Постанова

від 16.01.2023 по справі 914/1799/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2023 р. Справа №914/1799/22

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Д.Ф.» б/н від 16.11.2022

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2022 суддя: Крупник Р.В., м. Львів, повний текст рішення складено 01.11.2022

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Намортранс», м. Львів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Д.Ф.», м. Львів

про стягнення 75 355,03 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

08.08.2022 товариство з обмеженою відповідальністю «Намортранс» (надалі ТОВ «Намортранс») звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Д.Ф.» (надалі ТОВ «Прогрес Д.Ф.») про стягнення 75 355.03 грн. заборгованості, з яких 30 100,00 грн. основного боргу, 7 903,44 грн. пені, 9 707,46 грн. інфляційних втрат та 27 644,40 грн. за користування грошовими коштами, передбачених ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем були надані транспортно-експедиційні послуги на виконання здійснених відповідачем замовлень. Проте, станом на момент пред`явлення позову відповідачем не було оплачено надані послуги в повному обсязі, у зв`язку із чим виникла заборгованість в розмірі 30 100,00 грн. на яку нараховані пеня, інфляційні втрати та відсотки за користування грошовими коштами.

Позивач правовою підставою позову зазначає ст. 193 ГК України, ч.2 ст.625, ст.ст. 629, 929 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.10.2022 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Прогрес Д.Ф.» на користь ТОВ «Намортранс» 30 100,00 грн. основної заборгованості, 7903,44 грн. пені, 9707,46 грн. інфляційних втрат, 27644,40 грн. відсотків за користування грошовими коштами та 2481,00 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином виконав зобов`язання та надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги за договорами-заявками на загальну суму 128 100,00 грн., проте відповідач такі оплатив частково, в зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 30 100,00 грн.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, судом першої інстанції здійснено розрахунки та встановлено, що стягненню підлягає: 9707,46 грн. інфляційних втрат та 27 644,40 грн. 3 відсотків за користування грошовими коштами. Також, на підставі п. 9 договорів-заявок про надання транспортно-експедиційних послуг, судом здійснено розрахунки щодо заявленої пені та встановлено, що стягненню підлягає 7903,44 грн. пені.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ТОВ «Прогрес Д.Ф.» просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що:

- позивачем не надіслано відповідачу цінним листом оригінали ТТН, акти виконаних робіт та рахунки, після отримання яких у відповідача виникає зобов`язання сплатити на підставі договорів-заявок відповідні рахунки за надані послуги протягом 20 банківських днів, в зв`язку з чим обов`язок сплати у відповідача не настав;

- судом не визначено дати, з настанням якої, у відповідача виникає обов`язок сплати за надані транспортні послуги та нарахування пені, інфляційних втрат;

- суд встановив, що відповідач виконав свої зобов`язання по сплаті за транспортні послуги частково, однак докази, які містяться в матеріалах справи, а саме: платіжні доручення №2174 від 29.11.2021, №2256 від 06.12.2021, №2426 від 23.12.2021, №2830 від 21.02.2022, №2859 від 23.02.2022, №2818 від 18.02.2022, №2924 від 31.03.2022, №3314 від 30.06.2022 підтверджують повну оплату за надані транспорті послуги;

- стягнувши з відповідача пеню в розмірі 7903,44 грн. а також 27644,40 грн. відсотків за користування грошовими коштами, суд неправильно розтлумачив зміст ч. 2 ст. 536, ч.2 ст.ст. 625 та ст. 627 ЦК України, що призвело до подвійного стягнення пені за одне й те саме правопорушення.

Узагальнені заперечення позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначає:

- неотримання оригіналів документів відповідачем, спростовуються накладними про їх відправку за допомогою сервісу «Нова пошта», актами надання послуг, в яких зазначено про отримання замовником всіх оригіналів документів згідно договору за підписом уповноваженої особи відповідача гр. Фітель В.Б. та з відтиском печатки ТзОВ «Прогрес Д.Ф.», а також підтверджено представником відповідача в судовому засіданні 30.09.2022 (10 хв. 30 с. запису протоколу с/з);

- платіжні доручення на які посилається відповідач, зокрема: №2174 від 29.11.2021, №2256 від 06.12.2021, №2426 від 23.12.2021, №2830 від 21.02.2022, №2859 від 23.02.2022, №2818 від 18.02.2022, №2924 від 31.03.2022, №3314 від 30.06.2022 не підтверджують сплати заборгованості, оскільки всі зазначені оплати вже були зараховані в якості оплати по інших договорах-заявках, які не є предметом спірної заборгованості;

-відповідачем не надано доказів щодо оплати заборгованості за договорами-заявками №-З21-007848 від 25.10.2021, №-З21-008122 від 04.11.2021, №-З21-008709 від 25.11.2021., №-З21-008764 від 29.11.2021 на загальну суму 30 100,00 грн.;

-проценти за користування чужими грошовими коштами, які передбачені договором-заявкою, врегульовані ч.2 ст.625 ЦК України як відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання та не можуть бути ототожнені з неустойкою.

У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судами встановлено, що між позивачем (експедитор) та відповідачем (замовник) укладено ряд договорів-заявок, які за своєю правовою природою є договорами про надання послуг разового перевезення вантажів.

Відтак, на спірні правовідносини поширюються як положення цивільного законодавства про перевезення вантажів, так і загальні положення про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Судами на підставі наявних доказів встановлено, що позивач зобов`язання за договорами-заявками виконав належним чином та надав відповідачу послуги із перевезення вантажів (транспортно-експедиційні послуги) на загальну суму 128 100,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними, відомостями про вантаж, рахунками на оплату та актами надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Умовами п.п. 2 договорів-заявок передбачено, що оплата по заявці здійснюється протягом 20 календарних днів (для договорів підписаних у жовтні 2021 року) та 20 банківських днів (для договорів підписаних у листопаді 2021 року) по отриманню оригіналів документів. Документи, які експедитор надсилає на адресу замовника після закінчення перевезення: ТТН (CMR) з відміткою вантажоодержувача, два примірника акту виконаних робіт, рахунок.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань передбачених договорами-заявками та лише частково оплатив вартість послуг наданих згідно відповідних договорів-заявок, допускаючи при цьому прострочення у здійсненні платежів.

Предметом спору є основна заборгованість відповідача перед позивачем за надані транспортно-експедиційні послуги на підставі договорів-заявок на загальну суму 30 100,00 грн. (12 500,00 грн. + 4 100,00 грн. + 4 500,00 грн. + 9 000,00 грн.), а саме:

за №З21-008148 від 05.11.2021 на суму 12 500,00 грн.,

за №З21-008764 від 29.11.2021 на суму 4 100,00 грн.,

за №З21-008122 від 04.11.2021 на суму 4 500,00 грн.,

за №З21-008709 від 25.11.2021 на суму 9 000,00 грн.,

а також пеня (на підставі п. 9 договору-заявки) в розмірі 7903,44 грн., відсотки за користування грошовими коштами (на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України) в розмірі 27 644,40 грн. та інфляційні втрати (на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України) в розмірі 9 707,46 грн. за прострочення виконання зобов`язань за договорами-заявками, а саме:

за №З21-008148 від 25.10.2021 пеня 285,15 грн., інфляційні втрати 116,50 грн., відсотки за користування грошовими коштами 1 160,00 грн.,

за №З21-007849 від 25.10.2021 пеня 517,04 грн., інфляційні втрати 267,09 грн., відсотки за користування грошовими коштами 2 072,00 грн.,

за №З21-008101 від 03.11.2021 пеня 1 323,51 грн., інфляційні втрати 1 893,26 грн., відсотки за користування грошовими коштами 4 706,00 грн.,

за №З21-008022 від 01.11.2021 пеня 1 053,42 грн., інфляційні втрати 1 613,06 грн., відсотки за користування грошовими коштами 3 950,00 грн.,

за №З21-007897 від 26.10.2021 пеня 495,01грн., інфляційні втрати 355,09 грн., відсотки за користування грошовими коштами 1 948,00 грн.,

за №З21-007916 від 27.10.2021 пеня 44,49 грн., інфляційні втрати 35,38 грн., відсотки за користування грошовими коштами 2 037,40 грн.,

за №З21-007939 від 28.10.2021 пеня 244,98 грн., інфляційні втрати 248,27 грн., відсотки за користування грошовими коштами 935,00 грн.,

за №З21-008148 від 05.11.2021 пеня 1 639,04 грн., інфляційні втрати 2 176,32 грн., відсотки за користування грошовими коштами 4 500,00 грн.,

за №З21-008764 від 29.11.2021 пеня 566,14 грн., інфляційні втрати 652,06 грн., відсотки за користування грошовими коштами 1 476,00 грн.,

за №З21-008122 від 04.11.2021 пеня 554,55 грн., інфляційні втрати 783,48 грн., відсотки за користування грошовими коштами 1 620,00 грн.,

за №З21-008709 від 25.11.2021 пеня 1 180,11 грн., інфляційні втрати 1 566,95 грн., відсотки за користування грошовими коштами 3 240,00 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідачем повністю погашена сума заборгованості на підставі платіжних доручень, то вони не підтверджують факту відсутності у нього основної заборгованості, з огляду на таке.

У кожному із таких платіжних доручень у призначенні платежу відповідач вказував: «оплата за транс. посл. зг. акту звірки від 11.11.2021», який до матеріалів справи не долучався, що відповідачем не заперечується, а тому виключається можливість судами ідентифікувати договори-заявки, які оплачувалися відповідачем згідно долучених ним платіжних доручень.

Відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про платіжні послуги» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Отже, саме відповідач як платник несе усі ризики пов`язані із неправильним зазначенням призначення платежу.

Згідно з пунктом 2.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджені постановою Національного банку України 21.01.2004 № 2 , платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі. Для цього платникові необхідно подати до банку, що його обслуговує, документ на відкликання (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

У випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Отже, з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 19.06.2018 у справі №809/34/17. Водночас, доказів погодження такої зміни позивачем у матеріалах справи немає.

Як встановлено судами, оскільки в призначеннях платежу відповідач вказував відсутній акт звірки взаємних розрахунків, позивач самостійно здійснював зарахування грошових коштів сплачених згідно відповідних платіжних доручень у погашення тієї заборгованості відповідача, яка виникла у нього за договорами-заявками, в тому числі за тими, що не є предметом спору в цій справі.

Заява ТОВ «Прогрес Д.Ф.» від 06.10.2022, якою товариство повідомило позивача про помилковість зазначення призначення платежу в окремих платіжних дорученнях та просило вважати правильним інше призначення платежу, судом першої інстанції правильно не взято до уваги, оскільки така складена уже після зарахування грошових коштів позивачем та на момент розгляду справи судом.

Як вбачається з актів надання послуг, які підписані представниками обох сторін та складені до кожного договору-заявки (а.с. 42, 47, 53, 59, 64, 70, 76, 82, 88, 94, 100) на момент їх складення замовник отримав усі оригінали документів згідно договорів. Відтак перебіг двадцятиденного строку (визначеного п. 2 договору-заявки щодо оплати), судом першої інстанції, правильно визначено з наступного дня, що йде за днем складання конкретного акту надання послуг.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо посилання апелянта на те, що строк оплати за договорами-заявками не настав, апеляційний господарський суд зазначає наступне:

-по договору-заявці №321-007848 від 25.10.2021 оригінали документів відправлені/отримані відповідачу 02.11.2021 експрес накладною 20450462916513, оплата повинна бути здійснена до 01.12.2021;

-по договору-заявці №321-007849 від 25.10.2021 оригінали документів відправлені/отримані відповідачу 25.10.2021 експрес накладною 20450459143674, оплата повинна бути здійснена до 23.11.2021;

-по договору-заявці №321-008101 від 03.11.2021 оригінали документів відправлені/отримані відповідачу 11.11.2021 експрес накладною 20450467341722, оплата повинна бути здійснена до 09.12.2021;

-по договору-заявці №321-008022 від 01.11.2021 оригінали документів відправлені/отримані відповідачу 11.11.2021 експрес накладною 20450467341722, оплата повинна бути здійснена до 09.12.2021;

-по договору-заявці №321-007897 від 26.10.2021 оригінали документів відправлені/отримані відповідачу 02.11.2021 експрес накладною 20 4504 6291 6513, оплата повинна бути здійснена до 01.12.2021;

-по договору-заявці №321-007916 від 27.10.2021 оригінали документів відправлені/отримані відповідачу 05.11.2021 експрес накладною 20450464539936, оплата повинна бути здійснена до 03.12.2021;

-по договору-заявці №321-007939 від 28.10.2021 оригінали документів відправлені/отримані відповідачу 26.11.2021 експрес накладною 20450475724753, оплата повинна бути здійснена до 24.12.2021;

-по договору-заявці № 321-008148 від 05.11.2021 оригінали документів відправлені/отримані відповідачу 09.12.2021 експрес накладною 20450483237116, оплата повинна бути здійснена до 13.01.2022;

-по договору-заявці №321-0088764 від 29.11.2021 оригінали документів відправлені/отримані відповідачу 20.12.2021 експрес накладною 20450490058120, оплата повинна бути здійснена до 21.01.2022;

-по договору-заявці №321-008122 від 04.11.2021 оригінали документів відправлені/отримані відповідачу 29.11.2021 експрес накладною 20450477210262, оплата повинна бути здійснена до 04.01.2022;

-по договору-заявці №321-008709 від 25.11.2021 оригінали документів відправлені/отримані відповідачу 09.12.2021, що підтверджується експрес-накладною 20450483237116, оплата повинна бути здійснена до 13.01.2022.

Оскільки відповідач у погоджені сторонами строки не сплатив вартість наданих послуг із перевезення за договорами-заявками, він вважається таким, що прострочив виконання договірних зобов`язань.

Звідси висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 30 100,00 грн. основної заборгованості відповідає встановленим обставинам по справі, відповідно доводи апеляційної скарги є необгрунтованими щодо скасування рішення суду першої інстанції.

Апелянт, окрім основної суми заборгованості, також заперечує і стягнення з нього 7903,44 грн. пені; 9707,46 грн. інфляційних втрат та 27 644,40 грн. за користування грошовими коштами, проте і ці доводи не знайшли підтвердження в апеляційному суді, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що за змістом ст. 625 ЦК України 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони не мають штрафного характеру, оскільки є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасну оплату за надані послуги перевезення, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 9 договорів-заявки та стягнення з відповідача на користь позивача 7903,44 грн. пені, 9707,46 грн. інфляційних втрат та 27 644,40 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами за період з 02.12.2021 по 21.07.2022, що гуртуються на правильних розрахунках і не спростовані скаржником.

Щодо методики нарахування відсотків від простроченої суми за кожен день прострочення, то судом першої інстанції враховано висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду ВС в постанові від 03.12.2021 у справі №910/14180/18, за якими, виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них. Визначення сторонами обчислення процентів за користування грошовими коштами у спосіб за один календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, тягар доказування обставин на які посилається сторона в обґрунтування своїх вимог та заперечень лежить саме на ній, тому апеляційний суд вважає, що відповідач не довів ті обставини на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам по справі, а тому суд враховує їх як обґрунтовані.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин справи та його правильні висновки, тому апеляційна скарга ТОВ «Прогрес Д.Ф» б/н від 16.11.2022 на рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2022 підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене па підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону No132-1X від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 3 721,50 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за №569907 від 15.11.2022.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу товариства з обмеженого відповідальністю «Прогрес Д.Ф.» б/н від 16.11.2022 на рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2022 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2022 у справі № 914/1799/22 - залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 3 721,50 гри. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня П прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня ї проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.