Рішення

від 14.11.2022 по справі 761/19461/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/19461/21

Провадження № 2/761/4538/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Мальцева Д.О.,

при секретарі Любченко Б.А.

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача-3 Котляр Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач 1), Київської міської прокуратури (далі по тексту - відповідач 2), Державної казначейської служби України (далі по тексту - відповідач 3), відповідно до якого, з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, просив стягнути солідарно з Державного бюджету України та відповідачів на свою користь 60 000, 00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та 27 800, 00 грн. в рахунок відшкодування понесених витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ході слідчих дій у кримінальному провадженні №42020100000000575 від 09.12.2020 під час обшуку відповідно до ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 13.01.2021 у справі №760/266/21 у приміщені за адресою: АДРЕСА_1 , було вилучене майно, яке не підлягало вилученню, оскільки не має відношення до кримінального провадження №42020100000000575 від 09.12.2020. За вказаною адресою позивач здійснював свою господарську діяльність і у вказаному приміщенні перебувало майно, яке на праві власності належало позивачу, про що слідчого було повідомлено, а також були надані відповідні документи. Разом з тим, 15-16.01.2021 під час обшуку вказане майно, на загальну суму більше одного міліонна гривень, було вилучене слідчим. У подальшому ухвалою від 25.01.2021 у справі № 760/1351/21 слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва відмовив слідчому у накладенні арешту на вказане майно, оскільки під час обшуку було незаконного опечатано/опломбовано складські приміщення за вказаною вище адресою. Майно за ухвалою суду повернуто власнику.

Ухвалою від 12.02.2021 у справі №760/1259/21 слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва задовольнив скаргу адвоката Медвецького О.Ю. на бездіяльність слідчого відділу РКП СУ ГУ ДФС у м. Києві, що полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №42020100000000575 від 09.12.2020 та зобов`язав слідчого повернути майно, тимчасове вилучене 15-16.01.2021 в ході проведення обшуку. Також ухвалою від 22.02.2021 у справі №760/2662/21 слідчій суддя Солом`янського районного суду м. Києва задовольнив скаргу адвоката Медвецького О.Ю. на бездіяльність прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Київської міської прокуратури, яка виразилась у неповерненні тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження №42020100000000575 від 09.12.2020 та зобов`язав прокурора повернути ОСОБА_2 майно, тимчасове вилучене 15-16.01.2021 в ході проведення обшуку.

Також у позивача були реальні обґрунтовані побоювання, що у опломбованому приміщенні, у якому знаходилось майно позивача, могло відбутись залиття внаслідок прориву труби через низькі температури і поки слідчий зволікав з поверненням належного позивачу майна, останній зазнавав моральних страждань через переживання, що майно може бути пошкоджене, а доступ до майна слідчий не надавав.

При цьому, тимчасове вилучення майна фактично паралізувало роботу позивача як підприємця, що могло завдати йому матеріальних збитків, оскільки його постачальниками є офіційні дилери відомих брендів техніки, а через відсутність можливості реалізації зазначеного товару позивач був позбавлений можливості здійснити оплату за вказаний товар.

Позивач зазначає, що слідчий та прокурор безпідставно звинуватили позивача у кримінальних діях, не надаючи при цьому відповідного процесуального статусу, що є порушенням норм КПК України. При цьому, не було пред`явлено обвинувачення/підозри і особі, відносно якої були внесені відомості до ЄРДР, що свідчить про відсутність підстав для накладення арешту на майно позивача. Крім того, кримінальне правопорушення, згідно фабули, стосувалось переміщення техніки поза митним контролем. Разом з тим, позивач вказані товари купував вже на території України, а його переміщенням та розмитненням займались безпосередньо офіційні дилери.

У зв`язку з наведеним, позивач зазнав моральних страждань та переживань через дії органів досудового розслідування та прокуратури, які полягали у необґрунтованому вилучення майна, належного позивачу та у безпідставній затримці повернення тимчасового вилученого майна останньому. Крім того, позивачем було понесено додаткові витрати на оплату роботи адвокатів, які припинили порушення прав позивача органами досудового розслідування та прокуратури. Початок своїх моральних страждань позивач пов`язує з днем проведення обшуку 15.01.2021, а закінчення - з датою винесення Київським апеляційним судом ухвали від 14.04.2021 про залишення в силі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва про відмову у накладенні арешту на майно, належне позивачу та відмови у задоволенні апеляційної скарги.

У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Від представника відповідача 1 відзив не надходив.

Представник відповідача 2 у своєму відзиві проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні. Зазначив, що права позивача були відновлені у спосіб, передбачений КПК України, тобто шляхом подання скарги на бездіяльність слідчого та прокурора. Крім того, зазначив, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів того, що діями прокуратури позивачу було завдано моральної шкоди, не надано доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача 2 та завданою моральною шкодою, на надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру завданої моральної шкоди. Ухвали суду від 25.01.2021, від 12.02.2022 та від 22.02.2021 не є безумовним доказом протиправності дій відповідача 2 по відношенню до позивача та не містять інформацію про порушення прав позивача в контексті предмету та підстав позову.

Представник відповідача 3 у своєму відзиві заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні. Вказав, що Казначейство є окремим учасником цивільних відносин та не несе відповідальності за дії органів державної влади, держави або інших суб`єктів. При цьому відповідач 3 жодних прав та інтересів позивача не порушував, шкоди позивачу не завдавав, а тому з останнього не може бути стягнута моральна шкода та судові витрати. Крім того зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що моральну шкоду позивачу було завдано саме посадовими особами державних органів, не зазначено, в чому саме полягала шкода, не обґрунтовано визначений позивачем розмір завданої моральної шкоди.

03.06.2021 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

25.08.2021 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам встановлено строки для надання заяв по суті справи.

19.07.2022 від представника відповідача 2 надійшов відзив.

22.07.2022 від представника відповідача 3 надійшов відзив

16.09.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2.

18.10.2022 від представника відповідача 2 надійшли пояснення.

03.11.2022 від позивача надійшла заява про відмову від частини позовних вимог до ОСОБА_4

03.11.2022 від позивача надійшли пояснення.

14.11.2022 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва прийнято відмову позивача від частини позовних вимог до ОСОБА_4 , у цій частині провадження по справі закрито.

14.11.2022 у судовому засіданні представником позивача подано клопотання про врахування витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти позову заперечував у повному обсязі, просив відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача 3 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Стаття 19 Конституції України, передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 56 Конституції України визначає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

При цьому, стаття 1174 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, положеннями вказаної статті передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1174 ЦК України.

Так, судом встановлено, що СУ ГУ НП у м. Києва здійснювало досудове розслідування у кримінальному провадженні №42020100000000575 від 09.12.2020 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

15-16.01.2021 у ході слідчих дій у кримінальному провадженні №42020100000000575 від 09.12.2020 у приміщенні, яке орендується та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підстави ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 13.01.2021 у справі №760/266/21 та відповідно до протоколу обшуку від 15.01.2021 було вилучене майно та залишено на зберігання за вказаною ж адресою.

25.01.2021 слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва своєю ухвалою у справі № 760/1351/21 відмовив у задоволенні клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Київської міської прокуратури про арешт майна, яке було вилучене під час обшуку відповідно до протоколу обшуку від 15.01.2021. Крім того, слідчим суддею також ухвалено повернути вилучене в результаті проведення обшуку 15-16.01.2021 складських приміщень Інтернет-магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» (ІНФОРМАЦІЯ_2) за адресою: АДРЕСА_1 , які орендуються ФОП ОСОБА_2 , майно особі, у якої воно було вилучене.

14.04.2021 Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду своєю ухвалою у справі № 760/1351/21 залишила без змін ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25.01.2021, а апеляційну скаргу прокурора відділу Київської міської прокуратури - без задоволення.

11.03.2021 майно, яке 15-16.01.2021 було вилучене в ході обшуку складських приміщень Інтернет-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ІНФОРМАЦІЯ_2) за адресою: АДРЕСА_1 , які орендуються ФОП ОСОБА_2 , повернуто останньому відповідно до протоколу повернення майна від 11.03.2021. Вказаний протокол власноруч підписаний позивачем. Крім того, позивач у зазначеному протоколі підтвердив те, що майно було повернуто йому у первісному вигляді та у повному обсязі, претензій щодо цілісності майна та його кількості відсутні.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує, що зазнав моральних страждань та переживань через дії органів досудового розслідування та прокуратури, які полягали у необґрунтованому вилученні майна, належного позивачу та у безпідставній затримці повернення тимчасового вилученого майна останньому.

Так, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У судовому засіданні встановлено, що ухвалою від 12.02.2021 у справі №760/1259/21 слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва задовольнив скаргу адвоката Медвецького О.Ю. на бездіяльність слідчого відділу РКП СУ ГУ ДФС у м. Києві, задоволено та зобов`язано слідчого повернути майно, тимчасово вилучене 15-16.01.2021 в ході проведення обшуку складських приміщень Інтернет-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ІНФОРМАЦІЯ_2) за адресою: АДРЕСА_1 , які орендуються ФОП ОСОБА_2 , майно особі, у якої це було вилучене.

Також ухвалою від 22.02.2021 у справі №760/2662/21 слідчій суддя Солом`янського районного суду м. Києва задовольнив частково скаргу адвоката Медвецького О.Ю. на бездіяльність прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Київської міської прокуратури, яка виразилась у неповерненні тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження №42020100000000575 від 09.12.2020 та зобов`язав уповноваженого прокурора повернути ОСОБА_2 майно, тимчасово вилучене 15-16.01.2021 в ході проведення обшуку.

Так, стаття 2 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 169 КПК України, тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено у разі: за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна.

При цьому, ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Отже, Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено спосіб та порядок захисту та поновлення процесуальних прав учасника кримінального провадження у разі їх порушення.

Враховуючи вище наведене, посилання позивача на ту обставину, що протиправність дій відповідачів встановлена зазначеними ухвалами слідчих суддів, суд не приймає до уваги, оскільки сам факт зобов`язання ухвалою суду повернути тимчасово вилучене майно, не свідчить про протиправність дій відповідачів та завдання моральної шкоди позивачу.

Звернення позивача до суду з відповідною скаргою на бездіяльність слідчого в порядку ст. 303 КПК України свідчить про реалізацію права останнього на оскарження процесуальної діяльності відповідачів, передбаченого ст. 303 КПК України, а винесення ухвали за результатами розгляду такої скарги - є наслідком судового контролю за діяльністю слідчого та прокурора під час досудового розслідування і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦПК України.

Отже, права та інтереси позивача були поновлені у спосіб, передбачений КПК України.

Крім того, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України, під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про: арешт майна або відмову у ньому.

Відповідно до ст. 532 КПК України, вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Майно позивачу повернуто 11.03.2021, у той час коли остаточне вирішення питання про арешт майна або його повернення було вирішено за ухвалою Київського апеляційного суду від 14.04.2021.

Відтак, оскільки ухвалу слідчого судді про відмову у накладенні арешту та повернення майна було оскаржено прокурором в апеляційному порядку, суд не вбачає підстав стверджувати, що слідчий або прокурор умисно затягували виконання оскаржуваної ухвали слідчого судді.

Крім того, відповідачами було повернуто зазначене майно ще до вирішення питання про арешт майна або його повернення у апеляційному порядку, тобто вжито всіх необхідних заходів з метою недопущення порушення прав позивача.

Також відповідно до п. 8 ст. 7, пп. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України (БК України), бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України «Про Державний бюджет України».

Згідно зі ст. 43 БК України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Державна казначейська служба України, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

При цьому, положеннями чинного законодавства не передбачено, що відповідальність за матеріальну чи моральну шкоду, завдану органами досудового розслідування та прокуратури несе у тому числі і Державна казначейська служба.

З огляду на зазначене, позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які свідчили про протиправність дій відповідачів по відношенню до позивача, а також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та шкодою, на яку посилається позивач.

Крім того, розмір моральної шкоди позивач обґрунтовує Висновком соціально-психологічного дослідження № 13/2-05-21 моральної шкоди потерпілого (громадська експертиза), виконаний фахівцями Громадської організації «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень», затвердженим рішенням правління ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень» від 26.05.2021, з якого вбачається, що моральна шкода позивача як громадсько-етична категорія громадянського суспільства, оцінюється в розмірі: при добровільній виплаті до ухвалення рішення суду - у розмірі 5 мінімальних заробітних плат (30 000, 00 грн.), при відмові від добровільної виплати - у розмірі 10 мінімальних заробітних плат (60 000, 00 грн.).

Разом з тим, суд не бере до уваги вказаний Висновок, оскільки він не відповідає вимогам щодо належності, допустимості та достовірності доказів, встановлених положеннями ст. 77-79 ЦПК України.

Враховуючи вище викладене, позивачем, всупереч вимог ст. 12, 81 ЦПК України, не надано доказів на підтвердження протиправності дій відповідачів, наявності моральних страждань та переживань, відповідного обґрунтування розміру завданої моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 2, 4, 10-13, 17-19, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у м.Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту рішення - 01.12.2022.

Суддя: