Постанова

від 03.05.2023 по справі 761/19461/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи:761/19461/21 -ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3528/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Мальцев Д.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві, ОСОБА_2 , Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року,

встановив:

у травні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив відшкодувати йому моральну шкоду, заподіяну внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, та стягнути моральну шкоду в розмірі 60 000 грн. з Державного бюджету України, а також відшкодувати витрати на правову допомогу в розмірі 27 800 грн.

В ході розгляду справи позивач відмовився від позовних вимог до ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2022 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що в ході слідчих дій у кримінальному провадженні №42020100000000575 від 09.12.2020 під час обшуку відповідно до ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 13.01.2021 у справі №760/266/21 у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , в якому він здійснював свою господарську діяльність, 15 та 16.01.2021 слідчим було вилучене належне йому майно на загальну суму більше одного мільйона гривень. Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року у справі № 760/1351/21 відмовлено слідчому у накладенні арешту на вказане майно.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року у справі №760/1259/21 було зобов`язано слідчого повернути майно, тимчасове вилучене 15 та 16.01.2021 в ході проведення обшуку.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 22.02.2021 у справі №760/2662/21 задоволено скаргу адвоката Медвецького О.Ю. на бездіяльність прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Київської міської прокуратури, яка виразилась у неповерненні тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження №42020100000000575 від 09.12.2020 та зобов`язав прокурора повернути ОСОБА_1 майно, тимчасове вилучене 15 та 16.01.2021 в ході проведення обшуку.

Позивач зазнавав моральних страждань через переживання, що майно може бути пошкоджене, поки слідчий зволікав з поверненням належного позивачу майна та не надавав доступ до нього.

Майно за ухвалою суду повернуто власнику у березні 2021 року.

Тимчасове вилучення майна могло завдати йому матеріальних збитків, оскільки він здійснює господарську діяльність як підприємець щодо постачання побутової техніки.

При цьому, тимчасове вилучення майна фактично паралізувало роботу позивача як підприємця, оскільки його постачальниками є офіційні дилери відомих брендів техніки, а через відсутність можливості реалізації зазначеного товару позивач був позбавлений можливості здійснити оплату за вказаний товар.

Позивач вважав, що його безпідставно звинуватили у вчиненні кримінальних діянь, хоча процесуального статусу надано не було.

Початок своїх моральних страждань позивач пов`язує з днем проведення обшуку 15.01.2021, а закінчення - з датою винесення Київським апеляційним судом ухвали від 14 квітня 2021 року, якою було залишено без змін ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва про відмову у накладенні арешту на майно, належне позивачу.

Оскільки йому було заподіяно моральну шкоду внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, він просив стягнути солідарно з Державного бюджету України, Головного управління Державної фіскальної служби України, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 60 000 грн.

Крім того, позивачем було понесено реальні втрати на оплату роботи адвокатів, які фактично домоглись припинення порушення його прав та повернення незаконно вилученого майна. Так адвокатом Медвецьким О.Ю. було подано до слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва та до інших організацій понад 30 скарг, клопотань, заперечень

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що права та інтереси позивача були поновлені у спосіб, передбачений КПК України, а звернення позивача до суду з відповідною скаргою на бездіяльність слідчого в порядку ст. 303 КПК України свідчить про реалізацію права останнього на оскарження процесуальної діяльності відповідачів. Задоволення такої скарги не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Доводи, викладені представником позивача - ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, є аналогічними доводам, зазначеним в позовній заяві, всі були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Згідно зі статтею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено спосіб та порядок захисту та поновлення процесуальних прав учасника кримінального провадження у разі їх порушення.

Відповідно до частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

В ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

В п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК України дано визначення учасників кримінального провадження, якими є: сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України сторонами кримінального провадження є: з боку обвинувачення: слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з її смертю, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники;

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому.

За положеннями ст. 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Посилання апелянта на той факт, що майно позивачу повернуто 11.03.2021, у той час коли остаточне вирішення питання про арешт майна або його повернення було вирішено ухвалою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року за апеляційною скаргою прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Київської міської прокуратури Буковчаника С.В. на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року також не може бути доказом незаконності дій органу досудового розслідування.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 13 січня 2021 року було частково задоволено клопотання старшого слідчого з особливо важливих справ Слідчого управління ДФС України ОСОБА_2., погодженого прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Київської міської прокуратури Буковчаник С.В. про проведення обшуку та надано слідчому дев`ятого СВ РКП СУ ГУ ДФС у м. Києві Тищенку Володимиру Леонідовичу, слідчим слідчої групи дозвіл на проведення обшуку нежитлового приміщення, що за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві власності зареєстровано за ТОВ «Прогрес 21» (код ЄДРПОУ: 16304021), де здійснює свою фінансово-господарську діяльність ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та яке використовується Інтернет-магазином « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ІНФОРМАЦІЯ_1) для зберігання побутової техніки, з метою відшукання і вилучення документів щодо проведення фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та інтернет-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ІНФОРМАЦІЯ_1) за період 2019-2020 років, а саме: первинних і зведених фінансово-господарських, бухгалтерських та звітних документів; договорів (угод) і контрактів з додатками, журналів реєстрації договорів; податкових та видаткових накладних; рахунків-фактур; актів-прийому передачі; банківських виписок та документів, що стосуються відкриття і використання рахунків у банках; квитанцій до прибуткових касових ордерів та інших касових документів; доручень на отримання матеріальних цінностей, товарів (послуг); журналів реєстрації доручень (довіреностей); книг обліку доходів ФОП, бухгалтерських відомостей, журналів-ордерів, податкової звітності та документів, на підставі яких вона складена, необлікованих товарно-матеріальних цінностей.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Київської міської прокуратури Буковчаник С.В. про арешт майна та повернуто тимчасово вилучене в результаті проведення обшуку 15-16 січня 2021 року складських приміщень Інтернет-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , які орендуються ФОП ОСОБА_1 , майно особі, у якої воно було вилучене.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої в його інтересах адвокатом Медвецьким О.Ю. про роз`яснення ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року, постановленої за результатами розгляду клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Київської міської прокуратури Буковчаник С.В. про арешт майна.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року було зобов`язано слідчого Слідчого відділу РКП СУ ГУ ДФС у м. Києві, уповноваженого здійснювати досудове розслідування в кримінальному провадженні №42020100000000575, повернути майно, тимчасово вилучене 15-16 січня 2021 року в ході проведення обшуку складських приміщень Інтернет-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 , які орендуються ФОП ОСОБА_1 , особі, у якої майно було вилучено.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 22 лютого 2021 року було задоволено скаргу адвоката Медвецького О.Ю., подану в інтересах володільця майна ОСОБА_1 , та зобов`язано уповноваженого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Київської міської прокуратури, який здійснює процесуальне керівництво в кримінальному провадженні №№42020100000000575 від 09.12.2020 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України повернути ОСОБА_1 майно, вилучене 15-16 січня 2021 під час проведення обшуку складських приміщень Інтернет-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , які орендуються ФОП ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року було залишено без змін.

Майно було повернуто позивачу 11.03.2021. Відповідно до протоколу повернення майна, ОСОБА_1 підтвердив, що все вилучене майно повернуто йому у первісному вигляді та в повному обсязі, претензії щодо цілісності повернутого майна відсутні.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було застосовано закон, який підлягає застосуванню, а саме - ст. 1173, 1174 ЦК України, які є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади, для яких наявність вини не є обов`язковою, також не є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції посилався в рішенні на положення вказаних статей.

В статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилався одночасно на положення ст. 1174 ЦК України, яка передбачає відшкодування шкоди, завданої посадовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, та одночасно на положення ст. 1175 ЦК України, яка регулює відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, хоча фактично посилається на незаконність дій слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у м. Києві щодо обшуку, вилучення майна та несвоєчасне виконання ували суду про повернення майна, тоді як майно мало бути повернуто негайно.

Вказані загальні підстави для відповідальності за завдану матеріальну та моральну шкоду встановлені в статі 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України підлягають до застосування у випадку відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України.

В ст. 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

В ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» вказано, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

За положеннями ст. 2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року (справа № 638/13345/18) зроблено правовий висновок, відповідно до якого, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення завдання такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та завданою шкодою.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу)» від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо необґрунтованості посилання позивача на ту обставину, що протиправність дій відповідачів встановлена зазначеними ухвалами слідчих суддів, оскільки сам по собі факт зобов`язання ухвалою суду повернути тимчасово вилучене майно, не свідчить про протиправність дій відповідачів та завдання моральної шкоди позивачу.

Заявляючи вимоги про відшкодування витрат, понесених на надання правової допомоги в розмірі 27 800 грн., представник позивача - адвокат Медвецького О.Ю. в позовній заяві зазначав, що з метою захисту прав та законних інтересів від протиправних дій відповідачів, позивач був змушений звернутись до Адвокатського об`єднання «Кодекс Україна», тоді як Договір про надання правової допомоги №35/05-2021 був укладений між ними 06.05.2021, яким передбачено надання такої допомоги саме в справі, яка переглядається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді