Постанова

від 15.05.2023 по справі 761/47520/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 травня 2023 року

м. Київ

справа № 761/47520/17

провадження № 61-12134 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Сівер Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ,

третя особа - Прогресивна соціалістична партія України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сівер Україна» (далі - ТОВ «Сівер Україна», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Прогресивна соціалістична партія України, про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження нежитловим приміщенням шляхом виселення та вселення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що товариство є власником нежитлових приміщень № 97, 98, 102, які позначені на плані бюро технічної інвентаризації літерою «А», загальною площею 564,50 кв. м, які складаються з: приміщення № 102 цокольного поверху, приміщення № 98 першого поверху, що складає 50/100 частки від нежилих приміщень, площею 1 134,70 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, з 28 жовтня 2016 року вказані нежитлові приміщення утримаються ОСОБА_1 без жодних правових підстав.

ОСОБА_1 , незважаючи на неодноразові звернення добровільного звільнення приміщень, продовжує незаконно ними користуватися, у зв`язку з чим товариство позбавлено можливості вільно розпоряджатися та користуватися своєю власністю. Вказаними протиправними діями відповідачів порушено його права.

З урахуванням викладеного ТОВ «Сівер Україна» просило суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні нежитловими приміщеннями № 97, 98, 102, які позначені на плані бюро технічної інвентаризації літерою «А», загальною площею 564,50 кв. м, які складаються з: приміщення № 102 цокольного поверху, приміщення № 98 першого поверху, що складає 50/100 частки від нежилих приміщень, площею 1 134,70 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідачів з вказаних нежитлових приміщень; вселити товариство до зазначених нежитлових приміщень; зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не чинити перешкоди товариству у користуванні та розпорядженні вказаними нежитловими приміщеннями.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року позов ТОВ «Сівер Україна» задоволено частково. Усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні ТОВ «Сівер України» нежитловими приміщеннями № 97, 98, 102 (позначені на плані бюро технічної інвентаризації літерою «А»), загальною площею 564,50 кв. м, що складає з 50/100 частки від нежитлових приміщень, площею 1 134,70 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вказаних нежитлових приміщень. Вселено ТОВ «Сівер України» у нежитлові приміщення № 97, 98, 102 (позначені на плані бюро технічної інвентаризації літерою «А»), загальною площею 564,50 кв. м, що складає 50/100 частин від нежитлових приміщень, площею 1 134,70 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Сівер України» по 2 000 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , який на час неправомірного набуття права власності на спірні приміщення перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , без законних правових підстав користується та розпоряджається спірним нерухомим майном, чим порушує права позивача, як власника приміщень, тому права ТОВ «Сівер України» підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні і розпорядженні належними йому нежитловими приміщеннями.

Вимоги товариства про зобов`язання відповідачів не чинити йому перешкоди у користуванні та розпорядженні спірним майном задоволенню не підлягають, оскільки вони є передчасними, а порушене право товариства підлягає захисту саме шляхом виселення відповідачів з вказаних нежитлових приміщень та вселення ТОВ «Сівер Україна» у ці приміщення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що обставини належності спірних нежитлових приміщень позивачу на праві власності відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягають, оскільки встановлені чисельними судовими рішеннями, а саме: рішенням Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року у справі № 18/519, постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2004 року у справі № 18/519, ухвалою Верховного Суду України від 20 травня 2004 року у справі № 18/519, рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у справі № 2-1413/17, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року у справі № 761/44652/16-ц, ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року у справі № 761/44652/16-ц, постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 2-1413/07, постановою апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року у справі № 761/4652/17, постановою апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року у справі № 761/44652/16-ц.

Крім того, за заявою ОСОБА_1 було зупинено провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 761/39668/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Сівер Україна» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора філії комунального підприємства «Новоіванівське 3» Коровайко О. С. від 04 жовтня 2018 року № 43356869 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Сівер Україна» на об`єкт нерухомого майна: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 544029380000, нежилі приміщення площею 1 134,70 кв. м, загальною площею 1 134,7 кв. м, адреса: АДРЕСА_1 , спільна часткова власність, розмір частки 50/100, нежитлові приміщення № 97, 102, 98 літ. «А»; витребування майна із чужого незаконного володіння. Проте рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2021 року, що набрало законної сили, у справі № 761/39668/18 у задоволенні вказаного вище позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про захист прав ТОВ «Сівер Україна» на належне йому нерухоме майно шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ним і виселення відповідачів, вселення товариства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення у частині задоволення позову ТОВ «Сівер Україна» скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивачем судові рішення у частині відмови у позові в касаційному порядку не оскаржено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 761/47520/17 з Шевченківський районний суд м. Києва.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у 2017 році товариством подано позов на підставі правовстановлюючих документів, державна реєстрація яких скасована, а ОСОБА_1 з 2004 року по 2022 рік був власником спірного нерухомого майна, тобто позов був передчасним.

Право власності за товариством на спірне нерухоме майно зареєстровано 04 жовтня 2018 року, а позовна заява подана до суду 21 лютого 2018 року, тобто на час звернення до суду ОСОБА_1 права позивача порушені не були.

Відсутні належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 чинить перешкоди товариству у користуванні та розпорядженні нежитловим приміщенням. Позивач не звертався до нього у письмовій форму щодо усунення таких перешкод. Спір між сторонами щодо права власності на спірне нерухоме майно не вирішено.

Доводи особи, яка подала відзив

У січні 2023 року ТОВ «Сівер Україна» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Єдиним законним власником спірного нерухомого майна є ТОВ «Сівер Україна», а рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року у справі № 2-1413/107 визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27 вересня 2004 року, на підставі якого ОСОБА_1 придбав спірне нерухоме майно.

Безпідставними є посилання ОСОБА_1 на те, що ним не чиняться перешкоди позивачу у користуванні спірним нерухомим майном, оскільки 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 з групою озброєних людей незаконно проникли у належне товариству приміщення. Щодо зазначених обставин порушено декілька кримінальних проваджень. Товариство неодноразово зверталося до ОСОБА_1 з вимогою про усунення перешкод у користуванні спірним майном, яким останнім не виконувалися. Посилання касаційної скарги на те, що спір між сторонами щодо права власності на спірне нерухоме майно не вирішено, є безпідставними, оскільки не впливають на обставини цієї справи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року у справі № 18/519 позов ТОВ «Сівер Україна» до благодійного фонду «Християнський» (далі - БФ «Християнський») про визнання правомірними заміни одного зобов`язання іншим, визнання права власності на майно і виселення з приміщень задоволено. Визнано право власності ТОВ «Сівер Україна» на приміщення, площею 286,3 кв. м та площею 276,4 кв. м, розташовані по АДРЕСА_1 , які зазначені на плані бюро технічної інвентаризаціїлітерою «А». Виселено БФ «Християнський» з вищевказаного приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с. 40-42, т. 1).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2003 року у справі № 18/519 рішення Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року скасовано. У задоволенні позову ТОВ «Сівер Україна» до БФ «Християнський» про визнання правомірними заміни одного зобов`язання іншим, визнання права власності на майно і виселення з приміщень відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2004 року у справі № 18/519 касаційну скаргу ТОВ «Сівер Україна» задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2003 року скасовано, рішення Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року залишено без змін (а.с. 47, т. 1).

Ухвалою Верховного Суду України від 20 травня 2004 року у справі № 18/519 за касаційною скаргою БФ «Християнський» відмовлено у порушенні провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2004 року (а.с. 48, т. 1).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року у справі № 2-1413/07 позовні вимоги ТОВ «Сівер Україна» задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений 27 вересня 2004 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . При розгляді справи № 2-1413/07 судом установлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року у справі № 18/519 за ТОВ «Сівер Україна» визнано право власності на нежилі приміщення, площею 286,3 кв. м та 278,4 кв. м, розташовані по АДРЕСА_1 . Проте 06 серпня 2004 року ухвалами Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду або було замінено порядок і спосіб виконання рішень цього суду від 27 липня 2004 року про стягнення із БФ «Християнський» на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 сум невиплаченої заробітної плати і постановлено визнати за останніми право власності на спірні нежилі приміщення, хоча вони на той час були власністю саме ТОВ «Сівер Україна», а не благодійного фонду. У подальшому, 27 вересня 2004 року ОСОБА_4 , який діяв у власних інтересах та інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , продав вказані приміщення ОСОБА_1 .

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у справі № 2-1413/07 апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року скасовано у частині вирішення позовних вимог ТОВ «Сівер Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , треті особи: БФ «Християнський», Прогресивна соціалістична партія України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та ухвалено у цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ТОВ «Сівер Україна» про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 2-1413/07 касаційну скаргу ТОВ «Сівер Україна» задоволено. Рішення апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у частині позовних вимог ТОВ «Сівер Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , треті особи: благодійна організація «Благодійний фонд «Християнський», Прогресивна соціалістична партія України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу скасовано, залишено у силі у цій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року (провадження № 61-6544 св 18).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року та постановою апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року, у справі № 761/44652/16-ц позов ТОВ «Сівер Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: БФ «Християнський», Прогресивна соціалістична партія України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень, загальною площею 564,50 кв. м, які складаються з: приміщення № 102 цокольного поверху, приміщення № 97, приміщення № 98 першого поверху, що складає 50/100 частки від нежилих приміщень площею 1 134,70 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27 вересня 2004 року між ОСОБА_4 особисто та як представником ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В., зареєстрований у реєстрі № 2672. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справа № 761/44652/16 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року залишено без змін (провадження № 61-33 св 18).

Відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації від 18 січня 2005 року № 009848, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10 жовтня 2018 року № 140849001, копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 жовтня 2018 року право власності на нежитлові приміщення № 97, 98, 102, які позначені на плані бюро технічної інвентаризації літера «А», загальною площею 564,50 кв. м, які складаються з: приміщення № 102 цокольного поверху, приміщення № 98 першого поверху, що складає 50/100 частки від нежилих приміщень, площею 1 134,70 кв. м, та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ «Сівер Україна».

Судом установлено, а ОСОБА_1 не заперечується те, що з 28 жовтня 2016 року спірними нежитловими приміщеннями користується та розпоряджається саме він.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про усунення ТОВ «Сівер Україна» перешкод у користуванні спірним нерухомим майном, оскільки відповідачі перешкоджали йому у користуванні та розпорядженні майном, що свідчить про порушення прав позивача.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод, що спростовує доводи касаційної скарги у частині недоведення товариством своїх позовних вимог.

Посилання касаційної скарги на те, що судами спір між сторонами щодо права власності на нерухоме майно не вирішено, на увагу не заслуговують, так як на час ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору право власності на нежитлові приміщення було зареєстровано за позивачем.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник