102 цокольного поверху та приміщення №97,98 першого поверху, при цьому скасувавши реєстрації на підставі ухвал Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 06 серпня 2004 року та на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В. 27 вересня 2004 року №2672.

29 грудня 2018 року ухвала про поворот виконання рішення була виконана державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіним О.В., яким прийнято рішення №44910997 про державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за ОСОБА_1 , одночасно скасовано державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Сівер Україна».

Просив задовольнити апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що право власності на нежитлові приміщення №№ 97, 98, 102 (які позначені на плані БТІ під літерою «А»), загальною площею 564,50 кв.м., які складаються з: приміщення №102 цокольного поверху, приміщення №98 1 поверху, що складає 50/100 частин від нежилих приміщень площею 1134,70 кв.м., та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ «Сівер Україна», що підтверджується реєстраційним посвідченням Київського міського БТІ №009848 від 18 січня 2005 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №140849001 від 10 жовтня 2018 року, а також копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 жовтня 2018 року за індексними номерами 140275262, 140303516, 140247677, 140258159, 140264695.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не заперечується те, що з 28 жовтня 2016 року та по день ухвалення оскаржуваного рішення, спірними нежитловими приміщеннями користується та розпоряджається ОСОБА_1 .

Будь-яких доказів на підтвердження наявності у відповідача законних правових підстав на користування та розпорядження нежитловими приміщеннями матеріали справи не містять.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 без законних на те підстав користується та розпоряджається спірними нежитловими приміщеннями, чим, в свою чергу, порушує права позивача, як власника цих приміщень.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.317 та ст.391 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як передбачено ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів про визнання права власності на майно, витребування його із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача у передбачених законом випадках, про визнання правочину недійсним, про визнання незаконним правового акта, що порушує право власності, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Обставини належності спірних нежитлових приміщень позивачу на праві власності встановлені: рішенням Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року (справа №18/519); ухвалою Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року (справа №18/519); постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2004 року (справа №18/519); ухвалою Верховного Суду України від 20 травня 2004 року (справа №18/519); рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року (справа №2-1413/17); рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року (справа №761/44652/16-ц); ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року (справа №761/44652/16-ц); постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року (справа №2-1413/07); постановою Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року (справа №761/4652/17); постановою Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року (справа №761/44652/16-ц).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.2. ч.1 ст.43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст.44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства.

Відповідно до п.2 та 4 ч.2 ст.43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Законодавцем визначено, а саме ч.1 ст.79 ЦПК України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені.

Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Зазначення доказів - це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, що було виконано стороною позивача.

Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком і способом їх дослідження.

Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов`язок осіб, які беруть участь у справі.

Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов`язок по доказуванню.

Обов`язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов`язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов`язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.

Невиконання обов`язку по доказуванню для сторін й інших суб`єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.

Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, апелянт не надав суду належних та допустимих доказів, які б обґрунтовано підтверджували існування обставин, які б слугували підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що за заявою ОСОБА_1 було зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №761/39668/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Сівер Україна» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Коровайко О.С., Філія КП «Новоіванівське 3» у м. Києві від 04 жовтня 2018 року 18:55:16 №43356869 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Сівер Україна» на об`єкт нерухомого майна: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 544029380000, нежилі приміщення площею 1134,70 кв.м., загальною площею 1134,7 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , спільна часткова власність, розмір частки 50/100, нежитлові приміщення №№ 97, 102, 98 в літ «А»; витребування майна з чужого незаконного володіння, яка перебувала в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва.

Проте, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2021 року, у задоволенні вказаного вище позову було відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили.

Вказане додаткового підтверджує законність позовних вимог ТОВ «Сівер Україна» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження нежитловими приміщеннями шляхом виселення та вселення.

Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки сторона позивача довела обставини, на які вона посилалася в обґрунтування позовних вимог.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 17 січня 2023 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана